yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->5.3. Сільське господарство

Економічна історія України і світу

5.3. Сільське господарство

Післявоєнна відбудова сільського господарства України проходила у важких і складних умовах. На 1945 p. прак- тично було відновлено діяльність усіх колгоспів. Проте по- рівняно з довоєнним періодом було засіяно 71 % посівних площ колгоспів і 32 % радгоспів, валовий збір зернових досяг 46,9%, врожайність — 48 % (7 ц/га), поголів'я всіх видів худоби — 43 %, парк сільськогосподарських машин — 43,2 %. Основною силою в колгоспах були жінки, які виробили 72,2 % всіх трудоднів. Грунт під посіви готували вручну. Нерідко колгоспники самі впрягалися в упряж замість худоби. Державі було здано більше 56 % вироще- ного зерна, а у багатьох колгоспах вилучено фураж і посівні фонди. Селяни не отримали повністю визначені на трудо- день 400 г зерна. Як наслідок наприкінці 1945 p. розпо- чалися продовольчі труднощі, особливо на півдні країни.

Становище у сільському господарстві потребувало перегля- ду аграрної політики. Однак у 1946 p. продовжувалося форсо- ване розширення оброблюваних площ без відповідного зрос- тання матеріально-технічних ресурсів, зберігався низький агротехнічний рівень виробництва. Малосніжна зима 1945— 1946 pp., весняно-літня посуха (до +39 °С) ускладнили ситуа- цію. Врожайність зернових у 1946 p. становила в середньому 3,8 ц/га, цукрового буряка — 43 ц/га. За цих умов початко- вий план здавання державі зерна Україною 340 млн пудів було збільшено на 10 %. Колгоспи, отримавши кращий уро- жай, мали змогу збільшувати на 50 % плани заготівель, що виходили з передбачуваної, а не з фактичної врожайності. Тому план здавання зерна часто доводили більшим, ніж було зібрано урожаю. Наприкінці 1946 — на початку 1947 pp. Україна здала державі фактично все зрощене зерно, проте план здавання зерна було виконано лише на 3 % . Посівна компа- нія 1947 p. забезпечувалася за рахунок насіннєвої позики, що покривала лише 60 % потреб. Складне становище з кор- мами зумовило падіж худоби. Поголів'я худоби в колгоспах зменшилося, зокрема великої рогатої на 12 %, свиней на 50 %.

671

Опір селян проведенню хлібозаготівель долався репресія- ми. До кримінальної відповідальності притягували селян за законом від серпня 1932 p. ("закон про п'ять колосків"), керів- ників господарств, серед яких понад 70 % становили учасни- ки війни, інваліди. Трагедією краши став голод, що розпочався взимку 1946—1947 pp. і охопив східні області. За офіційною статистикою, від голоду померло 810 тис. осіб. Замість допо- моги Україні СРСР зерно експортував (7 млн т 1946 p.), при- чому значну частину надавав іншим країнам безплатно.

Після кризи 1946—1947 pp. розпочалося повільне підне- сення, проте підхід до розв'язання проблем сільського гос- подарства лишався старим: форсування виробництва в умо- вах жорсткої централізації та регламентації колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статуту сільсько- господарської артілі в 1946 p. почали обмежувати приса- дибні індивідуальні господарства, що давали селянам 70 % усіх грошових доходів, 80 % м'яса, 90 % картоплі. Введено грошові та натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубування садів.

Наприкінці відбудовного періоду (1950 p.) сільське госпо- дарство досягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані:

672

Капіталовкладення в сільське господарство були недостат- німи. Вкладалися вони в основному на придбання машин (33 %), будівництво (67 %). Техніка залишалася державною. Колгоспи користувалися нею через посередництво машинно- тракторних станцій (МТС). Механізація забезпечувала оран- ку (на 93 %), сівбу (на 70 %), збирання зернових культур (на 34 %). Інші роботи виконувалися майже повністю вручну. У республіці було електрифіковано 18 % колгоспів, 88 % МТС, понад 90 % радгоспів. Менше норми вносили мінеральних і органічних добрив. Державні заготівельні ціни залишалися на рівні 1928 p., хоча ціни на промислову продукцію зросли у 20 разів. Фактично всю продукцію здавали державі. Діяль- ність колгоспів регламентувалася, матеріальних стимулів не було. Панувала теорія Лисєнка, повністю відірвана від потреб сільського господарства.

З середини 1948 p. почалася масова колективізація на західноукраїнських землях, 'u проводили тими самими метода- ми, що й в 30-х роках: посилення податкового тиску на за- можних селян, примус, депортація непокірних до Сибіру, Казах- стан, політичний контроль. Хід її ускладнювався збройною боротьбою УПА. На відміну від Східної, у Західній Україні не було голоду. На початок 1950 p. було колективізовано 96 % селянських господарств і усуспільнено 99,4 % орної землі.

