yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Частина друга

Їсторія держави і права зарубжних країн

Частина друга

ОСНОВНІ ПРАВА І ОБОВ'ЯЗКИ НІМЦІВ

Відділ перший

ОКРЕМА ОСОБА

Стаття 109. Всі німці рівні перед законом.

Чоловіки і жінки мають у принципі однакові громадянські права і не­суть однакові обов'язки.

Публічно-правові привілеї та обмеження, обумовлені народженням або станом, підлягають скасуванню. Дворянські позначення вважаються ли­ше за частину прізвища і надалі не можуть даватися. Титули можуть давати­ся лише як позначення посади або професії. Ця постанова не зачіпає вчених ступенів.

Ордени і відзнаки не можуть надаватися державою.

Ні один німець не має права приймати титули або ордени від інозем­ного уряду.

Стаття 110. Громадянство в імперії та в областях набувається і втрача­ється згідно з постановами імперського закону. Всякий громадянин області є тим самим імперський громадянин.

Кожний німець в кожній області імперії має ті ж права, що й громадя­ни цієї області.

Стаття 111. Всі німці користуються свободою пересування по всій ім­перії. Кожний має право проживати і набувати осілість у будь-якому місці імперії, набувати нерухоме майно і займатися будь-якою професією. Обме­ження допускаються тільки на підставі імперського закону.

Стаття 112. Кожний німець має право емігрувати за кордон. Еміграція може бути обмежена тільки імперським законом.

Всі громадяни, як ті, що перебувають у межах імперської території, так і поза нею, мають право на оборону з боку імперії щодо іноземних держав.

Ні один німець не може бути виданий іноземному урядові для суду або кари.

Стаття 113. Іномовні частини населення імперії не повинні утискува­тися законодавчими та адміністративними заходами в їх вільному націо­нальному розвиткові, особливо у вживанні їх рідної мови, у викладанні, внутрішньому управлінні та суді.

Стаття 114. Свобода особи недоторкана. Обмеження або позбавлення особистої свободи публічною владою допускається тільки на підставі законів.

Особи, які позбавляються свободи, повинні бути не пізніше, як на дру­гий день, повідомлені, якою владою і на якій підставі дано розпорядження про позбавлення свободи; негайно їм має бути надана можливість подати заперечення проти позбавлення їх свободи.

Стаття 115. Житло кожного німця є його вільний притулок. Воно не­доторканне. Винятки допускаються тільки на підставі законів.

Стаття 116. За ту або іншу дію може бути накладена кара лише в тому випадку, якщо її карність встановлена законом до вчинення дії.

Стаття 117. Тайна листування, так само як тайна поштових, телеграф­них і телефонних зносин, недоторканна. Винятки можуть бути допущені тільки на підставі імперських законів.

Стаття 118. Кожен німець має право в межах загальних законів віль­но висловлювати свої думки усно, на письмі, в пресі, через зображення або інакше.

В цьому праві його не повинні утискувати ніякі відносини по роботі або службі, ніхто не має права заподіяти йому шкоду за те, що він користу­ється цим правом.

Цензура не допускається; проте, для кінематографа закон може вста­новити винятки. Допускаються також законодавчі заходи у боротьбі з пор­нографією і для охорони молоді на прилюдних виставках та виставах.

 

Відділ другий

ГРОМАДСЬКЕ ЖИТТЯ

Стаття 119. Шлюб, як основа родинного життя і збереження та роз­множення нації, перебуває під особливою опікою конституції. Він заснова­ний на рівноправності обох статей.

Збереження в чистоті, оздоровлення і соціальний захист родини ста­новлять завдання держави та общин. Многодітні родини мають право на зрівняльне піклування.

Материнство має право на охорону і опіку держави.

Стаття 120. Виховання підростаючого покоління для вироблення в ньо­му добрих фізичних, духовних і громадських якостей є найвищий обов'язок і природне право батьків, за діяльністю яких наглядає держава в цілому.

Стаття 121. Для нешлюбних дітей законодавство повинно створити такі ж умови фізичного, духовного і громадського розвитку, як і для дітей, що народилися в шлюбі.

Стаття 122. Молодь повинна охоронятися від експлуатації, а також від моральної, розумової або фізичної занедбаності. Держава та общини повин­ні створити необхідні для цього установи.

Заходи примусового піклування можуть встановлюватися лише на підставі закону.

