yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->5.2. Відбудова і розвиток промисловості

Економічна історія України і світу

5.2. Відбудова і розвиток промисловості

Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні роки відбувалися в умовах, коли всі українські землі (крім крайніх західних, що залишилися у складі Польщі) опини- лися у межах однієї держави. Територія України на кінець 1945 p. розширилася і становила понад 580 тис. км2. У 1954 p. до України було включено Крим.

Складним було демографічне становище. Так, у 1941 p. населення становило 41,3 млн, а у 1945 p. — 29 млн осіб. За радянською статистикою, кожен шостий житель Украї- ни загинув. Решта була депортована на примусову працю у Німеччину, евакуйована на Схід, заслана до таборів. Майже мільйон поляків у 1944—1946 pp. виїхало до Польщі, а в Україну переселилося близько 500 тис. українців. За 1945— 1948 pp. повернулося близько 2,2 млн демобілізованих воїнів, а також практично всі евакуйовані. Проте довоєнно- го рівня населення було досягнуто тільки в 1958 p. Після 1950 p. темпи природного приросту населення знижувалися (з 14,6 % у 1950 p. до 0,81 % в 1966 p.). Кількість сіль- ського населення зменшувалася в середньому на 0,5 % на рік. У 1966 p. частка міських жителів становила 51 %.

За етнічним складом зросло російське населення — 7 млн, або 16 % , у Східній та 330 тис., або 5 %, у Західній Україні. У роки війни скоротилася чисельність поляків, євреїв, кримських татар.

Після війни залишилося лише 17 % довоєнної кількості робітників, а весь промислово-виробничий потенціал стано- вив 48 % проти 1940 p. У 1950 p. цей показник становив 81 %. Протягом 50—60-х років гострої нестачі робочої сили не відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселен- ня, особливо у західних областях. У структурі зайнятості істотних змін не відбулося. Більшість робітників працюва-

654

ли у галузях матеріального виробництва (81,5 % у 1960 p.). У промисловості, будівництві, на транспорті було зайнято 38,8 %. Зберігалася висока частка зайнятих у сільському господарстві — 42,7 %, а у сфері торгівлі, послуг, державно- го управління — 18,5 %.

Господарство розвивалося на основі директивних п'яти- річних планів: п'ятого (1951—1956 pp.), шостого (1956— 1960 pp.), сьомого (1961—1965 pp.). У сталінську добу від- правною точкою розвитку було твердження про те, що у СРСР побудовано соціалістичне суспільство і почався пере- хід до комунізму, який можна побудувати в одній країні. Ідея догнати і перегнати індустріальні країни була підтри- мана М. С. Хрущовим, який проголосив курс на досягнення в СРСР найвищого в світі добробуту людей. Це було аван- тюрне рішення, оскільки за якісними показниками госпо- дарство СРСР відставало від США, інших економічно розви- нених країн. Результатом функціонування командно-адмі- ністративної системи, партійного керівництва, дефіциту демократії була екстенсивна спрямованість розвитку гос- подарства країни, що відбувався за довоєнною схемою.

Значні втрати господарства України в роки другої світо- вої війни зумовили низький вихідний рівень порівняно з іншими країнами. У 1945 p. в Україні було вироблено лише 26 % промислової, 49 % сільськогосподарської довоєнної продукції, товарообіг зменшився до 31 % . У СРСР ці показ- ники становили відповідно 92, 60, 45 % .

Відбудова господарства продовжувалася до 1950 p. Швид- кими темпами розвивалася промисловість — 34,6 % щоріч- но при 22—23 % по СРСР. Перевага надавалася базовим галузям промисловості: паливній, металургійній, електро- енергетичній, машинобудівній. Було відбудовано та побу- довано понад 2 тис. підприємств.

