yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->3.       Рух Опору українського народу проти іноземної окупації

История Украины и её государственности

3.       Рух Опору українського народу проти іноземної окупації

Окупація німецькими фашистами і встановлення жорстокого терорис­тичного режиму спричинила збройну боротьбу українського народу в партизанських загонах і в підпільних організаціях. її започаткувало нере­гулярне військове формування Польська Січ - Українська повстанська армія під командуванням Т. Бульби-Боровця. Саме він першим підняв свої відділи проти окупантів. Серед визначних бойових операцій упівців Боровця було взяття в середині серпня 1941 р. Олевська, який до середини листопада був на Волині столицею, щось на зразок окремої національної республіки.

Восени 1941 р. з'являються підпільно-партизанські групи лівого спряму­вання. Поступово формується штаб партизанського руху під керівництвом ЦК КП(б)У. Його керівні кадри - командири загонів і з'єднань - форму­валися за згодою партійних органів. Це були колишні керівники партійних організацій, радянських органів влади. Усі вони були членами ВКП(б), підпільних обкомів партії, деякі навіть членами ЦК КП(б)У. Це стосується і підпільних груп та організацій.

Склад загонів і з'єднань комплектувався із партійних кадрів, військово­службовців, які залишалися поза фронтом, утікачів від німецького терору, військовополонених, які врятувалися втечею з німецьких концтаборів. їх постійно доповнювали повітряні десанти - розвідувальні кадри. У 46 парти­занських з'єднаннях, тисячах загонів розвідувально-диверсійних, підпільних організаціях та групах вели вперту боротьбу близько 600 тис. антифашистів.

Це, зокрема, також зазначали і вояки Української повстанської армії. "На величезному просторі полісько-білоруських лісів, - пише колишній курінний УПА М. Скорупський, - німці не могли собі дати ради. Загони советських партизанів посилили свою акцію. Пускали потяги під укоси, щоденно робили напади".

Одночасно формується протинімецький рух у середовищі ОУН. Уже на першій конференції ОУН у вересні 1941 р. прийняли рішення про підготовку до активної боротьби з німецькими окупантами. Волинь і Полісся стало територією зародження УПА.

Уже влітку 1942 р. обидві ОУН (бандерівців і мельниківців) відправля­ють у ліси Волині і Полісся значну частину своїх кадрів для боротьби проти німецьких окупантів і червоних партизанів. Перший відділ УПА організував на Поліссі в жовтні 1942 р. С. Качинський (Остап).

Під керівництвом ОУН були організовані інші військові підрозділи, які називали себе сотнями УПА.

В основу політичної платформи військових формувань УПА були покла­дені такі принципи:

-      беззастережне   визнання   ідей   Української   самостійної   соборної держави як найвищої ідеї українського народу;

-      визнання  революційних  методів  боротьби  за  вільну  Україну у поєднанні з методами визвольної боротьби;

-      проголошення більшовиків і німців окупантами України. При цьо­му ОУН і УПА підтвердили, що вони борються проти імперіалізму, а не проти російського чи німецького народів, які самі були поне­волені.

Після поразки німців під Сталінградом (початок лютого 1943 р.) значно зростає рух опору на українських землях. Центр національно-визвольної боротьби поступово переміщується в Західну Україну. До червня 1943 р. група "УПА-Північ" (командувач Клим Савур-Охрім-Клячківський), яка діяла на північно-західних землях, в боях з військовими частинами німців опанувала все Полісся і Волинь. Дії цієї групи поширюються на Вінниччину, Житомирщину, Умань та інші місцевості Правобережжя.

Улітку 1943 р. Українська народна самооборона в Галичині починає реорганізовуватись у повстанську армію - групу "УПА-Захід" (командувач полковник Шелест - Василь Сидор). Восени 1943 р. головним командиром УПА стає Роман Шухевич (Тарас Чупринка). В той час до УПА входить Буковинська українська самооборонна армія (командувач Луговий). Існувала ще група "УПА-Схід", яка діяла на півночі Житомирської, Київської і тери­торії Чернігівської областей.

 

Уваги і окремого наукового дослідження істориків заслуговує проблема участі представників інших національностей поневолених народів СРСР у боротьбі проти окупантів.

Уже в 1943 р. національні загони з кримських татар, грузинів, азербайд­жанців, донських, кубанських козаків, білорусів проводили активну боротьбу як з німецькими окупантами, так і з червоними партизанами. У листопаді 1943 р. за ініціативою УПА відбулася І Конференція поневолених народів Сходу, яка виробила політичні і, практично, організаційні заходи для зміцнення й поширення спільної боротьби проти окупантів. Ці підрозділи спільно з УПА проводили рейди в Крим, Кавказ, Білорусію, Литву, Польщу і Словаччину.

