yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->Тема 9 Задачі та форми організації процесу виробництва

Економіка і організація виробництва

Тема 9 Задачі та форми організації процесу виробництва

 

 

 

9.1 Зміст і основні компоненти виробничого процесу

 

Виробничий процес – це ціленаправлене, постадійне перетворення вихідної сировини та матеріалів у готовий, заданої властивості продукт, придатний до споживання або до подальшої обробки на іншому підприємстві в інших умовах виробництва.

Організація виробництва – основна складова частина управління виробничим процесом. Це структурний спосіб об’єднання людей та засобів підприємства, що передбачає послідовне синхронне виконання в заданий час технологічних операцій та обслуговування на всьому шляху – від вихідної сировини та матеріалів до отримання готового продукту. Об’єднання окремих операцій та видів робіт у виробничому процесі передбачає їх попередню технологічну спеціалізацію та обособлення за окремими виробничими місцями, а також розмежування відповідальності виконавців.

Матеріальне виробництво включає такі основні елементи:

1)  людей (професіонально підготовлений персонал);

2)  засоби праці (машини, механізми, інструменти, споруди);

3)  предмети праці (сировина і матеріали мінерального, рослинного і тваринного походження);

4)  енергію (електричну, теплову, механічну, світову, мускульну);

5)  інформацію (науково-технічну, комерційну, оперативно-виробничу, правову, соціально-політичну);

6)  місце виробництва (будівлі, шахти, кар’єри, дороги, земельні ділянки).

Професійно керований синтез цих компонентів формує конкретний виробничий процес.

У кожному конкретному випадку виробничий процес являє собою ціленаправлені дії персоналу підприємства, який за допомогою знань і засобів, що знаходяться в його розпорядженні, виробляє продукцію, яка користується попитом.

 

 

 

9.2 Структура виробничого процесу

 

Технічна і організаційно-економічна характеристика виробничого процесу на підприємстві визначається:

·   видом продукції;

·   обсягом виробництва;

·   типом і видом техніки і технології, що застосовується;

·   рівнем спеціалізації.

Виробничий процес з виготовлення продукції на підприємстві складається з численних технічних, організаційно-управлінських та господарських видів робіт і операцій.

При цьому безпосередньо пов’язані з виробленням продукції виробничі процеси на підприємствах прийнято розподіляти на два види: основні та допоміжні. До основних відносяться процеси, що пов’язані безпосередньо з перетворенням предмета праці в готову продукцію (наприклад, переплавлення руди в доменній печі та перетворення її у метал; перетворення борошна в тісто, а тіста – у випечений хліб). Допоміжні процеси – це процеси, які лише сприяють протіканню основних процесів, але самі безпосередньо в них не беруть участі (пересування предметів праці, ремонт устаткування, прибирання приміщень і т.п.).

Операція – це елементарна дія (праця), яка направлена на перетворення або пересування предмета праці та  отримання заданого результату. Виробнича операція – це окрема частина виробничого процесу. Зазвичай, вона виконується на одному робочому місці без переналаджування устаткування і здійснюється за допомогою набору одних і тих самих знарядь праці.

Залежно від виду і призначення продукції, ступеня технічного оснащення та основного профілю виробництва розрізняють операції:

·   ручні;

·   машинно-ручні;

·   машинні;

·   апаратні.

 

 

 

9.3 Задачі організації виробництва

 

Оскільки організація виробництва – важливий елемент управління підприємством, то організація виробничого процесу вирішує двоєдину задачу: управління технологічним процесом і організаційною структурою підприємства. Управління технологічним маршрутом руху виробу розглядається одночасно по лінії:

·   відповідальних виконавців (цехів, ділянок, бригад);

·   точного подетального виконання усіх встановлених технологічних операцій.

Таким чином, одночасно вирішується технологічна і адміністративно-управлінська задача організації виробничого процесу.

Організація виробничого процесу і насамперед продукції серійного і масового призначення в такому випадку робиться в два етапи.

