yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Закони царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.)

Їсторія держави і права зарубжних країн

Закони царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. е.)

 

(Витяги)

   Коли великий бог1 , цар ануннаків2 , Енліль3, володар неба і землі, який вирішує долю країни, вручив Мардуку4, першому синові Еа5, панування (бук­вально: енлільство) над усіма людьми і звеличив його серед ігігів6, назвав Вавілон його великим ім'ям, зробив його наймогутиішим серед країн світу і утвердив в ньому вічне царство, чия основа міцна, подібно до неба і зем­лі, — тоді мене, Хаммурапі, славного, богобоязливого князя, для того, щоб дати сяяти справедливості в країні, щоб погубити беззаконних і злих, щоб сильному не кривдити слабого, щоб я, як Шамаш7, сходив над чорноголови­ми8 і освітлював країну, — покликали Ану і Енліль для благоденства людей.

   Я, Хаммурапі, пастир, названий Енлілем, надбав багатство і достаток, все зробив для Ніппура9, зв'язку неба і землі, славний покровитель Е-Кура10;

   переможний цар, що відбудував Еріду11, очистив обряди Е-Абзу12;

   покровитель (?) чотирьох сторін світу, що звеличив ім'я Вавілона, втішив серце Мардука, свого володаря, [всі] дні свої ходив до Е-Сагіле;

   сім'я царственості, створений Сіном13, дав достаток Уру14, смиренний богомолець, що приносить родючість в Е-Кішшіргал;

   цар законний, покірний Шамашу, сильний, що зміцнив основу Ciппара15, прикрасив зеленню могилу Айї16, збудував храм Е-Барри, подібно до житла не­бес;

   войовник, що пощадив Ларсу17, обновив Е-Баббар для Шамаша, свого союзника;

   володар, що дає життя Уруку18 , дав воду достатку його людям, звели­чив Е-Ану, надбав багатство для Ану і Іштар;

   захист країни, зібрав розсіяних людей Ісіна1 , збільшив достаток для храму Е-Галмах;

   повелитель царів, близнюк Забаби20, укріпив житло міста Кіш21, ото­чив блиском Е-Метеурсаг, зміцнив великі обряди Іштар, дбає про храм Хурсагкалами, твердині проти ворогів (?);

   той, чиї бажання здійснив друг його, Ірра22, що укріпив місто Kyту23, збільшив все для Мезлама;

   буйний телець, що заколов рогами ворогів, улюбленець Туту24, звесе­лив Борсіппу25, безустанно піклується про Е-Зіда;

   бог царів, що відає мудрість, розширив ниву Дільбата26 , наповнив амбари для могутнього Ураша27 ;

   володар, гідний скіпетра й тіари, якими прикрасила його мудра [боги­ня] Мама28, встановив кордони Кеша (Опіса?29 ), зробив пишними чисті страви для Нінту30;

   незрівнянно розумний, що визначив пасовище і водопої для Лагаша і Гірсу31, держить [в руках] великі жертовні дари для Е-Нінну;

   той, хто схопив ворогів, улюбленець Високої32, що справдив оракуль­ські провіщення Халлаба33, звеселяє серце Іштар;

   ясний князь, молитву якого знає Адад34, заспокоїв серце Адада-воїна в місті Біт-Каркара (?), належно упорядкував все в Е-Угалгалі;

   цар, що дарував життя Адабу35, покровитель храму Е-Мах, володар царів, непереможний боєць, той, хто дарував життя місту Машкан-шабрім36, напоїв достатком Е-Мезлам;

   мудрий правитель, той, хто досяг виконання кожного задуму, захис­тив людей Малгуму37 під час лиха, утвердив їх житла в багатстві, [а] для Еа і Дамгалнунни38, які звеличили його царственість, навіки призначив чисті жертви;

   найперший з царів, що підкорив євфратські селища силою Дагана39, свого творця, той, хто помилував людей Мери40 і Тутуля41;

   славний князь, що прояснив обличчя Іштар, встановив чисті страви для Ніназу42, допоміг (?) людям своїм під час лиха, утвердив стопи їх серед Вавілона благополучно;

   пастир народу, діла якого Іштар приємні, який встановив Іштар в Е-Ульмаші посеред широковуличного Аккада;

   той, хто дав возсіяти правді, хто веде прямим шляхом племена, повер­нув місту Ашшуру43 його ласкаву богиню-покровительку;

   той, хто вгамовує (??) полум'я (??), цар, в Ніневії44, в Е-Мішміші, хто дав возсіяти імені Іштар.

   Я — славний, покірний великим богам, потомок Суму-лаїлу45, могут­ній наступник Сін-мубалліта46, вічний царствений паросток, могутній цар, сонце Вавілона, що осяяв світлом країну Шумеру і Аккаду, цар, що привів до покірності чотири сторони світу, улюбленець Іштар.

   Коли Мардук послав мене управляти народом і доставляти країні бла­гополуччя, я вклав правду і справедливість в уста країни, [і] дав благоденст­во народові. Віднині:

   (§ І) Якщо чоловік, обвинувативши під клятвою чоловіка, кине на ньо­го [підозріння в] убивстві і не доведе цього, — обвинувача його слід убити.

