yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->2.  Українська Держава і гетьмана П. Скоропадського

История Украины и её государственности

2.  Українська Держава і гетьмана П. Скоропадського

Як уже зазначено, 29 квітня 1918 р. за допомогою німців в Україні був вчинений державний переворот. На зміну режиму УНР Центральної Ради прийшов авторитарний режим генерала П. Скоропадського, який 30 квітня 1918 р., на з'їзді хліборобів ініціаторами якого виступили українські партії хліборобів-демократів і Сою) земельних власників, був обраний гетьманом України. Цього ж дня він відав грамоту до українського народу, повідом­ляючи усім про свій прихід Л влади. Він засудив Центральну Раду та її уста­нови як нездатні до державі )ї творчої праці і заявив, що для забезпечення

ладу і спокою він перед розпущеною Центральну Р; грамотою з'явився гетьманську необмежену владу на Україні, оголошує їм, усі її місцеві органи і установи. Услід за кий декрет про тимчасовий державний устрій України, який встановлював замість демократичної республіки свого роду конституційну спадкову монархію. Гетьману належала вся повнота законодавчої і виконавчої влади, він був також "верховним воєводою" армії і флоту. Ставши верховним правителем України, П. Скоропадський почав відновлювати старі дореволюційні порядки. Уряд, сформований гетьманом, складався переважно з російських кадетів та монархістів, яким була байдужою ідея української державності. У губерніях і повітах призначали старост - теж з колишніх генералів, поміщиків, царських чиновників. Під виглядом так званої державної варти відроджувалась стара охранка і поліція. Весь штаб та командування військових частин складалися з царських офіцерів. Почалося масове повернення поміщиків та великих промисловців в Україну. Особливо багато їх втікало з більшовицької Росії. їм поверталися землі, маєтки, заводи, фабрики, палаци, виплачувалася компенсація за нанесені збитки. Народні маси були позбавлені політичних прав і свобод, ліквідовано 8-годинний робочий день, відбирали у селян захоплені раніше ними поміщицькі землі та інвентар.

Гетьманський уряд не був цілком суверенний у своїх діях. Уся його діяльність проходила під суворим наглядом австро-німецької окупаційної влади. Вона не дозволяла гетьманові створиш регулярної української армії, ешелонами відправляли в Німеччину та Австро-Угорщину продукти з України.

Водночас гетьманський режим мав вагомі позитивні здобутки. За менш ніж 8-місячний період свого існування уряд гетьмана налагодив дип­ломатичні відносини з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Швейцарією, Бол­гарією, Польщею, Фінляндією, скандинавськими країнами, пізніше - з Англією, Францією та Румунією. Аналогічні взаємини були з Доном і Кубанню. 12 червня 1918 р. у Києві був підписаний прелімінарний (поперед­ній) мир між делегаціями України і РРФСР Цей акт визнавав Українську Державу, обидві сторони нав'язували консулірні взаємини. Але з підписан­ням остаточного миру радянська делегація зволікала, передбачаючи швидку поразку Німеччини.

Уряд гетьмана не погодився на відокремлення Криму і економічними санкціями примушував його до тісної співпраці з Україною. Великі до­сягнення були і в галузі фінансів - визначені українську грошову систему, засновано банки. Після руїни, яку принесла війна і більшовицька окупація, було відбудовано залізничні шляхи, пожвавився економічний розвиток України. Як писав очевидець, "після радянською голодування вражала казко­ва дешевизна цін на продовольчі запаси і величезний їх вибір на ринках".

Велике значення мали і судові реформи: врегульовано судову справу, створено сенат, ухвалено ряд нових законів. Поштивними були заходи щодо започаткування автокефалії Української православної церкви. Значних Успіхів досягнув гетьманський уряд в галузі освіти. У Києві та Кам'янець-Подільському в жовтні 1918 р. були відкриті здванові державні університети.

Почало діяти близько 150 українських гімназій, для початкових шкіл було надруковано кілька мільйонів підручників українською мовою. Величезне значення мало заснування Української академії наук, Національної бібліотеки, Національного архіву. За лічені місяці у сфері культури гетьман зробив те, про що мріяла українська інтелігенція віками.

