yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->3. Діяльність Української Держави на світовій арені (1995-2005)

История Украины и её государственности

3. Діяльність Української Держави на світовій арені (1995-2005)

Певні успіхи адміністрації Леоніда Кравчука на міжнародній арені стали добрим підґрунтям для успішної міжнародної діяльності нової адміністрації Леоніда Кучми.

Проголошення курсу реформ та відмова від статусу ядерної держави вивели Україну зі стану міжнародної ізоляції. Восени 1994 - весною 1995 р. Міжнародний валютний фонд і Світовий банк підписали низку умов з укра­їнським урядом про фінансову допомогу українським реформам. Сильно змі­нилася й українська політика США. У списку країн, які одержували державну допомогу США, у 1996 р. Україна зайняла одне з найперших місць, усту­паючи лише Ізраїлю та Єгиптові. Білий дім дав недвозначно зрозуміти, що зацікавлений в існуванні самостійної української держави як у гаранті політичної стабільності в Центральній і Східній Європі.

Активізація зовнішньополітичної діяльності України у західному на­прямку виявилося в тому, що на 1 січня 1995 р. вона була членом 37 міжурядових міжнародних організацій, зокрема Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Європейського банку реконструкції і розвитку, у тому ж році стала повноправним членом Ради Європи. Відносини з НАТО, які розпочалися з підписання у 1994 р. програми співробітництва "Партнерство заради миру", дедалі зміцнюються. У липні 1997 р. у Мадриді підписано "Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО", а в 2001 р. Програму співробітництва на період до 2014 р. Авторитет Україні приносить участь у миротворчих силах ООН у гарячих точках світу.

Протягом 2000-2001 рр. Україна виконувала функції непостійного члена Ради безпеки ООН, безпосередньо впливаючи на вирішення найважливіших проблем сучасності. Упродовж 90-х років Україна уклала та виконує понад 2 000 міжнародно-правових документів, її визнали понад 150 країн, вона є членом 50 міжурядових організацій і бере участь у роботі понад 100 пос­тійних та тимчасових органів, створених у рамках цих організацій.

Українська зовнішня політика була багатовекторною - Україна проголо­шувала стратегічне партнерство одночасно як з Росією, так з США, Вели­кобританією, Німеччиною і Польщею.

Головними партнерами України на зовнішній арені були і залишаються дві супердержави США та Росія. Поряд з цим протягом 90-х років зміцнювався міжнародний авторитет України та її зв'язки з багатьма країнами світу. Особливе місце, безперечно, займають її західні сусіди, що поступово вливаються в Європейський Союз. У 1997 р. залагоджено суперечливі питання у стосунках України із Румунією та Польщею.

З червня 1996 р. Україна працює з нами через Центральноєвропейську ініціативу - регіональну організацію широкого профілю. Відтоді Україна бере участь у регулярних неформальних зустрічах президентів Центральної Європи. Шоста зустріч президентів була проведена у травні 1999 р. у Львові. Стосунки з Росією у перші роки незалежності були доволі складними. Головною проблемою був Крим та статус Севастополя, як головної бази колишнього Чорноморського флоту СРСР. Сепаратистські сили Криму постійно заохочувала Росія. Так, у січні 1992 р. Державна Дума Росії взялася переглядати конституційність актів передачі Криму Україні, а у липні 1993 р. проголосила Севастополь російським містом і головною базою російського Чорноморського флоту. Сепаратистські кола півострова, об'єднані у Республіканську партію Криму на чолі з Юрієм Мєшковим намагались відторгнути автономію від України і приєднати її до Росії. Проблему поділу Чорноморського флоту було вирішено лише 1994 р.

Безперечною заслугою нового президента України Леоніда Кучми було остаточне залагодження кримського питання. Користаючись з гострого конфлікту, що розгорівся між Мєшковим і кримським парламентом, 17 бе­резня 1995 р. Верховна Рада України відмінила дію конституції кримської автономії і ліквідувала інститут президентства у Криму. Місцеве населення байдуже відреагувало на заклики Мєшкова і російських сепаратистів до масової непокори, а Росія, що глибоко загрузла у чеченських справах, змушена була прийняти таке вирішення кримського питання.

Поряд з цим між Україною та Росією велася напружена боротьба за енергетичну незалежність, за ринки збуту озброєння та військової техніки тощо. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство з Росією було підписано лише 1997 р. (а ратифіковано лише у 1999 р.). Всупереч нормам своєї Конституції Україна за цим договором надала право на базування Чорноморського флоту Росії на період до 2017 р. Проте остаточну демар­кацію спільного з Україною кордону Росія постійно відкладає, посилаючись на різні причини.

У зовнішній політиці відбувся перехід від "багатовекторності" до зміцнення економічних зв'язків з Росією та декларування вступу у НАТО. ГУУАМ (консультативний форум України, Грузії, Молдови, Азербайджану та Узбекистану) створений у 1997 р. на противагу СНД, де домінує Росія, щоправда, у 2002 р. пережив кризу: Узбекистан призупинив своє членство у цій організації, як наслідок появи американських баз на його території та більш тісного співробітництва з Америкою. Основним напрямом співпраці тут є створення євразійського транспортного коридору, військово-технічне та економічне співробітництво.

На вимогу Заходу Україна у 2001 р. закрила Чорнобильську АЕС, не отримавши повною мірою обіцяних компенсацій.

Останім часом ускладнилися стосунки із США. З одного боку, внаслідок теракту у Нью-Йорку 11 вересня 2001 р. та розгортанням спільної з росія­нами боротьби з мусульманськими терористами відбулося перенесення цен­тру уваги США з України на Росію, з іншого боку - критика американського уряду внутрішньої політики адміністрації Кучми охолодила стосунки між Україною та США.

Особливо підірвав зусилля української дипломатії на зближення із Заходом скандал навколо т. зв. "Кольчуг" - радіолокаційних систем та виз­нання американським урядом автентичності записів, зроблених таємно у кабінеті Президента України, на яких йшлося про постачання цього війсь­кового обладнання в Ірак всупереч санкціям ООН. Проте, Празький самміт НАТО позитивно оцінив прагнення України вступити до складу цієї орга­нізації. А після входження в Об'єднану Європу сусідів України - Польщі, Словаччини та Угорщини, вступу до НАТО Румунії та Болгарії, очевидно, що альтернативи шляху на Захід для України не існує.

Так, протягом останніх років Україна змогла суттєво зміцнити свій автори­тет на міжнародній арені, конкретніших обрисів набув західний вектор політики. Одинадцять років незалежності продемонстрували світові життєздатність Української Держави. Очевидною стала важлива роль України як члена світового співтовариства, без якого неможливо вирішити багато міжнародних справ. Високий рівень українських технологій, значний освітній потенціал її громадян створили високий авторитет нашій державі. Підйом економіки та рівня життя на сьогодні залишається найважливішим стратегічним завданням влади. У випадку невиконання цього завдання Україні загрожує дезінтергація. На цю загрозу вказує, зокрема недавня заява глави уряду Туреччини про те, що його кінцевою зовнішньополітичною метою є повернення в межі Турецької держави усіх тих земель, які належали їй у ХУІІ-ХУШ ст. (натяк на Крим та Північне Причорномор'я), а також надання румунського громадянства всім бажаючим мешканцям Буковини. Отже, вирішення внутрішніх проблем стане запорукою входження України у число найрозвинутіших держав світу. Будівничі української державності (персонал»)

 

58