Про зростання обсягу промислового виробництва важ- кої індустрії України на 1950 p. свідчать такі дані:

655

З відновленням у 1951 p. довоєнних масштабів вироб- ництва чавуну, сталі, коксу Україна зайняла одне з про- відних місць у Європі з виробництва чорних металів. У паливній промисловості було створено нові галузі — газо- ву, буровугільну. Розширилася мережа газопроводів, зокре- ма побудовано газопровід Дашава — Київ. Проте у струк- турі палива перевага надавалася вугіллю (понад 90 %).

Значних успіхів досягло машинобудування. Парк вер- статів збільшився у 2 рази. Зросло виробництво спеціа- лізованих верстатів-автоматів, напівавтоматів, почали ви- пускати автоматичні верстатні лінії. Інтенсивно розви- валося виробництво машин для важкої промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства, енерге- тичного та електротехнічного устаткування. Перші кроки були зроблені в авіабудуванні (Київський авіаційний за- вод). Первістками автомобільної промисловості стали Оде- ський автоскладальний і Львівський автобусний заводи.

656

У 1950р. було випущено перші 18 тис. вантажних машин.

Зростав обсяг перевезень всіма видами транспорту. В 1950р. вантажооборот залізниць перевищив довоєнний рівень на 22,9 %, морського транспорту — на 50 %, автомо- більного — на 117 %.

Певні досягнення були у легкій промисловості: створе- но шовкове виробництво, освоєно випуск меланжевих, тон- косуконних тканин, капронових панчіх. Однак виробницт- во легкої і харчової промисловості не досягло довоєнного рівня (відповідно 79 і 80 %). Однією з причин було обме- ження асигнувань і розпорошення їх на відбудову невели- ких підприємств.

Розпочалася індустріалізація в західних областях Украї- ни. Розширилися старі виробництва: видобуток нафти (ра- йон м. Долини), природного газу (Дашавське, Угорське, Більче-Волинське родовища у Львівській області). Відкриті перші робочі пласти у Львівсько-волинському кам'яно- вугільному басейні. Створено нові галузі промисловості, зок- рема виробництво автобусів, радіоапаратури. У 1950 p. про- мислове виробництво становило 10 % загальноукраїнсько- го проти 3 % у 1940 p.

Важливою проблемою відбудови країни були капіталовкла- дення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзу, який не став учасником плану Маршалла. Поставки за раху- нок репарацій з Німеччини були незначними. Допомога Украї- ні з-за кордону від УНРРА становила 194,2 млн дол. США. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви. За 1946—1950 pp. у промисловість, будівництво, транспорт і зв'я- зок України було вкладено 4,9 млн крб. державних інвес- тицій, а разом з кооперативними підприємствами, колгоспами — 7,1 млн крб. Частка промисловості та будівництва в загаль- ному обсязі капіталовкладень становила 55,7 %. Інвестиції на 85,7 % направлялися у важку промисловість. На господар- ство республіканського підпорядкування припадало 11 %, на господарство союзного підпорядкування — 89 % загального обсягу капітальних вкладень.

657

У 50-х — першій половині 60-х років основні напрями економічної політики залишалися практично незмінними. Зберігалися високими, порівняно з західними країнами, тем- пи економічного зростання України, хоча після 1950 p. вони помітно сповільнилися. За 1951—1958 pp. промислова про- дукція щорічно зростала на 12,3 %, національний доход — на 11,7 %, за 1959—1965 pp. — відповідно на 8,8 і 7 %. У структурі суспільного виробництва в 1960 p. за виробле- ним національним доходом (у СРСР його обліковували без невиробничої сфери) частка промисловості становила 47,9 %, сільського господарства — 29,1, транспорту і зв'яз- ку — 4,7, будівництва — 8,2, торгівлі — 11,1 %.

За 1951—1965 pp. було побудовано 1960 великих під- приємств. Про загальне піднесення виробництва та його галузеву структуру свідчать такі дані:

658

Економічне зростання в Україні продовжувалося на осно- ві "примітивної індустріалізації". Як і в попередні роки, перевагу надавали базовим галузям, не пов'язаним з науко- во-технічним прогресом. Темпи розвитку групи Б відстава- ли від групи А. Частка засобів виробництва в загальному обсязі промисловості зросла з 62 % у 1940 p. до 72,4 % у 1965 p.

