yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства.

Економіка підприємства

Роль, значення та характер участі нематеріальних активів у господарській діяльності підприємства.

Як уже зазначалося, нематеріальні активи вважаються особливим видом  інвестицій. Цінність нематеріальних активів зумовлена їх можливістю тривалий час бути корисними для отримання доходу чи іншої вигоди. По своїй суті вони повинні розглядатися як засоби виробництва, що не мають матеріальної форми, але мають грошову вартість.

Залучаючи той чи інший об’єкт інтелектуальної власності до господарського обороту, підприємство має врахувати:

- якісні характеристики об’єкта з позицій його корисності;

- вартість нематеріального активу з позицій незалежного оцінщика та власного уявлення про його цінність, враховуючи його вплив на вартість кінцевої продукції;

- строк корисного використання нематеріального активу з позицій споживчих якостей товару, що несе в собі позитивні якості нематеріального активу;

- ефекти використання нематеріального активу з позицій дохідності та конкурентоспроможності;

- капіталізацію об’єкта нематеріальних активів з товарних позицій. Тобто нематеріальний актив є об’єктом купівлі-продажу.

З позиції загального впливу об’єктів нематеріальних активів на діяльність підприємства в комплексі застосовується поняття «гудвіл».

 

Методологія оцінки нематеріальних активів підприємства. Особливості оцінки окремих видів  нематеріальних активів підприємства.

 

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: доходний, витратний і порівняльний.

Вибір того чи іншого підходу до оцінки суттєво залежить від виду та характеру нематеріального активу, стабільності та природи доходу, що генерується з його допомогою, можливості його комерційного використання.

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу  належить особливе  місце як такому, що найбільше вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Під майбутніми вигодами від застосування нематеріальних активів розуміють майбутні надходження чистого прибутку (грошового потоку), створюваного безпосередньо даними активами.

Методи доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів за математичним апаратом, що застосовується, поділяють на:

-          методи дисконтова них грошових потоків

-          методи прямої капіталізації прибутку.

За способом виділення економічного ефекту методи доходного підходу щодо оцінки нематеріальних активів поділяють на:

1.методи, засновані на виділенні реального економічного ефекту

2.методи, засновані на синтетичній побудові економічного ефекту.

Групування методів оцінки нематеріальних  активів за способом виділення економічного ефекту ґрунтується на тому, що в процесі оцінки важливою проблемою є необхідність виділення із грошового потоку, що створюється бізнесом, тієї частини, яку дійсно можна вважати результатом використання саме нематеріального активу.

Згідно першого напрямку доцільно визначати реальний економічний ефект, що створюється завдяки використанню нематеріального активу.

Основними джерелами отримання такого ефекту можуть бути:

- надлишковий прибуток, що створюється завдяки нематеріальним активам, які не відображені у фінансовій звітності, але використання яких забезпечує дохідність на активи і на власний капітал вище за середньо ринковий рівень

- реальні ліцензійні платежі, що надходять право власнику за ліцензійними угодами на дозвіл використовувати, наприклад, торгову марку або товарний знак

- перевага в ціні одиниці продукції, що випускається та реалізується з використанням об’єкта оцінки

- виграш в собівартості продукції за рахунок економії на умовно-змінних або умовно-постійних витратах

- перевага в обсязі реалізації продукції.

В даній групі використовують наступні методи:

1.1. метод надлишкового прибутку застосовується для оцінки гудволу і передбачає виконання операцій у такій послідовності:

1) визначення ринкової вартості всіх активів (або власного капіталу) підприємства.

2) розрахунок скоректованого на нетипові доходи та витрати фактичного чистого прибутку, що отримується за рахунок сумарних історичних інвестиційних витрат на придбання (створення) всіх активів (або використання власного капіталу)

3) визначення середньо ринкової доходності на активи або власний капітал.

4) розрахунок нормалізованого (очікуваного) прибутку підприємства за умов середньо ринкової доходності активів (власного капіталу).

5) розрахунок надлишкового прибутку як різниці скоректованого фактичного та нормалізованого прибутку.

6) розрахунок вартості гудволу (Г) за формулою:

Г =( П – Рср * А ) / Кк

Де П – скоректований фактичний чистий прибуток підприємства

     Рср – середньо ринкова доходність на активи або власний капітал

     А – ринкова вартість активів (власного капіталу

     Кк – коефіцієнт капіталізації

 

1.2. метод реальних ліцензійних платежів  (дисконтування грошових потоків)

 

1.3  метод переваги в ціні економічний ефект від використання нематеріального активу за рахунок збільшення ціни продукції розраховують за формулою: Д = К * (Ц – Ц б/вик). Далі надходження капіталізуються.

 

1.4. метод виграшу в собівартості знаходить широке застосування в сфері оцінки ноу-хау, але не застосовується у випадку оцінки нових видів продукції . економічний ефект за рахунок зниження сукупних витрат завдяки використання нематеріального активу розраховують за формулою:  Д = К (Взм б/вик – Взм) + ΔВпост, потім ефект дисконтується.

1.5. метод переваги в обсязі реалізації  дисконтується ефект Д = Ц * (К – К б/вик)

 

Методи другого підходу синтетичного виділення економічного ефекту використовуються  для оцінки вартості патентів і ліцензій і ґрунтуються на загальному вихідному припущенні про те, що було б, якби оцінюваний нематеріальний актив не належав його сьогоднішньому власнику, який за таких умов був бі зобов’язаний здійснювати регулярні ліцензійні платежі на користь іншої особи – власника прав. Однак, насправді такі платежі не здійснюються, оскільки права належать сучасному власнику нематеріального активу, і він звільнений від цього обов’язку. Економія, що утворюється в результаті такого звільнення, є додатковим прибутком, який генерується нематеріальним активом. А вартість об’єкта оцінки в даному випадку визначається як поточна вартість потоків додаткових прибутків за винятком усіх витрат, пов’язаних із забезпеченням патенту або ліцензії, протягом економічного строку служби патенту або ліцензії.