   (§ 2) Якщо чоловік кине на чоловіка [підозріння в] чарівництві і не до­веде цього, — той, на кого кинуто підозріння в чарівництві, повинен піти до Ріки47 і кинутися в Ріку. Якщо Ріка поглине його, — обвинувач його може забрати його дім; а якщо Ріка цього чоловіка очистить [від обвинувачення] і він лишиться цілим, — того, хто кинув на нього [підозріння в] чарівництві, слід убити, а той, хто кидався в Ріку, дістає дім свого обвинувача.

   (§ 3) Якщо чоловік, виступивши в судовій справі із свідченням про злочин, не доведе сказаних ним слів, то, якщо це — судова справа про жит­тя, цього чоловіка слід убити.

   (§ 4) Якщо ж він виступив із свідченням в судовій справі про хліб або срібло, — він повинен зазнати кари, визначеної в такій судовій справі.

   (§ 5) Якщо суддя винесе вирок, ухвалить рішення, виготовить доку­мент з печаткою, а потім свій вирок змінить, — цього суддю слід викрити в зміні вироку, і він повинен сплатити в 12-кратному розмірі позов, [поданий] у цій судовій справі, а також повинен бути в раді48скинутий з свого судово­го крісла і не може ніколи знов сидіти з суддями на суді.

   (§ 6) Якщо чоловік украде майно бога чи палацу, — його слід убити; і того, хто прийме з його рук украдене, слід убити.

   (§ 7) Якщо чоловік купить з руки сина чоловіка чи з руки раба чоловіка без свідків і договору або візьме на схов срібло чи золото, чи раба, чи раби­ню, чи вола, чи вівцю, чи осла, чи що б там не було, — цей чоловік злодій, його слід убити.

   (§ 8) Якщо чоловік украде вола, чи вівцю, чи осла, чи свиню, чи човен, то, коли це боже [або] коли це палацове, він повинен віддати це в 30-крат-ному розмірі, а коли це належить мушкенуму49 , — він повинен повернути в 10-кратному розмірі; а коли злодієві нічим віддати, то його слід убити.

   (§ 9) Якщо чоловік, у якого пропало що-небудь, знайде свою річ в ру­ках [іншого] чоловіка, і той, у кого в руках знайдеться ця річ, скаже: «Мені, мовляв, продав її продавець, я купив її при свідках, мовляв», а хазяїн цієї ре­чі скаже: «Я поставлю, мовляв, свідків, які знають мою річ», то покупець по­винен привести продавця, що продав річ, і свідків, при кому він купив; так само і хазяїн цієї речі повинен поставити свідків, які знають його річ. Судді повинні розглянути їх справу, а свідки, при яких віддано купівельну плату, і свідки, які знають ту річ, повинні розповісти перед богом те, що вони зна­ють. Продавець — злодій, його слід убити; хазяїн речі повинен одержати її назад, покупець повинен взяти відважене ним срібло з дому продавця.

   (§ 10) Якщо покупець не приведе продавця, який продав йому, і свід­ків, при яких він купив, а тільки хазяїн речі поставить свідків, які знають йо­го річ, покупець — злодій, його слід убити; хазяїн речі повинен одержати свою річ.

   (§11) Якщо хазяїн речі не приведе слідків, які знають його річ, — він брехун, зводить наклеп, його слід убити.

   (§ 12) Якщо продавець умер, — покупець одержує в 5-кратному роз­мірі позов, [поданий] в цій судовій справі, з дому продавця.

   (§ ІЗ) Якщо свідків цього чоловіка немає близько, — судді призначають йому сірок до 6-го місяця. Якщо на 6-й місяць своїх свідків він не приведе, — він брехун, повинен зазнати кари, [визначеної] в такій судовій справі.

   (§ 14) Якщо чоловік украде малолітнього сина чоловіка, — його слід убити.

   (§ 15) Якщо чоловік виведе за ворота50 раба палацу, або рабиню пала­цу, або раба мушкенума, або рабиню мушкенума, — його слід убити.

   (§ 16) Якщо чоловік сховає в своєму домі збіглого раба, який належить палацу або мушкенуму, і не виведе його на поклик глашатая, — цього домо­хазяїна слід убити.

   (§ 17) Якщо чоловік спіймає в степу збіглого раба або рабиню і доста­вить його хазяїнові, — хазяїн раба повинен заплатити йому 2 сиклі срібла.

   (§ 18) Якщо цей раб не назве свого пана, — слід привести його в палац, потім, розслідувавши обставини його справи, повернути його хазяїнові його.

   (§ 19) Якщо ж він затримає цього раба в своєму домі і потім раб буде знайдений в його руках, — цього чоловіка слід убити.

   (§ 20) Якщо раб втече з рук того, хто його затримав, — цей чоловік по­винен поклястися богом хазяїну раба і бути вільним [від відповідальності].

   (§21) Якщо чоловік зробить пролом в будинку, — його слід убити і за­копати перед цим проломом.

   (§ 22) Якщо чоловік учинить грабіж і буде спійманий, — його слід убити.

