yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->2.2. Господарство Стародавньої Греції

Економічна історія України і світу

2.2. Господарство Стародавньої Греції

Криза рабовласництва на Близькому Сході призвела до занепаду Вавилонського царства і Єгипту, які стали жерт- вою персидських завоювань. Однак цей режим відроджуєть- ся в нових країнах Середземномор'я, куди поступово пере- містилися центри Стародавнього світу. Це виявилося в еко- номічному піднесенні Греції та Риму.

У світовій історії розпочався новий період, відомий під умовною назвою античний (лат. antiquus — давній). Хро- нологічно він охоплював першу половину І тис. до н. е.— першу половину І тис. н. е. В період античності рабовлас-

22

ництво досягло повного розквіту. Переважало боргове раб- ство, була знищена община, використання рабської праці стало більш різнобічним і продуктивним. Рабство перетво- рилося на класичне.

У І тис. до н. е. біля Греції життя звело народи трьох континентів — Європи, Азії та Африки, і це сприяло взає- модії різних культур. У тих умовах важливе значення мали фактори географічного характеру. З стародавніх часів тор- гові шляхи проходили Середземним, Егейським, Мармуро- вим і Чорним морями. Вони були спрямовані на Північ, у басейни Дніпра, Дунаю, Дону. У Греції були зручні бухти, природні багатства, будівельні матеріали. Це сприяло ран- ньому розвитку ремесла і торгівлі. Греки стали ремісника- ми і крамарями в період, коли народи інших країн ще зай- малися полюванням, скотарством або, у кращому випадку, землеробством.

Численні маленькі острови, розділені гірськими хребта- ми, прибережні площі родючих земель на материку, чис- ленні затоки і гавані визначали відокремленість життя кожної общини, її економічну автономію. Через це антич- на громада, на відміну від сільської східної громади, висту- пала в основному як місто. Вона була окремою державою (місто-держава по-грецьки — поліс), у якій повноправними були лише землевласники.

Населення концентрувалось у містах. Вперше у світовій історії місто витіснило і підпорядкувало собі село. Тут не вистачало зерна власного виробництва, тому сільське гос- подарство було другорядним, місто експлуатувало село.

У VIII — VI ст. до н. е. прогрес у землеробстві привів до відокремлення ремесла від сільського господарства та роз- витку торгівлі між окремими районами Греції. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців.

Греки виплавляли залізо та інші метали. Розвивалося будівництво жител, ткацтво, кораблебудування. У спеціаль- них майстернях по всій країні виготовляли кераміку. Про- дуктивність виробництва досягла значних успіхів. Зроста-

23

ли міста. У VII—VI ст. до н. е. нові споруди будувалися з каменю, а не з дерева, як раніше.

Повільніше розвивалось сільське господарство, в якому панувало двопілля. Розвиток ремесла призвів до спеціалі- зації виробників. З'явилися художники, різьбярі, маляри, ливарники. Окремі міста-держави стали спеціалізованими. У Мілеті виробляли тканини, у Коринфі — кераміку, пан- цирі. У результаті відокремлення ремесла від сільського господарства, диференціації у розвитку виробництва виник- ла потреба в обміні товарами. Широко застосовувалися гроші. Швидко розвивалися мореплавство і кораблебуду- вання. Грецькі малоазіатські міста Мілет, Коринф та ряд інших стали великими центрами середземноморської тор- гівлі.

Бурхливий розвиток ремесла, торгівлі, сільського госпо- дарства змінив економічний базис Греції, її суспільний уклад. У сільському господарстві та ремеслі дедалі більше викорис- товується праця рабів. Суспільство розпалося на два стани — вільних громадян і невільників. У VIII—VI ст. до н. е. формувалися грецькі рабовласницькі міста-держави, або поліси. Центром такого полісу було місто, оточене муром. Йому належали довколишні долини чи острови. У разі війни все населення знаходило притулок у місті. Там проходили народні збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Орна земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали громаді, згодом перейшли до родової аристократії. Серед вільних були багаті, менш заможні та зовсім бідні. Між аристократією і сільським населенням (демосом) точила- ся боротьба. У багатьох полісах земельній аристократії вда- лося перетворити селян на рабів і примусити працювати на себе.

