yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->2.  Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії в

История Украины и её государственности

2.  Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії в

першій половині ХІХ ст. Початок національного пробудження в Галичині

Український народ є одним із слов'янських народів, національне відрод­ження яких припадає на ХІХ ст. Якщо говорити про національне відродження ХІХ ст., то відомий історик Р. Шпорлюк виділяє в цьому процесі наукову, культурну і політичну фази.

У першій половині ХІХ ст. західноукраїнські землі перебували під гнітом австрійської монархії, яка в результаті першого поділу Польщі у 1772 р. загарбала Галичину, а в 1774 р. захопила і Буковину. Ще в кінці XVII ст. Австрія поширила свою владу на Закарпаття. Австрійський уряд об'єднав Східну і Західну Галичину разом з Буковиною в одну провінцію і проводив тут політику "поділяй і владарюй". На 1890 р. в Австро-Угорщині проживало 3,5 млн українців, з них 2,8 млн - в Галичині. Українські землі були переважно аграрні. Міста були островами, де переважало неукраїнське населення - поляки, євреї тощо. У Галичині домінували польські магнати і шляхта, на Буковині - румунські поміщики, на Закарпатті - мадярські. Всі вони хотіли асимілювати українське населення, ліквідувати українську культуру.

Водночас, безмежну польсько-шляхетську сваволю було обмежено рамками австрійських законів, греко-католицька церква одержала рівні права з римо-католицькою. Ніякого благодійництва з боку австрійських цісарів не сталося - був політичний розрахунок на ослаблення в Галичині польського впливу. Загалом, австрійський уряд намагався тримати кожний з підвладних народів у покорі з допомогою інших народів. Незважаючи на суперечливість і "відкати" політики віденського уряду, вона все ж створила певні умови для національного відродження.

Найбільш вражаючою рисою в національному відродженні Галичини була унікальна роль, що її відігравала греко-католицька (уніатська) церква. У початках національного руху духовенство постачало українській спільноті готову провідну верству. Це особливо яскраво виявилося під час революції 1848 р., коли галицькі українці - "русини" за термінологією того часу, - очолені своїми греко-католицькими єпископами та священиками учинили дебют на політичній сцені Європи.

З іншого боку, великим обтяженням для українського руху в Галичині була економічна відсталість краю та вбогість багатьох галицьких селян. Ще більше утруднення робила та обставина, що політична влада фактично від 1860-х років перебувала у польських руках.

Початки українського відродження сягають останніх десятиліть XVIII ст. Проте воно залежало від політики австрійського уряду і коли ця політика змінилася, то українському руху на початку ХІХ ст. довелося починати наново.

Друга хвиля національно-культурного руху прокотилася по галицькій землі в другому десятиріччі XIX ст. У 1815 р. у Перемишлі виникло перше українське Просвітнє товариство за ініціативою священика І. Могильниць-кого, яке І. Франко назвав "зірницею відродження". У 1820-1830-х роках деякі представники інтелігенції, що групувалася навколо єпископа І. Снігурського в Перемишлі, такі як Й. Левицький, О. Лозинський, О. Добрянсь-кий, розпочали культурне відродження. Священики відіграють провідну роль у національному, культурному житті галичан, обстоюючи значення українсь­кої мови, кириличної абетки, поширення освіти в народі.

У наступне десятиріччя Руська Трійця підняла це відродження на вищий щабель. Демократичне просвітительсько-літературне угруповання Руська Трійця було утворене в 30-х роках ХІХ ст. у Львові. Воно сформоване зі студентів Львівської духовної семінарії та університету. Львівський універ­ситет тривалий час вважали найбільшим вищим навчальним закладом в Галичині. У ньому були відкриті студії для українців з теології. Теологічний факультет складався з двох відділень: католицького та греко-католицького (уніатського). На ньому вчилися 237 студентів-українців (початок 40-х років ХІХ ст.). Викладання в університеті велося німецькою і латинською мовами, а польську вважали "краєвою мовою". Характеризуючи обстановку в університеті, Яків Головацький писав: "Ректор забороняє читати Гете, Шіллера, Оссіяна, - молоді люди не сміють читати навіть польські газети, які виходять у Львові". Проте ці заборони не перешкодили створенню Руської Трійці. Назва походить від кількості керівного ядра засновників - Маркіяна Шашкевича (1811-1843), Якова Головацького (1814-1888), Івана Вагилевича (1811-1866).   "Руською"  за  термінологією тодішньої  Галичини  означало "українською".

Виникнення Руської Трійці було зумовлене прагненням галичан до свого національного визволення і відображало становлення національної свідо­мості мас. У 1837 р. була опублікована програмна збірка українських народ­них пісень і власних поетичних творів гуртківців - "Русалка Дністровая". Цей альманах, що вийшов у Будапешті став етапом у духовному розвитку галицьких українців. Австро-польська реакція виступила проти нової укра­їнської літератури Східної Галичини. Майже весь тираж був конфіскований, посилились цензурні переслідування української літератури.

