yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->Тема 3 Основний капітал

Економіка і організація виробництва

Тема 3 Основний капітал

 

 

 

3.1 Поняття основного капіталу

 

Основний капітал формує ту частину активів підприємства, що беруть участь у багатьох виробничих циклах, частинами переносячи свою вартість на вартість готової продукції. Основні активи становлять виробничу основу підприємств (будівлі, споруди, машини, устаткування ін.) – звідси їх назва.

Конкретними формами основного капіталу (необоротних активів) на підприємстві є основні засоби, нематеріальні активи, фінансові інвестиції (рис. 3.1).

Основні засоби (відповідно до офіційного визначення) – це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких більше від одного року (або операційного циклу, якщо він довший за один рік).

Ключовими компонентами основного капіталу взагалі й основних засобів зокрема є основні фонди, що становлять матеріальну основу виробництва. Зокрема, у складі основних засобів, крім «капітальних витрат на поліпшення земель», всі інші елементи належать до категорії «основних фондів».

Основні фонди – це частина засобів виробництва, що зберігають свою речову форму, беруть участь у багатьох виробничих циклах і свою вартість переносять на вартість готової продукції частинами у міру спрацювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рисунок 3.1 - Склад основного капіталу (необоротних активів)

 

 

 

3.2 Методи оцінки основних фондів

 

Облік і оцінка засобів праці здійснюються в натуральній і вартісній (грошовій) формах.

Використовуються такі види вартісної оцінки основних виробничих фондів.

1 Оцінка за первісною (початковою, фактичною) вартістю, тобто за фактичними витратами, що зазнало підприємство у зв’язку із створенням основних виробничих фондів, їх доставкою і монтажем, у цінах того року, у якому ці витрати були зроблені. Цей вид оцінки використовується для розрахунку амортизаційних відрахувань.

2 Оцінка за відновною вартістю, тобто за вартістю відтворення основних виробничих фондів у сучасних умовах. Необхідність оцінки за відновною вартістю викликана тим, що у зв'язку з науково-технічним прогресом або інфляційними факторами ті самі види засобів праці (верстати, печі тощо), виготовлені в різні роки, мають різну вартісну оцінку. Це вимагає періодичного переоцінювання основних фондів.

За базу для визначення відновної вартості, як правило, використовують ринкові ціни на ті чи інші елементи основних фондів.

Цей вид оцінки враховує вплив трьох основних груп факторів:

- морального зношення основних фондів;

- зміни масштабу діючої грошової одиниці (наприклад, внаслідок інфляції);

- кон'юнктурного коливання цін на основні фонди (наприклад, внаслідок ажіотажного попиту або митної політики, яка застосовується державою).

Відновна вартість використовується в таких ситуаціях:

- при купівлі/продажу раніше придбаних основних фондів;

- при оцінці реальної вартості основних фондів, яка визначається під час інвентаризації; це може знадобитися при зміні форм власності, ліквідації підприємства або визначенні заставної вартості.

3 Оцінка за первісною або відновною вартістю з урахуванням зношення (за залишковою вартістю), тобто за існуючою вартістю, що ще не перенесена на готову продукцію.

Первісна (відновна) вартість основних виробничих фондів з урахуванням зношення визначається за формулою

,                             (3.1)               

де Фперв(відн) – первісна або відновна вартість основних фондів, грн; На – норма амортизації на реновацію (повне відновлення), %; Т – термін використання основних фондів (до моменту визначення залишкової вартості), років.

4 Ліквідаційна вартість – вартість реалізації об'єкта після закінчення терміну його корисного використання (експлуатації). Вона визначається за формулою

Фл = Фр – Зл ,                                                                    (3.2)

де Фл – ліквідаційна вартість; Фр – ринкова ціна об'єкта; Зл – витрати, пов'язані з ліквідацією об'єкта.

 

 

 

3.3 Знос і відтворення основних фондів

 

Основні виробничі фонди піддаються фізичному і моральному зношенню.

Фізичне спрацювання (зношення) – це втрата основними фондами їх споживчої вартості, тобто певних властивостей. Наприклад, зниження продуктивності, втрата частини функцій тощо.

