yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Економічна історія України і світу

КНИГА 2

ЕКОНОМІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Розділ 1. ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ПРАІСТОРИЧНІ ЧАСИ ТА КНЯЖИЙ ПЕРІОД

Територія України в палеоліті належала до високорозви- нених районів світу. Перша людина з'явилася тут 1,5 млн років тому. Оскільки клімат був суворий і холодний, люди селилися переважно в південній частині України. Відомі 1 тис. поселень палеоліту, зокрема Королеве, Рокосове в За- карпатті, Лука-Врублівецька над Дністром, Амвросіївка в Донбасі, Кіік-Коба в Криму тощо. Знайдено залишки госпо- дарсько-побутових комплексів, що складалися з жител, які нагадують курені, накриті шкурами звірів, ділянок, де об- робляли кремінь, кістку, ріг, вогнищ і ям-сховищ. Тогочас- на людина полювала на мамонтів, носорогів, коней, зубрів, биків, лосів, оленів, птахів.

В Україні мезолітичні пам'ятки датуються IX—VI тис. до н.е. і знаходяться по всій території

Неоліт тривав від другої половини IV до II тис. до н. е. Найвідомішою культурою цієї доби була трипільська, найме- нування якої походить від назви села на Київщині. Три- пільці селилися на території від Карпат до Південного Бугу,

303

на Подніпров'ї, Волині, в Степовому Причорномор'ї. Для поселень характерним було кругове розташування жител. Трипільці жили в постійних будівлях чотирикутної фор- ми. Будуючи хату, в землю вбивали дубові стовпи, між яки- ми закладали стіни з плетеної лози і обмазували глиною. Дах покривали соломою або очеретом. Він мав чотири схи- ли та отвір для диму. Долівка була глиняна, в середині хати знаходилась велика піч, навколо якої — лежанки з випаленої цегли. Хати розмальовували як усередині, так і ззовні. З'явилися протоміста площею до 400 га.

Основним заняттям трипільців було хліборобство. Сія- ли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово- городні культури, відомі сьогодні в Україні. Ріллю оброб- ляли дерев'яною мотикою з кам'яним чи кістяним нако- нечником, пізніше — ралом. Зерно на борошно мололи ка- м'яними зернотерками (жорнами). Збіжжя жали кістяни- ми або крем'яними серпами. Трипільці розводили велику і дрібну рогату худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло. Використовувався перший штучний матеріал — кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнамента- ми, жіночі статуетки прародительок. Для щоденного вжит- ку використовували миски, немальовані горщики сірого кольору. Зародилися прядіння і ткацтво, з'явився ткаць- кий верстат. У неоліті остаточно завершилося формування техніки обробки каменю (шліфування, пиляння, свердлін- ня), вдосконалилися лук і стріли, з'явилися кам'яні соки- ри. Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша. Худобу використовували як тяглову силу. Наслідком нео- літичної революції стала досить розвинена система обміну. Є відомості, що трипільці отримували в обмін на хліб і ху- добу від остготських племен коней, запозичили деякі тех- нологічні способи керамічного виробництва. В неолітичну добу поширилося використання міді. Вироби з цього мета- лу та руда потрапляли на територію України з Балкано- Дунайського регіону.

304

Трипільці стали праосновою українського народу, який не прийшов з інших країн, а з незапам'ятних часів жив на своїй землі, постійно освоюючи територію від Дніпра до Дністра. Трипілля ставить Україну в один ряд з найдавні- шими світовими культурами.

Розвинене сільське господарство, високий рівень ремес- ла, будівництва, духовного життя, які так схожі з шумер- ською, мікенською культурами, дають підставу сучасним вченим вважати трипільців одним з найцивілізованіших народів неолітичної доби.

Бронзовий вік в Україні припадає на II тис. до н. е. Визначальними рисами цього періоду були існування відтво- рюючого господарства, швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення скотарських племен. Висо- ким був рівень громадського ремесла, насамперед гончар- ного та бронзо-ливарного. Виникли місцеві центри мета- лургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіо- нального характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бур- штин, фаянс, сіль. Металургія на території України розви- валася на привізній сировині.

Перехід до виробництва заліза на межі II—1 тис. до н. е. став визначальним моментом початку раннього залізного віку.

Початком залізної доби на території України вважа- ють XII—VIII ст. до н. е. Вона пов'язана з кіммерійською (кінець II — початок І тис. до н. е.), скіфсько-сармато-ан- тичною (VII ст. до н. е. — IV ст. н. е.), ранніми слов'ян- ськими культурами (IV—VIII ст. н. е.). Зросла продук- тивність сільського господарства. У Лісостепу та на Поліссі основою господарства було орне землеробство з викорис- танням залізних знарядь праці. Тваринництво стало свій- ським, виникло стійлове утримання худоби, розвивалося птахівництво. В степу переважало кочове скотарство. В ході суспільного поділу праці ремесло почало відокремлювати- ся від сільського господарства, стало самостійним видом господарської діяльності. Великого значення набуло залі-

305

зоробне ремесло. Керамічні вироби виготовляли на гончар- ному крузі. Поселення мали різноманітні житлові госпо- дарські та виробничі будівлі. Населення України мало тісні економічні зв'язки з стародавніми цивілізаціями Близько- го Сходу, Стародавньої Греції. Головними постачальника- ми металу на територію України були Закавказзя та Захі- дна Європа. Тому ранній період залізної доби на україн- ських землях пов'язують з гальштадською культурою. Активними були відносини з Візантією.