   (§ 23) Якщо грабіжник не буде схоплений, — пограбований повинен клятвено показати перед богом все, що пропало у нього, а община і рабіанум51, на землі чи в окрузі яких вчинено грабіж, повинні відшкодувати йо­му, що у нього пропало.

   (§ 24) Якщо [при цьому загублено] життя, — община і рабїанум по­винні відважити 1 міну срібла його родичам.

   (§ 25) Якщо в чиємусь домі спалахне вогонь, [і] чоловік, що прийшов гасити його, зверне свій погляд на майно домохазяїна і візьме собі [що-не-будь з] майна домохазяїна, — цього чоловіка слід кинути в цей вогонь.

   (§ 26) Якщо редум чи баїрум52, якому наказано виступити в царський похід, не піде або, найнявши насмішка, пошле його своїм заступником, — цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім.

   (§ 27) Якщо редум чи баїрум буде забраний [в полон?], будучи на цар­ській службі, і після нього його поле і сад будуть віддані іншому, хто буде нести його [військову] повинність, — якщо той, повернувшись, дістанеться до своєї общини, слід віддати назад йому його поле і сад, і він буде сам не­сти свою повинність.

   (§ 28) Якщо редум чи баїрум забраний [в полон?], будучи на царській службі, і його син може нести повинність, — слід віддані йому поле і сад, І він нестиме повинність свого батька.

   (§ 29) Якщо син його малолітній і не може нести повинність свого ба­тька, — слід віддати 1/3 поля і саду його матері, і мати його виростить його.

   (§ 30) Якщо редум чи баїрум заради своєї повинності покине своє по­ле, сад і дім, і перебуватиме далеко, і після нього інший візьме його поле, сад і дім, і буде нести його повинність протягом 3 років, то якщо він повер­неться і вимагатиме своє поле, сад і дім, — не слід віддавати їх йому, і той, хто взяв їх і ніс його повинність, повинен буде нести [її].

   (§ 31) Якщо ж він буде відсутній тільки один рік і повернеться, — слід віддати йому його поле, сад і дім, і він сам нестиме свою повинність.

   (§ 32) [Як]що редум чи баїрум, якого забрали [в полон] (?) під час цар­ського походу, буде викуплений тамкаром53 і доставлений в свою общину. то коли в його домі є чим викупитися, він повинен викупити себе сам; коли в його домі нічим викупитися, він повинен бути викуплений від храму своєї общини, а коли у храму його общини нічим викупити, його повинен викупи­ти палац. Його поле, сад і дім не слід віддавати на його викуп.

   (§ 33) Якщо декум чи лубуттум54 дістане собі загін, звільнений (від військової служби) або під час царського походу, прийнявши наємника [як] заступника, пошле його, — цього декума або лубуттума слід убити.

   (§ 34) Якщо декум чи лубуттум візьме собі майно редума, заподіє шко­ду редуму, віддасть редума в найми, видасть редума на суді сильнішому чи візьме собі подарунок, даний редуму царем, — цього декума чи лубуттума слід убити.

   (§ 35) Якщо чоловік купить у редума волів або овець, подарованих ре­думу царем, — він втрачає своє срібло.

   (§ 36) Поле, сад і дім редума, баїрума або того, хто приносить податок [або орендну плату], не можуть бути віддані за срібло.

   (§ 37) Якщо чоловік купить поле, сад чи дім редума, баїрума або того, хто приносить податок (орендну плату?), — його документ слід розбити, і він втрачає своє срібло, [а] поле, сад і дім повертаються їх [старому] хазяїнові.

   (§ 38) Редум, баїрум або той, хто приносить податок (орендну плату?), не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинніс­тю, своїй жінці або дочці, а також віддавати за свій борг.

   (§ 39) 3 поля, саду чи дому, які він, купивши, придбав, він може відпи­сувати своїй жінці або дочці, а також віддавати за свій борг.

   (§ 40) Божа жона55, тамкар, або зобов'язаний іншою повинністю, мо­жуть віддати своє поле, сад чи дім за срібло. Покупець мусить нести повин­ність, зв'язану з купленими ним полем, садом чи домом.

   (§41) Якщо чоловік обміняє [на свої] поле, сад і дім редума, баїрума або того, хто приносить податок (орендну плату?) і зробить приплату, то ре­дум, баїрум або той, хто приносить податок, може повернутися до свого по­ля, саду і дому і може забрати зроблену йому приплату.

   (§ 42) Якщо чоловік, взявши поле для обробітку, не виростить на ньо­му хліба, — (то) викритий в тому, що він не працював на полі, він повинен віддати хазяїнові поля хліб, як його сусіди.

   (§ 43) Якщо він, не обробивши поля, лишить його під паром, — він по­винен віддати хазяїнові поля хлїб, як його сусіди, і поле, залишене ним під паром, повинен зорати (?), поборонувати (?) і повернути хазяїнові поля.

   (§ 44) Якщо чоловік візьме на 3 роки цілину для підняття, але, через лінощі, не обробить поля, — на 4-й рік він повинен зорати, (?), скопати (?) і поборонувати поле і повернути його хазяїнові поля (?), а також відміряти йому 10 курру хліба за кожні 10 іку.