Фізичне спрацювання відбувається як під час роботи основних фондів, так і при їх бездіяльності (наприклад, під впливом корозії). Ступінь фізичного зношення устаткування залежить від багатьох факторів: від конструкції і якості матеріалів, типу виробництва, специфіки технологічних процесів, кваліфікації робітників, часу фактичного використання і продуктивності устаткування тощо.

Моральне спрацювання (знос) основних фондів відображає зменшення їх вартості незалежно від фізичного зношення. Розрізняють моральний знос першого (I) і другого (II) роду.

Моральне зношування І роду відбувається тоді, коли основні фонди з аналогічними споживчими властивостями (продуктивністю, функціями, експлуатаційними характеристиками) появляються на ринку за більш низькою ціною. Моральне зношування першого роду викликається підвищенням продуктивності праці в галузях, які виготовляють основні фонди, зокрема, виробництво машин здійснюється з меншими витратами, і вони стають дешевшими.

Моральне зношування ІІ роду відбувається тоді, коли за тією самою ціною на ринку появляються основні фонди з більш високими споживчими властивостями. Моральне зношування другого роду зумовлене тим, що починається випуск більш ефективних машин і устаткування (вища продуктивність, більша кількість виконуваних функцій, менша енергоємність та ін.) за такою самою ціною. Внаслідок цього використання техніки, яка продається за старою ціною, стає невигідним. Її змушені переоцінювати, незважаючи на відносно непоганий фізичний стан. Іноді таку техніку змушені заміняти навіть раніше від фізичного спрацювання.

Грошова компенсація фізичного спрацювання основних фондів здійснюється шляхом амортизації.

Амортизація – це поступове перенесення вартості основних фондів на вироблену продукцію для накопичення коштів для повного їх відновлення (реновації).

Грошовим вираженням розміру амортизації є амортизаційні відрахування, що відповідають ступеню спрацювання основних фондів.

Амортизація здійснюється на основі річних норм амортизаційних відрахувань. Під нормою амортизаційних відрахувань розуміють частку вартості основних фондів, що має бути перенесена на готову продукцію протягом року. Норми амортизації встановлюються державою у відсотках від вартості основних фондів.

Після введення Національних стандартів бухобліку (01.01.2000р.) в Україні використовується дві різні системи обліку основного капіталу – бухгалтерська та податкова.

Бухгалтерська система призначена для реалізації внутрішньогосподарського розрахунку на підприємстві. Податкова система регламентує порядок відношень підприємства з державою з приводу уплати податків. Щодо обліку основних фондів податкова система фактично  обумовлює верхню межу амортизаційних відрахувань, що може входити до собівартості підприємств, зменшуючи тим самим величину оподатковуваного прибутку.

Згідно з внесенням змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» від 24 грудня 2002 року з 1 січня 2004 року норми амортизації встановлені для чотирьох груп основних фондів:

група 1 – будівлі, споруди, їх структурні компоненти і передавальні пристрої, капітальні витрати на поліпшення земель;

група 2 – транспортні засоби, включаючи вантажні і легкові машини, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні прилади й інструменти;

група 3 – інші основні фонди, що не ввійшли до груп 1, 2 і 4, включаючи сільськогосподарські машини, худобу і насадження;

•           група 4 – електро-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, їх програмне забезпечення, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації, інші інформаційні системи, телефони (у тому числі стільникові), мікрофони і рації, вартість яких перевищує вартість малоцінних товарів (предметів).

Норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду (кварталу) в такому розмірі:

• 1-ша група – 2%;

• 2-га група – 10%;

• 3-тя група – 6%;

• 4-та група – 15%.

Балансова вартість основних фондів за кожний квартал, до якої застосовуються норми амортизації, визначається за формулою

,                                        (3.3)

де Ба – балансова вартість груп на початок звітного періоду, грн; Ба-1 – балансова вартість груп на початок попереднього періоду, грн; Па-1 – сума витрат на придбання основних фондів, проведення капітального ремонту, реконструкцію й інші поліпшення основних фондів протягом попереднього періоду, грн; Ва-1 – сума виведених з експлуатації основних фондів протягом попереднього періоду, грн; Аа-1 – сума амортизаційних відрахувань за попередній період, грн.

