yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->5.6. Економіка незалежної України

Економічна історія України і світу

5.6. Економіка незалежної України

За 70 років більшовицького панування в Україні склали- ся державні форми господарювання і власності. Вони поро- джували хронічний товарний дефіцит, деформацію ринкових відносин, невисоку активність людей, пасивність до ефек- тивної діяльності, розвитку підприємництва і цивілізованої конкуренції. 95 % підприємств України були підпорядко- вані Москві. Центр свідомо насаджував галузі групи А (до- бувну, обробну, воєнну промисловість, виробництво засобів виробництва). Лише 28 % становили галузі групи Б. Такою немічною, деформованою у господарському відношенні ви- явилася Україна в середині 1991 p., тобто в момент прого- лошення незалежності.

Наша держава успадкувала від більшовицької імперії застарілий виробничий апарат. У 1966—1990 pp. тільки 25 % інвестицій направлялося на оновлення виробничих фондів. Інші кошти йшли на підтримку рівня наявного виробництва, тобто тільки на його капітальний ремонт. Необхідність відтворення основних фондів економіки за- довольнялася лише на 50 %. На початку 90-х років термі- нової заміни промислового устаткування потребували 25 % обсягу основних фондів, у тому числі 40 % машин і устат- кування. У багатьох галузях промисловості функціонує 65 % спрацьованих основних фондів. Таких жалюгідних показників не має жодна розвинена індустріальна країна.

Наприкінці жовтня 1991 p. Верховна Рада України роз- глянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В документі передбачалася структурна пере- будова господарства України. У програмі велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, яка в мину- лому посідала чільне місце в народногосподарському комп- лексі України, перерозподілу матеріальних і трудових ре- сурсів на користь тих виробництв, які забезпечують насе- лення споживчими товарами. Передбачалося закупити не- рентабельні підприємства, а машинобудування переорієн-

697

тувати на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в доку- менті відводилося регіональній господарській політиці. Передбачалося вперше в історії України здійснення уря- дом суверенної України контролю за формуванням еконо- мічної структури, прийняття рішень щодо розміщення но- вих виробничих потужностей, реконструкції та переосна- щення діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У березні 1992 p. Верховна Рада України розглянула "Основи національної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але пов- ністю виходить з рубльового простору. Документи, прий- няті Верховною Радою, постанови і рішення урядів не були результативними. Однак в деяких галузях легкої промис- ловості спостерігається спроба переорієнтації на ринкову економіку. Йдеться про харчову галузь, яка в Україні пред- ставлена 25 підгалузями. З них найголовніші — цукрова, м'ясна, молочна, маслосироробна, олійна, консервна, хлібо- пекарна, пивоварна, спиртова, виноробна, лікеро-горілчана.

Шлях до ринкової економіки — приватизація держав- них заводів і фабрик. В Україні прийнято Закон "Про при- ватизацію майна державних підприємств", згідно з яким та іншими нормативними документами створено 300 асоціа- цій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонер- них товариств. Найвідоміші з них "Укрцукор", "Укрм'ясо", "Укрмолпром'\ "Укрпродспілка" тощо. 114 підприємств передано в оренду трудовим колективам. В Україні зареє- стровано понад ЗО тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол. Дезорганізація керівництва харчової промисловості, некомпетентність управлінського апарату не сприяли підви- щенню рівня життя населення. Навпаки, за даними Мініс- терства статистики, споживання основних продовольчих то- варів жителями України на одну людину з кожним роком невпинно падає.

698

Майже в усіх галузях важкої промисловості, особливо у вугільній, панує криза. 78 % шахт загазовані. У 38 % шахт видобуток кам'яного вугілля відбувається на гли- бині 1,3км при температурі 40—50 °С. До 2000 p. гірни- ки працюватимуть уже на глибині 2000 м. Знижується видобуток не тільки вугілля, а й нафти і газу. Єдиний вихід із скрутного становища — перехід до ресурсно-еко- номної технології.