Альманахи "Русалка Дністровая", "Вінок русинам на обжинки" (Відень, 1846 р.) були підхоплені антимонархічними, антикріпосницькими ідеями, пропагували єдність українських земель, підкреслювали важливе громадське значення вивчення історичного минулого. Виносячи в епіграф слова видат­ного поборника дружби слов'янських народів Я. Коллара, вміщуючи перек­лади сербських пісень, патріотичний твір чеського поета В. Ґанки, звертаю­чись у вірші Шашкевича "Згадка" аж поза Волгу, - Руська Трійця виступала поборницею ідеї слов'янської єдності. Загалом, українська громадська думка, представлена в той час переважно духовенством, була дуже консервативною. Частина її представників - ті, хто любив свою Галицьку "Русь", але не бачили виходу з важкого становища власними силами, дедалі частіше приходили до думки, що єдиний реальний вихід - опора на могутню Росію, налагодження міцних зв'язків з її прогресивними діячами, перш за все вченими, письменниками, які й допоможуть вийти зі скрутного становища. Це був початок "русофільства" в Галичині, корінь якого грунтувався на зне­вірі у власні цілі й захопленні блиском великої Росії, яка, мовляв, визволить та ощасливить усі слов'янські народи.

В Австрійській монархії продовжувала панувати реакція. За цих умов М. Шашкевич під тягарем важких обставин передчасно помер. За ним пішов І. Вагилевич, який зламався морально ще задовго до своєї смерті, перейшов до польського табору. Намагався вистояти Я. Головацький, але, піддавши гострій критиці українську політику Відня, він поступово перейшов на русофільські позиції.

Загалом, діяльність Руської Трійці спричинила національний підйом. Вогню відродження вже не можна було погасити. Революційна хвиля "весни народів" 1848 р. сколихнула основи Австрійської монархії і ще більше піднесла українську національну свідомість у Західній Україні.

У лютому 1848 р. у Франції почалась буржуазно-демократична револю­ція, яка охопила Німеччину, Габсбурзьку імперію. В березні 1848 р. повстав Відень. Революційною боротьбою незабаром були охоплені і західно­українські землі. Почався організаційний етап українського національного Відродження. Під впливом революційних подій австрійський імператор Фердинанд І 17 квітня 1848 р. підписав указ про ліквідацію в Галичині панщини, обіцяв скликати в державі парламент (рейхстаг). У Львові було дано згоду на формування національної гвардії.

Революція в Австрії дала поштовх польському і українському націо­нальним рухам. Польські кола негативно ставились до українського визволь­ного руху, не визнавали за населенням українських земель, у тім числі права Східної Галичини на самовизначення. Аристократичне крило польського руху, до якого належали полонізовані потомки українських магнатів вважали, що в Галичині нема українців, а є тільки польський народ.

На противагу польській "Центральній раді народовій", аристокра­тичному "Центральному комітету", українські сили 2 травня 1848 р. утворили Головну Руську Раду (1848-1851), що стало виявом боротьби українських мас. До неї ввійшли представники галицької інтелігенції, греко-католицького духовенства, а очолив її єпископ Григорій Яхимович. Головна Руська Рада (ГРР) мала представляти українців-галичан перед центральним урядом.

Друкованим органом ГРР стала газета "Зоря Галицька", що почала виходити у Львові українською мовою з 15 травня 1848 р. значним тиражем у 4 тис. примірників. У відозві Головна Руська Рада заявила: "Ми, русини галицькі, належимо до великого руського (тобто українського) народу".

То була перша в Галичині офіційна заява про те, що наддніпрянські і галицькі українці - одна нація. В умовах, коли польські кола заперечували саме існування українців в Галичині, така заява мала важливе значення.

Головна Руська Рада домагалася об'єднання всіх західноукраїнських земель — Східної Галичини, Закарпаття і Північної Буковини під правлінням Габсбургів і, отже, їхнього відокремлення від польських, мадярських і румунських виливів. Поляки доклали всіх зусиль, щоб цьому перешкодити і зберегти контроль над українською Галичиною.

На Східній Галичині під впливом Головної Руської Ради виникло 50 місцевих рад, які розгорнули боротьбу за перетворення Східної Галичини в окрему провінцію, створення української національної гвардії, запровад­ження навчання рідною мовою. На противагу польській національній гвардії, стали створювати загони української національної гвардії, які виступали під жовто-блакитним прапором.

Українські делегати в червні 1848 р. взяли участь у Слов'янському конгресі в Празі, де відстоювали право Східної Галичини на національну автономію і на якому слов'янський світ довідався про боротьбу українців Галичини за національне відродження.

Революційному піднесенню в Галичині сприяла активізація культурно-освітнього руху. У жовтні 1848 р. у Львові відбувся Собор руських учених -з'їзд українських працівників освіти, науки, культури. Була розроблена про­грама розвитку українського шкільництва. Яків Головацький виступив з науковою доповіддю, яка стала основою його праці "Розвідка о язиці южнорускім і єго нарічіях" (1849). На з'їзді було ухвалено рішення про створення Галицько-Руської матиці - культурно-освітньої організації, яка займалася виданням дешевих книг для народу. З'їзд підтримав друкування книг кирилицею замість латинської абетки.