У паливній промисловості перевага залишалася за вугіл- лям протягом 1951—1965 pp., було введено в дію 324 шахти, видобуток вугілля зріс майже у 2,4 раза. На розвитку галузі в 60-х роках позначилися несприятливі гірничо-геологічні умови: глибинна розробка досягала 700 м, що ускладнювало видобуток і підвищувало ціни на вугілля. Розвиток вугільної промисловості здійснювався в усіх басейнах — Донецькому, Львівсько-волинському, Дніпровському буровугільному.

Більш швидкими темпами, ніж вугільна, розвивалися газова і нафтова галузі (за 50-ті роки в 7,3 і 9,2 раза, за першу половину 60-х — в 3,6 і 2,7 раза). Частка нафти і газу в структурі палива збільшилася до 27 % у 1965 p. порівняно з 9 % у 1958 p. Центр видобутку нафти і газу поступово переміщувався у Дніпровсько-донецький район (53,8 % в 1965 p.). Майже половина кількості газу спожи- валася на електростанціях. Незначну його кількість вико- ристовували як хімічну сировину, технологічне паливо, для комунально-побутових потреб.

Виробництво електроенергії забезпечувалося в основному великими державними тепловими електростанціями (ТЕС). Частка гідроелектростанцій (ГЕС) у виробництві електрое- нергії зменшилася до 6,6 % у 1965 p. проти 20 % у 1950 p.

Порівняно з довоєнними роками зросло значення мета- лургії. У 1965 p. видобуток залізної руди перевищив рівень 1950 p. у 4 рази, виплавлення чавуну — в 3,5, сталі — в 1,4, виробництво прокату — в 3,7, труб сталевих — в 3,1 раза. Почали виплавляти сталі більше, ніж чавуну. Було побудо- вано і здано в експлуатацію за 1951—1965 pp. 27 домен- них, 38 мартенівських печей, 62 прокатних і трубних станів.

659

Важлива роль в індустріальному комплексі належала машинобудуванню та металообробці, середньорічні темпи зростання яких становили у 50-х роках 16,5 %. Зменшен- ня їх частки в галузевій структурі промисловості поясню- валося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статистиці не показували. За цей час було створено понад 17 тис. зразків нових типів машин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екска- ваторів, магістральних тепловозів, електровозів, трансфор- маторів, автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів, магнітофонів, мотовелосипедів, холодильників, пральних машин, пилососів. До середини 60-х років було освоєно ви- робництво синтетичних алмазів, великовантажних машин, автобусів власної конструкції, малолітражок, авторефриже- раторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких трау- лерів, літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпро- петровський важких пресів, Кременчуцький і Запорізький автомобільні, Львівський телевізорний. Сумський електрон- них мікроскопів. Київський електронно-обчислювальних машин, Хмельницький трансформаторних підстанцій. Украї- на займала провідне місце у СРСР за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише за 1960—1965 pp. було побудовано 22 заводи. На 1965 p. було понад 1 тис. машино- будівних підприємств, на яких працювало більш як 25 % зайнятих у промисловості.

Прискореними темпами розвивалася хімічна промисло- вість (16,7 % середньорічних у 1960—1965 pp.). Збудовано Лисичанський хімічний комбінат, Сумський суперфосфат- ний завод, Роздольський сірчаний комбінат. Дніпропетров- ський шинний, Черкаський штучного волокна. Однак асор- тимент хімічної продукції залишався практично незмінним (мінеральні добрива, сірчана кислота, сода, хімічні волокна). Повільно розвивалося виробництво полімерних матеріалів.

Значно зросла і зміцніла промисловість будівельних матеріалів. Було освоєно виробництво нових марок цемен- ту "700" і "800", керамічних труб, опор для ліній електро-

660

передач, стінових панелей. Створена нова галузь — велико- панельне домобудування.