На першому етапі складається маршрутна технологія. Вона встановлює лише перелік основних виконавців, яким доручається виготовлення виробу. При цьому розроблення ведеться, починаючи з готових виробів – скільки і за який термін їх необхідно виготовити. Задача розроблення маршрутного технологічного процесу – визначити, хто, яку роботу, в якому обсязі та коли повинен виконати. Це збалансоване завдання повинно бути розраховане так, щоб при сумісній роботі великого колективу отримати своєчасно готовий виріб.

На другому етапі реалізації виробничого процесу починається розвернутий подетальний та поопераційний розподіл і видача завдань у напрямку – з початкової операції до заключної, на якій закінчується виробничий процес. У завданні детально описуються матеріали і заготівки, з яких повинні бути виготовлені кожний елемент і деталь виробу, строки виконання кожної виробничої операції.

Подетальне проектування і планування виробничого процесу – справа важка і відповідальна. Саме на цьому етапі остаточно вирішується задача збалансованості ціни та якості й тим самим – забезпечення конкурентоспроможності продукції підприємства.

 

 

 

9.4 Внутрішньовиробнича спеціалізація на підприємстві

 

Спеціалізація всередині підприємства – важливий елемент організації виробництва. Вона полягає в тому, що за кожним цехом, виробничою дільницею, робочим місцем закріпляється технологічно однорідна група робіт або строго визначена номенклатура виробів. Спеціалізація дозволяє на практиці використовувати принципи неперервності роботи машин та устаткування і прямоточності руху оброблюваних виробів, які є економічно найбільш вигідними методами організації виробництва.

Розрізняють такі форми спеціалізації виробничих ділянок, окремих робочих місць: предметна, подетальна, технологічна (або стадійна), територіальна.

Предметна спеціалізація заключається у зосередженні в окремих цехах, ділянок основної частини або повністю всього виробничого процесу з виготовлення конкретних видів і типорозмірів готової продукції. Наприклад, на кондитерській фабриці – окремо: цех з виробництва карамелі, цех з виробництва печива, цех з виробництва тортів. Загальне для цих різних цехів – єдине інженерно-технічне обслуговування, матеріальне-технічне забезпечення та збут продукції, складські приміщення, що знижує їх загальні виробничі витрати.

Подетальна (поагрегатна) спеціалізація цехів найбільш розповсюджена у машинобудуванні. Її суть полягає в тому, що за кожним цехом закріпляється виготовлення не повністю всієї машини, а лише окремих деталей або агрегатів. Наприклад, на автомобільному заводі у спеціалізованих цехах окремо виготовляють двигун, окремо – коробка зміни швидкості, кабіна і т.п. Всі ці агрегати передаються до цеху зборки, де з них і збирають готовий автомобіль.

Технологічна (стадійна) спеціалізація полягає в поопераційному розподілі праці між цехами. При цьому в процесі проходження предметів праці від сировини до готової продукції виділяються принципові відміни в технології виробництва кожного цеху. Так, на текстильному комбінаті сировина спочатку поступає в чесальний цех, де вона перетворюється у волокно, а останнє йде в прядильний цех. З волокна в цьому цеху прядуть нитки, з яких в ткацькому цеху виготовляють полотно. Остаточна обробка полотна робиться в фарбувальному цеху.

Територіальна спеціалізація виробничих підрозділів найбільш характерна для підприємств на транспорті, в сільському господарстві та будівництві. Кожний цех, ділянка при цьому можуть виконувати однакову роботу і виробляти одну і ту саму продукцію, але на різних територіях, що віддаленні одна від одної.

 

 

 

9.5 Організація робочого місця

 

Робочим місцем називається зона знаходження та застосування праці робітника. Вона визначається на основі технічних й ергономічних нормативів та оснащується технічними та іншими засобами, що необхідні для вирішення поставленого перед робітником завдання.

Залежно від особливостей виробничого процесу і характеру виконуваної роботи робоче місце може бути організоване: простим, багатоверстатним, колективним, а також стаціонарним, рухомим або просторовим.

Просте – робоче місце, де один робітник обслуговує один агрегат.

Багатоверстатне робоче місце організовується, коли один робітник обслуговує одночасно декілька агрегатів.