На початку 50-х років низька продуктивність сільського господарства залишалася. В 1950—1953 pp. загальний обсяг продукції зріс лише на 2 %, а землеробства зменшив- ся на 1 %.

Поворотним пунктом у розвитку сільського господар- ства став вересень 1953—1955 pp., коли змінилася аграрна політика держави. Основні заходи були спрямовані на підви- щення матеріальної заінтересованості колгоспів, збільшен- ня державних асигнувань на потреби села, поліпшення тех- нічного і кадрового забезпечення села.

З січня 1954 p. діяли постійні погектарні норми поставок тваринницької продукції, заборгованість минулих років з колгоспів було списано. Зменшено поставки овочів і картоплі.

673

Частину продуктів колгоспники продавали державі у порядку закупок через заготівельні організації. В 1953—1958 pp. заго- тівельно-закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів, на кар- топлю — у 8, на продукти тваринництва — у 5,5 раза. Скасо- вано обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. У 1958 p. відмінено обов'язкові поставки. Вста- новлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарську про- дукцію, диференційовані за зонами країни. Змінилася прак- тика планування. Колгоспи мали право з урахуванням планів заготівель і закупок визначати розмір посівних площ під певні культури, кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі вирішувати, як використовувати власні ресурси. Почали впро- ваджувати щомісячно авансування колгоспників.

Важливе значення мала реорганізація в 1958 p. машин- но-тракторних станцій. Техніку було реалізовано колгос- пам і радгоспам, а МТС перетворено на ремонтно-технічні станції (РТС), функціями яких були продаж техніки кол- госпам, ремонт її, постачання нафтопродуктів, запасних час- тин, добрив, отрутохімікатів.

Протягом 1951—1960 pp. збільшилися капіталовкладен- ня, що становили 6799 млн крб., або 15,6 % загального обсягу інвестицій у господарство.

Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське виробництво. З середини 50-х років сільське господарство вперше стало рентабельним. Середньорічні темпи зростан- ня сільськогосподарського виробництва в 1954—1959 pp. становили понад 7 %. Неподільні фонди зростали щороку в колгоспах на 21,8 %, радгоспах — на 16 %. Підвищилися валові збори та врожайність зерна, зросло поголів'я худо- би. Проте піднесення виявилося нестабільним. З 1958р. у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо за 1951—1958 pp. обсяг валової продукції збільшився на 65 %, то з 1959 по 1964 p. — лише на 22 %. Середньорічні темпи розвитку зменшилися до 2 %.

Колгоспи змушені були купувати техніку за підвище-

674

ними цінами. Закупівельні ціни 1958 p. були меншими порівняно з 1954—1957 pp. За цих умов доходи колгосп- ників зменшилися, заборгованість перед державою зросла. З 1963 p. уряд почав надавати короткострокові позики для купівлі добрив, насіння, молодняку. У 1964 p. було списано заборгованість за техніку на суму 180 млн крб. Проте ці заходи були недостатніми.

Капіталовкладення в сільське господарство зростали повільно і в 1961—1965 pp. становили 16,5 % усіх інвес- тицій у господарство. Як і раніше, вони вкладалися у ви- робничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у 1,8, радгоспах у 2,5 раза. Однак фондовіддача зменшилася з 1,47 крб. в 1958 p. до 0,87 крб. в 1965 p. у колгоспах і відповідно у радгоспах з 0,92 до 0,77 крб.

Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі, частково на Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 p., законсервувало екстенсивний характер сільського господар- ства. Плани розширення зернового виробництва за цілин- ною програмою зумовили зменшення в Україні посівних площ зернових культур з 65,4 % всіх посівів у 1950 p. до 40,9 % у 1960 p. 3 1955 по 1964 pp. надмірно розширюва- лися посіви кукурудзи на зерно і фураж без урахування конкретних грунтово-кліматичних умов. У 1955 p. плану- валося посіяти понад 5,2 млн га порівняно з 2,2 млн га у 1953 p., у 1962 p. посіви кукурудзи досягли понад 20 % усієї посівної площі. Однак врожайність її була низькою, валовий збір не забезпечував потреб країни за умов скоро- чення посівів зернофуражних культур (ячменю, вівса).

Валове збирання технічних і кормових культур зростало переважно за рахунок розширення посівних площ. Так за 1940—1960 pp. посіви соняшника збільшилися в 2 рази, вро- жайність — у 1,2 раза, відповідно цукрових буряків у 1,7 і 1,4 раза. Для того щоб збільшити валові збори сільськогос- подарських культур, скоротили площу під чистими парами:

з 12,3 % у 1940 p. до 6,7 % у 1958 p. і до 0,4 % у 1963 p.

