yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->3. Визвольний рух в Україні проти шляхетської Польщі наприкінці XVI - у 30-х роках XVII ст. Боротьба українського народу проти турецько-татарської агресії

История Украины и её государственности

3. Визвольний рух в Україні проти шляхетської Польщі наприкінці XVI - у 30-х роках XVII ст. Боротьба українського народу проти турецько-татарської агресії

Ставши центром козацтва, Запорізька Січ відіграла велику роль у бо­ротьбі українського народу проти іноземних загарбників. Протягом довгого часу Січ була головною базою у відбитті турецько-татарської агресії, яка загрожувала населенню України фізичним винищенням. У відповідь на напади турків і татар на Україну, козаки посилювали свої удари по турецько-татарських володіннях. Запорізькі козаки здійснювали далекі сухопутні і морські походи на узбережжя Чорного і Азовського морів, у Крим і Молдавію, руйнували турецькі фортеці, міста, визволяли полонених. Набіги на Туреччину мали особливу вагу тому, що слугували подальшою військо­вою школою для українського народу і стимулювали до рішучої боротьби проти поляків.

Відіграючи вирішальну роль у боротьбі проти турецько-татарської агре­сії, Запорізька Січ поступово перетворилася також у військово-політичний центр українського народу, який піднімався на збройну боротьбу проти панування шляхетської Польщі.

Наприкінці XVI ст. боротьба народних мас проти польської шляхти вилилася у великі козацько-селянські повстання, які одне за одним потрясали Річ Посполиту. Найчисельнішою силою цих повстань було селянство, а головною - козацтво, які разом боролися проти соціального і національного гніту. У повстаннях брали участь і реєстрові козаки, права яких магнати і шляхта постійно порушували.

Перше велике козацько-селянське повстання в Україні вибухнуло в 1591 р. і охопило велику територію: Київське, Волинське і Брацлавське воєводства. Вирішальний бій між повстанцями під керівництвом старшого реєстрових козаків Криштофа Косинського і магнатсько-шляхетським військом відбувся в січні 1593 р. під містечком П'яткою на Волині. Після поразки повстанці уклали угоду, за якою зобов'язалися підкоритися королю. Незважаючи на політичну незрілість повстанців, повстання мало суттєве значення: Криштоф Косинський став першим не призначеним, а виборним гетьманом реєстрових козаків (1591), якого визнав польський уряд. Після загибелі Косинського (травень 1593 р.) поняття "гетьман" закріпилося за виборними отаманами козацького війська як реєстрового (кінець XVI -перша третина XVII ст.: Григорій Лобода, Тихін Байбуза, Самійло Кішка, Петро Конашевич-Сагайдачний, Оліфер Голуб, Михайло Дорошенко), так і запорізького (Северин Наливайко, Федір Полоус, Марко Жмайло).

У 1594-1596 рр. козацько-селянське повстання спалахнуло з новою силою. Керівниками повстанців були гетьман реєстрових козаків Г. Лобода і запорожець, гетьман нереєстрових козаків С. Наливайко. Северин Наливайко славився як найкращий гармаш, людина хоробра і освічена. Для боротьби з татарами С. Наливайко згуртував значні загони з козаків, селян і міщан. Завдавши татарським загонам поразки, С. Наливайко розпочав боротьбу проти шляхти. Повстання охопило Брацлавщину, Волинь, Придніпров'я. На придушення повстання польський уряд кинув значні збройні сили під командуванням польного гетьмана С. Жолкевського. Шляхетське військо оточило повстанців за Дніпром поблизу Лубен на р. Солониці. Два тижні тривала героїчна оборона повсталих в укріпленому таборі. Голод і обіцянка Жолкевського амністувати повсталих змусила їх скласти зброю. Наливайко, М. Шаула та інші керівники були видані полякам. Після цього Жолкевський дав наказ жовнірам знищити повстанців. Польський уряд стратив С. Нали­вайка у Варшаві. Про мужнє поводження його під час тортур ширилося багато легенд. Т. Шевченко не раз згадує про Северина Наливайка у своїх творах ("Никита Гайдай", "Гайдамаки").