Найяскравішим прикладом рабовласницької держави була Спарта — наймогутніший у військовому відношенні поліс Стародавньої Греції. Він сформувався завоюванням дорійськими (спартанськими) племенами ахейських ілотів, яких вони перетворили на рабів. Згодом Спарта заволоді-

24

ла всім Пелопонесом. Фізична праця була для спартанців принизливим заняттям, їхня справа — війна. Спарта була військовим табором, готовим у кожну мить рушити на во- рога або на ілотів. Її господарство було відсталим, свідчен- ням чого можуть бути гроші — залізні пластини, які ніде, крім Пелопонесу, ніхто не приймав. Грошовий обмін не набув розвитку.

Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттиці, у прибережних районах Греції та в острівній частині Елла- ди. Високого розвитку досягли тут ремесло і торгівля. Зем- леробство відігравало другорядну роль. Особливо виявили себе ті рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслом (власники майстерень, купці). Вони схилили на свій бік сільське населення, яке гнобили аристократи. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст перемогло демократичне управління. Найяскравішим при- кладом такого полісу стала Афінська рабовласницька дер- жава.

Територія Аттики була мало придатна для ведення сіль- ського господарства. Тут здавна розвивалися ремесло і тор- гівля. Розроблялися поклади срібла, глини, мармуру. До VIII ст. до н. е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. За позичене зерно чи худобу брали величезний процент. За несплату його се- ляни потрапляли в боргове рабство. Від сваволі аристократів страждали купці та ремісники — багаті, але зовсім без- правні греки. В Афінах точилася важка боротьба, яка закін- чилася певним компромісом для всіх вільних греків. За реформою Солона (595 p. до н. е.) анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, які були продані, викуповували. Певні пільги отримали купці і ремісники, що сприяло розвитку ремесла і торгівлі. За цими реформами сина звільняли від утримання престарі- лого батька, якщо останній не навчив його жодному ремес- лу. Було покладено край безоглядній спекуляції аристо- кратії земельними ділянками, обмежено їхні розміри. За-

25

борона вивезення зерна також підривала економічну мо- гутність аристократів.

Важливим фактором економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона здійснюва- лась у VIII—VI ст. до н. е. Головна причина — гонитва за новими землями, за здобиччю, хлібом, а також зменшення чисельності населення полісів. Земельний голод у невели- ких грецьких державах призвів до утворення багатьох ко- лоній на островах архіпелагу в Егейському морі, на півден- ному узбережжі Італії, в Сицилії, Північній Африці, на бе- регах Мармурового та Чорного морів. Колонії стали цент- рами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ре- місничі вироби, з варварських країн — хліб, худоба, раби.

У V—IV ст. до н. е. праця рабів стала продуктивною, особ- ливо у ремеслі. В Афінах налічувалося приблизно 365 тис. рабів і дише 90 тис. вільних. Рабів захоплювали в основному з негрецьких територій під час війн, купували на ринках. Раб коштував 167, рабиня — 135—220 драхм. Ремісники коштували дорожче. Привілейованими рабами були учите- лі, лікарі, поліцаї, купці. Більшість рабів працювали в копаль- нях, каменоломнях за мізерну їжу. Чимало їх використову- вали як слуг. Деяким з них, зокрема ремісникам, торгов- цям, дозволялося мати сім'ї. Вони сплачували рабовласнику чинш.

Були раби й державні. Наприклад, в Афінах з них скла- далася поліція (скіфи), їх використовували на будівництві портів, доріг, храмів. Звільнення рабів було рідкісним яви- щем. Становище їх в цілому було надзвичайно тяжким.

У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого рівня розвитку, хоча економіка прогре- сувала дуже нерівномірно. Ремесло і торгівля розвивалися в незначній частині країни, на більшості ж територій пере- важали сільське господарство, землеробство і тваринницт- во. По всій Греції зберігалася складна форма оренди землі. У IV ст. до н. е. греки дещо удосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Частково вводилося трипілля, удоб-

26

рювались вапном поля, застосовувалась борона з дерев'я- ними зубами, молотильна дошка тощо. З'явилися наукові трактати з сільського господарства.

Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячме- ню, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Олив- кову олію використовували у харчуванні, парфюмерії, для світильників. Олія була головною статтею грецького екс- порту. В Єгипет, Італію та Причорномор'я вивозилось вино. Приміські селяни займалися городництвом, бджільництвом. У сільському господарстві Греції кількість рабів була не- значною. Ремісники працювали у невеликих майстернях по 3—12 чол. У великих майстернях кількість працюючих досягала 30—100 чол.

Примітивними інструментами раб сам виготовляв виріб від початку до кінця. У майстернях працювала також пев- на кількість вільних людей, переважно збіднілих селян. Окремі професії — скульптори, архітектори — користува- лися особливою популярністю. Вільні ремісники працюва- ли окремо зі своїми сім'ями. У VI ст. до н. е. центром грецького ремесла стали Афіни. Сюди стікалися ремісни- ки-іноземці, багато рабів.

Значне місце в господарстві Греції займало виплавлення металів., У рудниках, що іноді мали глибину до 100 м, добу- вали руду примітивними знаряддями. Там працювали тільки раби. В Лавріоні тисячі рабів добували срібло. Із металів (срібла, золота, міді) виробляли прикраси, посуд тощо. Надзвичайною якістю славилася грецька кераміка (дахівка, посуд). Ці вироби експортувалися в інші країни. Славилися й грецькі тканини, які виготовляли вільні жінки і рабині.

Військова могутність Афін призвела до розвитку кораб- лебудування, яким керувала держава. На корабельнях пра- цювали переважно раби. Лише спеціальні роботи доруча- лися висококваліфікованим вільним ремісникам — гре- кам та іноземцям (метекам).

Широкого розвитку набули в грецьких містах грошовий обіг і товарне виробництво. Його центрами були Мілет, Ко-

27

ринф, Халікс (о. Евбея), о. Егіна. Останній став центром торгівлі зі Сходом. Після пелопонеських війн (431—404 pp. до н. е.) центральне місце у грецькій торгівлі займали Афі- ни. Пірей став центром середземноморської торгівлі, тран- зитною базою між різними регіонами. Раби були одним з найважливіших видів афінського імпорту.

Зовнішня, морська торгівля, на відміну від внутрішньої, набула значного розвитку. Товари у паках на ослах і мулах доставлялися з великими труднощами. Відсутність доріг, пересічена місцевість звели міжгрецьку сухопутну торгів- лю нанівець. Набули поширення ярмарки, які влаштовува- ли на ринкових площах міст. Зовнішня торгівля перебува- ла в руках купців, які були одночасно власниками кораблів та їхніми капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але торгівля здебільшого була вільною.

Оскільки розвивалося товарне виробництво, економіка Греції зміцнювалася. Грошовий обмін провадили лихварі, які мали обмінні магазини — трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки і міст-полісів. Це ускладнювало обмін і торгівлю. Тому трапезити застосовували багатоготівкові розрахунки. Поступово вони перетворювалися на банкірів, які приймали вклади і видавали їх на товари, які купував вкладник. Банкіри були також посередниками при торго- вих операціях. Подібні банківські операції здійснювали і храми, куди надходили багатства у вигляді пожертвувань віруючих.

Раби виконували тяжку фізичну роботу. Для вільних людей це вважалось ганьбою, через що спочатку експлуата- ція рабів у Греції сприяла досягненню високого економіч- ного і культурного рівня. Однак технічні можливості рабо- володіння швидко вичерпали себе. Раби не хотіли удоско- налювати знаряддя праці, які були для них знаряддями тортур, а вільні надавали перевагу заняттям політикою, філософією, фізичними вправами.

Нескінченні війни між грецькими містами, боротьба між демосом і аристократією, рабами і рабовласниками пара-

28

лізували економічне життя країни — сільське господар- ство, ремесла, торгівлю.

У 338 p. до н. е. Грецію завоювала Македонія, а в II ст. до н. е. Балканський півострів став легкою здобиччю Рим- ської рабовласницької держави.

 

5