2.1. метод „звільнення від роялті” передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів. Розмір цих платежів (роялті) розраховується у відповідності зі сформованою практикою ліцензійних угодж і являє собою процент винагороди за надання права використання об’єкта інтелектуальної власності. Сума періодичного платежу у вигляді роялті визначається шляхом множення річної виручки від реалізації продукції, що випускається з застосуванням нематеріального активу (за винятком ПДВ і акцизів), на середньостатистичну ставку роялті. Основна маса відомих ставок роялті знаходиться в діапазоні від 0,01 до 0,15. При дисконтуванні 1 рік вважається нульовим, так як вважається, що  надходження негайні.

2.2 метод виділення частки ліцензіара (власника) в прибутку ліцензіата. Розмір ліцензійного платежу визначається шляхом множення річної величини прибутку, який отримується від реалізації продукції, випущеної з застосуванням нематеріального активу, як середньостатистичну частку ліцензіара, що знаходиться в діапазоні від 0,1 до 0,5. розмір частки визначається обсягом переданих прав, наявністю та дійсністю патентної охорони та розміром прибутку. Особливим випадком методу вважається „правило 25 процентів”.

Витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими право власниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення .та ін..)

Залежно від того яка документація, що підтверджує витрати на створення об’єкта оцінки, може бути надана право власником, використовуються такі основні методи:

  1. якщо в замовника є документально зафіксований кошторис витрат:

-          метод вихідних витрат

-          метод відновлювальної вартості.

  1. якщо кошторис відсутній

-          метод вартості заміщення.

 

Метод вихідних витрат (історичної вартості) будується на використанні реальних ретроспективних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів інтелектуальної діяльності. Його особливістю є обов’язковість індексації виявлених витрат з метою їхнього приведення до рівня цін на товари та послуги, що відповідає даті оцінки. Така індексація повинна здійснюватися з застосуванням індексу споживчих цін, які розраховуються Держкомстатом. Можливе також застосування галузевих індексів у випадку наявності інформації про них. Метод вихідних витрат застосовується під час оцінки унікальних нематеріальних активів, спрямованих нв космічну, військову та інші сфери.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми витрат, необхідних для створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу. Ці витрати повинні бути розраховані на основі діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і пов’язаних з ними об’єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення і прогнозування такого ефекту неможливі. Найчастіше даним методом оцінюються нематеріальні активи, спрямовані на соціальну сферу (охорону здоровя, освіту і т.ін.)

Метод вартості заміщення пов’язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об’єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання. При цьому не обов’язкова повна ідентичність структури об’єкта та природи утворюючих його частин, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об’єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації.

 

Застосування будь-якого методу витратного підходу завершується визначенням зносу, обумовленого факторами функціонального й економічного застарівання, під впливом яких відбувається зниження вартості об’єкта власності. Нематеріальні активи вважаються несхильними до фізичного зносу.

Під функціональним застаріванням розуміють невідповідність функціональних можливостей об’єкта оцінки сучасним ринковим уявленням про характеристики власності такого типу. Зниження вартості, обумовлене цим фактором, визначається шляхом розрахунку вартості необхідних доробок так само, як це робиться при визначенні вартості заміщення.

Економічне застарівання (зовнішній знос) викликається зміною загальної економічної ситуації в країні, регіоні або галузі, перебудовою інфраструктури в місці розташування підприємства й іншими факторами, що підходять під визначення „зовнішні умови”. Величина економічного застарівання розраховується шляхом прямої капіталізації зміни грошового потоку під впливом безпосередньо оцінюваного нематеріального активу.

 

При використанні порівняльного (ринкового) підходу оцінюваний нематеріальний актив порівнюється з аналогічними об’єктами або інтересами в цих об’єктах. Що були продані на інтелектуальному або товарному ринках. Основним методом даного підходу є метод порівняння продажів, послідовність дій при використанні якого аналогічна як і при оцінці об’єктів нерухомості, машин і устаткування.

Основними умовами застосування методу є:

-          фіксація на ринку фактів продажу об’єктів аналогічного призначення та порівнянної корисності

-          наявність і доступність інформації про ціни продажу та дійсні умови здійснення цих угод

-          наявність аналітичної інформації про ступінь впливу відмінних рис і характеристик таких об’єктів на їх вартість.

До відмінних рис і характеристик нематеріальних активів, що є елементами порівняння, відносять:

-          обсяг прав. Переданих в угоді

-          існування будь-яких спеціальних умов фінансування

-          економічні умови, що існували на відповідному вторинному ринку під час угоди

-          галузь або бізнес, де використовувався (буде використовуватися) нематеріальний актив

-          фізичні функціональні та технологічні характеристики об’єктів

-          включення інших (нематеріальних) активів в угоду.

У зв’язку з тим, що загальні обсяги продажів нематеріальних активів у цілому й інтелектуальної власності зокрема на вітчизняному інтелектуальному ринку є досить низькими, то для практичної оцінки таких об’єктів порівняльний підхід використовується рідко, а доступна інформація про угоди, що мали місце в недавньому минулому, використовується скоріше як орієнтована, а не як визначальне підсумкове значення вартості об’єкта.

 

 

 

22