Вводилися в дію нові потужності у легкій і харчовій промисловості: Артемівська, Переяслав-Хмельницька, Ми- колаївська (Львівська обл.). Кіровоградська швейні фабрики, Луганська взуттєва, Херсонський бавовняний. Житомир- ський і Рівненський льонокомбінати. Лише за 1959— 1965 pp. було споруджено понад 300 нових і реконструйовано більш як 400 підприємств. Освоєно випуск нетканих мате- ріалів, штучного хутра, трикотажних виробів із хімічних волокон.

Наприкінці 50-х років розпочалася комплексна рекон- струкція залізничного транспорту на основі електрифікації та впровадження теплової тяги. З 1954 p. цей вид транс- порту став рентабельним. Через Україну йшла продукція у 81 країну світу. Зріс вантажооборот морського, автомобіль- ного, повітряного транспорту.

Змінилася географія промисловості. З'явилися нові про- мислові центри: Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква, Чернівці, Львів. Зменшилася частка Донецько-Придніп- ровського, зросла — Південно-Західного і Південного еко- номічних районів, їх співвідношення у 1965 p. становило відповідно 60,7, 27,4 і 11,9 %. Продовжувалась індустріалі- зація шести західних областей, де протягом 50-х років ви- пуск промислової продукції збільшився втричі. У 1965 p. ці області давали 8,9 % валової промислової продукції рес- публіки (за вартістю).

В 1950—1965 pp. у господарство України було вкладено 74,4 млрд крб. Державні кошти становили близько 70 %, підприємств — 10, колгоспів — 12, населення — 8 %. Струк- тура розподілу інвестицій залишалася непродуктивною. На обладнання спрямовувалося у 50-х роках лише 20—ЗО % , у першій половині 60-х років — 28 % усіх капіталовкладень, решта — на будівельно-монтажні роботи. За сферами гос- подарства капітальні вкладення розподілялися так: матері- альне виробництво — 67,5 %, з них: промисловість — 39,3,

661

сільське господарство — 16, будівельна індустрія — 2,4, транспорт і зв'язок — 9,8; нематеріальне виробництво — 32,5 %, з них: житло — 19,1, торгівля, освіта, наука, охорона здоров'я та ін. — 13,4 %.

Розвиток промисловості відбувався на основі підвищен- ня рівня технічної оснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію та автоматизацію вироб- ничих процесів. У вугільній промисловості удосконалювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і відбивання вугілля (на 98 %), навалка його в лавах (на 75 %). У домен- ному та сталеплавильному виробництві будували печі з великим корисним об'ємом, використовували засоби авто- матизації на контрольних операціях за ходом плавлення, почали застосовувати киснево-конвертерний спосіб виплав- лення сталі, а також випуск сплавів для авіаракетної про- мисловості. На машинобудівних підприємствах застосову- вали автоматику та напівавтоматику електрозварювання, нові технологічні способи прискорення обробки металу. Рівень механізації на залізничному транспорті підвищив- ся у 1960 p. до 60 %, річковому — до 78, морському — до 68,5 %. Лише в 1959—1965 pp. було створено близько 4 тис. нових типів машин, механізмів, апаратів і матеріалів. Підприємства освоїли випуск близько 1100 видів нової тех- ніки і зняли з виробництва 800 типів застарілих конст- рукцій. Було встановлено понад 40 тис. автоматичних і напівавтоматичних апаратів, впроваджено 813 автоматичних і напівавтоматичних ліній. У 1965 p. у промисловості Украї- ни налічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комп- лексно-автоматизовані електростанції, 9343 механізовані й автоматизовані лінії, було комплексно механізовано й авто- матизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство. Зросла продуктивність праці.

