yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 3. Німеччина

Їсторія держави і права зарубжних країн

§ 3. Німеччина

Закон про недобросовісну конкуренцію

(7 червня 1909 р.)

(Витяги)

§1

На того, кто совершает в торговом обороте в целях конкуренции дей­ствия, противоречащие добрым обычаям, может быть возложена обязан­ность прекратить эти действия и возместить ущерб.

§2

Под товаром в смысле настоящего закона следует понимать также продукты сельского хозяйства, под продукцией, услугами и интересами ре­месленников следует понимать также сельскохозяйственные.

§3

Тот, кто в публичных объявлениях или сообщениях, рассчитанных на более или менее широкий круг лиц, указывает неверные сведения о торго­вых' отношениях, в частности о качестве, происхождении, способе произ­водства или определении цены товара или услуг, в том числе и ремеслен­ных, о способе или источниках получения товаров, о владении знаками, о причине или цели продажи, о количестве запасов, и эти сведения предназна­чены для создания впечатления об особо благоприятном предложении, мо­жет быть обязан прекратить сообщение неверных сведений.

Гражданское, торговое и семейное право капи­талистических стран: Сборник нормативных актов: законодательство о компаниях, моно­полиях и конкуренции. Учеб. пособие /Под ред. В. К. Пучинского, М. И. Кулагина. — М, 1987.— С. 211--212.

 

 

Конституція Німецької імперії (Веймарська)

 

 (11 серпня 1919 р.)

(Витяги)

Німецький народ, єдиний у своїх племенах і натхнений наміром оно­вити і зміцнити свою імперію у волі і справедливості, служити справі внут­рішнього і зовнішнього миру і сприяти суспільному прогресові, дав собі цю конституцію.

Частина перша

УСТРІЙ І ЗАВДАННЯ ІМПЕРІЇ

Відділ перший

ІМПЕРІЯ І ОБЛАСТІ

Стаття 1. Німецька імперія — республіка.

Державна влада виходить від народу.

Стаття 2. Територія держави складається з територій німецьких облас­тей. Інші території можуть прийматися імперським законом до її складу, як­що цього побажає їх населення в силу права на самовизначення.

Стаття 4. Загальновизнані положення міжнародного права мають зна­чення обов'язкових складових частин імперського німецького права.

Стаття 5. Державна влада здійснюється в імперських справах органа­ми імперії на підставі імперської конституції, в справах областей — органа­ми областей на підставі конституції областей.

Стаття 6. Виключно до законодавства імперії належать: 1) зовнішні зносини; 2) колоніальна справа; 3) громадянство, свобода пересування, імігра­ція та еміграція і видача злочинців; 4) устрій оборони; 5) монетна справа; 6) митна справа, а також єдність митної і торговельної території і свобода товарного обігу; 7) поштова й телеграфна справа, включаючи телефонну справу.

Стаття 7. До законодавства імперії належать: 1) цивільне право; 2) кри­мінальне право; 3) судочинство, включаючи виконання вироків і взаємну відомчу допомогу влади; 4) паспортна справа і поліція іноземців; 5) благо­дійність і піклування про мандрівних; 6) преса, спілки і збори; 7) політика народонаселення, піклування про материнство, немовлят, дитинство і юнац­тво; 8) охорона здоров'я, ветеринарна справа і охорона рослин від хвороб та шкідників; 9) робітниче право, страхування, охорона робітників і службов­ців, а також підшукання праці; 10) організація професійних представництв для імперської території; 11) піклування про учасників війни та їх сиріт; 12) право вивласнення; 13) усуспільнення природних багатств і господарсь­ких підприємств, а також добування, виробництво, розподіл і розцінка еко­номічних благ для суспільного господарства; 14) торгівля, система міри та ваги, випуск паперових грошей, банкова справа, а також біржева справа; 15) обіг продуктів харчування і споживання, а також предметів повсякденно­го вжитку; 16) промисловість і гірнича справа; 17) страхова справа; 18) мо­реплавство, рибна ловля у відкритому морі і берегових водах; 19) залізниці, внутрішнє судноходство, пересування за допомогою силових двигунів по суші, воді й повітрю, а також будування шляхів, оскільки це стосується спільних шляхів сполучення і оборони країни; 20) театральна і кінематогра­фічна справа.