Прагнення народу до покозачення, або, як його називали поляки, "укра­їнське своєвілля", почало набувати релігійного забарвлення й діставало в очах народу моральне освячення. Уже повстання Наливайка і Лободи 1596 року прикривалися певною мірою захистом релігії. Українська вища верства швидко відступилася від своєї релігії і водночас своєї національної самобутності. Пани стали для народу чужі і влада їхня набула швидше характеру іноземного та іновірного поневолення. "Перші козацькі повстання, - пишуть А. Жуковський та О. Субтельний, - які відбувалися напередодні релігійної боротьби у зв'язку з Берестейською унією, посилили загальне невдоволення українського населення, і тоді козацтво почало виступати в ролі оборонця православної віри". На початку XVII ст. релігійна боротьба досягла найбільшого напруження. Релігійні гасла яскраво вимальовувалися на прапорах усіх наступних козацько-селянських повстань.

Польська верхівка на чолі з Сигізмундом III на початку XVII ст. втяг­нулася у війну з Московським царством, але 1612 р. польська армія була розгромлена. Річ Посполита вийшла з війни фінансово і політично ослабленою. Магнати і шляхта, закінчивши війну, мали намір роззброїти покозачених селян. Але загроза війни з Туреччиною стримала польський уряд від репресій.

Зростання козацтва в перші два десятиріччя XVII ст. мало велике зна­чення в організації українських збройних сил для боротьби проти турецько-татарської агресії. Козацтво почало здійснювати великі морські походи, а козацький флот зріс до кількасот чайок. Особливо успішними були козацькі походи в другому десятиріччі XVII ст., коли гетьманом став П. Конашевич-Сагайдачний.

У 1614 р. під керівництвом Сагайдачного 4 тис. козаків уперше пере­пливли Чорне море впоперек, що було надзвичайним досягненням для невеликих кораблів, захопили м. Сіноп, знищивши його гарнізон. У 1615 р. козаки на 80 чайках вирушили походом на Стамбул, спалили його передмістя. Розлючений турецький султан наказав знищити козаків. Біля гирла Дунаю відбувся бій козаків з турецьким флотом, захопили і спалили турецькі галери та взяли в полон турецького адмірала. Найвизначнішим був похід 1616 р. Козаки на чолі з П. Конашевичем-Сагайдачним напали з моря на головний невільницький ринок в Криму - м. Кафу, взяли штурмом фортецю, знищили в ній турецький гарнізон з 14 тис. вояків, спалили турецький флот і визволили багато полонених, що мучилися в бусурманській неволі. У значну частину походів проти татар і турків запорізькі козаки вирушали спільно з донськими козаками, які утворили "Всевелике військо Донське". Бойова співдружність посилювала як запорізьких, так і донських козаків. У 1626 р. запорізький старшина А. Шафран очолював спільний похід запорізьких і донських козаків на турецький Трапезунд. Після низки вдалих походів козаків на Туреччину Чорним морем під керівництвом Сагайдачного серед правителів західноєвропейських держав виникла ідея створення антитурецької коаліції - "Ліги християнської міліції"". Планували, що головну військову силу коаліції становитиме запорізьке козацтво. Сам П. Сагай­дачний був чільним представником цього союзу.

Найбільше зіткнення з Туреччиною відбулося під час Хотинської війни 1620-1621 рр. Після відновлення православної ієрархії України, відносини між козацтвом і польським урядом загострилися. Але турецько-польська війна тимчасово послабила гостроту цих відносин. У 1620 р. на Цецорських полях   (у  Молдавії)  польська  армія  була  розгромлена,   а  командуючий С. Жолкевський  убитий.  Величезна турецька  армія  на чолі  з  султаном Османом II продовжувала наступ. Опинившись у тяжкому становищі, король Сиґізмунд ІІІ звернувся до козаків із закликом взяти участь у війні з турками, пообіцявши   на   сеймі   розглянути   питання   про   розширення   їх   прав. Перебільшенням, однак, є твердження, що "уряд Речі Посполитої дав згоду задовольнити вимоги козаків". Це не підтверджується документами і наступ­ним розвитком подій. Головне було в іншому. Український народ, козацтво усвідомлювали, яку загрозу не тільки Польщі, а й Україні несе наступ турецьких полчищ. Козацька рада з участю духовенства ухвалила рішення про негайний виступ проти турецьких завойовників.