Проте успіхи промислового виробництва були недостат- німи порівняно з потребами розвитку країни і світовим досвідом. Ефективність капіталовкладень і фондовіддача знижувались, а капіталоємність зростала. З'явилася тен-

662

денція зниження рентабельності. Зростання національного доходу було нижче за союзний. На кожен карбованець ос- новних фондів він зменшився з 2 крб. у 1953 p. до 1,5 крб. у 1965 p. Внаслідок низьких норм амортизації капіталу (б % на рік) машини, устаткування списували кожні 16— 17 років, а третину обладнання застосовували аж до фізич- ного знищення.

Повільно впроваджували досягнення науково-технічно- го прогресу. Винахідництво недостатньо стимулювалося матеріально, практично не існувало патентного права. Не- збалансовано розвивалися різні галузі. Швидше зростали фондоємні галузі важкої промисловості. Відставали від потреб зв'язок, житлове будівництво. Залізниці республіки обслуговувались електро- і тепловозною тягою на 59 %. Лише третина доріг мала тверде покриття. Не забезпечува- ли потреби країни автомобільна, авіаційна, приладобудівна галузі. Хімічна промисловість відставала за виробництвом синтетичних волокон, пластмас. Посилилася диспропорція між важкою і легкою промисловістю. Інвестиції в останню становили до 12—15 % всіх промислових капіталовкладень. Хронічно бракувало споживчих товарів. Неповністю вико- ристовувалися виділені капіталовкладення. Тільки в 1965 p. в Україні було не завершено 52 об'єкти.

Гальмувала економічний розвиток система управління та планування промисловості. Протягом другої половини 40-х — початку 50-х років господарство України контролювалося галузевими загальносоюзними, союзно-республіканськими і республіканськими міністерствами (у березні 1946 p. народні комісаріати були перетворені на міністерства).

Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної політики країни. Було проголошено курс на прискорений розвиток легкої промисловості. У 1954 p. створено союзно- республіканські міністерства чорної металургії та вугільної І промисловості України. У 1956 p. перетворені з союзних в на союзно-республіканські міністерства будівництва підпри- ємств металургії та хімічної промисловості, будівництва

663

підприємств вугільної промисловості. Створено міністер- ство будівництва УРСР. Протягом 1953—1956 pp. у рес- публіканське підпорядкування перейшло близько 10 тис. підприємств і організацій. Частка продукції республікан- ської промисловості зросла до 76 % проти 34 % у 1953 p. Розширилися права директорів підприємств у плануванні ви- робництва, реконструкції, будівництва, затвердженні штатів.

Середина 50-х років стала періодом кризи старого управ- ління та планування. Внаслідок реформи 1957 p. керів- ництво промисловістю було передано раднаргоспам еконо- мічних районів, які управляли промисловістю на своїй тери- торії незалежно від профілю. Держплан здійснював лише загальне керівництво, планування та координацію у всесоюз- ному масштабі. Розробку планів починали на підприємствах, продовжували у раднаргоспах, потім у Держплані республі- ки і Держплані СРСР. Основними методами планування залишався балансовий. Почали впроваджувати економіко- математичні методи і моделі. За основний показник ефектив- ності господарства приймалося співвідношення приросту національного доходу в порівняних цінах і капітальних вкладень у сферу матеріального виробництва. Проте реформі не підлягали воєнна промисловість та енергетика. Уряд вва- жав, що реформа допоможе раціональніше використовувати ресурси, подолати галузеву роз'єднаність і відомчі бар'єри.

На території України було створено 11 районів: Київ- ський, Харківський, Львівський, Вінницький, Ворошилов- градський, Дніпропетровський, Херсонський, а у 1960 p. — ще три: Кримський, Полтавський, Черкаський. Майже вся промисловість республіки була підпорядкована Раді Мініс- трів УРСР. У рамках раднаргоспів підприємства або безпо- середньо підпорядковувалися галузевим управлінням, або через трести і комбінати. Триланкова система застосову- валась у легкій, м'ясо-молочній, харчовій промисловості. У I960 р. було створено республіканські раднаргоспи, в 1962 p. — Раду народного господарства СРСР і укрупнено районні раднаргоспи. Замість 14 раднаргоспів створено 7.