      Стаття 9. Оскільки виникає потреба у виданні однорідних приписів, імперія користується законодавчою владою у питаннях: 1) піклування про добробут, 2) охорони публічного ладу і безпеки.

Стаття 10. Імперія може в законодавчому порядкові встановлювати основні положення відносно: 1) прав і обов'язків релігійних товариств;

2)шкільної справи, включаючи вищі учбові заклади і наукові бібліотеки;

3) прав чиновників усіх спілок публічного характеру; 4) земельного права, розподілу земельної площі, утворення населених пунктів і прав на земель­ ний наділ, обмежень землеволодіння, житлової справи і розподілу населен­ ня; 5) похоронної справи.

Стаття 11. Імперія може в законодавчому порядкові встановлювати основні положення відносно допустимості і способу стягання в областях по­датків, оскільки це необхідно для охорони важливих громадських інтересів або усунення: 1) шкоди для прибутків або торговельних відносин імперії; 2) подвійного оподаткування; 3) надмірних або утруднюючих оборот зборів за користування громадськими шляхами сполучення та спорудами; 4) неви­гідного оподаткування довожуваних товарів, порівняно з продуктами внут­рішнього виробництва, в торговельному обороті між областями і частинами областей, або 5) вивізних премій.

Стаття 12. Доти і в тій мірі, оскільки імперія не користується своїми законодавчими правами, області зберігають законодавчу владу. Це не по­ширюється на коло виключної законодавчої компетенції імперії.

Проти обласних законів, які стосуються предметів, перелічених у пунк­ті 13 статті 7, імперському урядові, оскільки тим самим зачіпаються ін­тереси імперії і в цілому, належить право протесту.

Стаття 13. Імперське право має перевагу над обласним правом. При виникненні сумнівів або різниці в поглядах відносно погодження даної постанови області з імперським правом компетентний орган держави або області може, згідно з найближчими постановами імперського закону, запи­тати рішення одного з найвищих судців імперії.

Стаття 14. Імперські закони приводяться у виконання обласною вла­дою, оскільки в цих законах не постановлено інакше.

Стаття 15. Імперський уряд здійснює нагляд у колі справ, в яких імпе­рії належить право законодавства.

Оскільки виконання імперських законів надано обласній владі, імпер­ський уряд може давати їй вказівки загального характеру. Він має право по­силати уповноважених до центральних обласних установ, а з їх згоди і до установ нижчих інстанцій для нагляду за виконанням імперських законів.

Обласні уряди повинні усувати, на вимогу імперського уряду, прогріхи, виявлені при виконанні імперських законів. В разі розходження в думках і імперський уряд і обласний уряд можуть звернутися до найвищого державного суду, якщо імперським законом не зазначено іншого суду.

Стаття 17. Кожна область повинна мати республіканську конститу­цію. Народне представництво має обиратися на основі загального, рівного, прямого і таємного виборчого права всіма громадянами Німецької імперії, чоловіками і жінками, на засадах пропорціонального представництва. Облас­ний уряд повинен користуватися довір'ям народного представництва.

Основні положення для виборів у народне представництво дійсні і для общинних виборів. Але обласний закон може поставити право участі у виборах в залежність від проживання в общині строком не більше одного року.

Стаття 18. Поділ імперії на області повинен мати на меті найвище ви­користання господарських і культурних сил народу і повинен по можливос­ті погоджуватися з волею народу. Територіальні зміни існуючих і створення нових областей у межах Німецької імперії відбуваються шляхом імперсько­го закону, що змінює конституцію.

Якщо є згода областей, які безпосередньо беруть участь у цьому, то досить простого імперського закону.

Далі, досить простого імперського закону, якщо одна з областей, які беруть участь, не дає згоди, але якщо при цьому зміна території або створен­ня нової області вимагається волею населення і викликається серйозними імперськими інтересами.

