yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->5.4. Фінанси, кредит, добробут

Економічна історія України і світу

5.4. Фінанси, кредит, добробут

Державний бюджет країни об'єднував республіканський і місцеві. За його допомогою перерозподілялася більша ча- стина національного доходу республіки між виробничою та невиробничою сферами, галузями господарства, економіч- ними районами. Індекс зростання державного бюджету порівняно з 1940 p. становив у 1950 p. 225, у 1960 p. по- рівняно з 1950 p. — 434, у 1985 p. порівняно з 1960 p. — 415,8, у 1990 p. порівняно з 1985 p. — 140,7.

З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час війни) у грудні 1947 p. було здійснено грошову реформу, І.Ї проводили конфіскаційними методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1:10. Вклади в ощадних касах розміром до 3000 крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, від 3000 до 10 000 крб. — з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб. — зменшувалися наполовину. Облігації державних позик замі- нювалися на облігації конверсійної 2 %-ї позики 1948 p. у співвідношенні 3:1. Кошти колгоспів і кооперативних органі- зацій обмінювалися як 5:4 або вилучалося 20 % їх грошових нагромаджень. Оскільки ці заходи призвели до збільшення дотацій промисловості, то в 1949 p. було підвищено оптові ціни на засоби виробництва та тарифи вантажоперевезень, 31 березня 1950 p. підвищено курс карбованця по відношен- ню до іноземних валют, переведено його на власну золоту базу.

У 1961 p. проведено реформу, що змінила масштаб цін, який підвищився в 10 разів. Це означало відповідне зни-

681

ження всіх цін, плати за послуги, грошових доходів насе- лення. Старі гроші було замінено на нові у співвідношенні 10:1. Одночасно з 1 січня 1961 p. встановлювався золотий вміст карбованця 0,987412 г чистого золота (ціна 1 г золота дорівнювала 1 крб.). Долар став оцінюватися в 90 копійок замість 4 крб.

Протягом перших повоєнних років податкова система була уніфікована і спрямована на чітке визначення обсягів подат- ків республіканського й особливо місцевих бюджетів. У другій половині 50-х років у фінансовій системі Радянського Союзу намітилася тенденція розширення повноважень союзних рес- публік. Вони одержали право самостійно визначати доходи і видатки в розрізі республіканських і місцевих бюджетів, використовувати додаткові доходи, а також ті суми, що зали- шилися внаслідок економії видатків. За республіками були закріплені певні повноваження щодо складання, утверджен- ня, виконання державних бюджетів, розподілу доходів і ви- датків між республіканським і місцевими бюджетами.

Було внесено зміни у податкову політику. В 1953 p. прийнято новий закон про сільськогосподарський податок. Замість оподаткування доходу від усіх джерел сільськогос- подарського виробництва введено податок за твердими став- ками, з однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного двору. Передбачалася система пільг для окремих категорій населення (інвалідів, сімей військовослужбовців та ін.). У 1957 p. замість чотирьох різних ставок (у розмірі від 6 до 15 %) було введено нову єдину ставку оподаткування з валового доходу колгоспів у розмірі 14 %, що була дифе- ренційована по республіках і областях.

У 1958 p. припинено випуск державних позик, що реалі- зувалися за підпискою серед населення і довгий час були важливим джерелом доходів бюджету. Протягом 1960— 1962 pp. було підвищено неоподаткований мінімум заро- бітної плати, знижено податок з заробітної плати для низько- оплачуваних громадян, скасовано податок за бездітність з неодружених, одиноких і малосімейних. Відбувалися струк-

682

турні зміни у формуванні доходів державного бюджету. Зменшилися надходження податку з обороту: з 31,6 % у 1950 p. до 29,2 % у 1965 p. Господарські реформи 60—80-х років, спрямовані на вдосконалення економічного стиму- лювання та госпрозрахункових відносин, зумовили змен- шення їх частки до 29,5 у 1991 p. Однак у державний бю- джет йшла більша частина прибутку підприємств — 70— 55 % у 80-х роках. Великими темпами зростали доходи підприємств і господарських організацій. У 1965 p. вони становили 39,1 % проти 15,2 % у 1950 p. Частка прибутко- вого податку з колгоспів зменшилася з 19,9 % у 1950 p. до 1,61 % у 1985 p. Починаючи з 1968 p. колгоспи відрахову- вали в прибутковий податок 8—9 % чистого доходу. Зни- зилася частка надходжень від населення з 31,8 до 7,7 %. За цей час збільшилися кошти державного соціального стра- хування з 5,26 до 10,5 %. З союзного бюджету надходило 5,5—9,1 % загальної суми доходів. Частка доходної части- ни бюджету України у державному бюджеті СРСР збільши- лася з 4,2 % у 1950 p. до 9,9 % у 1960 p. і була в межах 17—18 % протягом 60—80-х років.