664

Посилилась концентрація виробництва. В 1957—1960 pp. об'єднано 800 фабрик і заводів у 400 укрупнених під- приємств. На початку 60-х років з однотипних підприємств виникли виробничі об'єднання, що користувались правом юридичної особи і працювали як госпрозрахункові (перше

— взуттєва фірма "Прогрес" у Львові).

У березні 1962 р. розпочалася перебудова управління сільським господарством. Створювалися виробничі колгосп- но-радгоспні управління (об'єднували 2—3 радгоспи). Це призвело до ускладнення виробництва і виникнення нових труднощів і проблем. У межах єдиного народногосподар- ського комплексу СРСР раднаргоспи не забезпечували єдність технічної політики, не розв'язували комплексно господарські проблеми. Порушилося централізоване керів- ництво галузями промисловості. Реформи наприкінці 50-х

— першої половини 60-х років припинилися з усуненням М. С. Хрущова від влади у 1964 р.

Нове керівництво знищило всі елементи політичного плюралізму, зміцнило командно-адміністративну систему управління суспільством. Проте економічні труднощі по- силили соціальну напруженість в Україні і потребували вдосконалення методів керівництва господарством. Тому в 1965 р. розпочалася перебудова, завданням якої був пе- рехід від адміністративних до економічних методів управ- ління господарством на основі постанов партії й уряду. Передбачалося здійснити систему заходів, спрямованих на вдосконалення форм поєднання територіального і галузе- вого принципів управління, централізованого планового керівництва економікою і господарської самостійності підприємств, посилення стимулювання виробництва.

За програмою реформ управління господарством було ліквідовано раднаргоспи і відновлено систему управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. На кінець 1965 р. у СРСР налічувалося 18 загальносоюзних і 13 союзно-республіканських промислових міністерств, а також республіканське міністерство місцевої промисловості.

665

Створено управління матеріально-технічного постачання нафтовидобувної, нафтопереробної і нафтохімічної промис- ловості. Внаслідок подальшої реорганізації в Україні дія- ло 22 союзно-республіканських і 7 республіканських мініс- терств: автомобільного транспорту і шосейних шляхів, будів- ництва, комунального господарства, місцевої промисловості, освіти, охорони громадського порядку, соціального забезпе- чення. Союзно-республіканські міністерства й управління були підпорядковані однойменним міністерствам СРСР і Раді Міністрів СРСР.

Удосконалення планування передбачало скорочення кількості планових показників до 8 (фонд заробітної плати, впровадження нової техніки, обсягу централізованих капі- тальних вкладень, введення в дію виробничих потужностей і основних фондів та ін.). Решту показників підприємства мали визначати самостійно, зокрема продуктивність праці, кількість працюючих, зарплату, собівартість продукції тощо. Було здійснено перехід від показників обсягу валової та товарної до реалізованої продукції, одержаного прибутку і виконання завдань поставок. Оцінка ефективності госпо- дарсько-фінансової діяльності підприємств визначалася показниками прибутку, рентабельності. Зросло значення системи економічного стимулювання, заснованої на таких інструментах, як ціноутворення, кредитування, преміюван- ня. На підприємствах утворювалися фонди матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва, було прийнято Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство.

Завданням Держплану УРСР була розробка планів роз- витку господарства усіх галузей союзно-республіканського і республіканського підпорядкування і пропозицій щодо планування роботи підприємств загальносоюзного підпоряд- кування. Декларувалася стабільність планових завдань. Основною формою планування мав стати п'ятирічний план з розробкою найважливіших завдань по роках з орієнта- цією на кінцеві результати діяльності. Основним методом

666

планування залишався балансовий за основними видами продукції, ширше використовували програмно-цільовий і економіко-математичний методи.