У 1992—1993 pp. тривав процес спрацювання основних фондів у машинобудівній галузі. Технічне переоснащення в умовах економічної кризи неможливе, а тим більше при нестримному зростанні цін на нові технології. Дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств стають неплато- спроможними. Вони не мають фінансових можливостей приділити належну увагу технічному розвитку, введенню у виробництво найновіших досягнень науки і техніки. До того ж більшість заводів і фабрик стали боржниками, їхні борги становлять 247 трлн крб. Держава неспроможна надати належну допомогу розвитку важкої промисловості, адже 2/3 бюджетних асигнувань вона сплачує Росії, іншим краї- нам за енергоносії. Така ситуація дуже небезпечна, адже 68 % загального обсягу товарного виробництва припадає саме на важку промисловість.

Загальна тенденція спаду виробництва в усіх галузях

699

промисловості зберігалася і в 1994 p. За 6 міс. у паливній галузі порівняно з 1993 p. він становив 36 %, в чорній ме- талургії — 34,8, хімічній — 37,7, машинобудівній — 46,6, деревообробній — 42,3, будівельних матеріалів — 48,4, лег- кій — 50,7, харчовій — 4,8% .

Криза охопила і сільське господарство України. У 1990 —1993 pp. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 1/4. Зменшилося стадо великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, зменшилася кількість птиці. Спад поголів'я не зупинився і в 1994 p. Це призвело до того, що в 1993 p. у колгоспах реалізація великої рогатої худоби на забій ско- ротилася проти 1990 p. на 43 %, свиней і птиці — на 57, овець і кіз — на 49 %.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбі- кормів тощо. Від цього насамперед страждає населення

700

України. Загальний обсяг продукції сільського господар- ства і харчової промисловості характеризують такі дані:

Дані таблиці ілюструють загальну кризу державного сектора сільського господарства України. Так, у 1990—

1993 pp. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів відкинуто на 15—20 років назад. На 1 січня

1994 p. поголів'я великої рогатої худоби у державних і кол- госпних господарствах становило 17 717 тис. Порівняно з 1991 p. воно скоротилося на 3368,1 тис., або на 16 %. У 1991—1993 pp. загальна зібрана площа посівів сільсько- господарських культур становила 14 203,7 тис. га, що на 1282,2 тис. га (або,на 8,3 %) менше, ніж за останні п'ять років. Скоротилися на 7,6 % посіви цукрових буряків, 23 % льону, 4,7 % овочів, 33,3 % кукурудзи.

У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на закупівлю ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого — укра- їнські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Все це відбувається в той час, як населення споживає харчових

701

продуктів дедалі менше. Ряд економічних факторів може призвести сільське господарство до катастрофічних на- слідків. У 1994 p. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн га (51,8 %). Щороку з полів змивається водою, здувається вітром 600 млн т грунту, в тому числі 40 млн т гумусу: Занедбані в останні роки не лише свинар- ство, а й птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для україн- ської держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі — це основні валютні надходження країни, лише за які можна придбати нафту, енергоносії. Вивезення про- дуктів харчування з України ілюструють такі дані:

З кожним роком експорт українських сільськогоспо- дарських товарів скорочується, а отже, зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід з складної ситуації, що настала в економічному секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не можуть забезпечити елементарні потреби держави, напов- нити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору в Украї- ні в 1991—1993 pp. почали поступо створюватися фермер-

702

ські господарства. Приватна власність на землю робить селя- нина повноправним господарем. Закон України "Про селян- ське (фермерське) господарство" визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа зе- мельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоч і повільно, але дина- міка зростання їх очевидна, і на початку 1992 p. в Україні налічувалося 2098, на 1 жовтня 1993 p. — 26 048 ферм. Найбільше зареєстровано таких господарств в Миколаїв- ській (3877), Одеській (3269), Херсонській (1817) областях. Вони отримали у своє користування 510 тис. га землі.