За даними офіційної статистики, завдання державного бюджету до 1990 p. включно виконувалися з перевищен- ням доходів над видатками, хоча це не відповідало дійсності. До 1956 p. чільне місце у ньому займали видатки на соціаль- но-культурні заходи (1950 p. — 64,7 %, 1955 p. — 51,3 %). З другої половини 50-х років швидкими темпами зростали видатки на народне господарство, їхня частка у загальному обсягу витрат державного бюджету зросла у 1960р. до 55,6 % проти 24,9 % у 1950 p.

Зменшились асигнування з бюджету на народне госпо- дарство в 1965 p. — до 51 % і у 1991 p. — до 45,7 %. Це пов'язано зі зростанням інвестицій підприємств і організа- цій, частка яких у 80-х роках досягла понад 70 % (проти 43,4 % у 1958 p.) усіх вкладень у народне господарство. Основна частина державних фінансових ресурсів, призна- чених для народного господарства, асигнувалася на розви-

683

тон промисловості та будівництва. Так, в 1961—1965 pp. їхня частка становила 55 %, вкладення у сільське госпо- дарство — 14,2 %, на транспорт і зв'язок — 3,9 %, житло- во-комунальне господарство — 16,6 %. Видатки держави на соціально-культурні заходи в 50-ті роки зросли у 2,7, в 1960—1990 pp. — у 6,6 раза. Вони розподілялися на народ- ну освіту і науку, охорону здоров'я і фізичну культуру, со- ціальне забезпечення. У 1985 p. це співвідношення стано- вило відповідно 48,6; 25,3; 26,1 %, у 1985 p. — 39; 21;

40% у 1991 p. — 36,4; 22,8; 37,2 %.

Аналіз доходів і видатків по відношенню до валового внутрішнього продукту свідчить, що вже у 1989 p. існував державний борг: консолідований доход України (включаючи прямі надходження у колишній союзний бюджет) — 34,9 % ВВП, у тому числі в бюджет України — 26,1 % ВВП. Ви- датки бюджету України (включаючи витрати, що фінансу- валися з колишнього союзного бюджету) становили 38,6 % ВВП, у тому числі з бюджету України — 25,7 % ВВП.

Ступінь перерозподілу ВВП через бюджет України і ви- трати на економіку були на рівні економічно розвинених країн, де вони становили відповідно 40,6 і 17,3 % ВВП. Проте в цих країнах, на відміну від України, уряди відіграва- ли провідну роль у створенні виробничої інфраструктури, субсидуванні приватного сектора економіки, науки. Бюджет- ний дефіцит покривався за рахунок внутрішніх позик, а не грошової емісії.

Протягом 50-х років з розширенням прав союзних рес- публік у народному господарстві СРСР підвищувалося зна- чення республіканського бюджету. Його частка у держав- ному бюджеті України становила у 1958 p. 69,2 % проти 32,9 % у 1950 p. 3 кінця 50-х років у розподілі доходів між республіканським і місцевими бюджетами знову наміти- лася тенденція збільшення частки останніх.

Кредитні відносини в Україні повністю контролювали- ся союзним урядом. У 1955 p. було створено Українську контору Державного банку СРСР та республіканські кон-

684

тори Промбанку, Сільгоспбанку і Торгбанку. У 1957— 1959рр. проведено реорганізацію банківської системи. Ліквідовано Торгбанк, Сільгоспбанк, їхні функції передано Держбанку і Промбанку. До кредитної системи належали Зовнішторг-банк СРСР і державні ощадні каси (14,8 тис. у 1990 p.). Зросло значення банківського кредиту в розвитку господарства. Збільшились обсяги кредитів усіх видів: у 1951—1960 pp. — у 3 рази, у 1961—1985 pp. — у 10 разів. З другої половини 80-х років почалося зменшення надан- ня позик, в 1990 p. їх кількість становила 70 % рівня 1985 p. Переважали довгострокові позики, їх надавали для освоєн- ня нових підприємств і технологічних процесів, на будів- ництво і механізацію тваринницьких ферм, придбання сільськогосподарської'техніки, водогосподарське будівни- цтво. Важливим джерелом платіжних кредитів були грошо- ві вклади населення, що становили у 1986 p. 220 млрд крб.