Воля населення має встановлюватися голосуванням. Імперський уряд наказує про переведення голосування, якщо в області, яка підлягає відокрем­ленню, цього вимагає 1/3 жителів, які користуються виборчим правом на виборах до рейхстагу.

Для постанови про зміну території або про утворення нової області по­трібно 3/5 поданих голосів і до того принаймні більшість тих, що мають право брати участь у виборах. Навіть якщо мається на увазі відокремлення тільки частини якої-небудь пруської адміністративної округи, або баварсь­кої округи, або відповідної адміністративної одиниці в інших територіях, то належить з'ясувати волю населення в усій окрузі, яка цим зачеплена. Якщо між відокремлюваною частиною території і рештою округи нема безпосере­днього просторового зв'язку, то спеціальний імперський закон може оголо­сити достатнім вияв волі тільки тієї території, яка підлягає відокремленню.

По встановленні згоди населення імперський уряд повинен внести від­повідний закон на схвалення рейхстагу.

Якщо при об'єднанні або відокремленні території виникає спір про майно, то за клопотанням однієї з заінтересованих сторін він розв'язується найвищим державним судом Німецької імперії.

 

Відділ другий

РЕЙХСТАГ

Стаття 20. Рейхстаг складається з депутатів німецького народу.

Стаття 21. Депутати є представниками всього народу. Вони коряться тільки своїй совісті і не зв'язані мандатами.

Стаття 22. Депутати обираються загальною, рівною, прямою і таєм­ною подачею голосів на засадах пропорціонального представництва, чоло­віками і жінками, які досягли 20-річного віку. Вибори повинні провадитися в неділю або в дні громадського відпочинку.

Подробиці встановлює імперський виборчий закон.

Стаття 23. Рейхстаг обирається на 4 роки. Нові вибори повинні бути проведені не пізніше як на 60-й день з часу спливу цього строку.

Рейхстаг збирається в перший раз не пізніше ніж на 30-й день після виборів.

Стаття 24. Рейхстаг збирається щороку в першу середу листопада в місці перебування імперського уряду. Голова рейхстагу повинен скликати його раніш, якщо того вимагатиме президент імперії або принаймні 1/3 чле­нів рейхстагу.

Рейхстаг встановлює час закінчення сесії в день нового зібрання.

Стаття 25. Президент імперії може розпускати рейхстаг, але не більше одного разу з даного приводу.

Нові вибори мають бути проведені не пізніше ніж на 60-й день після розпуску.

Стаття 26. Рейхстаг обирає свого голову, його заступника і секретарів. Він встановлює для себе наказ.

Стаття 27. В проміжку між двома сесіями, або легіслатурами, голова попередньої сесії та його заступник продовжують провадити справи.

Стаття 28. Голова відає внутрішнім розпорядком і поліційною владою в будинку рейхстагу. Йому підлягає адміністрація будинку. Він розпоря­джається прибутками і видатками будинку, згідно з бюджетом, і є представ­ником імперії в усіх юридичних правочинах і в усіх юридичних спорах, які виникають в зв'язку з управлінням будинком.

Стаття 29. Засідання рейхстагу прилюдні. На пропозицію 50 членів і більшістю в 2/3 голосів засідання може бути оголошене закритим.

Стаття 30. Згідні з істиною сумлінні звіти про дебати на прилюдних засіданнях рейхстагу, ландтагу або їх комісій вільні від усякої відповідаль­ності.

Стаття 31. При рейхстагові утворюється суд для перевірки виборів. Він розв'язує також питання про утрату депутатом звання члена рейхстагу.

Суд для перевірки виборів складається з членів рейхстагу, що обира­ються останнім на дану легіслатуру, і з членів імперського адміністративно­го суду, яких призначає президент імперії на подання президії цього суду.

Суд для перевірки виборів у складі трьох членів рейхстагу і двох членів-суддів постановляє ухвали після прилюдного і усного розгляду.

Дії, що виходять за межі розгляду перед судом для перевірки виборів, виконуються уповноваженим, президентом імперії. В решті переведення справи регулюється самим судом для перевірки виборів.