Економічні експерименти в Україні розпочалися в 1964 p. на підприємствах швейної, машинобудівної, вугільної, при- ладобудівної та легкої промисловості Львівського раднар- госпу. В 1966 p. на нові умови роботи перейшло 100 підпри- ємств, у 1970 p. — 8,2 тис. (83 %), які давали 92 % обсягу продукції.

На першому етапі проведення реформи (1966—1970 pp.) окремі промислові підприємства досягли певних успіхів у господарстві. Проте згодом реформа зазнала повного краху. Вона не мала комплексного характеру, охоплювала тільки промисловість, не змінювала структурної, інвестиційної полі- тики. У міністерствах і відомствах перевага надавалася звичним, стійким, централізованим адміністративним фор- мам управління. Більшість управлінців (управлінський апарат Союзу РСР досяг майже 100 союзних і 800 республі- канських міністерств і відомств) були не досить компетент- ними. Вони не тільки не хотіли, а й не могли швидко зорієн- туватися в нових умовах господарювання. Міністерства і відомства за інерцією продовжували ставити перед підпри- ємствами застарілі завдання, самостійність і госпрозрахун- кові права підприємств обмежували. Економічні методи підміняли адмініструванням; 95 % підприємств, які знахо- дилися в Україні, були союзного підпорядкування (для по- рівняння: в Росії — 93 %, в Прибалтиці — 90 %).

З кінця 70-х років розпочався новий етап перетворень у системі керівництва господарством. На відміну від реформ 60-х років, нова система заходів охоплювала всі галузі гос- подарства та рівні управління (від підприємства до Рад Міністрів союзних республік). Підвищилася роль Рад народ- них депутатів. Вдосконалювалася система довгострокових (10—20 років), п'ятирічних та річних планів, їх складовою частиною стали цільові комплексні науково-технічні, еко- номічні та соціальні програми. З'явився спеціальний розділ

667

плану — вдосконалення управління. У 1983 p. було прий- нято Закон про трудові колективи. Проте більшість повно- важень трудових колективів мала дорадчий характер. У 1974—1986 pp. проводився економічний експеримент, за яким підприємства-учасники одержували більшу самостій- ність у сфері оплати праці, матеріального стимулювання. Однак експеримент охопив лише близько ЗО % об'єднань і підприємств України, які реалізували 50 % загального об- сягу продукції. Обмежувались їхні права у використанні засобів фондів розвитку виробництва, соціально-культурних заходів та житлового будівництва. У 1987 p. було прийня- то рішення про переведення всіх підприємств на повний госпрозрахунок. Проте і в цей період права підприємств залишались обмеженими.

Внаслідок серйозних деформацій в управлінні господар- ством протягом 1971—1990 pp. існувала негативна динаміка зростання найважливіших економічних показ- ників в Україні. Середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу в Українській РСР становили відповідно у 1966—1970 pp. — 6,7 і 7,8 %, у 1971—1975pp. — по 5,6, у 1976—1980pp. — 3,4 і 4,3, у 1981—1985 pp. — 3,5 і 3,6 %. Рівень приросту виробництва цієї промислової продукції також знизився. Якщо у восьмій п'ятирічці він становив 8,8 %, у дев'ятій — 8,4, в десятій — 7,2, в одинадцятій — 3,9, то в дванадцятій — 3,5 % . Протя- гом 1965—1980 pp. в Україні більше ніж в 2 рази зменши- лися темпи зростання продуктивності праці. Більшість планів в республіці не виконувалося, хоча в цілому Україна нарощувала свій економічний потенціал, збільшуючи вироб- ництво продукції. Кількісне зростання промислової продук- ції відбувалося не за рахунок впровадження у виробництво нових технологій, які б якісно змінювали продуктивні сили суспільства, а внаслідок екстенсивного розвитку промисло- вості, що негативно впливало на якість продукції.