Вирішальні бої розгорнулися у вересні 1621 р. під Хотином. В цій битві проти 150-тисячної турецько-татарської армії поряд з польськими військами хоробро билися 40 тис. козаків на чолі з гетьманом П. Сагайдачним. До 28 вересня тривали кровопролитні бої, козаки стійко обороняли укріплений табір. Безприкладною мужністю козаки врятували польську армію від розгрому, а Річ Посполиту від тяжкого миру. М. Грушевський наголошував: "Поляки розуміли, що тримаються тільки козаками, і коли турецький султан заключив мир з поляками і повів свої війська назад, поляки признавались, що козакам завдячують спасінням Польщі від загибелі". В результаті поразок і втрат, турецький султан змушений був на початку жовтня 1621 р. погодитися на угоду і укласти з Польщею Хотинський мир (1621). Поранений в цих боях отруєною стрілою, Сагайдачний після тривалої хвороби помер у квітні 1622 р. Це була велика втрата для України.

Король Сиґізмунд ІІІ, "в своїй неприступності до ніяких благородніших почувань вдячності, - пише видатний вчений М. Грушевський, - а дуже завзятий на козаччину за її вмішування в церковну політику і перебивання його королівських релігійних планів, на козацьку петицію, вислану з политих козацькою крівцею хотинських рівнин, приготовляє брутальну, холодну, безсердечну відповідь". Польський уряд із звичною для нього віроломністю у договорі з Туреччиною зобов'язався припинити козацькі походи на Туреч­чину, Крим та заборонити козакам плавати по Дніпру. Були розроблені заходи щодо блокади Запоріжжя.

Умови Хотинського миру викликали серед козацтва обурення. Козацтво пішло на Запоріжжя, не давши себе роззброїти, і продовжувало боротьбу проти турецько-татарської експансії.

Центральну Європу було врятовано від вторгнення турецьких полчищ. Крах агресивних планів Туреччини вплинув на становище самого султанату, наближаючи час його занепаду.

Здобутки українського козацтва нероздільні з постаттю Петра Кона-шевича-Сагайдачного. Це - найвидатніший український лідер до Б. Хмель­ницького. Славний образ великого сина України - гетьмана Конашевича-Са-гайдачного й сьогодні є зразком для військовослужбовців Збройних сил України і показово, що Військовому інституту при Національному універ­ситеті "Львівська політехніка" присвоєно ім'я гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного.

Беззаперечно треба визнати загальноукраїнське значення його діяль­ності. "В сучаснім громадянстві славили Сагайдачного як дуже розважного політика, що вмів поставити козаччину на службу загальнонародним справам і зробив з козацького війська опору національного українського життя. Сагайдачний відкрив тим нову добу в історії українського життя" (М. Гру­шевський).

Після П. Сагайдачного почався період деякого послаблення козацтва і чвар в його середовищі. У 1625 р. на Київщину було несподівано направлено польське військо коронного гетьмана Конєцпольського. Але виконати план розгрому козацтва поляки не змогли. Городові козаки встигли з'єднатися з запорожцями на чолі з гетьманом Марком Жмайлом, енергійним воєначаль­ником. В боях з козаками наприкінці жовтня 1625 р. за Куруковим озером (біля Кременчука) поляки зазнали великих втрат. Конєцпольський і козацька старшина уклали нову (попередня - Раставицька угода, 1619) угоду, яку називають Куруківською (1625). Документ розчарував Варшаву. Козацький реєстр збільшувався до 6 тис. в шести полках. Право обрання козацького гетьмана з наступним затвердженням його королем, зберігалось за козаками. Нереєстрові козаки, випищики, яких було десятки тисяч, мали повернутись під владу панів. Однак, маса нереєстрових козаків, зібравшись на Запоріжжі, готувалась до нової боротьби.