Проте зазначені успіхи гетьманського уряду та його відносна ста­більність, припинення анархії в Україні ґрунтувалися виключно на авто­ритарній владі гетьмана, підтримуваній австро-німецькими військами. Саме в цьому крилася серйозна небезпека для України. Свавілля австро-німецьких властей та соціальна політика гетьманського режиму спричиняли в Україні щораз більше обурення та опір. Починається активна боротьба широких народних мас, збільшується кількість збройних загонів, що ведуть парти­занські дії. Найбільшим з них був загін під проводом Н. Махна, що діяв в районі Гуляй-поля на Катеринославщині. Опозиція проти гетьмана зростала. 15 травня опозиційні партії оформилися в Український Національно-державний союз. До нього увійшли: українські соціалісти-самостійники, соціалісти-федералісти, Трудова партія, а пізніше й хлібороби-демократи, українські соціал-демократи і егери. З самого початку Союз почав боротьбу проти гетьмана і його уряду як "буржуазного і неукраїнського". Інша впливова організація - Всеукраїнська земська спілка, яку очолював С. Петлюра, також засвідчила антигетьманські позиції. Опозиція щодо гетьманату особливо посилилася після того, як Український національно-державний союз перетворивсі на Український національний союз (УНС), а його головою з 18 вересня став В. Винниченко, який відзначався своїми утопічними лівими лозунгами.

Восени 1918 р. різко змінюється міжнародна обстановка. Країни австро-німецького блоку одна за одно Німеччині вибухнула революція, безпечне становище. Уряд май: австро-німецькі   війська.  Під неминучість поразки у війні переорієнтацію на Антанту, антибільшовицькі сили і неї капітулюють перед Антантою. У самій Ні-Усе це поставило гетьманський режим в не­се не мав власної армії і цілком покладався натиском зовнішніх подій та усвідомлюючи Німеччини, частина міністрів висловилася за Антанту підтримували тільки російські ставилися до "сепаратизму" народів колишньої Російської імперії, і також і України. Щоб отримати допомогу від Антанти, позбавлений внутрішньої підтримки гетьман зважився на рішучий крок: 14 листопада 1918 р. вір проголосив своєю грамотою про федерацію України з майбутньою небільшовицькою Росією. Тим самим він скасовував самостійність Української Держави. Проголошення федерації з Росією не зміцнило позицій гетьмана ш тільки серед українців, а й серед росіян, які прагнули не федерації, а ресторації єдиної і неподільної Росії. Це ще більше зміцнило ворожі настрої до гетьмана в Україні і прискорило вибух повстання проти нього. 13 листопада на таємній нараді УНС було обрано керівний орган повстання - Директорію, до якої ввійшли діячі УНР - вже відомі вам.

В Винниченко, як її голова, і С. Петлюра, проректор Державного українсь­кого університету Ф. Швець, київський адвокат П. Андрієвський, директор Департаменту залізниць А. Макаренко. 15 листопада Директорія оголосила про відновлення УНР і закликала населення до повстання проти гетьмана.

Війська Директорії розбили гетьманські частини під с. Мотовилівкою 18 листопада (30 км від Києва), після чого урядові війська стали переходити на сторону повстанців. Серед них була і Сердюцька дивізія - головна опора гетьмана. За якихось два тижні гетьманська держава була повалена. 2 грудня було оголошено заяву такого змісту: "Я, гетьман всієї України, впродовж семи з половиною місяців усі свої сили клав на те, щоб вивести край із того тяжкого становища, в якому він був. Бог не дав мені сили виконати це завдання. Тепер, з огляду на нинішні обставини, керуючись виключно благом України, я зрікаюся влади. Павло Скоропадський". Влада перейшла до гетьманського уряду, а 14 грудня 1918 р. до Директорії. Війська Директорії ввійшли до Києва, а 26 грудня вона урочисто проголосила про відновлення в Україні республіканського ладу.

Отже, гетьманат проіснував менше 8 місяців. У своїх діях він не був суверенним і цілком залежним від німецького командування. Гетьманові не вдалося вирішити два головні питання, поставлені революцією в Україні -соціально-економічне та національне. Спроба П. Скоропадського відновити стабільність шляхом реставрації дореволюційного соціально-економічного ладу, особливо на селі, була його найбільшою помилкою.

У національному питанні уряд проводив подвійну політику: маючи вагомі успіхи в галузі освіти і культури, він все ж привів українські націо­нальні партії до думки, що режим був українським за формою, але мос­ковським за змістом.

Водночас, гетьманат розкрив ідею української державності певній час­тині зрусифікованої соціальної та економічної еліти, що сприяло розширен­ню її соціальної бази і виходу за межі вузького прошарку української інтелігенції.

 

36