Розвиток господарства, як і раніше, мав індустріальне спрямування. Україна досягла певних успіхів у розвитку

668

паливно-енергетичного комплексу. На території України були побудовані найбільші в Європі Запорізька й Вуглегір- ська ДРЕС, Криворізька, Придніпровська та інші потужні електростанції. Завершено будівництво двох останніх агре- гатів на Дніпрогесі-2. Успішно працювали нафтовики і га- зовики України. Було введено в експлуатацію газопроводи Єфремівка — Київ — Кривий Ріг. У 1975 p. було видобуто 68,7 млн м3 природного газу, почалася експлуатація 26 но- вих нафтових і газових родовищ.

Певних успіхів було досягнуто в розвитку гірничорудної, вугільної, металургійної промисловості. Розвивались і такі галузі, як машинобудівна, металообробна, електроенергетична, хімічна, нафтохімічна. Зароджувалась мікробіологічна про- мисловість. Частка групи А в структурі промислового ви- робництва становила в 1970 p. 71 %, в 1985 p. — 72 %.

Почалося конструювання і виробництво електронно- обчислювальної техніки. Кількість комплексно-механізо- ваних і автоматизованих підприємств зросла у 1985 p. до 1,2 тис., механізованих потокових ліній — до 30,5 тис., авто- матизованих ліній — до 5,4 тис. Більшість їх припадала на машинобудування, легку та харчову промисловість. Багато винаходів з високим економічним ефектом впровадили науковці Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона АН УРСР (в космосі, при прокладанні газопроводів та ін.). Відомою не тільки в Україні, а й за її межами була про- дукції Харківського турбінного заводу (освоєно серійне виробництво турбін потужністю 500 тис. кВт для АЕС). У республіці освоєно виробництво потужних тепловозів, трак- торів, буряко- та кукурудзозбиральних комбайнів, а також морських суден, сучасних літаків.

Однак, незважаючи на окремі досягнення, залишалася проблема якості промислової продукції. У її загальному обсягу вищої категорії якості у 1986 p. досягли лише 15,9 % виробів. Значна частина виробів не відповідала світовим стандартам, що призводило до великих матеріальних і мо- ральних втрат.

669

Намітилося стійке відставання в науково-технічному і технологічному прогресі від розвинених країн Заходу.

Перехід на інтенсивні методи розвитку народного гос- подарства затримувався, неефективно використовувалися матеріальні, сировинні та енергетичні ресурси, що також були серйозною ознакою застою в економіці. Не викорис- товувалися ресурсозберігаючі технології. Низькою була продуктивність праці на виробництві. За 1970—1985 pp. на 1 % й приросту витрачалося 2,1 % приросту оновлених виробничих фондів. За даними Держкомстату СРСР, про- дуктивність праці була нижчою, ніж у США, в промисло- вості в 2 рази, в сільському господарстві — в 5 разів. На виробництво одиниці національного доходу в СРСР витра- чалося в 2 рази більше сировини і матеріалів, ніж у розви- нених країнах.

Помітно знизилися фондовіддача і рівень рентабельності:

відповідно 76 і 70 % у 1985 p. порівняно з 1970 p. Одночас- но зросла матеріалоємність продукції. Загальна вартість ненормованих ресурсів становила 75 % матеріальних ви- трат на виробництво продукції.

В Україні, як і в СРСР, зводилися престижні будови, які економічно були малорентабельні, а для навколишнього се- редовища і здоров'я людей — навіть шкідливими. Як згад- ки про марнотратство і безгосподарність збереглися на те- риторії України рукотворні "моря" на Дніпрі, "найбільші в Європі" Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші гігантські новобудови, які народному господарству тільки шкодять. Без глибокого наукового об- грунтування, врахування думки громадськості високими темпами розвивалась атомна енергетика: розгорнулося будівництво потужних АЕС, які не відповідали міжнарод- ним стандартам безпеки, що підтвердив вибух Чорнобиль- ської АЕС.

Незадовільне використання людських сил, матеріальних і особливо природних ресурсів призвело до економічної кризи.

670

 

45