У кожній області України ферми різні за розмірами: в Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Луганській і Запорізькій областях їхня площа становить в середньому ЗО га, в Київській, Полтавській, Хмельницькій, Житомирській, Вінницькій, Сумській — 10—20 га, у Закарпатській — 5, Чернівецькій — 5, Івано-Франківській — 8, Львівській — 10 га. В середньому в Україні на одне господарство припа- дає 18—20 га. У перспективі за 3—5 років кількість їх може збільшитися до 40 тис. з площею 1 млн 800 тис. га, в тому числі 750 тис. га орних земель. За статистичними даними, ці господарства ще економічно слабкі. На початку 1993 p. в Україні на одну ферму припадало 2 голови великої рога- тої худоби, 3 свині, 2 вівці або кози, 6 шт. птиці. Як на Заході, так і в Україні фермерам без державної допомоги не вижити. Такі форми співробітництва функціонують у ряді областей. Наприклад, на Херсонщині на 1 жовтня 1993 p. 1847 ферм, об'єднаних у сільськогосподарську асо- ціацію, обробляли 55 тис. га землі. Подібні об'єднання успіш- но працюють і в інших областях України.

Закон України "Про селянське (фермерське) господар- ство" гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення продуктивності праці, визначає струк- туру виробництва. Фермер має право самостійно реалізува-

703

ти свою продукцію державі, іншим покупцям на внутріш- ньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермерам користуватися кредитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати при цьому свої економічні можливості. Для нормального розвитку українському фермерству по- трібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механіза- ція. Наша промисловість повинна в цьому допомогти сільським трудівникам. Село чекає також всебічної підтрим- ки науки. Однак найбільшу допомогу хліборобам повинна надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від пра- цівників полів, а населення буде забезпечено продуктами харчування.

Хоча законом передбачено створення ферм, однак впро- вадити його в життя дуже складно. В середньому на один колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників, в тому числі 350 пенсіонерів. Коли справа доходить до виді- лення землі фермеру, то його частка становить 3—4 га. 95 га йому треба додати за рахунок членів колгоспного господар- ства. Звідси й обурення колгоспників, ворожість до фер- мерства. Вони просто борються за джерело своїх прибутків.

Крім того, для створення 100-гектарної ферми потрібні десятки мільярдів карбованців. Таких коштів немає ні в держави, ні в господарів.

Важлива роль в економіці кожної країни належить банківській системі. Національний банк України (НБУ) створено у вересні 1991 p. Він є центральним банком дер- жави, її емісійним центром, проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення на- ціональної грошової системи, організує міжбанківські роз- рахунки, визначає курс національної грошової одиниці відносно валюти інших держав. Національний банк ство- рює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків, золото-валютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України "Про банки і банківську діяльність". Цим зроблено перший крок на шляху до його незалежності.

704

Криза в економіці ускладнюється ще й тим, що в Украї- ні маємо дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава дуже мало продає товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить під загрозу забезпечення виробництва новим су- часним технологічним обладнанням.

У 1993 p. Україна торгувала з 180 країнами світу, але регулярні торгові зв'язки встановлено лише з деякими з них. Продавалося товарів більше, ніж купувалося (експорту- валось товарів на суму 5588, імпортувалось — на 4045 млрд дол. США). Понад 20 % торгових операцій становив бартер. Вивозили ж з України за кордон переважно сировину та вироби первинної обробки. Експортно-імпортні операції в Україні, можна узагальнити так:

705

Парадокс ситуації полягає ще й в тому, що в Україні відбувається скорочення виробництва і може трапитися те, чого до цього часу не знала світова економічна практика — криза надвиробництва в умовах спаду виробництва (в Украї- ні скорочується ринок, на товари немає попиту через низьку якість і високі ціни).

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто пе- рехід їх до ринкових відносин, а без приватизації держав- ної власності неможливо в країні створити цивілізовану ринкову економіку.

Загальновідомий принцип, що земля має належати тому. хто її обробляє. Маючи землю, її власник сам визначить, як на ній організувати виробництво.

Однією з найпекучіших проблем соціально-економічного розвитку України є ніким не контрольоване зростання цін і гіперінфляція. Зупинити ці процеси — одне з найголов- ніших завдань, яке стоїть перед керівництвом держави.