У період раннього заліза в Україні виділяється пшевор- ська культура (І ст. до н. е. — І ст. н. е.), її поселення розта- шовувались на Волині, Подністров'ї, Поділлі та Закарпатті. Як свідчать археологічні розкопки, господарство цих посе- лень було дуже розвиненим. Пшеворці застосовували залі- зоплавильні горни. Використовували також інші сільсько- господарські знаряддя: залізні серпи, круглі жорна. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, гречку, горох, просо, овес, коноплю. Розводили корів, кіз, коней, овець. Основними ремісничими професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зраз- ки їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопа- них поселеннях, так і в могильниках. Більшість вчених вважа- ють, що ця культура тісно пов'язана з зародженням слов'ян- ства, тобто безпосередньо створена нашими предками.

На схід від пшеворської культури знайдено численні поселення зарубинецької культури. Сьогодні відомі 500 поселень і понад 1000 могильників. Люди селилися на про- сторах Полісся, Верхнього і Середнього Дніпра, Південного Бугу і над Десною в ПІ ст. до н. е. — II ст. н. е. Для еконо- мічної історії значення цієї культури особливе — завер- шується багатовіковий процес розвитку найголовніших га- лузей — землеробства і ремесла, а також налагоджуються стабільні взаємовигідні торгові зв'язки з античними міста- ми Північного Причорномор'я.

Економіка зарубинецької культури грунтувалася на сільському господарстві. На Поліссі велося вирубне земле- робство, у лісостеповій смузі — орне. Розводили худобу, зай-

306

малися мисливством і рибальством. Виявлено чимало ре- місничих майстерень, в тому числі ковальських, гончарських, ювелірних. Серед знайдених виробів найчастіше зустріча- ються залізні сокири, серпи, ножі, рибальські гачки, нако- нечники списів, стріл, бронзові пряжки, браслети, шпильки, посуд, античні прикраси, кераміка, намиста, амфори. Хоч і з деяким застереженням, зарубинецьку культуру можна вва- жати східнослов'янською.

Найяскравішим історико-економічним явищем, предте- чею Київської Русі — України була так звана черняхівська культура (друга половина II — VII ст. н. е.). Її поселення охоплювали практично всю етнічну територію України. Чер- няхівці досягли високого рівня розвитку сільського госпо- дарства, ремесла, торгівлі, будівництва. На сьогоднішній день вивчено понад 5000 пам'яток черняхівської культури, дослі- джено більше ніж 200 поселень та могильників. Оселі розта- шовувалися на схилах ярів, простираючись на 1,5—2 km. Поруч із глинобитними низькими мазанками розташовували- ся будівлі господарського призначення — комори, хліви, пивни- ці, а також залізоплавильні печі, майстерні, де виготовляли жорна, керамічні вироби, ювелірні прикраси.

На всій території України зустрічаються місця, де для виробництва посуду використовували гончарні круги.

Провідною галуззю економіки черняхівців, як і в попе- редніх культурах, було сільське господарство. Широко прак- тикувалося двопілля. Вирощували пшеницю, ячмінь, овес, просо, горох, коноплю, сочевицю. Орне господарство стало переважати на великих площах, удосконалювалися знаряддя праці. Це давало можливість жителям не тільки забезпе- чувати себе хлібом, а й вивозити зерно на зовнішні ринки. Високорозвинене землеробство і тваринництво зумовили небувале піднесення промисловості.

В усіх поселеннях черняхівської культури знайдено за- лишки залізо- та бронзоплавильних майстерень, у яких за- стосовувалися термічна обробка металу, зварювання тощо. Сировиною для сталеварного ремесла були місцеві торф'я-

307

но-болотні руди. Виявлено близько 100 найменувань ви- робів з заліза і сталі. Виробництво кольорових металів роз- вивалося на привізному матеріалі, переважно з Прибалти- ки та Північного Причорномор'я. З бронзи, міді, олова, зо- лота та срібла виготовляли прикраси, хірургічні ножі, гол- ки, шпильки тощо.

Розвиток сільського господарства, ремесла стимулюва- ли обмін і розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її межами. Особливо великих розмірів досягли торгові зв'яз- ки черняхівців з античним світом, насамперед з Римом, те- риторія якого в II—III ст. н. е. досягла етнічних кордонів України. Це підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червонолакового посуду, прикрас, знайдених у поселеннях черняхівської культури. Сплави кольорових металів, бурштин, що нерідко трапляються у розкопаних оселях черняхівців, завозилися з Прибалтики.

В епоху бронзи на території України одночасно з інши- ми країнами виникли найдавніші державні утворення. Вони визріли на існуючих тут численних високорозвинених куль- турах. У III—IV н. е. черняхівська культура зумовила по- яву могутнього племінного союзу — держави антів, яку М. Грушевський та більшість сучасних істориків справед- ливо вважають праматір'ю українців.

Отже, з найдавніших часів розвиток території України був складовою частиною еволюції людства. Провідною ри- сою господарського життя її населення була безперервність економічного прогресу: від привласнюючого господарства мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тва- ринницького господарства. Прогресу форм господарювання сприяли зміни природно-кліматичних умов. Величезне зна- чення для економічного розвитку українських земель мали контакти з сусідніми спільнотами.

Дослідження археологічних пам'яток дає можливість визначити закономірності економічного розвитку України, а також стверджувати, що історичні періоди первісної доби для населення України та Близького Сходу були спільними.

308

 

25