Стаття 123. Всі німці мають право збиратися мирно і без зброї, не роб­лячи попередньої заяви і не запитуючи особливого дозволу.

Для зборів під відкритим небом імперський закон може встановлюва­ти обов'язковість попередньої заяви і в разі безпосередньої небезпеки для громадського спокою — забороняти їх.

Стаття 124. Всі німці мають право утворювати спілки або товариства в цілях, не противних кримінальним законам. Це право не може зазнавати об­меження заходами примусового характеру. Для релігійних спілок та това­риств діють ті ж постанови.

Набуття правоздатності надається кожній спілці відповідно до приписів цивільного права. Спілці не може бути відмовлено в правоздатності на тій підставі, що вона має політичну, соціально-політичну або релігійну мету.

Стаття 125. Гарантуються свобода і тайна виборів. Подробиці встанов­люються виборчим законом.

Стаття 126. Кожний німець має право звертатися листовно з просьба­ми або скаргами до відповідної влади або до народного представництва. Це право може здійснюватися як окремими особами, так і багатьма спільно.

Стаття 127. Общини і общинні союзи користуються правом самовря­дування в межах закону.

Стаття 128. Всі громадяни без винятку допускаються до заняття пуб­лічних посад, згідно з законами і відповідно до їх здібностей та заслуг.

Усуваються всі обмежувальні постанови, що стосуються чиновників — жінок.

Основи службових відносин мають визначатися імперським законом.

Стаття 129. Чиновники призначаються довічно, оскільки в законі не встановлено інше. Пенсія тим, що виходять у відставку, і забезпечення ро­дин померлих встановлюється законом. Набуті права чиновників непоруш­ні. Для майново-правових претензій чиновників відкрито судовий шлях.

Тільки при наявності умов і в формах, встановлених законом, чинов­ники можуть попереду усуватися з посад, тимчасово або остаточно звільня­тися у відставку або переводитися на іншу посаду з нижчим окладом.

При всякому службовому стягненні повинна даватися можливість оскарження та перегляду справи. В послужний список чиновника обставини, для нього несприятливі, можуть записуватися лише після того, як йому була надана можливість висловитися з їх приводу. Чиновникам надається право розглядати свої послужні списки.

Недоторканість набутих прав і можливість звернення до суду з претен­зіями майнового характеру спеціально забезпечуються також найманим солдатам. В іншому їх становище визначається імперським законом.

Стаття 130. Чиновники є слугами всього суспільства, а не окремих партій.

Всім чиновникам забезпечується свобода політичних переконань і свобода спілок.

Чиновники дістають особливе професійне представництво відповідно до прямих імперських узаконень.

Стаття 131. Якщо чиновник при здійсненні довіреної йому публічної влади порушить щодо третьої особи свій службовий обов'язок, то відпо­відальність за це в принципі падає на державу або корпорацію, на службі в яких перебуває чиновник. Регрес проти чиновника залишається можливим. Звернення до загальних судових місць не може бути виключене.

Подробиці мають бути встановлені відповідним законом.

Стаття 132. Кожний німець, згідно з встановленими законами, пови­нен приймати почесні посади.

Стаття 133. Всі громадяни повинні, згідно з законами, відбувати осо­бисті повинності на користь держави та общини.

Військова повинність визначається постановами імперського військо­вого закону. Останній встановлює також, в якій мір окремі основні права мають обмежуватися для осіб, що входять до складу збройних сил, з метою виконання ними своїх завдань і підтримання дисципліни.

Стаття 134. Всі громадяни без винятку беруть участь у державних тя­готах відповідно до своїх засобів і згідно з законом.

Відділ третій

РЕЛІГІЯ І РЕЛІГІЙНІ ТОВАРИСТВА

Стаття 135. Всі жителі імперії користуються повною свободою віри і совісті. Безперешкодне виконання культу забезпечується конституцією і стоїть під захистом держави. Загальні державні закони залишаються при цьому не зачепленими.

Стаття 136. Здійснення права релігійної свободи не може ні обумов­лювати, ні обмежувати приватних та публічних громадянських прав і обо­в'язків.

Користування приватними та публічними громадянськими правами, так само як допущення до публічних посад, не залежить від віросповідання.

392-51     Ніхто не зобов'язаний виявляти свої релігійні переконання. Влада має право запитувати про належність до релігійного товариства лише в тій мірі, в якій від цього залежать права і обов'язки, або якщо цього вимагає припи­сане законом статистичне обслідування.