У 1987 p. розпочалася перебудова банківської системи СРСР. Утворилося п'ять спеціалізованих банків: Зовнішеко- номбанк, Промбудбанк, Агропромбанк, Житлосоцбанк, Ощад- банк. Однак монополія центру в банківській системі зали- шалася.

Проте фінансово-кредитна система нераціонально вико- ристовувалася для формування оптимальної структури гос- подарства, його інтенсифікації. Слід було більше вкладати коштів у наукоємні галузі, пов'язані з науково-технічним прогресом, на житлове будівництво, дотації сільському гос- подарству.

У господарському розвитку України значна увага при- ділялася торгівлі. В 1950 p. було відроджено її матеріаль- но-технічну базу. Абсолютний обсяг продажу товарів у дер- жавній і кооперативній торгівлі, включаючи громадське харчування, становив 97 % рівня 1940 p.

Протягом 50—80-х років торгівля і громадське харчу- вання перетворилися на самостійну галузь господарства з власною матеріально-технічною базою, організаційною структурою і трудовими ресурсами.

685

Про динаміку її розвитку свідчать такі дані:

Серед форм торгівлі провідною залишалася державна, її частка в структурі загального обсягу товарообороту в 1985 p. становила 70,3 %, кооперативної торгівлі —27,1%, оборот колгоспного ринку — 2,6 %. У цій галузі працюва- ло 1,8 млн чоловік.

У загальному обсязі товарообороту поступово збільшу- валась частка непродовольчих товарів: 1985 p. — 52 %, 1990 p. — 57 %.

Зростанню ефективності роботи галузі сприяла спеціалі- зація. За 50-ті роки зменшилася кількість змішаних (9,7 % загальної кількості у 1960 p.), розширилася мережа продо- вольчих і непродовольчих магазинів, поглиблювалась їхня спеціалізація, рівень якої на кінець 80-х років досяг 54 %. Поширилися прогресивні форми торгівлі та методи праці:

самообслуговування, продаж за зразками або попередніми замовленнями, відкрита викладка товарів, продаж напів- фабрикатів, створення фірмових магазинів, доставка товарів додому або за місцем роботи, виїзна торгівля. Одночасно відбу- валася концентрація підприємств торгової мережі, збільши- лася кількість великих магазинів типу універсам і універ- маг, будинків торгівлі, торгових центрів. Проте в державній торгівлі більш як 80 % усіх магазинів були невеликими.

Колгоспна торгівля як важливий постачальник місько- му населенню сільськогосподарських продуктів активізува- лася зі скасуванням у 1964 p. обмежень щодо підсобних господарств. У 1990 p. налічувалося 1576 колгоспних рин-

686 -

ків, у тому числі критих — 139. У забезпеченні загально- го споживання картоплі, м'яса, овочів їх частка становила 10—20 %.

Проте торгівля не забезпечувала потреб населення. У 1990 p. на 10 тис. населення припадало лише 28 підприємств роздрібної торгівлі та 12 громадського харчування. Товаро- оборот у сільській місцевості був майже у 3 рази менший, ніж у містах. Торгівля не використовувала свої права по відношенню до промисловості у випуску товарів необхідно- го асортименту і якості.

Друга половина 40-х — початок 60-х років характеризу- валися низьким життєвим рівнем і недостатньо розвине- ною соціальною сферою суспільства. Радянський Союз із політичних мотивів у 1947 p. провів грошову реформу і скасував карткову систему розподілу продуктів і промисло- вих товарів. У 1947—1950 pp. тричі знижувалися ціни на товари масового споживання. Однак, на відміну від реформи Ерхарда у Німеччині, в СРСР реформа відбувалася за умов дефіциту промислових і продовольчих товарів. Платоспро- можний попит значно перевищував пропозицію. У 1950 p. державні роздрібні ціни в Україні порівняно з довоєнними були вищими в 1,83 раза. Лише на колгоспних ринках індекс цін зменшився до 0,9. Реальна заробітна плата у 1946—1950 pp. перевищила довоєнний рівень лише на 24 %, а загальна сума доходів населення — на 62 % . За цих умов уряд посилив позаекономічний примус до праці. Почалося економічне переслідування селян, які активно працювали на присадибних ділянках, а також адміністративне висе- лення. Як наслідок зросли ціни на колгоспних ринках. По- силилися втечі селян з колгоспів, хоча діяв закон 1932р., що забороняв селянам виїжджати з села без спеціального дозволу. Продовжувала існувати "табірна економіка".