   (§ 45} Якщо чоловік віддасть своє поле землеробові за орендну плату і одержить орендну плату за своє поле, [а] потім Адад56 затопить поле або по­відь знищить [врожай], то збитки падають (тільки) на землероба.

   (§ 46) Якщо він не одержує (певної) орендної плати, (і) або віддав поле споловини, або за третю частину, (то) хліб, що є на полі, землероб і хазяїн поля повинні ділити відповідно до співвідношення [їх частин] (?).

   (§ 47) Якщо землероб не матиме в перший рік [користі від] своїх тру­дів (і) скаже: «Я оброблю поле для себе (тобто на свій ризик?)», — хазяїн по­ля не повинен заперечувати проти цього; поле його повинен обробляти тіль­ки цей його землероб, І під час жнив він одержить хліб згідно з договором.

   (§ 48) Якщо чоловік має на собі процентний борг, [а] Адад затопить йо­го поле або повідь знищить [його врожай], або внаслідок посухи в полі не ви­росте хліб, — він може не повертати в цьому році хліб позикодавцеві і зми­ває57 свій документ; так само й проценти за цей рік він може не віддавати.

   (§ 49) Якщо чоловік, позичивши срібло у тамкара, віддасть тамкару придатне для обробітку хлібне або сезамне поле, кажучи йому: «Оброби по­ле, збери хліб або сезам58 і візьми його собі», якщо землероб [тамкар] вирос­тить на полі хліб або сезам, — цей хліб і сезам повинен під час жнив взяти (тільки) хазяїн поля і повинен віддати тамкару хліб за срібло, взяте ним у тамкара, з процентами на нього, а також за витрати тамкара по обробітку.

   (§ 50) Якщо він віддасть [вже] оброблене хлібне або сезамне поле, — хліб або сезам, що є на полі, повинен взяти (тільки) хазяїн поля і повинен повернути тамкару срібло з процентами на нього.

   (§51) Якщо у нього немає срібла для сплати, — він повинен віддати тамкару [хліб або] сезам в розмірі ціни позиченого ним у тамкара срібла з процентами на нього згідно з царськими постановами.

   (§ 52) Якщо землероб (тамкар) не виростить на полі хліба або сезаму, -— це не міняє його договору.

   (§ 53) Якщо чоловік полінується укріпити греблю свого поля, і, внас­лідок того, що гребля не була укріплена ним, в його греблі станеться прорив і вода затопить польову ділянку, — чоловік, в греблі якого стався прорив, повинен відшкодувати погублений ним хліб.

   (§ 54) Якою він не може відшкодувати хліб, — слід віддати його і його майно за срібло, і [це срібло] повинні поділити між собою хазяїни польових ділянок, хліб яких знищила вода.

   (§ 55) Якщо чоловік, відкривши свій арик, через недбалість допустить, що вода затопить поле його сусідів, — він повинен відміряти хліб, як у його сусідів.

   (§ 56) Якщо чоловік випустить воду, і вода затопить підготовлене для сівби поле його сусіда, — він повинен відміряти йому 10 курру хліба за кожні 10 іку.

   (§ 57) Якщо пастух недомовиться з хазяїном поля про годування дріб­ної худоби травою і без [дозволу] хазяїна поля випасе на полі траву дрібною худобою, то хазяїн поля повинен вижати своє поле; пастух, який без [дозво­лу] хазяїна поля випасе тралу лрібпою худобою, повинен, крім того, віддати хазяїнові поля 20 курру хліба за кожні 10 іку.

   (§ 58) Якщо після того, як дрібна худоба підніметься з поля [і] все ста­до (?) буде заперте в міській брамі, пастух пустить дрібну худобу на поле [і] випасе траву на полі дрібною худобою, — пастух повинен стерегти поле, траву з якого він випас [худобою і] під час жнив відміряти хазяїнові поля 60 курру хліба за кожні 10 іку.

   (§ 59} Якщо чоловік зрубає в саду чоловіка дерево без [дозволу] хазяї­на саду, — він повинен відважити 1/2 міни срібла,

   (§ 60) Якщо чоловік дасть садоводові поле для насадження саду, [і] садовод розведе сад і буде ростити його протягом 4 років, — на 5-й рік садо­власник і садовод ділять плоди між собою нарівно59, садовласник повинен вибрати і взяти свою частину [першим].

   (§ 61) Якщо садовод не скінчить розведення саду на полі, залишить ча­стину необробленою, —- необроблена частина входить в його пайку.

   (§ 62) Якщо він не перетворить даного йому поля в сад, то коли це — оброблена земля, садовод мусить відміряти хазяїнові поля орендну плату, яку сусідів, зароки, коли вона лежала в запустінні, а також виконати роботу на полі і повернути його хазяїнові поля.

   (§ 63) Якщо це-— цілина, він повинен викопати роботу на полі і повер­нути хазяїнові доля, атакож відміряти за 1 рік Юкуррухлібазакожні 10іку.