Отже, по-перше, козаки домоглися правового оформлення шести ре­єстрових полків (Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславсь­кий, Черкаський, Чигиринський) як військово-територіальних одиниць, що стали зародком адміністративного устрою козацької держави Б, Хмельниць­кого, по-друге, наприкінці 20-х років XVII ст. організаційно формується не­реєстрове козацтво. Обирають гетьмана нереєстрових козаків, створюються військові структури. Першими гетьманами нереєстрових стали воєначаль­ники Тарас Федорович, Іван Сулима.

У 30-х роках XVII ст. в Україні відбулося кілька великих козацько-селя­нських повстань. Нереєстрові запорізькі козаки, обравши наприкінці 1629 р. своїм  гетьманом  уславленого   морськими  походами   Тараса  Федоровича (Трясила),   в   березні   1630  р.   вийшли  з   Січі,   нейтралізували   верхівку реєстровців  і  стратили їхнього  гетьмана Г.  Чорного,  що  вірно служив польському урядові, як зрадника. Поляки тоді чинили жахливі варварства. Коронний стражник Самуїл Лащ відрізував людям носи і вуха, віддавав дівчат і жінок на поталу своїм жовнірам і в перший день Великодня 1630 р. в містечку Лисянці вирізав поголовно всіх жителів, не розбираючи ні статі, ні віку. Т. Федорович розповсюдив по Україні універсал і закликав народ йти на поляків в ім'я вільностей і віри. Повстання в травні охопило територію від Запоріжжя до Київського  полісся та Полтавщину.  Т.  Федорович добре укріпив Переяслав, що займав вигідне стратегічне положення. Близько трьох тижнів тривав штурм польськими військами коронного гетьмана Конецполь-ського укріпленого табору повсталих, та 15 травня 1630 р. він завершився поразкою шляхти. Цю знаменну перемогу козаків над поляками уславив Т. Шевченко у вірші "Тарасова ніч". Але верхівка реєстрового козацтва вирі­шила піти на угоду з Конецпольським, за якою козацький реєстр збільшу­вався з 6 до 8 тисяч.

До того ж у Речі Посполитій змінилась політична обстановка. В 1632 р. (квітень) помер король Сиґізмунд III, вихованець єзуїтів, а на престол елекційний шляхетський сейм обрав його сина - Володислава IV, більш поміркованого політика, який пішов на поступки українській шляхті і ви­щому духовенству. Київським митрополитом, якого визнав польський ко­роль, було обрано 1632 р. Петра Могилу - засновника знаменитої Києво-Могилянської колегії (1632). З ім'ям П. Могили пов'язаний цілий період піднесення освіти, православної церкви в Україні. В 1633 р. були видані "Статті для заспокоєння руського народу", які узаконили існування ієрархії православної церкви. Однак релігійні гоніння на народні маси з боку магнатів та шляхти не припинились. Становище на Україні залишалось напруженим.

Річ Посполита не обмежувала спроби зміцнення своїх політичних позицій в Україні, а збільшувала тут свої мілітарні сили. У 1635 р. перед Кодацьким порогом, на правому березі Дніпра було збудовано фортецю Кодак, яка мала контролювати переправи і шляхи, що зв'язували Запоріжжя з Україною. Цього ж року відбувся новий виступ нереєстрового запорізького козацтва під керівництвом Івана Сулими. Повертаючись у 1635 р. з Дону, де він перебував після спільного з донськими козаками походу на турецьку фортецю Азов і набувши досвіду штурму фортець, Іван Сулима з козаками напав на фортецю Кодак, зруйнував її і дощенту знищив гарнізон з німецьких найманців. Але розгорнути повстання І. Сулимі не вдалося: підіслана Конец­польським частина реєстровців схопила Судиму, який був страчений у Вар­шаві.