Проводилася політика обмеження особистих господарств

228-525                                                                                                    675

колгоспників. Так, у 1955 p. удвічі зменшено розміри при- садибного господарства. У 1956 p. встановлено грошовий податок з громадян, що тримали худобу в містах, а в 1959 p. і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 p. знову було підвищено податки на утримання худоби. В 1954— 1964 pp. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних гос- подарствах колгоспників скоротилося на 14,3 %. На кол- госпних ринках зменшився продаж продукції тваринницт- ва, підвищилися ціни.

Виснаження цілинних земель, посуха 1963 p., застій сільськогосподарського виробництва в центральних чорно- земних районах Росії та в Україні призвели до продоволь- чої кризи. З цього часу Радянський Союз почав закупову- вати зерно за кордоном.

Протягом 1951—1965 pp. певних успіхів було досягну- то в розвитку тваринництва. За вартістю валової продукції воно майже дорівнювало рослинництву. Збільшилося пого- лів'я тварин, підвищилась їхня продуктивність, зросло ви- робництво основних видів продукції. Частка колгоспів і радгоспів за 1951—1958 pp. за загальною кількістю вели- кої рогатої худоби зросла з 53 до 62,9 %, корів — з 24,1 до 46,2, свиней — з 60,7 до 68,7, коней — з 99,2 до 99,4, за виробництвом м'яса — з 24,7 до 45, молока — з 19,1 до 50,5, вовни — з 77,3 до 84,7, яєць — з 10,6 до 14,1 % . Проте частка особистих підсобних господарств населення посту- пово зменшувалась, особливо в 60-х роках. В 1970 p. вона становила за поголів'ям великої рогатої худоби 21 %, ви- робництвом м'яса — 37, молока — ЗО, вовни — 4,8, яєць — 62 %. На розвиток тваринництва негативно впливала не- стача кормів, породної та племінної худоби.

Поступово підвищувався індустріальний рівень виробни- цтва. Наприкінці 1958 p. тракторів було 168,4 тис., зернозби- ральних комбайнів — 64,8 тис., вантажних автомобілів — 129 тис., у 1965 p. — відповідно 257, 56,9, 80,4 тис. Техніка якісно вдосконалювалася за рахунок надходження дизель- них, колісних, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів,

676

навісних машин і знарядь, гідравлічних пристроїв. Почали застосовувати автоматизовані зернові токи, доїльні установ- ки, пристрої для приготування кормів, механізоване водо- постачання. Енергетичні потужності лише в 1960—1965 pp. зросли з 25,6 до 40,3 млн к. с. Підвищився рівень електри- фікації. За 1953—1965 pp. загальне споживання електро- енергії зросло з 277,2 до 4505 млн кВт/год (у 16,3 раза).

Проте механізація і електрифікація села були незадовіль- ними. До комплексної наближалася лише механізація виро- щування зернових культур. До державних енергосистем було приєднано 69 % колгоспів і 88 % радгоспів. Не задовольняли- ся культурно-побутові потреби села. Негативно впливало на врожайність культур недостатнє застосування органічних і мі- неральних добрив, хоча внесення їх з року в рік зростало. Не- продуктивними були спроби "перебудови природи" насаджен- ням лісових смут та будівництвом зрошувальних каналів.

Державні закупки залишалися примусовими. Розміри заготівель зерна в колгоспах змінювалися так: 1946—1950 pp. — 5,9 млн т на рік (35,7 % врожаю), відповідно за 1951— 1955 pp. — 7,5 (38,2 %), 1956—1960 pp. — 6,0 (30,4 %), 1961— 1964 pp. — 9,1 (40,2 %). Радгоспи здавали майже 100% врожаю.

Протягом 50-х — першої половини б0-х років здійсню- валися організаційні зміни, про що свідчать такі дані:

677

За цей період збільшилася кількість радгоспів (з 935 у 1950 p. до 1343 у 1965 p.). За розмірами вони були у 2—З рази більшими, ніж колгоспи. Посівна площа їх становила у 1965 p. 16 % загальної посівної площі.

Концентрація виробництва поєднувалася із спеціаліза- цією. У 1965 p. в Україні займалися відгодівлею худоби близько 800 колгоспів і 500 радгоспів, на вирощуванні овочів спеціалізувалися 223, яєць і м'яса птиці — 139 радгоспів. Колгоспи і радгоспи України були рентабельними. Рівень рентабельності коливався від 29,7 % у 1960 p. до 44 % у 1965 p.

У 1964 p. було скасовано укази 1959—1963 pp., що об- межували розвиток особистих підсобних господарств. Про- те нові укази також встановлювали певні норми утриман- ня худоби в особистій власності громадян.

