yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->3.        Гетьманування Івана Мазепи та нове відродження українських земель на зламі XVII -XVIII ст.

История Украины и её государственности

3.        Гетьманування Івана Мазепи та нове відродження українських земель на зламі XVII -XVIII ст.

Нову сторінку в історії українського народу відкриває правління геть­мана Івана Степановича Мазепи (1687-1709).

У перший період свого правління І. Мазепа показав себе як вірний соратник Москви. Використовуючи політичні зміни в Москві і в Московії загалом, тобто прихід до влади Петра І, Мазепа не тільки не втратив геть­манство, а ще більше зміцнив свої позиції. Закономірно постає запитання,

 

128________________________________________________________Тема!

чому з часом Мазепа змінює свої погляди. Щоб відповісти на це питання, слід ознайомитися з соціально-політичною та економічною ситуацією на українських землях на рубежі XVII - XVIII ст.

Останнє десятиліття XVII ст. в Україні характеризувалося нестійким політичним становищем гетьмана. Цьому сприяла діяльність Петра Іваненка (більш відомого, як Петрик) в 1693-1696 рр. Однак його спроби підняти народ проти гетьмана не мали результату. В цей час на Січ продовжували втікати бідні, обездолені люди, незадоволені порядками в Гетьманщині, котрі потерпали як від старшини, так і від царських урядовців. Вірна служба І. Мазепи московському царю лягла важким тягарем на плечі українському народові.    Новий    Московський    уряд    використовував    вірнопідданство гетьмана та його війська. У 1695 р. Петро І відновлює війну з Туреччиною. І впродовж чотирьох років козацьке військо змушене було здійснювати далекі походи. Тим часом сама Україна залишалась беззахисною перед нищівними набігами кримських татар. Становище в Україні ще більше погіршилось, коли у 1700 р. Петро І розпочав разом з Польщею війну проти Швеції за вихід до Балтійського моря. Починаючи з цього року, козаки постійно брали участь у Північній війні. Багато їх загинуло не тільки на полі бою, але також від  важкої  служби,  знущань  зі  сторони  царських  офіцерів,  незвичного клімату. Крім військової служби козаків використовували для будівництва фортець, прокладання каналів і комунікацій та інших важких робіт.

Нелегким тягарем на українське населення лягло утримання багаточис-ленних царських військ, котрі переходили через Україну. Звичайно, все це викликало незадоволення українського населення, яке в будь-який момент могло перерости у відкритий опір владі. Мазепа це відчував. Його побою­вання зростали у зв'язку з невдачами московських військ у Північній війні. Спочатку він опирався на московську силу і війська, але ситуація змінилася. З кінця 1705 р. становище Москви значно погіршилось. Воєнні дії розгор­тались так, що слід було чекати шведів в Україні. Для Мазепи було оче­видним, що коли шведи увійдуть у покинуту московськими військами Укра­їну, там негайно підніметься повстання і народ приєднається до військ Карла XII, щоб спільно боротися проти своїх гнобителів: московської влади, гетьмана і старшини. Такі роздуми дедалі частіше приводили гетьмана до думки про зміну політичної спрямованості. Ми вже згадували про союз козацтва з Швецією (трактат Б. Хмельницького та І. Виговського). На цей союз у 60-х роках XVII ст. покладали різні надії, але він так і залишився не втіленим. Отже, на початку XVIII ст. гетьман І. Мазепа вирішив довести до кінця   справу   своїх   попередників:   спробувати   при   шведській  допомозі

визволити Україну.

Знаходячись у вирі політичних подій, Мазепа вів подвійну політику. З одного боку, він продовжував вести лінію вірного московського слуги, з іншого з 1707 р. вів таємні переговори зі Швецією через поставленого Кар-лом XII польського короля Станіслава. Переговори велись у глибокій таєм-