Навесні 1637 р. вже четверте велике козацько-селянське повстання спалахнуло з величезною силою під керівництвом гетьмана нереєстрових запорізьких  козаків  Павлюка  (Павла  Бута).  До  повстанців  приєдналася більша частина реєстрових козаків. Гетьман реєстровців Кононович був заарештований, обвинувачений у зраді Вітчизни і розстріляний. Восени 1637 р. повстання охопило чималий регіон: Київщину, Полтавщину і Чернігівщину. Важливий бій відбувся 16 грудня під Кумейками, далеко від Черкас. Повстанці утворили табір з шести рядів возів. Артилерійський обстріл і удари кінноти польського польного гетьмана М. Потоцького зумо­вили поразку повстанців. Реєстровці скинули Павлюка з гетьманства, привели до Потоцького та уклали угоду покори. Павлюка, Василя Томиленка було страчено у Варшаві. Проте польській окупаційній армії не вдалося цілком придушити козацько-селянське повстання. Уцілілі повстанці на чолі з досвідченим козаком Д. Гунею відступили вниз по Дніпру.

Розгромивши повстання, М. Потоцький почав нещадно карати повстанців: тисячі людей були повішені, четвертовані, покалічені. Польський сейм у лютому 1638 р. затвердив "Ординацію Війська Запорізького реєстрового", яка значно урізувала права реєстрових козаків і обмежувала реєстр до 6 тис. Вона ліквідувала право козаків мати свій суд, обирати старшину і навіть гетьмана.

Але ніякі жорстокі заходи польської шляхти не могли зламати опір народних мас України. Щойно почалася весна 1638 р., як по всій Україні пролунала звістка, що із Запоріжжя йдуть повстанці. Весною 1638 р. вибухнуло велике п'яте козацько-селянське повстання, на чолі з гетьманом нереєстрових запорізьких козаків Яковом Острянином (Остряницею). Його помічником був полковник Карпо Скидан - учасник повстання Павлюка. Повстання розгорнулося на Київщині і Полтавщині. Під Голтвою повстанці збудували добре укріплений табір. Спроба польського війська і, зокрема, полковника С. Потоцького захопити табір завершилась поразкою. С. Потоць­кий, діставши підкріплення, перейшов у наступ проти загонів Якова Остря-нина. Спочатку він розбив об'єднаний загін запорізьких і донських козаків у 500 чоловік, які поспішали на допомогу повсталим, і майже всі загинули в бою. Під час бою під Жовнином (на Лубенщині) у червні 1638 р., коли польське військо, використовуючи перевагу в озброєнні, вдерлося в козаць­кий табір, Острянин і частина козаків, вважаючи бій програним, відступили до кордону і перейшли на російську територію. Московський уряд поселив З тис. чоловік - козаків, селян, ремісників біля м. Чугуєва на Харківщині.

Частина повстанців під проводом військового стратега Дмитра Гуні відступила і заклала укріплений табір біля р. Сули, недалеко від Дніпра, та продовжувала боротьбу ще два місяці до середини серпня. Оточення і голод змусили повстанців припинити боротьбу. Гуні з товаришами вдалося прорватися на Дон. Реєстровці не пристали до повстання, бо перебували з польським військом під керівництвом чиновників, призначених поляками. На десять років настав для поляків "золотий спокій".

Підсумовуючи, зауважимо, що:

по-перше, якщо розглядати Люблінську унію 1569 р. під кутом зору її перспектив для українського народу, то тоді неможливо пояснити 90 причини козацько-селянських повстань кінця XVI - першої третини XVII ст. та Хмельниччини. Потрібна була лише іскорка, щоб "золо­тий спокій" охопило полум'я повстання 1648 р., якого Польща ще не бачила;

