yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Етика->Содержание->ЛЕКЦІЯ 17 ІМІДЖ ОСОБИСТОСТІ: ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИКОРЕКЦІЇ

Етика бізнесу

Загрузка...

ЛЕКЦІЯ 17 ІМІДЖ ОСОБИСТОСТІ: ПРОЦЕС СТВОРЕННЯ ТА ШЛЯХИ КОРЕКЦІЇ

1.      Типологія іміджу.

2.      Значення зовнішнього вигляду.

3.      Роль спілкування.

4.      Використання фізіономіки і міміки.

5.      Іміджетворчі елементи тіла.

6.      Сприйняття і управління враженнями.

Література: [23], [24], [25].

 

1 Типологія іміджу

Коло питань: теорії суспільного іміджу, створення самоіміджу, бажаний імідж, необхідний імідж.

Імідж являє собою найбільш ефективну подачу відомостей, яка в змозі обійти наявні в кожного з нас «фільтри». Звідси і виникає ідея іміджу як публічного, або зовнішнього подання «Я», що досить часто, як зазначає  професор  Г. Почепцов,  може  відрізнятись від внутрішнього «Я».

Поняття «імідж» трактується майже так, як і термін «думка», як судження, що виражає оцінку чого-небудь. Відмінність у застосуванні цих термінів полягає в тому, що «імідж» більш правильно поєднувати в таких словосполученнях, як «імідж людини» (політика, адвоката, вчителя), а «думка» — у словосполученнях типу «думка про людину» (політика, ректора і т.п.).

З усієї величезної кількості матеріалу щодо створення іміджу люди беруть те, що використовувати легше усього: посміхатися усім і скрізь, демонструвати щирість і увагу, стежити за взуттям і зачіскою, одягом. Проте оточуючі на подив швидко розгадують усі наші «хитрощі». Можна удавати щирість скільки завгодно, але фальш рано чи пізно буде виявлена. Отже, імідж — це повинна бути завжди єдність внутрішнього і зовнішнього єства особистості.

Особистий імідж є важливою складовою для кар'єри. Є декілька причин, які вказують на це:

ми віримо в те, що бачимо;

ми всі зайняті люди і часто приймаємо рішення на основі першого враження;

імідж впливає на тих, хто приймає рішення в питаннях професійного росту;

ми діємо, усвідомлюючи це чи ні, як представники своєї професії або організації;

добре виглядати і впевнено почуватися — це добре для нас самих.

 

Зі всього набору власних характеристик кожна особистість має відібрати ті, що будуть позитивно сприйняті суспільством, оточуючими, часто на підсвідомому рівні.

Розповідаючи про імідж як сприйняття однієї людини іншими, П. Берд підкреслює:

Імідж це повний образ особистості, в якому найяскравіше втілене те, як особистість виглядає, говорить, одягається, діє; її вміння триматися, осанка, поза і мова тіла, аксесуари.

Однією із перших теорій природи суспільного іміджу була теорія формування образів у наших головах. Ця теорія виникла внаслідок очевидного впливу на формування іміджу медіа-технологій, які потім трансформувалися у сучасні РR-технології. На цій основі виникла теорія менеджменту вражень.

Для більшості дослідників сьогодні очевидно, що концепція суспільного іміджу є багатоликим Янусом.

Так, з одного боку, імідж розуміють як візуальну комунікацію або презентацію. Це — «артистичний імідж». Його концепція стосується особистості, яка щось презентує, тобто яка відноситься до «передавача» інформації.

З іншого боку, імідж може розглядатись як «ментальна картинка». Це — «психологічний імідж». Концепція його стосується особистості, яка інтерпретує чимось вплив на «приймача» інформації.

Презентаційний імідж розуміють як набір певних визначних елементів для формування уяви, а також ігнорування інших. Наявні в презентації елементи розглядаються як «публічні», а відсутні — як «приховані».

Психологічний імідж розуміють як «пізнавальну структуру», схожу на неформальну теорію про певний об'єкт: вона передбачає і пояснює, до якого типу він відноситься. У деякій мірі це проектування набутого досвіду на майбутнє.

Як псевдореальність, створена людиною, розглядається у ряді критичних досліджень бажаний імідж. Це передусім стосується журналістики, зокрема журналістів, які прагнуть знайти «правду» за лаштунками фактів. Неправдиві, ілюзорні або пропагандистські презентацій обов'язково ведуть до формування відповідного іміджу. Вони здебільшого можливі внаслідок обмеженості людей у доступі до об'єкта чи події, або навмисної їх дезінформації.

Для вивчення та дослідження реального стану справ необхідно з'ясувати правду всіма доступними способами. Отримання більш різнобічної інформації іншим шляхом (тобто уточнення іміджу) — це соціальні дискусії.

