yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Декларація прав людини і громадянина (26 серпня 1789 р.)

Їсторія держави і права зарубжних країн

Декларація прав людини і громадянина (26 серпня 1789 р.)

Представники французького народу, які складають Національні збо­ри, беручи на увагу, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільних лих і псування уряду, вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з тим щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами сус­пільного організму, безперервно нагадувала їм їхні права і їхні обов'язки; щоб дії законодавчої і виконавчої влади, будучи щохвилинно порівнювані з метою всякого політичного встановлення, були через це більш шановані; щоб вимоги громадян, засновані віднині на простих і безспірних принципах, зверталися завжди до підтримання конституції і до загального щастя.

В силу цього Національні збори визнають і оголошують перед лицем і заступництвом верховної істоти такі права людини і громадянина:

1. Люди народжуються вільними і рівними в правах. Суспільні відмін­ності можуть грунтуватися тільки на загальній користі.

2. Метою всякого політичного союзу є збереження природних і. не­від'ємних прав людини. Права ці суть: свобода, власність, безпека і опір гнобленню.

3. Джерело всієї верховної влади завжди є в нації. Ніяка установа, ніяка особа не може здійснювати влади, яка не походить прямо від нації.

4. Свобода полягає в праві робити все, що не шкодить іншому; таким чином здійснення кожною людиною її природних прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування тими ж правами. Ці межі можуть бути визначені тільки законом.

360

5. Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не може бути примушений роби­ти те, чого закон не приписує.

6.Закон є вираз загальної волі. Всі громадяни мають право особисто або через представників брати участь у виданні законів. Закон мусить бути рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чи карає. Через те що всі громадяни перед ним рівні, то вони повинні однаково допускатися до всіх занять, місць, громадських посад залежно від їх здібностей без будь-яких відмінностей, крім відмінності в їхніх доброчинностях і талантах.

7. Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, як у випадках, визначених законом і за приписаними ним формами. Ті, які випрошують, віддають, виконують або примушують виконувати сва­вільні накази, підлягають карі; але кожен громадянин, викликаний або взя­тий в силу закону, повинен негайно коритись; чинячи опір, він стає винним.

8. Закон повинен встановлювати тільки строго і очевидно необхідні кари; ніхто не може бути покараний інакше, як в силу закону, встановленого і обнародованого до вчинення злочину і законно застосованого.

9. Через те, що кожна людина приймається за невинну до того часу, поки її не оголосять винною — то в разі необхідності її арешту всяка суво­рість, яка не є необхідною для забезпечення (за судом) її особи, повинна бу­ти суворо карана законом.

 

10.Ніхто не повинен бути турбований за свої переконання, навіть ре­лігійні, якщо їх прояви не порушують громадською ладу, встановленого за­коном.

11.Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, дру­кувати при умові відповідальності за зловживання цією свободою у випад­ках, визначених законом.

12.Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила; таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена.

13.Для утримання громадської сили і для витрат по управлінню необ­хідне загальне оподаткування; податки повинні бути розподілені рівномір­но між громадянами відповідно до їхніх засобів.

14.Всі громадяни мають право особисто через своїх представників ви­значати необхідність громадських податків, вільно на них погоджуватися, стежити за їх вживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягання і строк, на який вони встановлюються.

15.Суспільство має право вимагати звіту у кожної службової особи своєї адміністрації.

361

16.Кожне суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав і не вста­новлено розподілу влади, не має конституції.

17.Через те, що власність є непорушне і священне право, то ніхто не може бути її позбавлений, крім тих випадків, коли того явно вимагає гро­мадська необхідність, законно засвідчена, і при умові справедливого і попе­реднього відшкодування.

Нова історія в документах і матеріалах /Заред. М. М. Лукіна і В. М. Даліна. Випуск І. —К, 1935. С. 137—139.

Декрет про передачу

в розпорядження нації землі духівництва

(24 листопада 1789 р.)

Національні збори постановляють, що: 1) всі землі духівництва пере­даються в розпорядження нації з зобов'язанням забезпечити належним чи­ном кошти на витрати культу, на підтримання служителів культу, на допо­могу бідним під наглядом і згідно з інструкціями провінціальної влади; 2) що при ухваленні рішень про суму, необхідну для забезпечення служителів культу, вона не повинна бути менша за 1200 ліврів на рік на кожний прихід, крім приміщення і прилеглої до нього садиби.

Нова історія в документах і матеріалах /За ред. М. М. Лукіна і В. М. Даліна. Випуск 1. —К, 1935. — С. 143.

 

88