Важливою метою .структурної стратегії є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх факторів і зміцнення економічної безпеки дер- жави. Лише за таких умов Україна зможе вивести еконо- міку на світовий ринок, забезпечити значне зростання ва- лютних надходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

Тяжким і довгим був шлях України до незалежності, нелегкими є становлення і розбудова її державності, особ- ливо ринкової економіки. Однак попри всі труднощі україн- ська держава, маючи великий природний, економічний, інте- лектуальний потенціал, спроможна зробити помітний вне- сок у розвиток світового господарства і зайняти належне місце серед цивілізованих країн планети.

У 1991 році Україна одержала лише атрибути суверен- ної держави. Але за три роки вона не спромоглася напов- нити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала незавершеність розбудови національної економіки. Перехід

706

від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до власної еконо- мічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн. Але те, що сталося з економікою України, не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової продукції на 41, національний доход — на 54 %. У 1994 p. спад промислового виробництва України досяг свого мак- симуму — 27,7%. За роки великої депресії спад вироб- ництва в США не перевищував 25 %. У СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва склала ЗО % .

Виникла серйозна загроза витіснення України на пери- ферію світового господарства, встановлення її технологіч- ної та фінансової залежності від інших держав, перетво- рення на сировинний додаток, на територію для розміщен- ня екологічно шкідливих виробництв. Ця ситуація вима- гала вжиття рішучих заходів, які б органічно поєднували невідкладні антикризові дії з реалізацією нової економіч- ної стратегії. Вона була викладена у Зверненні українсько- го Президента Леоніда Кучми до Верховної Ради України в жовтні 1994 p. і здобула схвалення найвищого законо- давчого органу, найвпливовіших політичних сил країни. Були вжиті практичні заходи щодо реалізації нового кур- су економічної політики. Отримано перші результати від втілення його в життя.

Після майже чотирирічного тупцювання на місці за ос- танній час в українській економіці закладено основи для радикальних перетворень. Надзвичайно серйозним кроком в процесі ринкової трансформації економіки стало здійснен- ня цінової лібералізації, яка охоплює практично всі як вироб- ничі, так і споживчі товари. В ціновій лібералізації Україна наблизилася до світових цін. Це перш за все стосується енергоносіїв. Так, сьогодні в Україні тонна нафти без ПДВ. коштує 99—106 доларів, а в Росії — 42. Або візьмемо плату за комунальні послуги. Якщо в 1994 p. населення платило

707

за газ в середньому 1—2 долари, а держава купувала його за 80, то сьогодні населення платить 25,2 долара, тоді як у Росії — 4,1. Те саме можна сказати і про вугілля. В Украї- ні тонна вугілля коштує понад ЗО доларів, а це по суті світова ціна, тоді як у Росії 16. Також, як бачимо, на шляху ринко- вого перетворення економіки хоча й не безболісно, але дещо таки вдалося зробити.

Аналіз сучасного стану української економіки свідчить про появу перших стабілізаційних ознак. У першому пів- річчі 1995 p. зафіксовано падіння рівня інфляції. Щомі- сячний її індекс становив: у січні — 121,2 %, в лютому — 118,1, в березні — 111,4, в квітні — 105,8, у травні — 104,5 (а ще раніше — у листопаді 1994 p. — 174 %). Рівень інфля- ції в Україні став майже вдвічі нижчий, ніж в Росії.

Особливо різко уповільнились інфляційні процеси у 1997 p. Зокрема, споживчі ціни зросли лише на 10,1% про- ти 39,7 % у 1996 p. та 181,7 % у 1995 p. Їх середньомісяч- ний приріст у 1997 p. був майже у 4 рази нижчий відповід- ного показника попереднього року. Протягом більшості мі- сяців рівень інфляції не перевищував 1 %, а у серпні 1997 p. вперше за весь період розрахунку цього показника (з 1991 р.) він був нульовим.

Принципове значення має тенденція зростання фізично- го обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше за останній час проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстро- ваних підприємств усіх форм власності проти попередньо- го року в порівнянних цінах збільшився майже на б %. Загальний обсяг продажу споживчих товарів населенню за усіма каналами реалізації, включаючи організовані та не- формальні ринки, в 1997 р. також збільшився на 4,2 %.