Менеджмент іміджу виглядає як його створення за певних оптимальних соціальних і культурних обставин. У цьому випадку «імідж» розуміють не як псевдореальність, а як оточуючу нас дійсність.

Особистий імідж, як вже зазначалось, формується під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів. Він відображає, підкреслює англійка Е. Семпсон, погляд на особистість як з боку свого «Я» — самоімідж, так і з боку оточення — бажаний імідж, а також необхідний імідж, що повинен відповідати тому чи іншому статусу.

 

2. Значення зовнішнього вигляду

Коло питань: індивідуальність стилю одягу; підбір елементів чоловічого ділового одягу: костюм, сорочка, краватка, головний убір, взуття, шкарпетки, рукавички; співвідношення кольорів одягу; врахування індивідуальності при виборі одягу, чоловічі аксесуари; підбір елементів жіночого одягу: костюм, психологічний вплив кольору, зачіска, взуття, панчохи, косметичні засоби, манікюр, парфуми, прикраси, окуляри, головний убір, сумочка; національні особливості в зовнішності жінки; одяг для офіційних прийомів.

Зовнішній вигляд, манера триматись, вміння встановити контакт, почуття впевненості і комфорту — це складові необхідного іміджу ділової людини. І чим привабливішим складається цей образ, тим вищим буде професіональний авторитет людини і репутація фірми, яку вона представляє.

Одяг, в якому людина приходить на першу зустріч, як і її загальний зовнішній вигляд, одразу ж справляє певне враження. Все-таки не даремно кажуть, що «за одягом зустрічають».

 

 

3. Роль спілкування.

Коло питань: особливості мовного спілкування, сила та значення слова, мовна культура, труднощі і бар'єри спілкування, методи впливу на співрозмовника, тонкощі професійного спілкування.

Відомо, що майже 80 відсотків робочого часу ділові .люди витрачають на спілкування, під час якого обмінюються інформацією. її передача може здійснюватись двома каналами зв'язку: мовним (вербальним — слово, мова) і немовним (невербальним: поза, міміка, жести, дистанція). Обмін інформацією передбачає використання певних знакових систем, з допомогою яких здійснюються кодування і декодування інформації. Соціологи виділяють більше 50-ти знакових систем, які є носіями інформації і опосередковують спілкування (мова, слово, музика, живопис, обряд, скульптура, архітектура, костюм, математика, ритуал, грим, татуювання, зачіски, особисті знаки, клеймо, регалії, геральдика та інші).

 

4. Використання фізіогноміки і міміки

Коло питань: фізіогноміка як наука; фізіологічні характеристики стики обличчя, основні параметри людського обличчя; міміка як засіб невербального спілкування, мова погляду, роль усмішки.

Щоб справити про себе добре враження, людині необхідно вміти з гідністю триматися, знати про всі свої позитиви і, особливо, про всі свої вразливі «місця», щоб зробити все необхідне для їх усунення і створення привабливого іміджу.

Обличчя — найбільш виразна частина іміджу, воно — наше дзеркало, в ньому відображається фізичний і духовний стан людини, її характер і навіть моральні принципи, якими вона керується в своїй поведінці. Вміння читати обличчя є досить складним мистецтвом, це свого роду «божий дар». Значний інформаційний ефект обличчя пояснюється розташуванням на ньому виразних індикаторів, таких як лоб, очі, ніс, підборіддя і т.д., а також його станом, візуальною багатогранністю сприйняття.

Фізіогноміка— це наука про типи обличчя, взаємозв'язок виразних рис обличчя людини з особливостями її характеру. Знання фізіогноміки дозволяють краще орієнтуватись в людях, підбирати ключі до підвищення ефективності спілкування, спрогнозувати поведінку своїх партнерів, виявити можливі аномалії їх поведінки.

 

5. Іміджетворчі елементи тіла

Коло питань: класифікація жестів, положення рук, пальців рук, долоней, ніг, типи ходи, поза та постава, як слід сидіти.

Створюючи собі імідж, людина показує, яке місце в суспільстві вона відводить сама собі. Представлений навколишньому середовищу образ сприймається і як відображення рівня самооцінки індивіда.

В останні десятиріччя сформувалась ціла наука — мова тіла, що вивчає безсловесне мовлення. Як зазначають дослідники, вираз обличчя, поза, жести і т.д., коли йдеться про сприйняття співрозмовника як особистості, набагато ефективніші, ніж його словесне мовлення. Тому «мова» тіла має гармоніювати з вербальним мовленням, доповнюючи і підсилюючи його, а не створювати так званий інформаційний шум, який заважає сприйняттю.