Стаття 32. Для постанови рейхстагу потрібна проста більшість голо­сів, оскільки конституція не приписує іншого співвідношення їх. Для вибо­рів, які провадить рейхстаг, наказ може допускати винятки.

Дійсність рішень визначається наказом.

Стаття 33. Рейхстаг і його комісії можуть вимагати присутності рейх­сканцлера і кожного з імперських міністрів.

Рейхсканцлер, імперські міністри і їх уповноважені мають доступ на засідання рейхстагу і його комісій. Області мають право посилати на ці за­сідання уповноважених, які викладають точку зору свого уряду на обмірко­вуваний предмет.

На їх вимогу повинні вислухуватися представники уряду під час деба­тів, а представники імперського уряду — навіть поза порядком денним.

Вони коряться розпорядчій владі головуючого.

Стаття 34. Рейхстаг має право, а на пропозицію 1/5 своїх членів пови­нен, призначати слідчі комісії. Ці комісії збирають на прилюдних засідан­нях докази, які вони або ініціатори пропозиції вважатимуть за потрібні. За­сідання слідчої комісії можуть бути оголошені закритими більшістю 2/3 її членів. Наказ визначає порядок переведення справ у комісії і встановлює число її членів.       '   -^

Суди й адміністративні установи повинні коритися вимогам цих ко­місій про збирання доказш»Ліа вимогу комісії їй мають надаватися акти і справи установ.

До обслідувань, які провадять комісії або інші установи з доручень ко­місій, застосовуються відповідно правила статуту кримінального судочин­ства, але тайна листування, поштових, телеграфних і телефонних зносин за­лишається недоторканною.

Стаття 35. Рейхстаг призначає постійну комісію по закордонних спра­вах, яка може діяти і під час перерви сесії рейхстагу, а також по закінченні його легіслатури або після його розпуску до зібрання нового рейхстагу. За­сідання цієї комісії не прилюдні, якщо сама комісія більшістю 2/3 голосів не постановить засідати при відкритих дверях. Рейхстаг призначає, далі, пос­тійну комісію для охорони прав народного представництва щодо імперсько­го уряду на час перерви сесії і по закінченні легіслатури.

 Ці комісії мають права слідчих комісій.

Стаття 36. Ніхто з членів рейхстагу або якого-небудь з ландтагів не може будь-коли підлягати переслідуванню в судовому або службовому по­рядкові або взагалі бути притягненим до відповідальності, інакше як у са­мих законодавчих зборах, за своє голосування або за думку, висловлену при здійсненні його депутатської діяльності.

Стаття 37. Ніхто з членів рейхстагу або якого-небудь з ландтагів не може бути притягнений до слідства за карні дії або заарештований під час сесії без згоди палати, членом якої він перебуває. Виключаються випадки затримання депутата на місці злочину або на другий день.

Така ж згода потрібна при всякому іншому обмеженні особистої волі, яка утискує депутата в здійсненні його депутатської діяльності.

Всяке кримінальне переслідування, порушене проти члена рейхстагу або якого-небудь з ландтагів, і всякий арешт або інше обмеження особистої волі на вимогу палати, до якої належить депутат, касується на строк сесії.

Стаття 38. Члени рейхстагу і ландтагів мають право відмовлятися да­вати свідчення як про осіб, які по довір'ю повідомили їм як депутатам факти або яким вони самі їх довірили при виконуванні своєї депутатської діяльно­сті, так і власне про ці факти. Щодо накладання арешту на документи, депу­тати також прирівнюються до осіб, які мають законне право відмовитися від давання свідчень.

Трус і накладення арешту в стінах рейхстагу або ландтагу може прова­дитися тільки з дозволу голови.

Стаття 39. Чиновники і особи, які належать до складу збройних сил, не потребують відпустки для виконування обов'язків члена рейхстагу або ландтагу.

Якщо вони добиваються одержання депутатських повноважень в цих органах, то для підготовки їх виборів їм має бути надана необхідна відпустка.

Стаття 40. Члени рейхстагу користуються правом на безплатний про­їзд по всіх німецьких залізницях і на винагороду в розмірі, що визначається імперським законом.

                                                          Відділ третій                                                         

 

189