Важливий напрям сучасної економічної політики Украї- ни пов'язаний із переглядом податкової системи з метою зменшити тягар податків на економічну діяльність і забез- печити рівність юридичних і фізичних осіб усіх форм влас- ності. З початку 1995 р. здійснено перехід до оподаткуван- ня прибутків підприємств та організацій за ставкою ЗО %,

708

скорочено податкові пільги. Ставку податку на добавлену вартість зменшено з 28 до 20 %.

Однак бюджетно-податкова система України поки що продовжує зберігати репресивну спрямованість, не створю- ючи потрібних мотивацій для суб'єктів у підвищенні ре- зультатів їхньої діяльності насамперед у виробничій сфері, а навпаки — спонукає до приховування прибутку від опо- даткування. Нині на "тіньовій" сектор економіки України припадає близько 50 % від усіх економічних операцій. Реаль- ний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного.

Здійснюються рішучі кроки в напрямку роздержавлен- ня та приватизації власності. Процес приватизації в Україні почався у 1992 р. Наприкінці 1996 р. змінили організацій- но-правову форму біля 46 тис. об'єктів державної власності. 18 % із них становлять об'єкти великої приватизації, неза- вершеного будівництва і частка державної власності в спільних підприємствах. Вже в середині 1995 р. на недер- жавних підприємствах України вироблялося понад 40 % промислової продукції. Як свідчить аналіз, ефективність роботи приватизованих підприємств залишається низькою. Вона істотно не відрізняється від підприємств державного сектора економіки. В процесі приватизації допущено чи- мало грубих порушень чинного законодавства, зловживань службовим становищем.

Приблизно 95 % громадян України вже отримали свої приватизаційні документи. Чимало таких, хто вже взяв участь у приватизації за майнові сертифікати, подавши за- явки на придбання акцій підприємств, що приватизуються через сертифікати! аукціони. Лише у другому з них взяли участь близько 1 млн. власників приватизаційних цінних паперів. Все це стало можливим завдяки створенню в Украї- ні унікальної системи центрів сертифікатних аукціонів. Вона об'єднує 26 аукціонних центрів і понад 150 пунктів прийому заяв, з яких інформація надходить до Українського центру сертифікатних аукціонів. Створено програмне за- безпечення процесу продажу акцій підприємств, що прива-

тизуються, громадянам—власникам сертифікатів. Розгор- тається грошова приватизація. Здійснюється глибока ре- форма аграрних відносин. Відбувається, хоч і повільно, роз- поділ землі та майна сільськогосподарських підприємств, формується інститут приватної власності на землю. У бе- резні 1992 p. Верховна Рада України прийняла постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Проте цей документ втілювався в життя непослі- довно. Протягом 1992 p. паювання або акціонування про- вели близько 4 тис. колгоспів. На початку 1995 p. змінив- ся статус 8,8 тис. колгоспів (94 % загальної кількості). З них паювання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їх базі виникло 6,5 тис. колективних господарств з правом власності їх членів на частку майна (паю), а також 1,2 се- лянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств.

Однак паювання або акціонування колгоспів та радгос- пів майже не зачіпало основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами, а також виробничих відносин всередині останніх. З паю- вання та акціонування виключалася земля — основний засіб "виробництва. Більше як 4 млн громадян отримали земельні ділянки у приватну власність. У 1996р. вони становили 48 % усіх земельних ділянок. Сьогодні в Україні налічується близько 35 тис. фермерських господарств, про- те їх роль у сільськогосподарському виробництві ще неве- лика. Одним із основних заходів аграрної реформи є зміна існуючого механізму закупок сільськогосподарської про- дукції через державно-контрактну та біржову системи.

Вагомим кроком у напрямку аграрних перетворень став Указ президента України "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності", підписаний 12 липня 1995 p. Він має неабияке значення для реалізації всього комплексу завдань ринкових перетворень.