   (§ 64) Якщо чоловік дасть сад садоводові для запилення [пальм]60, то садовод, поки він держить сад, повинен віддавати 2/3 садового прибутку са­довласникові, а 1/3 повинен брати собі.

   (§ 65) Якшо він не буде запилювати сад і зменшить прибуток, то садо­вод [повинен віддати] орендну плату, як у сусідів.

   (§ 66) Якщо чоловік позичить срібло у тамкара і його тамкар вимагати­ме у нього сплати [боргу] (?), а йому нічим буде віддати і він віддасть тамка-рові свій сад після запилення і скаже: «Всі фініки, що виросли в саду, візьми за твоє срібло», то цей тамкар не може погоджуватися на це. Фініки, що ви­росли в саду, повинен взяти садовласник і задовольнити тамкара сріблом. з процентами на нього згідно з своїм документом, а решту фініків, що вирос­ли в саду, повинен взяти (тільки) садовласник.

   (§ 71) Якщо чоловік віддасть хліб, срібло чи [інше] рухоме майно [на сплату] за зв'язаний з повинністю дім свого сусіда, який він хоче купити, —він втрачає все, що він віддав; дім слід повернути його хазяїнові. Якщо цей дім не зв'язаний з повинністю, то він може купити і дати за нього хліб, сріб­ло чи [інше] рухоме майно.

   (§ 78) [Якщо...], чоловік, що живе [в домі], віддасть домовласникові повністю річну найомну плату, але домовласник примусить пожильця виб­ратися до закінчення строку, — домовласник, [за те, що примусив] пожиль­ця [залиш]ити його дім до закінчення строку, [втрачає] срібло, віддане пожильцем.    ._

   (§ 96) [Якщо чоловік, маючи на собі борг хлібом] або сріблом, не має хліба або срібла [для сплати], але має [інше] рухоме майно, то він може від­дати тамкарові перед свідками скільки взяв (?) усім, що б не було в його ру­ках, і тамкар не повинен від[мовлятися], а повинен прийняти.

   (§ 100) [Якщо там, куди вирушить шамаллум61, він наживе бариш], —він повинен записати прибуток (буквально-, проценти) на все срібло, скільки одержав: потім слід полічити його дні, і він повинен задовольнити тамкара.

   (§ 101) Якщо він не знайде баришу [там], куди вирушить, то шамаллум повинен віддати тамкарові взяте срібло в подвійному розмірі.

   (§ 102) Якщо тамкар позичить шамаллуму срібла для діла, а той зазнає збитку [там], куди вирушить, то він повинен повернути тамкарові капітал.

   (§ 103) Якщо по дорозі ворог відніме у нього все, що він ніс, то шамал­лум повинен поклястися перед богом і бути вільним [від відповідальності].

   (§ 104) Якщо тамкар дасть шамаллуму хліб, вовну, олію або інше май­но для торгівлі, то шамаллум повинен записати срібло і віддати тамкару. Шамаллум повинен одержати документ з печаткою про срібло, віддане куп­цеві.

   (§ 105) Якщо шамаллум буде неуважний, не візьме документа з печат­кою про срібло, віддане тамкарові, то срібло, на яке не дано документа з пе­чаткою, не можна прилічувати до рахунку.

   (§ 106) Якщо шамаллум, взявши у тамкара срібло, заперечуватиме пе­ред своїм тамкаром, — цей тамкар повинен обвинуватити шамаллума перед богом і свідками в одержанні срібла; шамаллум повинен повернути тамка­рові усе взяте ним у потрійному розмірі.

   (§ 107) Якщо тамкар доручить [що-небудь] шамаллуму і шамаллум поверне своєму тамкарові все, що дав йому тамкар, а тамкар заперечуватиме перед ним [те], що шамаллум вже віддав це йому, — цей шамаллум повинен обвинуватити тамкара перед богом і свідками; тамкар, за те, що він запере­чував перед своїм шамаллумом, повинен повернути шамаллуму все одержа­не ним в 6-кратному розмірі.

   (§ 108) Якшо корчмарка не приймає хліб на сплату за сикеру62, при­ймає срібло по надто великій гирі і еквівалент сикерп зменшує у відношенні до еквівалента хліба, — цю корчмарку слід викрити і кинути у воду.

   (§ 109) Якщо в домі корчмарки зберуться злочинці і вона не затримає цих злочинців і не приведе до палацу, — цю корчмарку слід убити.

   (§ 110) Якщо божа жона чи божа сестра63, що не живе в обителі64, від­чинить (двері в) корчму або увійде в корчму пити сикеру, то цю [вільну] жінку слід спалити.

   (§ 111) Якщо корчмарка відпустить наборг 60 сила пива (?), — під час жнив вона повинна одержати 50 сила хліба.

   (§ 112) Якщо чоловік, перебуваючи в дорозі, віддасть іншому срібло, золото, [дорогоцінне] каміння або [інше] рухоме майно, що є в нього, з до­рученням доставити як посилку, [але] цей чоловік не доставить того, що по­винен був доставити, туди, куди повинен був доставити, [а] забере (собі), — хазяїн посилки повинен викрити цього чоловіка в тому, що він не віддав то­го, що мало бути послане, і цей чоловік повинен повернути хазяїнові посил­ки все дане йому в 5-кратному розмірі.

