yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->3.  Воєнні дії у 1650-1653 рр. Білоцерківський і Жванецький договори

История Украины и её государственности

3.  Воєнні дії у 1650-1653 рр. Білоцерківський і Жванецький договори

У лютому 1650 р. польські війська вдерлися на Поділля, розпочавши новий етап збройного протистояння. Під Вінницею їх було розгромлено. Б. Хмельниць­кий цього разу пропустив слушний момент і не розвинув далі переможного успі­ху. Певною мірою перешкодою цьому стало з'ясування стосунків із татарами.

Воєнні дії продовжено влітку наступного року. На цей раз вирішальна битва відбулася на Волині поблизу м. Берестечка. Тут у болотистій місцевості над річкою Стир було сконцентровано величезні сили супротивних сторін. Козацько-татарська армія під проводом гетьмана і хана налічувала, відповідно, близько 100 тис. і 50 тис. вояків. Польського війська на чолі з королем було також 150 тис, в тому числі 20 тис. добре вишколених німецьких найманців.

Генеральний бій відбувся 28-30 червня. У цей вирішальний момент вдру­ге зрадив кримський хан, піддавшись на польські намови. Не витримавши гарматного обстрілу, татари відступили. Б. Хмельницький разом із генераль­ним писарем І. Виговським, намагаючись їх зупинити, однак потрапили у полон. Відсутність гетьмана вкрай негативно позначилась на бойових діях українського війська. Хоча командування перебрав на себе полковник І. Бо-гун, проте паніки не вдалося уникнути під час відступу з облоги. Загинуло близько 30 тис. козацьких лицарів, до ворога потрапила певна частина гар­мат, іншого озброєння, а також похідна канцелярія гетьмана з усіма дипло­матичними документами.

Звичайно, це була перша серйозна поразка. Хоча значних втрат зазнала і польська армія: ослаблена цією битвою, вона не змогла зразу організувати погоні за основною частиною українського війська, якому вдалося вирватись із оточення.

Становище ускладнювалося тим, що в цей час рушила на Київ з півночі і литовська армія під проводом Я. Радзивілла. Здолавши збройний спротив козаків під командуванням полковника М. Небаби, вона спочатку взяла Чернігів, а потім Київ. Однак ворожі дії міщан змусили литовців покинути давню столицю, пограбувавши її. Наприкінці серпня вони з'єдналися з польською армією біля Василькова, яка надійшла з-під Берестечка.

У цей критичний момент ситуацію врятував Б. Хмельницький. Вику­пившись із татарського полону, він із незвичайною енергією за короткий час зібрав рештки розбитих полків, організував свіжі сили і вже на початку вересня дві ворожі армії знову зустрілися під Білою Церквою. Жодна зі сто­рін не була переконаною у своїй перемозі. Настала осінь. Маючи підтримку населення, сили українського гетьмана зростали. Цього не можна сказати, про ворожу армію - вона терпіла великі труднощі через брак харчів, води, паші для коней тощо.

Ось чому при посередництві спольщеного українського шляхтича А. Ки-селя вдалося укласти Білоцерківську мирну угоду 28 вересня 1651 р. її ос­новні умови: козацькою територією визнавали лише Київське воєводство, реєстр зменшувався до 20 тис, гетьман не мав права вести закордонних зносин тощо. Як бачимо, ці умови виявилися значно гіршими від попередніх Зборівських. Проте Білоцерківський трактат більшою мірою мав умовний, нетривкий характер. Якщо Зборівський договір польський сейм хоча б затвердив, то Білоцерківський - ні (за твердженням видатної дослідниці минулого Н. Полонської-Василенко, один литовський шляхтич наклав "вето"). Це звільнило гетьмана від його виконання. Тим більше, що вже наступного 1652 р. війна розгорілася з новою силою.

Влітку цього року козацьке військо на чолі з Тимошем за дорученням гетьмана рушило у Молдавію, щоб змусити В. Лупула виконати попередні домовленості щодо шлюбу. Біля села Батога на Поділлі на нього напала 20-тис. польська армія на чолі з М. Калиновським, син якого також претендував на руку прекрасної Розанди. Однак на допомогу Тимошеві поспішив Б. Хмельницький разом із татарами. У дводенній кривавій битві 22-23 травня польське військо зазнало цілковитого розгрому. Загинули обидва Калиновські, не пошкодували навіть полонених, захоплено 57 гармат. Так Б. Хмель­ницький помстився і взяв реванш за Берестечко.