Характерною особливістю нинішнього економічного ста- новища України є відносна фінансова стабілізація. Осно-

710

вою цього стало поетапне зменшення бюджетного дефіциту. Якщо в середині 1994 p. він становив 31,2 % від валового внутрішнього продукту, то на кінець року — близько 10 %, а у 1995 p. він не перевищував 7,3 %. У 1996 p. дефіцит бюджету був ще менший.

Основний фактор, який у 1997 p. впливав на величи- ну дефіциту бюджету, — угода з МВФ про неперевищення рівня в 5 % від ВНП. Реально цього показника не вдалося досягнути: доходи бюджету 26 620 млн грн.; видатки — 31 134 млн грн.; дефіцит — 4514 млн грн. (5,1 % від ВВП). У зв'язку з цим МВФ відмовився надати Україні чергові транші кредиту стенд бай, і Мінфін мусив залучити кошти через ринок державних облігацій. В цілому досвід інших країн свідчить, що такий темп зменшення бюджетного дефі- циту, як в Україні, найбільш оптимальний.

Здійснено цілу систему заходів, спрямованих на утвер- дження в Україні ринку державних цінних паперів, що в перспективі служитиме безінфляційному обслуговуванню бюджетного дефіциту. З'явилися нові організаційні форми оптової торгівлі — товарні та універсальні біржі, ярмарки, аукціони, товаророзподільні бази. Створено фондовий ри- нок як головний інструмент успішного розв'язання комп- лексу проблем у процесі роздержавлення, корпоратизації та приватизації, цивілізованого функціонування первинно- го та вторинного ринків капіталів.

Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2—16 вересня 1996 p. введено в дію повноцінну національ- ну грошову одиницю України — гривню.

Одним із проявів фінансової стабілізації в Україні є те, що практично незмінним впродовж тривалого часу зали- шався валютний курс гривні. Це створило умови для швид- кого зниження облікової ставки Національного банку Укра- їни. Від'рівня 300 % у жовтні 1994 p. облікова ставка зни- зилась до 21 % у 1997 p.

З'явилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі. Її обсяг за 1997 p. становив приблизно 30,5 млрд дол., із

711

яких біля 14 млрд припадає на експорт. Це приблизно відпо- відає рівню 1996 p. Негативне сальдо торгового балансу значно зменшилося порівняно з 1996 p. (з 3 млрд до при- близно до 2,5 млрд дол.).

Основним торговим партнером України залишаєть- ся Росія, на яку за підсумками 11 місяців 1997 p. припа- дало 26 % українського експорту і 46,7 % імпорту (товаро- обіг за 11 місяців становив 10,45 млрд дол.). Крупними торговими партнерами України є також Німеччина (товаро- обіг 1,63 млрд дол.), Китай (1,13 млрд дол.), Білорусь (1,11 млрд дол.), Туркменія, США, Польща, Туреччина та Італія.

Україна експортує .понад половину продукції чорної металургії, більше двох третин виробництва кольорових металів, хімії та нафтохімії, біля трьох четвертин товарів легкої промисловості. Всього ж доля експорту товарів у ВВП становить для України біля 25 %. Українські нафто- переробні заводи працюють в основному на іноземній да- вальницькій сировині, а природний газ, який спалюється в топках котелень і газових плитах, в основному росій- ського або туркменського походження.

Основною статтею українського експорту є неблагородні метали та вироби з них (біля 42 %). При цьому різко зрос- ла доля чорних металів — з 23,5 % в 1996 p. до 31,9 % за січень—листопад 1997 p. З іншого боку, доля харчової про- мисловості в експорті протягом 1997 p. знизилася вдвоє. Це сталося головним чином в результаті практичного при- пинення експорту в Росію цукру та алкогольних напоїв.

З імпортних статей традиційно перше місце належить енергоносіям — газу, нафті та продуктам її переробки, які становлять половину українського імпорту. Ще близько 20 % припадає на імпорт машин та обладнання.

Що ж до забезпечення нафтою і нафтопродуктами, то починаючи з 1993 p. їх поставки були повністю децентралі- зовані. Внаслідок цього Україна позбулася нафтового голо- ду й зростання заборгованості.