Ніхто не може примусово притягатися до церковного акту або свята, або до участі в релігійних обрядах, або до вживання релігійної формули присяги.

Стаття 137. Державної церкви не існує.

Гарантується свобода утворення релігійних товариств. Об'єднання ре­лігійних товариств в межах імперії не підлягає ніяким обмеженням.

Кожне релігійне товариство самостійно розпоряджається і керує свої­ми справами в межах обов'язкового для всіх закону. Воно заміщає свої по­сади без допомоги держави або громадянської общини.

Релігійні товариства набувають правоздатність відповідно до загаль­них постанов цивільного права.

Релігійні товариства залишаються публічно-правовими корпораціями, оскільки вони ними вже були. Іншим релігійним товариствам мають бути надані, за їх клопотанням, такі ж права, якщо своїм устроєм і числом членів вони дають гарантію тривалого існування. Якщо декілька подібних публіч­но-правових релігійних товариств об'єднуються в спілку, то така спілка є публічно-правовою корпорацією.

Релігійні товариства, що є публічно-правовими корпораціями, мають право стягати податки на підставі громадянських податкових списків, від­повідно до постанов обласного законодавства.

До релігійних товариств прирівнюються спілки, які ставлять собі за­вданням громадське заохочення якого-небудь світогляду.

Оскільки для здійснення цих постанов потрібні будуть дальші норми, вони встановлюватимуться порядком обласного законодавства.

Стаття 138. Державна підтримка релігійних товариств, заснована на законі, договорі або на особливих правопідставах, повинна бути припинена в порядку обласного законодавства. Загальні засади для цього встановлю­ються імперією.

Власність та інші права релігійних товариств і релігійних спілок на їх установи, вклади та інше майно, призначені на богослужебні, учбові та бла­годійні цілі, будуть забезпечені.

Стаття 139. Неділя і визнані державою свята перебувають під охоро­ною закону, як дні відпочинку від робіт і душевного піднесення.

Стаття 140. Особам, що входять до складу збройних сил, має надава­тися необхідний вільний час для виконання їх релігійних обов'язків.

Стаття 141. Оскільки в армії, в госпіталях, в карних закладах та інших публічних установах існує потреба у відправах та моральному піклуванні про душу, релігійні товариства мають допускатися до виконання релігійних дій, причому всякий примус має бути усуненій.

Відділ четвертий ОСВІТА І ШКОЛА

Стаття 142. Мистецтво, наука і викладання їх вільні.

Держава забезпечує їм охорону і бере участь у піклуванні про них.

Стаття 143. Про освіту юнацтва повинні дбати публічні установи. В їх організації беруть участь імперія, області та общини. Підготовка викладачів регулюється в усій імперії одноманітно, відповідно до основних засад, які встановлюються для вищої освіти взагалі.

Вчителі у публічних школах мають права й обов'язки державних чи­новників.

Стаття 144. Вся шкільна справа перебуває під наглядом держави; вона може притягати до участі в цьому общини. Нагляд за школами здійснюють службові особи, які спеціально займаються цим і дістали професійну підго­товку.

Стаття 145. Загальне шкільне навчання обов'язкове. Для здійснення його служить, за загальним правилом, народна школа з не менше ніж 8-річним курсом; за нею йде школа другого ступеня, в якій навчання прова­диться до досягнення 18-річного віку. Викладання і користування навчаль­ними посібниками у народних школах та школах другого ступеня безплатні.

Стаття 146. Публічна школа має створюватися на засадах органічної єдності. На єдиній для всіх загальній основній школі будується середня й вища школа. Провідною засадою для цього побудування є різноманітність життєвих покликань, а для прийому дитини до певної школи — її обдаро­вання і нахили, але не майновий і громадський стан або релігійне сповідан­ня її батьків.

У межах общин, на пропозицію осіб, що мають право на виховання дітей, можуть засновуватися народні школи їх віросповідання або світогля­ду, оскільки цим не порушується упорядкована постава шкільної справи в розумінні першого поділу. Воля осіб, що мають право на виховання дітей, по можливості береться до уваги. Подробиці визначаються обласним зако­нодавством, згідно з основними засадами відповідного імперського закону.

Для вступу малозабезпечених до середніх або вищих шкіл імперії об­ласті та общини повинні відпускати громадські суми. Зокрема, батькам, що їх діти виявляються здібними для проходження курсу середньої і вищої школи, відпускаються допомоги на виховання до закінчення освіти.