Собор став важливою подією в освітньо-культурному житті галицької спільноти. Під впливом його рішення було відкрито в Коломиї першу українську читальню, а 1849 р. засновано Народний дім у Львові - осередок культурно-наукового життя західноукраїнського населення.

Широкого розмаху набула боротьба галичан за народну освіту. Австрійський уряд змушений був погодитися на запровадження викладання українською мовою в народних школах, уведення в гімназіях української мови як окремого предмету. У вересні 1848 р. вийшов імператорський указ про створення кафедри української мови у Львівському університеті, професором якої став Я.Ф. Головацький. Пожвавилась літературна діяльність послідовників Руської Трійці - М. Устияновича, А. Могильницького.

Революційна хвиля 1848 р. посилила національний рух в Північній Буковині. Буковина стала центром селянського руху на західноукраїнських землях. Рух очолив Лук'ян Кобилиця - найвидатніший і найпопулярніший народний бунтар. Він ще у 1843-1844 р. очолював рух селян - горян, був схоплений і посаджений у тюрму. Проте у 1848 р. Л. Кобилиця і І. Капущак із Станіславової округи стали депутатами загальноавстрійського рейхстагу, входячи до його лівого крила. Після придушення революції у Відні, Л. Кобилиця повернувся на Буковину, виступив за її політичну автономію, зорганізував кінний загін і зробив спробу підняти народне повстання проти австрійського панування на всій Буковинській землі. У квітні 1850 р. Л. Кобилиця був заарештований австрійськими військами, підданий катуванням і засуджений до заслання, в якому він невдовзі помер. Автор цих рядків вважає, що прагнення Лук'яна Кобилиці і його діяльність, спрямована на ліквідацію австрійської влади недооцінені в працях з історії. Народний ватажок першим перейшов від гасел про автономію українських земель до спроби їх практичної реалізації.

У Закарпатті угорське повстання 1848 р. проти австрійського уряду не мало ніякої підтримки, оскільки українці визискувалися мадярськими поміщиками і зазнавали національного гноблення. Це дуже розізлило мадяр. Головна Руська Рада у Львові зберігала лояльність до Габсбургів і була проти мадярського повстання. Революційні події загалом привели до відродження українського національного життя, в якому провідну роль відігравав А. Добрянський. У культурно-освітньому житті Закарпаття потрібно виокремити Олександра Духновича (1803-1865) - письменника, педагога, автора підруч­ників, який, однак, згодом почав підтримувати москвофілів.

Під впливом повстань в Угорщині і столиці імперії - Відні, вибухнуло повстання у Львові. 2 листопада 1848 р. австрійські війська почали бомбар­дувати Львів. Гарматним вогнем були частково зруйновані ратуша, університет. Керівники польської Народної Ради, що керували повстанням, підписали  капітуляцію. Головна Руська Рада засудила повстання і зали­шалася лояльною до австрійської монархії.

У 1849 р. в Австрійській монархії перемогла реакція. У 1851 р. була розпущена Головна Руська Рада. Австрійський уряд став, як і раніше, орієнтуватися в Галичині на польську аристократію, віддавши їй управління краєм.

Аристократичний Відень радше волів домовитися з польською аристо­кратією, а не з українцями. Східна Галичина залишалася під польською зверхністю, полишаючи галичанам цілковите розчарування. Наступ польсь­кого шовінізму з 1849 р. був гострим і сильним. Цей поворот 1849-1851 рр. спаралізував значну частину галицької інтелігенції, одна частина якої було усунуто від громадської праці на ниві українства, а друга взяла курс "на Москву". Так виникло в Галичині "русофільство". У 50-х роках прихильни­ками слов'янофільських ідей стали Я. Головацький, В. Ковальський та ін.

Російське втручання в австрійські справи під час революції 1848-1849 роках мало вплив на Галичину, на зростання русофільства і його тен­денції до москвофільства внаслідок захоплення московською силою і розча­руванням лицемірністю Відня. Москвофільський рух, виникнувши в сере­довищі інтелігенції, поширюється в Галичині, на Закарпатті і Буковині.

Та все ж, здобутки українства західноукраїнських земель були значними. У першій половині XIX ст. почалося суспільно-культурне відродження в Галичині. Альманах "Русалка Дністровая" став етапом у духовному розвитку західноукраїнського населення. Руська Трійця зіграла неперевершену роль в українському національному відродженні.

Національне відродження пройшло організаційний етап: українство Галичини заклало свою першу газету, перші культурно-світні організації, перший вищий навчальний заклад (кафедру української мови і літератури у Львівському університеті), першу політичну організацію (Головна Руська Рада).

Під час "весни народів" уперше було висунуто політичну програму укра­їнської автономії Східної Галичини. Так був закладений фундамент по­дальших національно-визвольних змагань.

 

28