   (§ 113) Якщо чоловік має за чоловіком борг хлібом або сріблом і без [дозволу] хазяїна хліба візьме хліб з житниці або з клуні, — цього чоловіка слід викрити в тому, що він взяв хліб з житниці або з клуні без (дозволу) ха­зяїна хліба, і він повинен повернути весь взятий ним хліб і втрачає все, дане ним [в позику].

   (§ 114) Якщо чоловік, не маючи за чоловіком боргу хлібом або сріб­лом, візьме в заставу належну йому особу, за кожну взяту особу він мусить заплатити 1/3 міни срібла.

   (§ 115) Якщо чоловік, маючи за чоловіком борг хлібом або сріблом, візьме в заставу належну йому особу, і взятий в заставу помре в домі того, хто його взяв в заставу, природною смертю, то ця судова справа не веде до позову.

   (§ 116) Якщо взятий в заставу помре в домі того, хто взяв в заставу, від побоїв або жорстокого поводження, — хазяїн взятого в заставу повинен ви­крити свого тамкара (позикодавця); якщо [взятий в заставу] — син чоловіка, слід убити його сина, якщо він — раб чоловіка, він повинен відважити 1/3 міни срібла і втрачає все, дане ним в позику.

   (§ 117) Якщо чоловік має на собі борг і він віддасть за срібло або від­дасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, — вони по­винні служити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) 3 роки; на 4-й рік слід відпустити їх на волю.

   (§ 118) Якщо він віддасть в боргову кабалу раба або рабиню, [і] тамкар передасть [його або її] далі, то його [або її] не можна вимагати назад через суд.

   (§ 119) Якщо чоловік має на собі борг і він віддасть за срібло свою рабиню, що народила йому дітей, і срібло, яке відважив тамкар, хазяїн рабині відважить йому, — свою рабиню він може звільнити.

   (§ 120) Якщо чоловік зсипає свій хліб на схов у домі чоловіка і хлібна комора буде зламана, або домохазяїн, відчинивши комору, візьме хліб, або зовсім заперечуватиме, що хліб зсипано в його домі, — хазяїн хліба повинен клятвено показати перед богом свій хліб; домохазяїн повинен повернути ха­зяїнові хліба взятий ним хліб у подвійному розмірі.

   (§ 121) Якщо чоловік зсипає свій хліб у домі чоловіка, — він повинен віддати 5 сила на рік за кожний курру хліба.

   (§ 122) Якщо чоловік віддасть чоловікові на схов своє срібло, золото або іншу річ, — він повинен показати свідкам усе, що він віддає, укласти до­говір і може віддавати на схов.

   (§ 123) Якщо він віддасть на схов без свідків і договору і [там], куди він віддав, будуть відрікатися,— ця судова справа не веде до позову.

   (§ 124) Якщо чоловік віддасть чоловікові на схов срібло, золото або ін­шу річ перед свідками і той відречеться, — цього чоловіка слід викрити, і він повинен повернути все, від чого відрікався, в подвійному розмірі.

   (§ 125) Якщо чоловік віддасть що-небудь на схов, [і там], куди він від­дав, внаслідок злому або драбини пропаде що-небудь [з цього] разом з май­ном домохазяїна, то домохазяїн, що був недбайливий і дав пропасти відда­ному йому на схов, повинен повернути хазяїнові майна все віддане йому еа схов у повному розмірі. Домохазяїн може розшукувати те, що пропало в нього, і вимагати [пропажу] в злодія.

   (§ 126) Якщо чоловік, у якого нічого не пропало, скаже: «У мене дещо пропало», і клятвено покаже свою втрату, — через те, що він клятвено пока­зав як свого втрату те, що в нього не пропадало, він повинен, на шкоду собі, віддати те, на що він вчинив позов, у подвійному розмірі.

   (§ 127) Якщо чоловік, простягши палець65 проти божої сестри або чиє­їсь дружини, не доведе [обвинувачення], то цього чоловіка слід повергнути перед суддями і оббрити йому виски66.

   (§ 128) Якщо чоловік, взявши дружину, не укладе з нею договору, — ця жінка не дружина.

   (§ 129) Якщо чиюсь дружину застануть на ложі з Іншим чоловіком, то слід їх зв'язати і кинути їх у воду. Якщо хазяїн дружини пощадить життя своєї дружини, то і цар пощадить життя свого раба67.

   (§ 130) Якщо чоловік зґвалтує женщину чоловіка, яка не пізнала муж­чини і живе в домі свого батька, і його застануть, коли він лежатиме в її лоні, — цього чоловіка слід убити; ця жінка лишається вільною [від відпо­відальності].

   (§ 131) Якщо дружина буде під клятвою обвинувачена своїм чоло1 віком, хоч її не застали на ложі з іншим чоловіком, то вона повинна покляс­тися богом і може повернутися в свій дім.