Стаття 147. Приватні школи, як такі, що заступають публічні, потре­бують дозволу держави і підпорядковані законам областей. Дозвіл видаєть­ся, якщо приватні школи своїми учбовими цілями і своїм устроєм, так само як і науковою підготовкою свого викладацького персоналу, не стоять нижче громадських шкіл і якщо вони не сприяють відособленню учнів за майно­вим станом їх батьків. У дозволі має бути відмовлено, якщо економічний і правовий стан викладацьких сил недосить забезпечений.

Приватні народні школи допускаються тільки у випадку, коли для мен­шості, яка складається з осіб, що мають право на виховання дітей і мають на підставі статті 146, поділу 2 право на те, щоб їх воля була прийнята до уваги, нема в общині публічної школи відповідного сповідання або світо­гляду, або в тих випадках, коли учбова адміністрація визнає за цими школа­ми особливий педагогічний інтерес.

Приватні підготовчі школи касуються. До приватних шкіл, які не слу­жать для заміни публічних, застосовується нині чинне право.

Стаття 148. В усіх школах треба прагнути до моральної освіти, наса­дження духу громадянськості, особистої і професійної придатності в дусі німецької народності та примирення народів.

При викладанні в публічних школах слід стерегтися ображати почуття інакомислячих.

Основи політичних знань і трудова підготовка входять до числа пред­метів навчання. При закінченні обов'язкового навчання кожний учень діс­тає примірник конституції.

Народна освіта, включаючи вищі народні школи, має користуватися заохоченням імперії, областей та общин.

Стаття 149. Викладання релігії входить у програму шкіл, за винятком шкіл позарелігійних (світських). Воно провадиться в рамках шкільного за­конодавства і в згоді з основними принципами даного релігійного товарист­ва, без шкоди для прав держави на нагляд за школами.

Викладання релігії і виконання церковних обрядів залежить від згоди учителів, а присутність учнів на уроках релігії і участь їх у церковних святах та обрядах віддається на волю осіб, від яких залежить вирішення питання про релігійне виховання дитини.

Теологічні факультети у вищих учбових закладах зберігаються.

Стаття 150. Пам'ятки мистецтва, старовини та природи, а також ланд­шафти користуються охороною та піклуванням держави.

Справа імперії — перешкоджати вивозові німецьких художніх ціннос­тей за кордон.

Відділ п 'ятий ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ

Стаття 151. Лад господарського життя має відповідати засадам спра­ведливості і меті забезпечення для всіх гідного людини існування. В цих ме­жах належить забезпечити господарську свободу окремій особі.

Законний примус допустимий тільки для здійснення прав, яким загро­жує небезпека, або заради вищих вимог загального блага.

Свобода торгівлі і промислів забезпечуються згідно з імперськими за­конами.

Стаття 152. В господарському обороті діє свобода договорів, згідно з законами.

Лихварство забороняється. Правочини, що суперечать добрим звича­ям, недійсні.

Стаття 153. Власність забезпечується конституцією. її зміст і межі ви­пливають із законів.

Примусове привласнення може провадитися тільки для блага суспіль­ного цілого і на законній підставі. Воно провадиться за відповідну винаго­роду, оскільки імперський закон не постановить інакше. Відносно розміру винагороди у спірних випадках має допускатися звернення до загальних су­дів, оскільки в імперських законах не постановлено іншого. Імперія може робити примусове привласнення у областей, общин та спілок тільки за вина­городу.

Власність зобов'язує. Користування нею повинно бути в той же час служінням загальному благу.

Стаття 154. Забезпечується право спадкування в межах, установлених цивільним правом. Участь держави у спадкованому майні визначається за­конами.

Стаття 155. Розподіл землі і користування нею перебувають під нагля­дом держави, яка попереджає зловживання і прагне кожному німцеві забез­печити здорове житло, а всім німецьким сім'ям, особливо многодітним, за­безпечити хатнє вогнище і притулок для роботи, які відповідають їх потре­бам. Особливо треба буде при майбутньому виробленні закону про земельні наділи взяти до уваги учасників війни.

Нерухоме майно, що його набуття необхідне для задоволення потреб у житлах, для сприяння розселенню, для первісного сільськогосподарського обробітку, або для піднесення сільського господарства, може примусово привласнюватися. Фідеїкоміси підлягають скасуванню.