Багатонаціональним був і склад формувань червоних партизанів. Разом з українцями воювали білоруси, росіяни, поляки, італійці, євреї, французи, німці та представники інших народів.

Під час Другої світової війни український визвольний рух, прагнучи створити незалежну соборну національну державу, розпочав збройну боротьбу на два фронти - з гітлерівським німецьким та сталінським велико­державним імперіалізмами. З'явився і третій фронт-проти Армії Крайової і польської реакції. Еміграційний уряд Польщі у Лондоні та Армія Крайова прагнули зберегти в майбутньому своє панування на Західній Україні. Для досягнення цієї мети на східних окраїнах була запланована акція "Буря", яка призвела до кривавого конфлікту та збройної боротьби між УПА і АК. Незважаючи на зусилля УПА і численні переговори, порозуміння і союзу з Армією Крайовою проти спільних ворогів так і не було досягнуто. Боротьба УПА в Закерзонськім краю була, з одного боку, революційною боротьбою із сталінською тоталітарною системою, а з іншого - визвольною боротьбою проти польського гноблення і повернення українських земель у лоно України.

У липні 1943 р. розпочався рейд партизанського з'єднання С. Ковпака в Галичину. Основним його завданням була широка диверсійна акція в глибокому тилу німців, з наступними рейдами червоних партизанів у Словач­чину, Мадярщину. Німцям вдалося оточити ковпаківців в районі Делятина. Окрім запеклих боїв з гітлерівцями, сили яких переважали партизанів у Десятки разів, ковпаківцям в Чорному лісі довелося вести бої з підрозділами УПА. Наполовину розгромлені німцями і частинами УПА, партизани С. Ковпака змушені були повернутися на схід.

Неоднозначною є проблема створення і трагедія дивізії СС "Галичина". Радянська історіографія писала про неї як про дивізію фашистську, що боролася також і проти партизанського руху і мирного населення. Яка ж справжня історія її створення і подальша доля? Чому протягом десятиліть після війни серед громадськості України побутувала думка, про те, що Українські дивізійники - це фашисти, вбивці, погромщики, есесівці? Кому була вигідна така фальсифікація?

Німців, які прийшли в Україну в 1941 р., місцеве населення закономірно" вважало спочатку за визволителів від радянської тиранії. Однак, після подій ЗО червня 1941 р. німецькі окупанти перейшли до відкритої боротьби проти українського національно-визвольного руху. Після поразки під Сталінградом Червона армія наступала і всім стало зрозуміло, що німецькі фашисти програють війну. Тому українська громадськість Західної України в цей період прийшла до розуміння того, що війна може закінчитися тим, що Європа прийде на допомогу і зупинить навалу сталінського війська, що самій Україні для її незалежності потрібні будуть свої збройні сили. Таке боєздатне військове з'єднання у складі німецького 13-го армійського корпусу вермахту розглядалося ОУН-УПА як зародок і кістяк майбутніх збройних сил України.

Документи свідчать про те, що дивізія СС "Галичина" мала постійні зв'язки з УПА і підпільними групами націоналістичного підпілля. Крім того, з дивізії постійно переправлялася зброя до формувань УПА, в самій дивізії переховувались підпільники, коли за ними полювала німецька поліція. Фор­мування дивізії СС "Галичина" розпочалося у квітні 1943 р. Німці не дозволяли називати її "українською", тому що за німецьким законодавством Україна, як колонія, не могла мати окремої армії чи дивізії. Тому вона увійшла до складу військ СС і перебувала під наглядом СС (Вафен СС). Звідси і назва дивізії - СС "Галичина". Такі дивізії СС були сформовані із французів, голландців, датчан та представників інших народів Європи. Варто підкреслити, що дивізія ніколи не воювала ні проти своїх повстанців, ні проти Західної Коаліції. Головним її ворогом була Червона армія, яка мала прийти на територію західних областей України.

Незважаючи на те, що дивізію очолював бригаденфюрер Фрайтаг, а серед вищих офіцерів були німці, переважно всі інші офіцерські пости займали українці. Більшість тих, хто прийшов у дивізію, були гімназисти старших класів і студенти. До дивізії зголосилися близько 80 тис. добро­вольців. Усі вони були переконані, що воюватимуть за незалежність Української Держави проти радянських військ. Дивізія налічувала близько 13 тис. чоловік.