712

Нинішня економічна політика України знайшла під- тримку світового співтовариства. Країни "Великої сімки" та найбільш впливові міжнародні фінансові організації — МВФ, Світовий банк. Європейський банк реконструкції та розвитку наприкінці 1994 p. і на початку 1995 p. надали Україні вкрай необхідну їй кредитну підтримку обсягом майже 4 млрд дол.

Україна, як держава, що стала на шлях ринкових пере- творень, не зможе побудувати високорозвинуте сучасне су- спільство без активного залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів, потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд дол., а за пріоритетними об'єктами — більше як 4 млрд дол. Загальний рівень іноземних інвестицій в еко- номіку України за останні 5 років (1992—1996 pp.) стано- вив 1,4 млрд дол. Це втроє менше, ніж отримує Угорщина за один квартал. Але самі по собі іноземні інвестиції не прийдуть, за них треба боротися. А конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприят- ливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і за- охочувальним податковим законодавством.

На жаль, ці чинники в Україні поки що відсутні. Постій- но змінюється податкове і митне законодавство. Це не сприяє розвитку іноземних інвестицій.

Економічна ситуація в Україні залишається складною і неоднозначною. У 1997 p. виробництво промислової продук- ції порівняно з Попереднім роком зменшилося на 1,8 % . Це зниження майже в три рази менше, ніж в 1996 p. Правда, таке становище спостерігалося не в усіх галузях промисло- вості. Так, спад у харчовій промисловості порівняно з 1996 p. збільшився вдвоє.

Збереглася тенденція до ефективнішого функціонуван- ня експортне орієнтованих галузей — паливної промисло- вості, чорної та кольорової металургії. У цих галузях еко- номіки за 1997 p. отримано приріст виробництва продукції відповідно 4,5, 7,7 і 2,7 %.

Валова продукція сільського господарства зросла за 1997 p. на 1,9 % проти 10 % зниження в 1996 p. Протягом минулого року виробництво продукції рослинництва збіль- шилося порівняно з попереднім періодом на 7% (в 1996 p. порівняно з 1995 p. виробництво продукції цієї галузі зни- зилося на 9 %), виробництво продукції тваринництва скоро- тилося на 13 % в порівнянні з 1996 p. Це зниження знач- ніше, ніж в 1996 p., коли виробництво тваринницької про- дукції порівняно з 1995 p. становило 11 %.

За підсумками 1997 p. тваринництво було збитковим біль- ше ніж на 5 %, сума збитків становила більше 2,5 млрд грн. Ситуація в цій галузі приватного сектора характеризується відносною стабільністю. Можна констатувати той факт, що доля тваринницької продукції приватних господарств не- ухильно зростає (з 47 % в 1995 p. до 62 % в 1997 p.).

Критичний стан сільського господарства України знач- ною мірою обумовлений відсутністю чіткої державної про- грами підтримки цієї галузі економіки. Незважаючи на зростання виробництва сільськогосподарської техніки, вона недоступна для абсолютної більшості підприємств — як щодо цін, так і щодо якості. Дальший розвиток нових, висо- коефективних форм господарювання гальмує відсутність ефективного земельного законодавства. На практиці підтвер- дилася відома істина: досягнення низьких параметрів інфляції суто монетаристськими інструментами не може забезпечити стійких стабілізаційних процесів, необхідні гли- бинні базисні перетворення, покликані забезпечити реальні зрушення у виробничому процесі, перебудові його структу- ри, підвищенні ефективності та соціальній зорієнтованості.

Деякі позитивні тенденції в розвитку господарства су- часної України не набули стійкого характеру, не забезпе- чили загальноекономічного оздоровлення.