   (§ 132) Якщо проти чиєїсь дружини буде простягнений палець через іншого мужчину, хоч її не застали на ложі з іншим мужчиною, то заради свого чоловіка вона повинна кинутися в річку.

   (§ 133) Якщо чоловік буде забраний в полон і в його домі є [засоби для] прожитку, — його [дружина] повинна [...і берегти] своє [майно, а в дім ін]шого [не повинна вхо]дити. Якщо ця жінка не буде берегти свого майна і ввійде в дім іншого, — цю жінку слід викрити і кинути у воду.

   (§ 134) Якщо чоловік буде забраний в полон і в його домі немає [засо­бів] для прожитку і його дружина ввійде в дім іншого, — ця жінка не винна.

   (§ 135) Якщо чоловік буде забраний в полон і в його домі немає [засобів для] прожитку, і через те його дружина ввійде в дім іншого і родить дітей, [а] потім її чоловік повернеться і дістанеться до своєї общини, то ця жінка повин­на повернутися до свого першого чоловіка; діти ідуть за батьком.

   (§ 136) Якщо чоловік, покинувши свою общину, втече, і після цього йото дружина ввійде в дім іншого, то коли цей чоловік, повернувшись, захо­че взяти свою дружину, — дружина втікача не повинна повертатися до сво­го чоловіка, через те, що він зневажив свою общину і втік.

   (§ 137) Якщо чоловік вирішить відринути наложницю, яка родила йому дітей, чи божу жону, яка дала йому дітей, то слід повернути цій жінці її посаг і дати 'їй частину поля, саду і [рухомого] майна, щоб вона могла виростити сво­їх, дітей. Коли вона виростить дітей, слід видати їй з усього даного її дітям ча­стину, рівну частині одного спадкоємця; її може взяти [заміж] любимий нею чоловік.

   (§ 138) Якщо чоловік вирішить відринути свою [першу] дружину, яка не народила йому дітей, то він повинен віддати їй все срібло ЇЇ викупної плати і повернути їй посаг, принесений нею з дому її батька, і може відринути її.

   (§ 139) Якщо викупної плати не було, то він повинен дати їй як розвід­ну плату 1 міну срібла.

   (§ 140) Якщо він мушкенум, — він повинен дати їй 1/3 міни срібла.

   (§ 141) Якщо дружина, живучи в домі свого чоловіка, вирішить поки­нути його, стане марнотратною, почне розоряти свій дім, ганьбити свого чо­ловіка, — її слід викрити; якщо чоловік її захоче відринути її, — він може відринути її [і] не повинен давати їй на дорогу нічого як її розвідну плату. Якщо її чоловік не захоче відринути її, — чоловік її може взяти іншу [дру­жину]; ця жінка повинна жити в домі свого чоловіка як рабиня.

   (§ 142) Якщо жінка зненавидить свого чоловіка і скаже йому: «Не до­торкайся до мене», то треба розслідувати її справу, чи не має вона пороку. Якщо вона доброчесна і непорочна, а її чоловік ходить з дому і дуже гань­бить її, — ця жінка невинна; вона може взяти свій посаг і повернутися в дім свого батька.

   (§ 143) Якщо вона не доброчесна, ходить з дому, розоряє свій дім, га­ньбить свого чоловіка, — цю жінку слід кинути у воду.

   (§ 144) Якщо чоловік візьме [заміж] божу жону, ця жона дасть своєму чоловікові рабиню і створить [таким чином] дітей, а цей чоловік захоче взя­ти собі наложницю, — цього не слід дозволяти йому, він не може взяти на­ложницю.

   (§ 145) Якщо чоловік візьме божу жону, вона не дасть йому дітей, [і] він захоче взяти собі наложницю, —цей чоловік може взяти собі наложни­цю [і] ввести її в свій дім; цю наложницю не слід прирівнювати до дружини.

   (§ 146) Якщо чоловік візьме собі божу жону, вона дасть своєму чоло­вікові рабиню, І ця рабиня родить дітей, а потім вона стане рівняти себе до своєї господині, — бо вона родила дітей, її хазяйка не може віддати її за срібло; вона може накласти на неї знак рабства і залічити її до рабинь.

   (§ 147) Якщо вона не родила дітей, її хазяйка може від,і,аіи її за срібло.

   (§ 148) Якщо чоловік візьме дружину, вона захворіє на проказу(?), [і] він захоче взяти собі іншу, — він може взяти, [але] не повинен покидати дружину, яка захворіла на проказу; вона може жити в домі, який він збудує, І він повинен утримувати її, поки вона жива.

   (§ 149) Якщо ця жінка не погодиться жити в домі свого чоловіка, — він повинен повернути їй посаг, принесений нею з дому її батька; вона може піти.

   (§ 150) Якщо чоловік подарує своїй дружині поле, сад, дім або [рухо­ме] майно і видасть їй документ з печаткою, то після смерті її чоловіка її діти не можуть вимагати від неї нічого по суду: мати може віддати свою спад­щину своєму улюбленому синові; брату вона не повинна віддавати68.

