yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Дворянство, бюргерство і селянство

Їсторія держави і права зарубжних країн

Дворянство, бюргерство і селянство

в Німеччині в епоху реформації

(Із свідчення сучасника) (1534 р.)

(Витяги)

Дворянство, що, як бог велить, повинно бути благородним, повинно бути грозою і бичем для лихих, захистом і притулком для добрих, охорон­цем вдів і сиріт, робить якраз навпаки. Ті, що повинні бути собаками, які стережуть вівчарню, є, навпаки самі вовками і хватають все, що тільки мо­жуть, отже берегти і стерегти треба було саме від цих пастухів і сторожів, благородство яких походить виключно від їх колишнього блиску. Раніше їх благородство грунтувалося на доброчесності, тепер вони доводять його лише гордістю, розкішшю, багатством, знатним походженням і тиранією. І як їх кожен боїться і ненавидить, так і вони повинні боятися і ненавидіти, їх друзі — тільки блюдолизи і лицеміри; в дійсності всі їх слуги і піддані — раби...

Вони тільки і роблять, що полюють, п'ють, гуляють, грають — чудово живуть, одержуючи вдосталь ренти, чинші і податі. Але на якій підставі во­ші беруть, і що вони повинні за цс робити, взагалі про свої обов'язки навряд чи хто з них думає. Адже привілей скидати весь тягар податей на шию горо­дян і вимагати обмеження себе єдиним пфенігом дано їм не для заподіяння шкоди підданим, але тому, що вони повинні робити поліпшення там, де в цьому є потреба, подібно до того, як поденникові дається плата за те, що він працює протягом дня. Так само і їм саме для того дано привілеї, щоб вони захищали від кривд вдів і сиріт, допомагали бідним добиватися управи про­ти насильства і уболівали за нужди всіх людей, як свої власні, як це личить батькам вітчизни. Але оскільки вони цього не роблять, то [їх привілеї] — тільки марна тиранія і пасильствене здирство, подібно до того як коли б по­денник вимагав від мене поденну плату, навіть брав би її насильно, а своєї роботи так і не починав, навіть і пальцем не ворухнув для цього. На вовну поглядають, а про благополуччя овець не дбає ніхто.

Дворянство німецької нації вважає себе за те хорошим, що воно їз­дить на полювання, нічого не робить або ж гасає верхи і полює з соколами. Дворяни дуже соромляться бути звичайними городянами і підлягати по­руч з останніми міському праву. Дворяни уникають товариства городян, тримаються осторонь, бувають тільки серед рівних собі і з рівними собі одружуються.

їх житла являють собою укріплені замки в горах, лісах і т. ін. Вони заво­дять розкіш у своєму домі, тримаючи при ньому численну челядь, коней, со­бак і всіляко його прикрашаючи; у них особлива франтівська хода, і з ними завжди цілий хвіст родичів. Свої герби вони вішають в церквах — на стінахі в олтарі. Багато хто здобуває своє благородство не так, як за старих часів, шляхом доброчесності і хоробрих подвигів, а в спадщину. Бідність вважа­ють для себе ганьбою і охоче пускаються на всякі небезпеки, щоб здобути собі пошану і майно, необхідне, на їх думку, для їх звання; багато хто йде на війну услід за князями і володарями. Трапиться їм здобич, і вони повертаю­ться додому збагатившись, і ось вони уже вважають себе дійсно благород­ними. Дворяни рідко ходять пішки через поля, тому що вважають це для свого звання ганьбою. Коли зазнають якоїсь кривди або нападу, то вони рід­ко захищаються законним способом, а вдаються самочинно до усобиць, ого­лошують на письмі про свою ворожнечу, воюють і мстять вогнем і розбоєм. Третій стан — це бюргери, або міські жителі; одні з них в імперських містах підлягають імператорові, другі князям, треті, в Швейцарії і вільних містах, незалежні. їх ремесла різноманітні і стоять на вищому ступені май­стерності, ніж у будь-якого народу на землі. Будучи колись варварами, на­родом незграбним, темним, диким, нестримним, войовничим, вони стали тепер мудрими і вправними, підприємливими і здібними в усякій справі.

Далі, в могутніх і вільних імперських містах населення є двох катего­рій: прості городяни і родовиті, які прагнуть бути в якійсь мірі знатгю і жи­вуть, наслідуючи дворян, із своїх рент і чиншів. Вони не терплять у своєму середовищі простого городянина, хоч би він був рівний по багатству, і, по­дібно до дворян, не укладають нерівних шлюбів; хто не хоче, щоб його ви­ключили з їх середовища і ставились до нього з презирством, той одружу­ється з рівною собі. Кожна з категорій має навіть своє право і одна підлягає другій. Ці люди живуть між собою дружно. Там вони сходяться, говорять, обмірковують справи, запрошують один одного. Вбрання щодня нове. Ще недавно носили, з давніх-давен, черевики s довгими і вузькими носками, ву­зький і короткий одяг; а тепер все, навпаки, широке, велике, широкі череви­ки. Жіночий одяг тепер дорогий, зрештою, пристойний і мало заслуговує осуду, крім надмірної розкоші.

Щодо богослужіння і замовлення обідні, то це благочестивий і навіть забобонний народ: великого значення вони надають богослужінню і часто ще до світанку женуть дівчат і робітників до ранньої обідні. В справі милос­тині вони жалісливі і щедрі, і «дують багатьох старців-монахів та інших осіб з. духовенства, яких у них дуже багато, — навряд чи буде стільки у якого-небудь іншого народу. Так само немало [у них] монастирських церков з великим числом каноніків, епіскопів, прелатів, абатів, пробстів, деканів і т. ін., атакож госпіталів; по містах ще багато бродить бідних учнів і церко­вників, яких вони готують у священики, і хоч вони до них не дуже прихиль­ні, все ж кожен охоче мав би серед членів сім'ї священика, гадаючи, що цим освячується весь рід.

В Німеччині дуже багато жебраків і взагалі бідного люду, який більше через нездержливість, ніж природно впав у злидні і підірвав здоров'я, дій­шов до жебрання більше через безділля, постійну обжерливість і розгул, ніж через недостачу землі і подорожчання харчових припасів. Бо, коли цей на­род щось має, то прогулює, прославляючи св. Мартіна, потім живе якось з дня на день, зовсім не дбаючи про тс, що їх харчові запаси тануть з кожним днем і ледве вистачить їм на тиждень, не кажучи вже про те, що вони повин­ні терпіти потім цілий рік. Працює всього тільки половина; коли ж не раху­вати їх панів, бездільних городян, купців, дворян, князів, учнів, попів, вся­кого роду монахів, дітей, хворих, жебраків, усіх жінок, то працюючих не на­береться і третьої частини [всього населення].

Працюючий в поті чола народ: селяни, вуглярі, пастухи і т. ін. — це четвертий стан. їх будинки, життя, одяг, їжа іт. д. добре відомі. Це дуже працьовитий народ, з якого кожен всіляко знущається і який, будучи надто обтяжений панщиною, чиншами, податями, податками, митами, від того не став скромнішим, далеко не щиросерднії, лукавії;-! і нестримний. їх заняття, нрави, молитви, господарство знає кожен, проте вони не скрізь однакові: як І всюди, що край, то й звичай.

Хрестоматія :; історії середніх віків )'За ред.

М. П. ГрацІанського і С.Д. Сказкіна. — Т. III. —

К., 1953. — С. 86—89.

^зо   саеф

 

223

 

 

 

31