yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->Андрій Мельник

История Украины и её государственности

Андрій Мельник

Мельник Андрій (1890-1964), військовий і політичний діяч, родом з с. Якубова Воля на Львівщині. З початком Першої світової війни в рядах Легіону Українських Січових Стрільців. У 1916 р. після боїв на г. Лисоні потрапив до російського полону. З 1917 р. перебував в Галицько-Буковинському курені армії УНР. Один з найближчих соратників Є. Коновальця. У 1919 р. - начальник штабу Дієвої армії УНР, полковник.

Після поразки Визвольних змагань перебуває в еміграції. У Празі студіює лісоінженерну спра­ву. У 1922 р. повертається в Галичину, стає кра­йовим комендантом УВО. З 1924 р. відбув ув'яз­нення  в польській тюрмі. До вересня  1938 р.

А. Мельник перебував у Львові, як адміністратор лісів митрополита УГКЦ А. Шептицького. Одружений з дочкою адвоката С. Федика - Софією.

А. Мельник, будучи вірним ідеям націоналізму та шануючи пам'ять Є. Коновальця у жовтні 1938 р. очолив Провід Українських Націо­налістів. Після відомого розколу в ОУН з 1940 р. Мельник - голова т. зв. ОУН(м).

У роки Другої світової війни ув'язнений німецькою нацистською владою. Після звільнення проживав у Люксембургу. Провадив активне полі­тичне і громадське життя в середовищі української еміграції. Ініціатор ідеї українського світового конгресу і союзу українців.

Бандера Степан (1909-1959) відомий український політичний діяч, голова Революцій­ного Проводу ОУН, іменем якого названо націо­нально-визвольний рух ЗО-50-х рр. XX ст. Народився у с. Старий Угринів на Івано-Фран-ківщині в багатодітній сім'ї священника УГКЦ. Навчався в Стрийській гімназії, пізніше у Львів­ській політехніці на лісоагрономічному факуль­теті. Всебічно розвинута людина — учасник ба­гатьох громадських організацій: "Луг", "Пласт", "Основа", "Сільський Господар", "Просвіта". Спортсмен, добре грав у шахи, співав у хорі, опанував гру на гітарі та мандоліні. З ранніх років - член СУНМ та УВО. Неодноразово ув'язню­вався польською владою.

З   1929  р.  С. Бандера  в  рядах  Організації

Українських Націоналістів. У 1933 - 1934 рр. очолює Крайову екзекутиву ОУН на західноукраїнських землях. Під його керівництвом оунівці провели найбільш відомі акції, які сприяли піднесенню національно-визвольної бо­ротьби українців за волю і незалежну державу. Це - шкільна та протимоно-польна акція; низка замахів на представників польської окупаційної влади та українських колабораціоністів і вбивством представника більшовиків Майлова, як протест проти штучно інспірованого голодомору 1932 -1933 рр.; атентат на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького. С. Бандера проходив як лідер націоналістів у Варшавському та Львівському судових процесах. Засуджений на смертну кару, яку замінили довічним ув'язненням.

З початком Другої світової війни С. Бандера знову в рядах ОУН. Очолює ОУН (самостійників-державників). Безпосередній керівник проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 р. З 1941 р. по 1944 р. в'язень нацистських тюрем і концтабору Заксенгаузен.

С. Бандера одружений з донькою священика Ярославою Опарівською. Виховували трьох дітей: Наталку, Андрія, Лесю. Після війни проживали у Мюнхені.

С. Бандера залишив низку ідеологічних і програмних статей на теми українського націоналізму, які вийшли збірником "Перспективи української революції". Його ім'я увійшло в історію українського національно-визволь­ного руху, як раніше "мазепинець" і "петлюрівець". Так називали борців за волю України.

Загинув С. Бандера 15 жовтня 1959 р. від рук більшовицького агента Б. Сташинського.

Висновок

Підводячи риску під своїм минулим, ми не відмовляємося від жодної з його сторінок, не відрікаємося від власної історії. Вона вся наша і належить нам. XX ст., як і попередні епохи, що відійшли в історичне минуле - чудові й жорстокі, позначені як високими злетами людського духу та розуму, так і бездонними прірвами варварства. Вони принесли небачені випробування і водночас незабутній, омріяний багатьма поколіннями, акт відродження української державності.

На порозі XXI ст. і нового III тисячоліття є всі підстави з повним на це правом заявити, що Україна як незалежна, демократична й суверенна держава, відбулася, що ми, як нація, утвердилися у світі. Народ, який зумів вистояти і зберегти себе у вогненному горнилі революцій та двох спустош­ливих світових війн, братовбивчих конфліктів, нещадних голодоморів та репресій, підпільної правди й публічної брехні. Народ, який прийняв на себе удар Чорнобиля і затулив собою від глобальної катастрофи людство. Нація, яка відчула себе єдиним цілим.

Цивілізаційний вибір України вже зроблено остаточно. 24 серпня 1991 р. увійшло в життя українського народу як символ самоствердження у вільному культурному й політичному просторі.

Хоча наші здобутки у розбудові нової держави за роки її незалежності ще не такі, якими ми хотіли їх бачити, якими вони могли б бути. Багато складних проблем подальшого розвитку порушено, але не розв'язано. Нині, як і на початку 90-х років, аж ніяк не всі розуміють, яких наполегливих зусиль вимагає справжня трансформація країни в демократичну державу, якої вимогливості до себе потребує цей процес. Незалежність здобута, на перший погляд, таким легким шляхом, і досі не стала фактичною незалежністю від стереотипів свідомості, насаджених століттями бездержавності. Адже навчитися по-новому мислити, а відтак по-новому працювати, позбутися старих комплексів - справа багатьох років, яка вимагатиме нелегких зусиль влади, держави, народу.

Наша історична пам'ять, розуміння того, хто ми і якого роду, допомо­жуть нам зміцнити державу і зцементувати українську націю. Без усвідом­лення цього молодому поколінню буде важко творити і вести у прийдешнє країну, яка має все, щоб посісти гідне місце в європейському і світовому співтоваристі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

68