   (§ 151) Якщо жінка, живучи в домі чоловіка, договором зобов'яже сво­го чоловіка, щоб позикодавці її чоловіка не затримували її, і примусить його видати їй документ [відносно цього], то, якщо цей чоловік мав на собі борг до взяття [заміж] цієї жінки, його позикодавці не можуть затримувати його дружину. Так само, якщо ця жінка мала на собі борг до того, як вона вступи­ла в дім чоловіка, її позикодавці не можуть затримати її чоловіка.

   (§ 152) Якщо у них утвориться борг після того, як ця жінка вступить в дім чоловіка, — вони разом відповідають перед тамкаром.

   (§ 153) Якщо дружина дасть умертвити свого чоловіка заради іншого мужчини, — цю жінку слід посадити на кіл.

   (§ 154) Якщо чоловік пізнає свою дочку, — цього чоловіка слід вигна­ти з общини.

   (§ 155) Якщо чоловік висватає молоду своєму синові, його син пізнає її, а потім його самого застануть в її лоні, — слід його зв'язати і кинути в воду.

   (§ 156) Якщо чоловік висватає наречену своєму синові і його син не пізнає її, а він сам ляже в її лоно, — він повинен відважити їй 1/2 міни срібла і повернути їй все принесене нею з дому її батька; її може взяти [заміж] лю­бимий нею чоловік.

   (§ 157) Якщо чоловік після [смерті] свого батька ляже в обійми своєї матері, — слід спалити їх обох.

   (§ 158) Якщо чоловіка після [смерті] його батька застануть в лоні його мачухи, яка родила дітей, то цього чоловіка слід відринути від майна дому його батька.

   (§ 159) Якщо чоловік принесе шлюбний дар в дім свого тестя, віддасть викупну плату, [але] зверне очі на іншу жінку [і] скаже своєму тестеві: «Я не візьму твоєї дочки», — батько дівчини може забрати все принесене йому.

   (§ 160) Якщо чоловік принесе в дім свого тестя шлюбний дар і від­дасть викупну плату, а потім батько дівчини скаже: «Я не віддам тобі моєї дочки», — він повинен повернути в подвійному розмірі все принесене йому.

   (§ 161) Якщо чоловік принесе в дім свого тестя шлюбний дар, віддасть викупну плату, [а потім] його друг зведе на нього наклеп і тесть скаже хазяї­нові жінки: «Ти не візьмеш моєї дочки», —він повинен повернути все прине­сене йому в подвійному розмірі: а його жінку його друг не може взяти заміж.

   (§ 162) Якщо чоловік візьме дружину, вона родить йому дітей (а потім ця) жінка умре (буквально: піде до своєї долі), — її батько не може позива­тися за її посаг — він належить (тільки) її дітям.

   (§ 163) Якщо чоловік візьме дружину, ця жінка не дасть йому дітей і помре, то коли його тесть поверне йому викупну плату, принесену цим чо­ловіком в дім свого тестя, — її чоловік не може позиватися за посаг цієї жін­ки — її посаг належить тільки домові її батька.

   (§ 164) Якщо тесть не поверне йому викупної плати, — він повинен, від­рахувавши з її посагу всю викупну плату, повернути її посаг в дім її батька.

   (§ 165) Якщо чоловік подарує своєму синові, приємному в його очах, поле, сад або дім і видасть йому документ з печаткою, а потім батько умре,— коли брати почнуть ділитися, він [улюблений син] повинен взяти подару­нок, даний йому батьком, і, крім того, вони повинні поділити між собою майно в домі їх батька нарівно.

   {§ 166) Якщо чоловік візьме жінок для синів, яких він має, [а] для сво­го молодшого сина жінки не візьме, а потім батько умре, — коли брати поч­нуть ділитися, з майна дому їх батька вони повинні встановити молодшому братові, який не взяв жінки, крім його частини, срібло на викупну плату і да­ти йому взяти жінку.

   (§ 167) Якщо чоловік візьме дружину і вона родить йому дітей, [а потім] ця жінка умре, після [смерті] її він візьме собі іншу жінку і вона теж родить дітей, а потім батько умре, — діти не повинні ділитися по матерях, вони по­винні взяти посаг своїх матерів і поділити майно в домі їх батька нарівно.

   (§ 168) Якщо чоловік вирішить вигнати свого сина [і] скаже суддям: «Я ішжену мого сина», судді повинні розслідувати його справу; якщо син не вчинив тяжкого гріха,[достатнього] для того, щоб відринути його від спад­щини, — батько не може позбавити свого сина спадщини.

   (§ 169) Якщо він вчинив проти батька тяжкий гріх, [достатній] для то­го, щоб відринути його від спадщини, вони повинні на перший раз простити його; а якщо він учинив тяжкий гріх вдруге, — батько може позбавити свого сина спадщини.

   (§ 170) Якщо чоловікові його дружина родить дітей і його рабиня (теж) родить дітей, [і] батько за життя скаже дітям, народженим йому раби­нею: «Мої діти», прирівняє їх до дітей дружини, а потім батько умре, — діти дружини і діти рабині повинні ділити між собою майно в домі їх батька на­рівно; син дружини, під час поділу повинен вибрати і взяти [свою частину першим].

 

5