Почалася демілітаризація праці. У 1945 p. було віднов- лено відпустки, оплачувані вихідні. Тривалість робочого дня становила 8 год. Відмінено указ, за яким все населення вважалося мобілізованим. Однак до 1956 p. діяв указ від

687

1940 p., який забороняв робітникам і службовцям зміню- вати місце роботи без дозволу адміністрації, встановлював відповідальність за самовільне залишення роботи або прогул без поважних причин. У 1951 p. його було замінено заходами дисциплінарного характеру.

З середини 50-х років заробітна плата стала провідною формою підвищення добробуту. Середньомісячна грошова заробітна плата усіх категорій робітників і службовців за 50-ті роки зросла на 25,3 %, 60—80-ті роки — у 3,2 раза і в 1990 p. становила 248,4 крб. Мінімум заробітної плати досяг 60 крб. Поступово ліквідовувався розрив у рівнях оплати низько- та високооплачуваних працівників. Це стримува- ло професійне зростання робітників, інженерно-технічних працівників, не стимулювало трудову діяльність. У 1965 p. скорочувався робочий тиждень. Фабрики та заводи перей- шли на п'ятиденний робочий тиждень. Збільшилися відпу- стки вагітним жінкам до і після пологів.

Доходи колгоспників від громадського та особистого гос- подарства збільшилися в 1951—1955 pp. на 50 %. З введен- ням у 1956 p. щомісячного авансування грошова оплата праці колгоспників поступово ставала переважаючою. У I960 р. її середньомісячний розмір становив 24,3 крб., або близько 45 % загальної оплати трудодня. У липні 1964 р. було прийнято закон про пенсії і допомогу членам колгоспів. Мінімальний розмір пенсії встановлювався в розмірі 12 крб. на місяць. У 1966 р. була введена гарантована грошова оплата їх праці. Протягом 1965—1990 pp. оплата праці у колгоспах і радгос- пах зростала більш швидшими темпами, ніж робітників і служ- бовців, і досягла відповідно 220,4 і 265,8 крб. Зріс річний доход сімей від особистого підсобного господарства. В 1990 р. у робітників і службовців він становив 2,5 % сукупного до- ходу (155 крб.), у колгоспників — 28,8 % (1880 крб.).

Певне значення для піднесення добробуту населення мало скасування або зменшення податків, погашення дер- жавних позик (тимчасово припинено у 1958 р. і відновлено У 1974 p.).

688

Зростала роль суспільних фондів споживання. Так, у 1963р. у СРСР вони становили 17 % національного дохо- ду, у 1990 р. — 82 %. За їх рахунок забезпечувалися безплат- не навчання, охорона здоров'я. Раціональнішою стала струк- тура споживання. Однак видатки на харчування були ви- сокими: 47,4 % заробітної плати робітника промисловості. Виплати і допомоги залишалися низькими — 717 крб. на рік на душу населення.

Урбанізація посилила житлову кризу. В 1954 р. було прийнято рішення про будівництво індустріальними мето- дами на основі серійного виробництва. Зросла площа вве- дених у дію житлових будинків. Люди почали переселяти- ся з "комуналок". Зменшилася гострота житлової проблеми. Проте рівень забезпеченості населення житлом був низь- ким. На 1 січня 1959 р. на одну людину припадало в серед- ньому 6,35 м2 житлової площі. Будівництво за типовими проектами призводило до одноманітності міст і селищ.

Протягом 60—80-х років житлова проблема загострила- ся, кількість введених в дію житлових будинків і квартир (377—388 на 1000 чол. населення) за 80-ті роки практично не зростала.

Значну увагу приділяли поліпшенню водопостачання, побутовому споживанню газу. Велося будівництво метро- політенів. У побуті з'явилися наручні годинники, фотоапа- рати, радіоприймачі, телевізори, швейні та пральні машини, холодильники. У структурі споживання населення зроста- ла частка непродовольчих товарів.

Проте у цілому рівень життя в Україні підвищувався повільно. Виробництво споживчих товарів не забезпечува- ло потреб населення і компенсувалося імпортом. Відставав від потреб населення розвиток сфери послуг, торгівлі, гро- мадського харчування.

689

 

47