по-друге, з початку XVII ст. козацтво, перетворившись на провідну верству українського народу, дедалі активніше виступало на захист етнічно-релігійних цінностей народу. В 30-х рр. XVII ст. в само­свідомості козацтва вже сформувався погляд на Київщину та інші регіони України, як на такі, де повинні панувати козацькі порядки. Зокрема, в універсалі 1630 р. гетьмана Т. Федоровича містився заклик ставати до зброї тим, "хто був козаком, і тих, хто ним хоче бути, щоб усі вольностей козацьких заживали, віру благочестиву від замислів лядських (тобто, ляхів) рятували". У 1632 р. на козацькій раді біля Маслового ставу на Київщині було скинуто гетьмана реєстровців, вірного Польщі, а на посади гетьмана і полковників були обрані козаки, віддані Батьківщині і козацькій справі. Рада прийняла рішення відстоювати козацькі права і поширювати козацькі порядки на Лівобережжі, захищаючи їх силою зброї. На­решті, показове титулування другого керівника повстання 1637 р. К. Скидана в його універсалі як "полковника і опікуна всієї Укра­їни".

Отже, констатуємо:

Українське козацтво стало військовим бар'єром проти турецько-та­тарської агресії не тільки для України, а й для інших країн Європи. Козацтво України виконувало історичну місію захисника Європи. Удари, яких завдавали запорізькі козаки турецько-татарським загарбникам, розхитували їхнє панування у Причорномор'ї і мали важливе значення для визвольної боротьби слов'янських народів Балкан, поневолених султанською Туреч­чиною.

Козацько-селянські повстання кінця XVI - у 30-х роках XVII ст. в Україні значно вплинули на історію боротьби українського народу за визволення з-під гніту магнатсько-шляхетської Польщі, засвідчили зростання сили і рішучості широких мас у боротьбі проти соціально-економічного і національно-релігійного гноблення. Визвольний рух українського народу у першій третині XVII ст. став провісником національно-визвольної війни під керівництвом Б. Хмельницького, у якій український народ блискуче використав бойовий досвід, нагромаджений у роки повстань.

Серед проаналізованого можна зробити узагальнюючі висновки з теми:

Україна знаходилась у несприятливому політико-стратегічному стано­вищі. Територія України була поділена між Польщею, Угорщиною (Закар­паття) і Туреччиною (частина Буковини). Над Україною нависла страшна небезпека:  з одного боку їй загрожували геноцидом турецько-татарські агресори, з другого - насувалася загроза етноциду, духовного поневолення-знищення українського народу як нації, насильницьке ополячення.

За цих умов український народ виявив високу історичну творчість і силу - не маючи держави, він створив для свого захисту збройні сили, які є суттєвою ознакою і умовою держави. Козацтво, яке об'єднало справді кра­щих, енергійних українців, трансформувалося в Запорізьку Січ. Спочатку Січ була військовим, а потім і політичним центром України. На Січі сформу­валась козацька республіка - перша республіка в Європі з послідовно демократичним устроєм.

На Запоріжжі поступово але неухильно формувались основи української національної державності. Січ - це християнська козацька республіка. Із заснуванням Запорізької Січі дух козацтва широко розлився по всій Україні. Козацтво стало бойовим авангардом волелюбного українського народу.

Запорізьке козацтво було найактивнішим учасником усіх козацько-селянських повстань в Україні XVI-XVIII ст. Виступ козаків із Січі на волость, в район Придніпров'я, де починався рух народних мас, зазвичай був поштовхом до розширення цього руху, підносив повстання мас на новий щабель. Загалом, зазнали краху спроби польського уряду поставити реєстро­вих козаків під свій контроль: у повстаннях нерідко брали участь і реєстрові козаки.

Запорізькі козаки були найорганізованішою і найдосвідченішою у війсь­ковому відношенні частиною повстанських сил. Січ оснащувала повстанське військо артилерією, поповнювала запаси зброї. Під час невдач активні учасники повстань їхали на Січ і там збирали сили для нового виступу. Багато керівників козацтва починали свою діяльність на Січі. Із середовища запорізьких козаків вийшли найвидатніші керівники повстань, визвольного руху, які боролися за повалення польсько-шляхетського панування.

Відтоді, як січові козаки взяли на себе роль захисників віри й Вітчизни, вони стали в очах народу лицарями церкви, правди й честі, безсмертними в очах багатьох поколінь і з цим іменем увійшли на сторінки української і за­галом світової історії.

 

 

16