yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->3.  Гайдамацькі рухи на Правобережній Україні. Коліївщина

История Украины и её государственности

3.  Гайдамацькі рухи на Правобережній Україні. Коліївщина

Тепер нам слід з'ясувати, як же розвивалися події на Правобережній Україні? Отямившись після страшного спустошення 1711-1712 рр., Пра­вобережна Україна знову зазнала колонізаційного процесу, який відбувався під знаком реставрації суспільного устрою й загальних відносин часів Хмельниччини. Народні маси не могли примиритися з реставрацією старих панських порядків, які насаджували поляки, але, позбавлені тепер власної провідної верстви, якою колись була козаччина, реагували лише стихійними рухами, які в історії носять назву гайдамацьких.

Слово "гайдамака" взято з тюркської мови, де є вигук "гайло", "гайда", Що означає - тікай. Отже, слово "гайдамака" позв'язане з поняттями втечі, мандрування і означає волоцюгу, не зв'язаного з постійним місцем прожи­вання   людини.   Це   слово   почали   вживати   лише   у  XVIII   ст.   Назвою "гайдамаки" охрестили представників народних рухів польські письменники XVIII ст. Сам український народ вживав поряд із цим словом ще інші - їх називали коліями, опришками.

Гайдамацький рух розпочався весною 1734 р. Приводом до нього послужив перехід російської армії через Правобережну Україну в зв'язку з питанням про польську корону. Поява російських військ, серед яких були і гетьманські війська, викликала серед місцевого населення надію, що Росія об'єднає українські землі. Тому весною 1734 р. на Київщині розпочався повстанський руху, який влітку перекинувся на Поділля і на південно-західну Волинь. На Поділлі гайдамацький рух очолив сотник Верлан. Він захопив Броди, Жванець, його загони доходили аж до Львова. Повстання почало набирати масового характеру. Але вирішивши питання про польський престол, посадивши на ньому Августа III, російські війська почали приборкувати народний рух. Керівники повстання на чолі з Верланом втекли до Молдавії. Але чимало повстанців продовжували боротьбу. Зокрема, загін Гриви захопив міста Чигирин і Крилов. З 1737 по 1738 рр. вели боротьбу між польським військом і гайдамаками. І тільки за допомогою козацького сотника Сави Чалого, який перейшов на польську службу, вдалося приборкати гайдамаків. Партизанська ж боротьба гайдамаків набрала в Україні періодичного характеру. Час від часу серед українського населення нако­пичувалося незадоволення і енергія для нового вибуху. Такий вибух знову стався у 1750 р. Кілька гайдамацьких загонів, які були організовані на запорізькій території, перейшли кордон Речі Посполитої і розпочали наступ на півдні Київщини. Гайдамаки захопили Умань, Вінницю і Летичів, доходячи аж до Полісся. Боротьбу ведено, звичайно, без усякого плану і організації. Повстанці головно дбали про збагачення, і тому, мобілі­зувавшись, шляхта припинила це повстання.

На деякий час в Україні настало затишшя. Але у 1768 р. вибухає Коліїв­щина. Це постання пов'язане з подіями міжнародного характеру і релігій­ними непорозуміннями. Приводом до повстання послужила міжусобна ворожнеча в Польщі у 1768 р., коли частина польської шляхти, незадоволена правлінням короля Станіслава Понятовського, оголосила т. зв. конфедерацію, тобто збройну "боротьбу проти власного уряду. Політичну ситуацію зручно використали православні сили на Україні, які терпіли від польської влади. Повстання очолив Максим Залізняк. Ядро його сил становили люди, які прийшли із Запоріжжя, тобто були професійними військовими. Залізняк мав певний план - оточити Київщину з усіх боків. Тому повстання почалося майже одночасно в чотирьох прикордонних пунктах під керівництвом чотирьох ватажків. Залізняк вивіз із Мотронинського монастиря декількасот козаків і вирушив з ними через Жаботин, Черкаси, Корсунь, Канів, Богуслав на захід. Повсюдно повстанці знищували шляхту, грабували майно. Голов­ною ціллю походу М. Залізняка була Умань - важливий торговий і еконо­мічний    пункт.    Місто   було    укріплене,    і    захищав    його    відділ   під командуванням сотника Івана Ґонти, який у вирішальний момент облоги міста перейшов на бік повсталих. 18 червня 1769 р. Умань було взято. Там же повстанці проголосили М. Залізняка гетьманом, а І. Ґонту - полковником уманським. Уманщину поділили на сотні, як було колись за козацьких часів. Доля повстання залежала від того, як поставиться до нього російський уряд. Російський генерал Кречетніков, увійшовши на Правобережжя, спершу ніби виявив прихильність до повстанців, але потім наказав заарештувати ватажків. Суди над учасниками повстання відбувалися у Польщі і в Росії. Повстання було придушене, але причини народного незадоволення не усунені. І тому ще довго тяжке становище селян і переслідування православної віри були причинами вибухів народного гніву.

В кінці XVIII ст. долю України вирішували без участі українського народу сильніші сусідні держави. Уже під кінець XVIII ст. Гетьманщина і Запоріжжя потрапили під владу Росії. Російська імперія поступово поглинала землі колишньої Української Держави. У 1772 р. за першим поділом Польщі вона захопила трикутник між Дніпром і Сожем. У 1783 р. - Таврію, Крим, Кубань. За другим поділом Польщі (1793) отримала Правобережжя від Дніпра по Пінськ і Кам'янець, а за третім (1795) - західну Волинь по р. Буг. З часом, у 1812 і 1815 рр. до імперії було приєднано - Бессарабію і східну частину Холмщини. Отже за її кордоном залишились тільки західноукраїнсь­кі землі. Росія сформувала з приєднаних областей три губернії: Київську, Подільську і Волинську.

Унаслідок першого поділу Польщі майже всю територію Руського (без Холмської землі), Белзького, західну частину Волинського і Подільського воєводств загарбала Австрійська монархія. Ці землі увійшли до т. зв. коро­лівства Галичини і Льодомерії із центром у Львові. Східним кордоном цього утворення стала р. Збруч. Це так звана Східна Галичина. До 1848 р. на правах окремого округу до складу королівства входила Буковина. Після третього поділу Польщі до Галичини було приєднано землі між Бугом, Віслою і Піліцою. Ця територія одержала назву Західної Галичини. Щодо Закарпаття, то воно залишалось у складі Угорського королівства і було поділено на чотири комітати, які належали Братіславському намісництву.

Отже, під кінець XVIII ст. одна за одною втратили свою самостійність усі автономні області України. Український народ змушений був знову пристосовуватись до нових умов життя. Україна вступила в період бездер­жавності, а її народ виявився штучно розчленованим між двома монархіями.

 

 

 

26