Виникла необхідність корекції курсу економічних ре- форм. Вона була визначена у доповіді Президента України Леоніда Кучми з нагоди першої річниці Конституції Україн- ської держави. В ній сформульовано такі найважливіші

714

елементи антикризової програми: здійснення принципових заходів щодо лібералізації економічного режиму в Україні, істотне прискорення приватизаційного процесу, легалізація тіньової економіки насамперед за рахунок лібералізації податкової політики, активізація інвестиційного процесу, "економізація" зовнішньої політики держави, прискорен- ня та послідовне здійснення аграрної реформи, впорядку- вання економіки енергетичного сектора, виведення на пріо- ритетний рівень економічної політики соціальної сфери.

Корекція економічної політики не торкається її страте- гічних установок. Незмінними залишаються її базові по- зиції: трансформація економіки і здійснення цього проце- су прискореними темпами попри всі протидії консерватив- них та ворожих сил.

Перед молодою Українською державою стоять надзви- чайно складні та важливі завдання в сфері економіки. Від їх розв'язання у вирішальній мірі залежить наш поступ до цивілізованого життя. Тому реалізація економічної про- грами новітньої української держави повинна стати кров- ною справою кожного її громадянина.

У 50—90-х роках господарство України, як і світу в цілому, розвивалося в умовах прискорених темпів науки і техніки. На Заході досягнення наукового про гресу спрямовувалися на піднесення добробуту насе лення. В СРСР, як і в інших тоталітарних державах, у цей період панувала гігантоманія — будувався БАМ, здійснювалися широкомасштабна меліорація, продо- вольча, енергетична та інші програми. Неефективно, без врахування екологічного фактора, використовува лися сировинні ресурси, в тому числі в Україні — видо- буток кам'яного вугілля, залізної руди, сірки, нафти, газу тощо. Україна перетворилася на сировинний при- даток тодішнього СРСР. На території нашої держа- ви без дотримання достатньої безпеки в густонасе-

5.5                                                                                           715

лених місцях будувалися АЕС. 95 % промислових під- приємств підпорядковувалося Москві.

Ніякі "постанови" і "рішення" не вивели із стану застою сільське господарство. В управлінні колгоспами, як і в промисловості, панували не економічні, а адміні- стративні фактори. Чорноземні грунти затоплюва- ли "рукотворними морями", злочинно проводилася ме люрація. Слабкою була матеріальна зацікавленість робітників та колгоспників у результатах своєї праці. Рівень життя народу знижувався, загострювалися соціальні суперечності. Спроби правителів реанімува- ти економіку України не дали позитивних наслідків.

Тільки в умовах незалежності Україна дістала шанс подолати наслідки господарської кризи, вийти на рівень цивілізованих європейських країн. Попри всі економічні та соціальні негаразди за роки незалежності в розвит- ку нашої держави виявляються певні позитивні тен- денції.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Визначте економічні втрати України у роки другої світової війни. Порівняйте вихідний рівень її господар- ства з іншими країнами на початок відбудови.

2. Охарактеризуйте господарські підсумки відбудовного періоду. Як проходили індустріалізація, колективізація у західних областях України?

3. Які зміни відбулися протягом ЗО—80 х років у системі управління та планування господарства України? На скільки ефективним було реформування?

4. Визначте основні напрями розвитку господарства України у 50—80-х роках. Обгрунтуйте стагнаційний характер його наприкінці 70—80 х років.

5. Проаналізуйте промисловий розвиток України у 50— 80-х роках.

716

9.

6.

Як відбувалося науково-технічне переоснащення гос- подарства України? Доведіть, що панував екстенсив- ний (затратний) тип економічного розвитку.

7.

Проаналізуйте аграрну політику держави у 50—80-х роках. Яка результативність індустріалізації сіль- ського господарства^

8. Які економічні проблеми існували у невиробничій сфері?

Обгрунтуйте положення, що з кінця 70 х років у госпо дарстві України розвивалися кризові явища. Чому на зріла необхідність перебудови економіки на основі рин- кових відносин?

10. Проаналізуйте розвиток української економіки в роки незалежності. Які проблеми вирішуються в Україні в ході ринкових перетворень?

717

Господарство світу протягом тисячоліть пройшло вели- кий і складний шлях розвитку. Воно здійснило гігантський стрибок від первісної доби і перших цивілізацій до постінду- ст

 

49