Ця перемога послужила сигналом для активізації боротьби селян, інших верств українського населення. Врешті-решт уся територія Війська Запорізь­кого була звільнена від польських магнатів, шляхти, їхніх управителів, будь-яких збройних формувань. Українська козацько-гетьманська держава стала фактично незалежною. Реалізовано нову модель соціально-економічних відносин, про що говорилося під час висвітлення другого питання. Настав важливий етап державотворчої діяльності гетьмана.

Проте Польща, як засвідчив дальший розвиток подій, далеко не зми­рилася з цим.

Тим часом Тиміш одружився із Розандою. Молдавія стала союзницею України. Відкривалися перспективи для ведення балканської політики геть­мана, який мав намір посадити на молдавський трон Тимоша, а В. Лупула винагородити волоським, а можливо і трансільванським (семигородським) князівствами.

Однак ці плани не здійснилися. Проти зближення Молдавії з Україною виступила внутрішня опозиція на чолі з колишнім канцлером С. Георгіцою, яку підтримали Валахія і Трансільванія. У цій боротьбі під час облоги Сучави (старої столиці молдавських господарів) важко поранено Тимоша, який за Дорученням гетьмана на чолі козацького війська допомагав своєму тестю В- Лупулу, що і спричинило його смерть у вересні 1653 р.

Крах балканської політики, смерть улюбленого сина, який займав особ­ливе місце у планах Б. Хмельницького, була сприйнята гетьманом із великим сумом. Цей удар долі він сприйняв з мужністю, вирішивши якнайшвидше закінчити війну і остаточно розгромити Річ Посполиту. Тому Б. Хмельниць­кий наказав старшині провести масову мобілізацію козаків і міщан до війська, забезпечити його всім необхідним і готуватися до дальшої боротьби. Тим більше, що наприкінці серпня 1653 р. король Ян Казимир рушив у похід на Україну.

Водночас гетьман активізував і дипломатичну діяльність. Лише у 1653 р. він вислав 31 посольство у зарубіжні країни, причому в окремі з них по декілька разів. Не вдалося переконати польський уряд в необхідності визнан­ня незалежності козацької України і вона розпочала новий збройний наступ. Особливі надії покладав Б. Хмельницький на Московську державу. Щоб схилити її на свій бік, вдавався до погроз союзом із Туреччиною.

Тим часом вже у другій половині вересня Б. Хмельницький разом із кримськими татарами виступив проти королівської армії, змусив її від­ступити з-під Бара (Поділля) до містечка Жванець над Дністром і тут взяв її у тривалу облогу. Через наближення зими польське військо терпіло від холоду, хвороб і недостачі продовольства. Перебуваючи у катастрофічному стано­вищі, йому загрожував голод і капітуляція. І цього разу хан зрадив козаків, перейшовши на бік поляків. Переговори між ними закінчилися укладенням сепаратного Жванецького мирного договору 15 грудня 1653 р. Король пого­дився виплатити велику контрибуцію хану, татари укотре отримали право на пограбування і ясир з українського населення, а щодо Війська Запорізького, то відновлено головно умови Зборівського трактату. Фактично інтереси України було знову проігноровано.

Дізнавшись про укладення договору, Б. Хмельницький скликав раду генеральної старшини, на якій проінформував про його зміст і заявив про необхідність цілковитого розриву з Річчю Посполитою. Тим більше, що гетьману стало відомо про згоду Москви на союз із Україною.

Отже, війна набрала затяжного характеру. Шість років боротьби не принесли бажаного результату. Якщо на початковому етапі перешкодила відсутність державницької програми, то у наступний період - неодноразова зрада кримського хана. Намагаючись уникнути війни на два фронти, гетьман не поривав зв'язків з ним. Свідомо йшов на жертви, щоб не допустити об'єднання Криму і Польщі. Хоча, з огляду на це, виникає ціла низка запитань, на які непросто дати відповідь. Чому гетьман занадто довірливо ставився до хана? Чому татари тричі обманювали і зраджували козаків? Чому гетьман не зумів їх нейтралізувати чи вжити контрзаходів?

Зрозуміло одне - Україна у цей період гостро потребувала надійного союз­ника: Туреччина не виявила активності, Польща іще далеко не була подолана, не хотіла змиритися із незалежністю України, а сили і можливості Війська Запорізького не були безмежними. Тривала, спустошлива війна на українській території, пограбування її населення татарами, посухи, неврожаї, пошесті, ізоляція від західноєвропейських ринків, переселення і втечі народу в північно-східні та східні українські землі, які згодом одержали назву "Слобідська Україна" - все це настійно потребувало протекції іншої держави з метою продовження боротьби за незалежність і соборність України. Ось чому реаль­но, тверезо проаналізувши тодішню ситуацію, Б. Хмельницький обрав союз із Московією.

 

19