Кожен мовець повинен виробити в собі звичку свідомо аналізувати цю «мову», довести її використання до автоматизму. Алан Піз рекомендує виділяти на це щодня бодай 15 хвилин. Тоді не буде проблем із тим, що робити з руками, куди їх подіти тощо. Водночас мовець умітиме «читати» з поведінки своїх комунікативних партнерів. "Мова» тіла здебільшого не усвідомлюється, тому мовцеві у невербальних реакціях важче прикидатись і фальшивити, ніж у словесному мовленні.  Ця ж мова може збуджувати довір’я співрозмовника, заохочувати його до спілкування, до відкритості й відвертості.

За даними фахівців у галузі спілкування, приблизно 55% інформації ми отримуємо від невербальних знаків, що супроводжують мовленнєвий контакт (міміка, жести), 38% голос, висота тону, тембр і тільки 7% — зміст вимовленого.

Якщо міміка — це рухи м'язів обличчя, то рухи інших частин тіла, що мають виражальне значення, називають пантомімікою (від грецьк.) — «усе» + міміка). Отже, це слово використовується як найменування рухів усього тіла — рук, голови, плечей, тулуба, ніг, — рухів, які зовнішньо відображають психічний, насамперед емоційний, стан людини.

Пантомімічні знаки, як і невербальні, а також вербальні засоби спілкування, часто є багатозначними, поліфункціональними. Наприклад, такий етикетний жест, як потиск руки, застосовується під час вітання, прощання, знайомства висловлення подяки, захоплення, співчуття та ін.

 

6. Сприйняття і управління враженнями

Коло питань: суть сприйняття, взаємозв'язок сприйняття і відчуття, вибірковість сприйняття, керування враженням, шляхи створення враження, практичні поради.

Індивідуальні відмінності кожної людини здебільшого це результат когнітивних   (пізнавальних) процесів. Пізнання — це акт отримання якоїсь інформації, який передує поведінці і являє собою певний внесок у спосіб мислення людини, процеси обробки інформації і вирішення завдань. Серед існуючих когнітивних процесів (таких як уявлення, сприйняття, мислення) саме процес сприйняття є одним з найбільш важливих в побудові іміджу.

♦ Суть сприйняття

Ключ до розуміння процесу сприйняття полягає у визнанні того факту, що воно є унікальною інтерпретацією ситуації, хоча й не точним її відображенням. Завдяки сприйняттю особистість в змозі сформувати власну унікальну картину світу, яка, тим часом, може значно відрізнятись від реальності.

За допомогою процесу сприйняття можна краще зрозуміти і пояснити обставини виникнення тієї чи іншої ситуації і поведінку особистості в організації, обробити наявну інформацію і перевести її в рішення чи в дію.

Визнання різниці між очікуваним і існуючим оточенням важливе для розуміння законів побудови іміджу. Так сприйняття керівником реального стану речей в організації інколи відрізняється  від того, як сприймають його підлеглі, і справа тут не лише в інтелектуальних, вікових чи статевих відмінностях.

Взаємозв'язок сприйняття і відчуття

Відчуття —  це відображення властивостей предметів об'єктивного світу,  що  виникає  при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Фізіологічною основою відчуттів нервовий процес, який проходить під час дії подразників на адекватний йому аналізатор.

До фізичних органів чуття відносяться зір, слух, нюх, дотик і смак. За допомогою органів чуття людина сприймає колір, світло і форму, силу звуку і висоту тону, тепло і холод, різноманітність запахів і смак їжі тощо. Органи чуття постійно відчувають вплив різноманітних подразників як зовнішніх (світлові і звукові хвилі, механічний тиск, хімічна енергія), так і внутрішніх, що зв'язані з фізіологічними особливостями (відчуття голоду, спраги, змін у діяльності серця, статика і рівновага тіла, його положення в просторі, відчуття рухів і положення частин власного тіла). Для того, щоб в результаті дії подразника на органи чуття виникло відчуття, необхідно, щоб стимул, який його викликає, досягнув певної величини.

Знаходяться відчуття в нас самих, а властивості предметів, що сприймаються, їх образи, локалізовані в просторі. До основних властивостей образу, що створюється в процесі сприйняття належить його предметність, цілісність, константність і категоріальність.

Сприйняття — це складна взаємодія процесів отримання, відбору, систематизації й інтерпретації отриманих відчуттів. І хоча сприйняття здебільшого залежить від органів відчуття, які є джерелом отримання «сирої» інформації, пізнання забезпечує фільтрацію, модифікацію і навіть їх видозміну.

Книги для дела на Theboodeal.com 

 

 

 

 

18

yandex rtb 4