Колективні робочі місця характерні для хімічної промисловості, нафтохімічної, металургійної та низки підгалузей харчової промисловості, а також для великих транспортних засобів – літаків, морських та річних судів, локомотивів. У цьому випадку один агрегат обслуговується не одним, а кількома робітниками.

Стаціонарні робочі місця нерухомі. Вони розміщуються на закріпленій виробничій площі та оснащуються стаціонарними засобами праці: машинами, механізмами, інструментом. Предмети праці подаються безпосередньо до робочого місця та прибираються після їх обробки.

Рухомі робочі місця не мають закріплених за ними виробничих площ. Вони самі просуваються до місця розташування предметів праці.

Просторові робочі місця не пов’язані з будь-якою галуззю економіки, видами продукції або засобами праці. Вони визначаються характером роботи. Це, наприклад, геологорозвідка, прибирання приміщень, випас скотини та ін. При виконанні своїх обов’язків робітник має не фіксоване робоче місце, а окреслений простір.

Кількістю і характером робочих місць на підприємстві регламентується чисельність і професійний склад персоналу. Тому наявність робочих місць строго враховується і постійно регулюється. Їх повинно бути не більше не менше, того що потребує технологія і організація виробництва, а також встановлений обсяг випуску продукції (надання послуг).

Для виявлення зайвих і малоефективних робочих місць періодично проводяться їх переоблік і атестація. Спеціалісти розробляють програми модернізації та заміни застарілих робочих місць новими, які забезпечують зростання продуктивності та покращання умов праці, підвищення якості робіт.

 

 

 

9.6 Організація обслуговування виробничого процесу

 

Адміністративна і технологічна структура організації виробничого процесу включає і комплексно охвачує цехи (дільниці, бригади) основного виробництва і обслуговуючі цехи (дільниці, бригади). Задачі та організація роботи основних та обслуговуючих цехів різні.

Продукція основних цехів реалізується на ринку споживачам. Вказані цехи формуються відповідно до профілю підприємства, залежно від конкретних видів продукції, масштабів і технології виробництва.

При цьому перед ними незмінно ставляться задачі своєчасного випуску продукції, зниження витрат виробництва, підвищення якості виробів, розширення технологічної гнучкості та можливостей своєчасного переналаштування на випуск нових виробів, згідно з швидко змінюваними потребами ринку.

Завдання обслуговуючих цехів – забезпечення нормальної, безперебійної роботи основних цехів, де виготовляється ця продукція. До обслуговуючих відносяться цехи (дільниці, бригади):

·     з виготовлення, ремонту, заточення та налаштування інструменту, пристроїв, приладів, господарського інвентарю;

·     з догляду за працездатністю і ремонту обладнання, машин, механізмів, будівль та споруд;

·     з забезпечення електричною й тепловою енергією, водою, паром, доглядом і ремонтом електрообладнання і теплових мереж, внутрішніх трубопроводів;

·     з внутрішньовиробничого та зовнішнього транспортування сировини, матеріалів, заготівок, готової продукції, відходів виробництва;

·     склади підприємства;

·     очищення та прибирання приміщень, інвентарю.

Якщо кінцевий результат діяльності основних цехів – готова товарна продукція виходить на ринки збуту і реалізується зовнішньому споживачеві, то кінцевий результат обслуговуючих цехів споживається всередині самого підприємства.

Нормальна виробнича робота підрозділів основного виробництва на підприємстві можлива лише за умови, що всі компоненти, які необхідні для виготовлення продукції, знаходяться у справному стані, в необхідній кількості й на кожному робочому місці. Забезпечення безперебійних постачань до робочих місць матеріалів, заготівок, пального, енергії, інструменту, а також ремонт машин і механізмів, прибирання приміщень – все це є обов’язком сектору допоміжного виробництва.

 

 

 

Список літератури

 

1. Организация производства на предприятии (фирме): Учебное пособие / Под ред. О.И. Волкова, О.В. Девяткина. – М.: ИНФРА-М, 2004. – 448 с.

 

 

 

 

11