Темаі

129

ниці навіть від найближчих соратників Мазепи. Це дало можливість гетьману приховувати свої наміри до останньої хвилини. І навіть, коли весною 1708 р. військовий суддя Кочубей і полковник Іскра відкрили цареві Петру зраду гетьмана, він не повірив доносу і наказав засудити їх на смерть. Водночас треба зазначити, що такі підпільні переговори про перехід на сторону шведів не принесли користі і самому гетьману. Помилкою І. Мазепи було те, що він вважав український народ готовим до повстання. Однак непідготовлений та неорганізований належним чином народ, який втратив віру у свою старшину, не виправдав надій гетьмана. Але про це гетьман не здогадувався. Він запропонував Карлові XII перейти р. Десну і з'єднати війська. В 20-х числах жовтня Мазепа покинув свою гетьманську резиденцію Батурин, залишив там вірного йому полковника Чечеля і артилерію, яка в нього була, а сам направився із 5-тисячним військом у шведський табір. Тільки на шляху до шведського табору козацьке військо дізналося про плани гетьмана. Щодо населення, то воно дізналося про це значно пізніше від царя Петра, який уже ввів свої війська в Україну. Страшною звісткою прокотилася Україною новина про падіння Батурина і жорстокі розправи Петра І над козаками і населенням. Незважаючи на розіслані грамоти Мазепи та шведського короля, які запевняли про прагнення повернути Україні минулі вольності і права, український народ не відважився повстати проти страшної московської влади. Отже, надія гетьмана на всенародне повстання не виправдалася. Але І. Мазепа ще покладався на силу шведської армії. Йому вдалося умовити Карла XII залишити свої війська зимувати на Україні. Але зимівля у чужій країні остаточно деморалізувала шведську армію. Єдиним успіхом цієї акції було приєднання до І. Мазепи і шведів запорожців. У березні 1709 р. запорізьке військо на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком прибуло у шведський табір. Для того, щоб забезпечити собі постійний зв'язок із Запоріжжям, Карл XII завів свою армію ще більше вглиб України і остаточно застряг під Полтавою. Дізнавшись про це Петро І скеровує туди своє військо, яке з допомогою зрадника, колишнього січовика Галагана, захопило Січ і вчинило страшну різню. Січовики, які вижили після цих кривавих подій, перенесли свій "кіш" на територію Туреччини. Невдовзі після розгрому Січі така сама доля спіткала й шведську армію під Полтавою (27 червня 1709 р.).

Решта шведської армії тікала за Дніпро на турецьку територію. Карл XII з І. Мазепою через степи втекли в Тягин (нині Бендери), звідки прагнули втягнути Туреччину у війну з Росією. Що стосується гетьмана, то він не витримав такої поразки, краху своїх надій і сподівань і 22 вересня 1709 р. по­мер. Похований у православному монастирі в Галаці. Однак справа його не загинула. У нього знайшлися енергійні послідовники, одним з яких став Пилип Орлик.

В Бендерах 5 травня 1710 р. козацька рада вибрала П. Орлика гетьманом в еміграції. Він був тут же визнаний турецьким султаном і шведським королем. Із шведським королем було укладено спеціальну угоду, у якій він зобов'язувався надавати допомогу Україні, поки вона не звільниться з-під влади московського царя. Але набагато ціннішим був той договір, який скла­дений самим Орликом із своїми виборцями та запорожцями. Це так звана Конституція Пилипа Орлика. Вона цікава як показник рівня політичної думки тогочасної України, Мазепи, Орлика та їхніх сподвижників. За своїм змістом, ідеями - це була найдемократичніша і перша у світі конституція свого часу. Звичайно, написати - одне, а втілити в життя - цілком інше. На що міг розраховувати Орлик? У 1711 р. він організував 16-тисячну укра­їнську армію і вирушив на Правобережну Україну. Але всі його спроби, пов'язані з визволенням Правобережжя, зазнали невдач. Він змушений був емігрувати. Помер Пилип Орлик 24 травня 1742 р. десь у тодішніх турецьких володіннях, проживши 70 бурхливих літ.

Отже, що ж принесло гетьманство Мазепи в Україні? По-перше унаслідок домовленості між Росією і Туреччиною Лівобережна Україна з м. Києвом залишилася під владою Москви, яка відмовлялася від Правобережної України і Січ. На Правобережну Україну відразу заявила свої права Польща. По-друге, спадкоємці Мазепи - новоообраний П. Орлик із своїми сорат­никами не змогли досягай успіху у справі визволення Правобережної України, оскільки опиралися не на український народ у своїх визвольних змаганнях, а на зовнішні сили. По-третє, московський уряд використав т. зв. "зраду" І. Мазепи та його сподвижників для ліквідації залишків автономії України і цілковитого її зрівняння з російськими провінціями. Отже, невдала спроба Мазепи з допомогою чужоземних військ принести свободу і неза­лежність на українські землі зазнала поразки і була використана царським самодержавством для посилення своїх позицій в Україні.

 

 

23