Виступаючи в присутності Гімлера перед боєм під Бродами, сотни Дмитро Паліїв заявив, що українці воюють поряд з Німеччиною проти більшовицької окупації України, за незалежну Українську Державу. Цей виступ Паліїва викликав різке незадоволення німців, і під час одного з боїв його застрілив у спину фашист. В боях під Бродами дивізія була розгромлена, з оточення вийшло близько 3 тис. чоловік. Частина дивізійників перейшли ряди УПА, а інша була переформована німцями і передислокована в тил. Д кінця війни рядовий склад дивізії вимагав від німецького командувань перейменування її у Першу  стрілецьку дивізію  Української армії.  Але гітлерівці, проводячи свою політику знищення слов'ян, не могли піти на це крок. Звісно, що воюючи на боці Німеччини, бійці дивізії були переконай що воюють проти ворога, воюють за Україну. Можливо історично це було їхньою помилкою, але вони чесно йшли до кінця. Це стало водночас і їх трагедією.

Наближення кінця війни створювало нову політичну ситуацію на українських землях. Події на фронті вимагали створення єдиного політичного керівництва збройною боротьбою на фронті і в тилу. 21-25 серпня 1943 р- відбувається ІІІ-й Надзвичайний збір ОУН, який визначив головні програмні вимоги: право кожного народу на створення своєї держави, рівність усіх громадян України, незважаючи на національну приналежність, свобода слова, друку, совісті і світогляду. На зборі було знову підкреслено, що ОУН бореться проти імперіалізму як СРСР, так і фашистської Німеччини.

З ініціативи ОУН(б) 11-15 липня 1944 р. була створена Українська Головна Визвольна Рада (УГВР), як Тимчасовий український парламент. Одночасно такі органи: Президія, Генеральний секретаріат, суд. В основу створення УГВР і її органів було покладено демократичний принцип. Зокрема, до складу УГВР увійшли представники різних регіонів України, а саме: голова Генерального секретаріату і секретар військових справ Р. Шухевич; голова Великого збору Р. Волошин; член Президії УГВР о. д-р Галянт, представник Української греко-католицької церкви; член УГВР Ю. Липа - відомий поет, письменник і науковий діяч УГВР; молодий письменник зі східноукраїнських земель Й. Позичанюк; заступник голови секретаріату УГВР майор П. Полтава та ін. УГВР прийняла Акт присяги УПА, перший Універсал до українського народу. Присягу на вірність Україні склав особовий склад усіх частин УПА. Одночасно були визначені плани збройної боротьби проти більшовизму, в тому числі і в умовах підпілля.

Після поразки німецько-фашистських військ під Сталінградом, Курськом і Орлом настав докорінний перелом у ході війни. 23 серпня 1943 р. Червона армія зайняла Харків, 6 листопада - Київ. Відступаючи з Лівобережжя, німецькі окупанти зруйнували Дніпропетровськ, Полтаву, Кременчук, Київ та інші міста. Наприкінці 1943 р. радянські війська зайняли Східну Волинь -Житомирщину, а весною 1944 р. - Західну Волинь (Луцьк і Рівне), Поділля, а згодом Буковину (30 березня - Чернівці), частину Східної Галичини (10 квітня - Тернопіль). В квітні 1944 р. було зайнято Одесу, в травні - Крим.

Потрібно зазначити, що до приходу Червоної армії у Львів, з весни 1942 р. тут діяла антифашистська підпільна організація "Народна Гвардія їм. І. Франка". До приходу Червоної армії у місто, яке було центром західно­українських земель, оволодіти ним зробило спробу керівництво Армії Крайової Львівського округу, підпорядковане польському еміграційному Урядові у Лондоні. Коли війська 1-го Українського фронту наближались до міста, керівник округу полковник Філіпковський 23 липня віддав наказ про виступ у місті своїх сил - 5-ої піхотної дивізії АК та 14-го полку Язловецьких Уланів під командуванням майора В. Бялошевича загальною кількістю лизько 3 тис. чол. Однак розбити цими силами львівський окупаційний Рнізон і захопити місто аківцям не вдалося. Більше того, вони понесли суттєві втрати і змушені були відступити. Досить сильний опір ворога вдалося зламати радянським військам. Львів був зайнятий Червоною армією вранці 27 липня 1944 р. Наприкінці жовтня 1944 р. уся територія УРСР була звільнена від гітлерівців.

Під час Другої світової війни частина українських земель перебувала під румунською окупацією, а Закарпаття - під угорською. Під Румунською окупацією опинилися Північна Буковина, Бессарабія, Трансністрія. На цих землях було встановлено військово-поліційний терор, запроваджувалася румунізація. На Закарпатті угорська реакція проводила політику колонізації, репресій і переслідування місцевого українського населення. 29 червня 1945 р. згідно з договором між СРСР і Чехословаччиною до УРСР відійшла Закарпатська Україна.

Як видно, масовий рух Опору українства не був однорідним. Але його учасників   об'єднувало   головне   -  любов   до   Вітчизни   і   ненависть  до гітлерівців. Кожна зі сторін вносила свою частку до поборення і вигнання наймитських окупантів, яке настало 28 жовтня 1944 р.

 

47