У бухгалтерському обліку підприємство має право вибирати любий метод амортизації за умови, що норми амортизації не перевищують нормативно установлених.

У практиці господарювання різних країн використовуються такі методи амортизації:

• прямолінійний (рівномірний);

• дегресивний;

• прогресивний;

• виробничий.

 

 

 

3.4 Інтенсифікація і показники використання основних фондів

 

Узагальнюючі показники використання основних фондів залежать від багатьох техніко-організаційних і економічних факторів і виражають кінцевий результат використання основних фондів. До них належать фондовіддача і фондомісткість.

Фондовіддача (випуск продукції на 1 грн основних фондів) по підприємству чи галузі визначається відношенням товарної, валової, реалізованої або чистої продукції до середньорічної вартості основних виробничих фондів.

Величина, зворотна показнику фондовіддачі, називається фондомісткістю і характеризує собою величину основних виробничих фондів (за вартістю), яка припадає на кожну грошову одиницю продукції, що випускається.

Незважаючи на те, що фондовіддача і фондомісткість є зворотними величинами, вони мають різні сфери застосування. Наприклад, показники фондовіддачі необхідні для ретроспективного аналізу використання основних фондів і застосовуються винятково для внутрішньогосподарських аналітичних розрахунків на підприємстві.

Показники фондомісткості використовуються для перспективного (прогнозного) аналізу і прийняття рішень на майбутнє щодо ефективних напрямів інвестування. Зокрема, може бути визначено необхідний обсяг капітальних вкладень з метою випуску певного виду продукції.

Часткові показники характеризують рівень використання основних фондів залежно від окремих факторів, наприклад, часу, потужності (за одиницю часу), ступеня оновлення.

Коефіцієнт екстенсивного завантаження обладнання характеризує рівень використання його в часі і визначається за кожною групою однотипного устаткування за формулою

,                                                                         (3.4)

де Тф.в – фактичний час, відпрацьований обладнанням, годин; Тд – час можливого використання обладнання (режимний, плановий фонд часу), годин.

Рівень використання машин та обладнання за продуктивністю, чи потужністю характеризується коефіцієнтом інтенсивного використання:

,                                                                   (3.5)

де Qфакт – фактичний випуск продукції за одиницю часу; Qтехн – технічно обґрунтований випуск продукції за одиницю часу.

Даний коефіцієнт можна визначати, використовуючи показники потужності – фактичної та технічно обґрунтованої.

Інтегральний коефіцієнт використання машин та обладнання за потужністю і в часі Кінт визначають як добуток двох розглянутих вище коефіцієнтів Ке і Кі:

.                                                            (3.6)

Одним із важливих показників використання обладнання є коефіцієнт змінності. Його величина характеризує ступінь інтенсифікації виробництва. Фактичний коефіцієнт змінності роботи обладнання визначається співвідношенням кількості машинозмін, відпрацьованих обладнанням підприємства чи цеху за добу, до загальної кількості встановленого обладнання:

,                                                        (3.7)

де F1, F2, F3 – кількості фактично відпрацьованих машинозмін у I, II і III змінах; Wоб – загальна кількість машин та обладнання, які існують на підприємстві чи в цеху.

У складі показників основних фондів важливою ланкою є виробнича потужність, що характеризує здатність підприємства забезпечити максимально можливий випуск продукції за певний період (звичайно за рік, квартал, місяць) при повному використанні устаткування і виробничих площ на даному підприємстві.

Виробничу потужність можна оцінювати в натуральних (для спеціалізованих виробництв), умовних (якщо випускаються вироби різної номенклатури) показниках і у вартісному вимірі. Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, а потужність останніх оцінюється за потужністю провідних ділянок або груп обладнання.

 

 

 

Список літератури

 

1. Беа Ф.К. Дихтл Э., Швайтцер М. Экономика предприятия   / Пер. с нем. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 928 с.

2. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. № 283/97 – ВР, зі змінами та доповненнями          // Бухгалтерія. – 2001, № 30 (445), 23 липня. – С. 26 – 29.

3. Квартальні передбачення. – К.: Міжнародний центр перспективних досліджень. – 2001. – № 4.

4. Раицкий К.А. Экономика предприятия: Учебник для вузов. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 1999. – 693 с.

 

 

 

 

5