У березні 1965 p. було розпочато реформу в сільському господарстві. Встановлювався постійний план закупівель зерна на шість років для всіх колгоспів і радгоспів. Підви- щувалися закупівельні ціни на пшеницю, жито, гречку та інші зернові культури, соняшник, продукцію тваринницт- ва. За здану продукцію понад план встановлювалася над- бавка — 50 % основної закупівельної ціни. Було здійснено перехід до гарантованої грошової оплати праці колгосп- ників за кінцевими результатами господарської діяльності. Проте істотних змін в аграрній політиці не відбулося. Керів- ництво здійснювали на основі директивності та жорсткої регламентації.

Негативні тенденції у розвитку сільського господарства призвели на початку 80-х років до чергової зміни системи управління сільським господарством. Було розроблено Продовольчу програму (1982 p.). З метою координації діяль- ності трьох структурних ланок агропромислового комплексу (АПК) утворено основні та районні агропромислові об'єднан- ня, єдине Міністерство сільського господарства. Централь- ним органом управління АПК став союзно-республікан- ський агропромисловий комітет.

678

За програмою 1986 p. продовжувалася перебудова управ- ління на селі. Відповідно до неї встановлювалися стабільні по роках плани закупівель зерна. Понадпланова продукція залишалась у розпорядженні господарства. Залежно від кін- цевих результатів оплачувалася праця керівників і спеціа- лістів АПК. Скорочувалася кількість показників, що оціню- вали діяльність господарств (рівень рентабельності та при- ріст продукції), їх інвестування мало здійснюватися пере- важно за рахунок власних засобів та кредитів Держбанку.

Протягом 70—80-х років головна увага приділялася по- дальшій індустріалізації сільського господарства з метою забезпечення населення продовольством, а промисловості — сільськогосподарською сировиною. Частка капіталовкладень у сільське господарство у загальній їх структурі зросла на 27—28 % і в 1970—1985 pp. становила 84,9 млн крб. Про- те власні вклади колгоспів зменшилися на 15 %. Поліпши- лася технологічна структура інвестицій. Витрати на ма- шини, устаткування збільшилися до 35,4 % проти 25,6 % у 1970 p. Як наслідок основні виробничі фонди зросли у 2,5 раза. Велику частку в їхній структурі займали будівлі та споруди (66 %). Тракторний і комбайновий парки зрос- ли відповідно на 263,4 і 46,9 тис.

Індустріальний рівень виробництва підвищувався за рахунок електрифікації, хімізації, меліорації. Протягом 1971—1985 pp. виробниче використання електроенергії збільшилось у 2,9 раза, площа меліоративних земель — до 12 % сільськогосподарських угідь, поставки мінеральних добрив — у 10 разів.

Певні зрушення відбулися в організації сільськогосподар- ського виробництва. Збільшилася кількість радгоспів, утво- рилася мережа міжгосподарських підприємств і організацій. У 1985 p. функціонувало 96 виробничих агропромислових, сільськогосподарських і науково-виробничих об'єднань.

Позитивною ознакою було підвищення продуктивності аграрного сектора у середньорічному обчисленні в 2,1 раза. Результатом перетворень у сільському господарстві стали.

•'2*»8 W                                                                                                 679

суттєві зміни у рівні механізації виробництва. За офіцій- ною статистикою, у 1985 p. за індустріальною технологією вирощувалося кукурудзи на зерно 74 %, соняшника — ЗО, цукрових буряків — 78, утримувалося великої рогатої ху- доби 58 %, свиней — 64, птиці — 86 %. Україна в цілому забезпечувала власні потреби у продовольчій продукції. Частка її ввезення не перевищувала 2 %.

Стан сільського господарства у повоєнні роки ілюстру- ють такі дані:

Проте певні досягнення в аграрному секторі не змінили його статусу як найбільш економічно слабкої, занедбаної ланки господарського організму. Знизилися середньорічні темпи економічного зростання валової продукції сільсько- го господарства з 3,9 % у 1966—1970 pp. до 1,1 % у 1981— 1985 pp. Національний доход в сільському господарстві зменшився за 1966—1985 pp. на 23 %. Рентабельність зни- жувалась, у 1985 p. вона становила 17 % у колгоспах і 15 % у радгоспах проти 42,1 % у 1966 p. В 1970—1985 pp. на 57,3 % знизилася фондовіддача. Відбувалося подорож- чання техніки, будівельних матеріалів, нафтопродуктів, що

680

постачалися сільському господарству, на 35—150 %. Про- дуктивність рослинництва та тваринництва у 2—3 рази була нижча, ніж в економічно розвинених країнах.

Керівництво аграрним сектором грунтувалося на ста- рих формах господарювання, не забезпечувалася належна інтеграція всіх ланок АПК. Змін у стилі та методах роботи партійних і радянських органів практично не відбулося.

 

46