Обробіток і використання грунту є обов'язок землевласника щодо сус­пільства. Приріст цінності землі, що виникає без вкладання праці або ка­піталу в земельні ділянки, має бути повернений на користь суспільства.

Усі надра землі і всі корисні в господарському відношенні сили приро­ди перебувають під наглядом держави. Приватні регалії в законодавчому порядку мають бути передані державі.

Стаття 157. Робоча сила стоїть під особливим опікуванням імперії.

Імперія виробляє одноманітне робітниче право.

Стаття 158. Розумова праця, права авторів, винахідників та художни­ків користуються захистом і піклуванням імперії.

Витвори німецької науки, мистецтва і техніки мають через міжнародні угоди користуватися за кордоном визнанням і охороною.

Стаття 159. Свобода об'єднання в цілях збереження й поліпшення умов праці і господарства забезпечується для всіх осіб і професій. Всі засте­реження і заходи, які прагнуть до обмеження або утиснення цієї свободи, неправомірні.

Стаття 160. Кожний, хто перебуває на службі чи на роботі як службо­вець чи робітник, має право на вільний час, необхідний для здійснення пуб­лічних громадянських прав, а оскільки це не завдає підприємству значної шкоди, має також право займати довірені йому почесні громадські посади. Закон визначає, в якій мірі за ним зберігається право на винагороду.

Стаття 161. Для збереження здоров'я і працездатності, для охорони материнства і для попередження економічних наслідків старості, недуг і різ­них життєвих випадковостей імперія створює широко поставлене страху­вання, в якому застрахованим надається вирішальна участь.

Стаття 162. Імперія бере участь у міжнародному регулюванні право­вого становища робітників, яке прагне до встановлення для трудящого кла­су всього людства загального мінімуму соціальних прав.

Стаття 163. Кожний німець морально зобов'язаний, без шкоди для своєї особистої свободи, застосовувати свої розумові і фізичні сили так, як цього вимагає благо суспільства.

Кожному німцеві має бути надана можливість добувати собі на про­життя господарською працею. Оскільки йому не може бути вказана відпо­відна праця, він повинен одержувати необхідну підтримку. Подробиці ви­значаються особливими імперськими законами.

Стаття 164. Самостійний середній клас у сільському господарстві, промислах і торгівлі повинен користуватися заохоченням у законодавстві і в управлінні і повинен мати захист від переобтяження тяготами та висмок­тування.

Стаття 165. Робітники й службовці покликані на рівних правах спіль­но з підприємцями брати участь у встановленні умов заробітної плати і пра­ці, а також у загальному господарському розвиткові продуктивних сил. Обопільні організації (підприємців і робітників) і їх угоди користуються ви­знанням.

Робітники й службовці дістають для оборони своїх соціальних і госпо­дарських інтересів законне представництво у вигляді робітничих рад під­приємств, а також окружних робітничих рад для окремих господарських га­лузей і імперської робітничої ради.

Окружні робітничі ради і імперська робітнича рада для здійснення всіх господарських завдань і для сприяння проведенню законів про соціа­лізацію об'єднуються з представницькими органами підприємців та інших заінтересованих кіл населення в окружні економічні ради та імперську еко­номічну раду. Останні мають бути побудовані так, щоб всі найважливіші професійні групи були в них представлені відповідно до їх господарського і соціального значення.

Соціально-політичні і господарсько-політичні законопроекти вели­кого значення до внесення їх в рейхстаг мають подаватися урядом на ви­сновок імперської економічної ради. Ця рада має право сама пропонувати такі законопроекти. Якщо імперський уряд їх не схвалює, то він все-таки повинен внести їх до рейхстагу з викладом своєї точки зору. Імперська економічна рада може боронити в рейхстагу проект через одного з своїх членів.

Робітничим і економічним радам у відповідних галузях можуть бу­ти надані контрольні та адміністративні повноваження. Побудова і за­вдання робітничих та економічних рад, так само як відносини їх до інших соціальних самоврядувальних одиниць, належать до виключного відання імперії.

ПЕРЕХІДНІ І ПРИКІНЦЕВІ ПОСТАНОВИ

Стаття 166. Аж до заснування імперського адміністративного суду йо­го заступає, для утворення суду по перевірці виборів, імперський суд.

Стаття 167. Постанови статті 18, поділу 3—6, набувають чинності тільки через два роки по оголошенні імперської конституції.

Стаття 168. Аж до видання обласного закону, передбаченого в стат­ті 63, але найбільше протягом одного року всі прусські голоси в рейхсраті можуть подаватися членами уряду.

