yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Історія->Содержание->3. Розпад України-Русі та його причини. Історичне значення Київської Русі

История Украины и её государственности

3. Розпад України-Русі та його причини. Історичне значення Київської Русі

Ярослав Мудрий перед смертю спробував розв'язати проблему запобі­гання міжусобної боротьби за київський престол. У розподілі земель і політичної влади він застосовував принцип старшинства в рамках родини. За старшим сином Ізяславом Ярослав закріпив Київ і Новгород з навколишніми територіями; другому сину, Святославу, віддав Чернігів; третьому, Всево­лоду, - Переяслав; четвертому, В'ячеславу, - Смоленськ, а молодшому, Іго­рю, - Володимир-Волинський. Як тільки в якомусь із цих князівств звіль­нявся престол, кожен із синів, за задумом Ярослава, піднімався на щабель ви­ще, аж доки не сягав вершини всієї системи - київського престолу. Ярослав запроваджував нову форму правління країною, в основу якої покладено принцип сеньйорату, коли влада в країні мала переходити до братів за старшинством. Але фактично, поділивши територію країни між своїми синами, він тим самим підірвав її єдність, тому що у великого київського князя не було жодного виконавчого органу, який би міг утримувати її терито­ріальну цілісність.

Після Ярослава ускладнилася і міжнародна ситуація для Київської Русі. У 1068 р. Ізяслав зазнав поразки від половців - кочових орд, які з'явилися у причорноморських степах у XI ст. На віче у Києві було вирішено зібрати військо і дати половцям відсіч, з вимогою до князя видати зброю. Той не дав, побоюючись, що військо може виступити і проти нього. В результаті розпочався бунт і кияни проголосили князем Всеслава, який до того княжив у Полоцьку, без його згоди, унаслідок чого утік з Києва. В той час до міста повернувся Ізяслав, закликавши на допомогу польське військо. Все ж втримати владу йому так і не вдалося. Міжусобна боротьба набрала великого розмаху. На короткий період на престол засів енергійний і освічений Святослав Ярославич (1073-1076), а після його смерті - брат Всеволод, якого відразу ж вигнав Ізяслав. Скориставшись допомогою польських військ, він втретє зайняв київський престол (1077-1078). А у 1078 р. Ізяслав загинув у боротьбі з нащадками своїх братів - Святослава і В'ячеслава.

Наступним київським князем став Всеволод Ярославович, який князював 15 років (1078-1093). Державу поділив знову на уділи, але міжусобиць припинити не зміг, тому й розгорілась боротьба за землі, до якої було залучено половців. Першим їх привів на Русь Олег Святославич, прозваний в народі Гореславовичем.

Для припинення міжусобиць і досягнення певної згоди руські князі в 1097 р. з'їхались на з'їзд в Любеч, ініціатором якого став Володимир Мо­номах - онук Ярослава Мудрого. З'їзд закріпив поділ Русі на уділи між князями. Це означало, що принцип сеньйорату перестав діяти. На зміну йому прийшов "отчинний" порядок престолонаслідування від батька до сина. Водночас, князі погодилися укласти між собою оборонний союз і заборонити укладання приватних союзів з половцями. Щоправда, ухвали з'їзду відразу ж були порушені, бо знову спалахнули міжусобиці. Іще декілька разів князі збиралися на такі з'їзди, щоб домовитися про припинення міжусобиць. їм вдалося дійти згоди лише в одному - щодо організації спільних походів проти половців. У 1103 р. княжі полки розбили половецькі загони у степах і з багатою здобиччю повернулися назад. Вдалим був і наступний похід 1111 р. У цих походах особливо відзначився переяславський князь Володимир Мономах.

У 1113 р. помер київський князь Святополк, який не користувався популярністю серед киян, особливо за його дії щодо підвищення податків та ін. Смерть князя спричинила у Києві заворушення: народ громив двори наближених до князя бояр, купців, лихварів. Своєю чергою боярство, налякане погромом, вирішило запросити на престол Володимира Мономаха. Це саме вчинило і київське віче.

Володимир Мономах, ставши великим князем (1113-1125), знову об'єд­нав навколо Києва переважну більшість руських земель. Значну увагу він звернув на зміцнення внутрішнього становища держави. Щоб ліквідувати причини народного незадоволення, він видав низку законів проти надмірного підвищення процентів за позику, закон про охорону збанкрутілих купців і закупів селян. Значним впливом і владою користувався Мономах серед князів і вимагав від них беззастережного послуху. Він поновив спроби приєднання до Русі Північного Причорномор'я. Навіть вдалося йому захопити міста у пониззі Дунаю. Це справило велике враження на Візантію. Внаслідок цього і з'явилась легенда про те, що візантійський імператор для того, щоб задобрити Володимира прислав йому володарські відзнаки, а між ними й корону - "шапку Мономаха".

Значний інтерес продовжує викликати твір, написаний Володимиром Мономахом - "Повчання дітям", в якому князь подає практичні поради щодо управління країною своїм нащадкам. Авторитет князя Мономаха був такий великий, що він без будь-яких перешкод передав престол старшому синові Мстиславові.

За час свого правління Мстиславу (1125-1132) вдалося зберегти єдність держави. Він продовжував політику свого батька. Після його смерті завершився недовговічний період в історії Київської Русі, коли зосередження земель навколо Києва було основним завданням держави.

Після смерті Мстислава з новою силою спалахнули міжусобиці, про що свідчить лише один факт: протягом XII ст. на київському престолі побувало близько 40 князів.

У 1169 р. володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський, син Юрія Довгорукого напав на Київ і жорстоко його пограбував. Цей факт можна вважати початком національного протистояння українців і велико­росів. Кияни прогнали Андрія, але занепад Київської держави не припинився. Уже в середині XII ст. на території колись єдиної могутньої держави утво­рилося 15 удільних князівств. Серед причин розпаду Київської Русі можна виділити такі:

-     величезні простори держави, до складу якої входили крім українців (більше 20 різних племен і народностей) і неслов'янські племена - ведь, чудь, меря, мешера, чорні клобуки та інші, що призводило до труднощів управління з одного центру;

-     недосконалість державного апарату і системи престолонаслідування сприяли   відцентровим   тенденціям   окремих   племен   і   народностей Київської Русі;

-     негативні наслідки для Київської держави мав занепад торгівлі. Це спричинено трьома чинниками:

1)     половці, осівши в степах, відгородили Русь від Каспійського моря і не пропускали купців з Русі;

2)    у період хрестових походів головні східні торгові шляхи із Західної Європи перемістилися на Середземне море і Малу Азію, а Русь опинилася на узбіччі;

3) у той період ослабла Візантія, що зумовило зменшення її торгівлі з Руссю. А із занепадом торгівлі занепали міста, ремесла і в цілому Київська Русь.

Водночас слід зазначити, що період існування Київської Русі займає важливе значення в історії України. Адже головний осередок цієї держави фактично сформувався на території сучасної України, а її основою стало Середнє Подніпров'я з Києвом, який перетворився на центр об'єднання слов'янських племен і столицю держави. Заснували цю державу ті, хто здавна проживав на цих землях у VI-VIII ст. - це поляно-антська народність, яка була генетичним ядром майбутньої української нації і називалася "Руссю".

Розпад Київської Русі як єдиної держави був притаманний не тільки їй. Аналогічні процеси відбувалися і в інших країнах Європи. Але вони спромоглися вийти з цієї ситуації оновленими і сильними. З Україною-Руссю, на жаль, так не сталося, а в час свого найбільшого ослаблення вона стала здобиччю грізного ворога - монголо-татарських орд. їхнє нашестя завершило занепад давньої держави. Все ж національні державницькі традиції не були втрачені, їх перейняла спадкоємиця Київської Русі -Галицько-Волинська держава.

 

 

 

 

 

8