Стаття 169. Час набуття чинності постановою статті 83, поділу 1, вста­новлюється імперським урядом.

На відповідний перехідний час стягання мит і податків на споживан­ня, а також управління ними можуть бути надані областям за їх бажанням.

Стаття 170. Поштові і телеграфні управління Баварії та Вюртемберга переходять не пізніше 1 квітня 1921 р. до імперії.

Оскільки до 1 жовтня 1920 р. не буде ще досягнено угоди відносно умов передачі, справу вирішить найвищий державний суд.

До здійснення передачі колишні права й обов'язки Баварії та Вюртем­берга залишаються в силі. Але поштове і телеграфне сполучення з сусідніми іноземними державами регулюється виключно імперією.

Стаття 171. Державні залізниці, водні шляхи і морські знаки перехо­дять до імперії не пізніше 1 квітня 1921 р.

Оскільки до 1 жовтня 1920 р. не буде ще досягнено угоди про умови передачі, справу вирішить найвищий державний суд.

Стаття 172. Аж до набуття чинності імперським законом про найви­щий державний суд функції його виконує сенат з 7 членів, з яких рейхстаг обирає 4, а імперський суд з свого середовища — 3. Цей сенат сам встанов­лює правила свого переведення.

Стаття 173. До видання імперського закону, згідно з статтею 138, за­лишається в силі державна підтримка релігійним товариствам, що існує на підставі закону, договору або особливих правових титулів.

Стаття 174. До видання імперського закону, передбаченого в стат­ті 146, поділ 2, зберігається нинішнє правове становище. Закон цей повинен окремо взяти до уваги ті місця в імперії, де існує за законом школа без по­ділу за віросповіданням.

Стаття 175. Постанова статті 109 не застосовується до орденів і від­знак, які мають даватися за заслуги в роки війни 1914—1919 рр.

Стаття 176. Всі державні чиновники і особи, які належать до складу збройних сил, повинні скласти присягу цій конституції. Подробиці будуть встановлені указом президента імперії.

Стаття 177. Там, де за чинними законами передбачено складання при­сяги релігійної форми, присяга може бути принесена таким чином, що той, хто присягається, пропускаючи релігійну формулу, заявляє: «Я клянусь». В іншому передбачений законом зміст присяги залишається без змін.

Стаття 178. Конституція Німецької імперії від 16 квітня 1871 р. і закон про тимчасовий устрій імперської влади від 10 лютого 1919 р. касуються.

Інші закони і укази імперії залишаються в силі, оскільки ця конститу­ція не перебуває з ними в суперечності. Конституцією не зачіпаються поста­нови мирного договору, підписаного у Версалі 28 червня 1919 р.

Розпорядження влади, правомірно видані на основі попередніх зако­нів, зберігають значення аж до скасування їх іншими розпорядженнями або законами.

Стаття 179. Оскільки в законах або указах є посилання на приписи або установи, скасовані цією конституцією, місце останніх заступають відпо­відні приписи і установи цієї конституції. Зокрема, національні збори за­міняються рейхстагом, комітет держав — рейхсратом і президент, обраний на підставі закону про тимчасовий устрій імперської влади, заміняється пре­зидентом, обраним на підставі цієї конституції.

Право на видання указів, яке належало, згідно з попередніми поста­новами, комітетові держав, переходить до імперського уряду. Останній для видання указів потребує згоди рейхсрату відповідно до цієї консти­туції.

      Стаття 180. До скликання першого рейхстагу національні збори діють як рейхстаг. До вступу на посаду першого президента імперії обов'язки йо­го виконує президент, обраний на підставі закону про тимчасовий устрій

влади3

Стаття 181. Німецький народ прийняв і затвердив цю конституцію че­рез свої національні збори. Вона набуває чинності з дня її оголошення.

Land Lander — точний переклад — земля, землі, країна, країни; зважаючи на те, що в нас не вживається такий переклад цього терміна, його замінено в тексті словом — область, області, хо­ча такий переклад і є до певної міри умовним.

Цей поділ скасовано на вимогу Антанти як такий, що суперечив статті 80 Версальського договору

Законом 27 жовтня 1922 р. була встановлена зміна другого положення статті 180: «Обраний на­ціональними зборами президент лишається на посаді до ЗО червня 1925 р.».

Конституції буржуазних країн. К., 1936. С. 141—171.

 

191