yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 3. Принципи конституційно-правового статусу особи

Конституційне право України

§ 3. Принципи конституційно-правового статусу особи

Одним із важливих елементів конституційно-правового ста­тусу особи в Україні є його принципи, тобто засади, на основі яких здійснюються права, свободи та обов'язки особи і визна­чається місце особи в державі та суспільстві.

Такими принципами є: 1) належність людині основних прав і свобод від народження і їх невідчужуваність; 2) відпо­відність правового статусу особи в Україні вимогам і стандар­там, які на сьогодні склалися в міжнародному співтоваристві; 3) поєднання індивідуальних інтересів особи з інтересами ін­ших осіб, держави і суспільства; 4) загальність конституцій­них прав, свобод і обов'язків; 5) юридична рівність громадян України, їх рівноправність; 6) гарантованість конституційно­го статусу особи; 7) заборона незаконного обмеження консти-

туційних прав і свобод громадян України; 8) принцип єдності прав і обов'язків; 9) гуманістична спрямованість основ право­вого статусу особи; 10) загальнодоступність основних прав і свобод людини і громадянина.

Принцип належності людині основних прав і свобод від народження і їх невідчужуваність знайшов чітке втілення в ст. 21 Конституції України: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужувани-ми та непорушними». Конституція України визначає, що ос­новні права і свободи є невідчужуваними, і, відповідно, нале­жать кожному від народження і визнаються основними для людини і громадянина.

Визнання природного характеру прав людини є важливим ціннісним орієнтиром для законодавця, який у позитивному праві покликаний закріпити природні права особи. Характе­ризуючи основні права людини як невідчужувані, Консти­туція України підкреслює неможливість і неприпустимість позбавлення людини цих прав і свобод. Цьому слугує і поло­ження частини другої ст. 22 Конституції про те, що конститу­ційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасо­вані, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу іс­нуючих прав і свобод. Більш того, у частині першій ст. 22 Конституції підкреслюється, що права і свободи людини і громадянина, які закріплені Конституцією, не є вичерпними.

Принцип відповідності правового статусу особи в Україні вимогам і стандартам, які склалися в міжнародному співто­варистві, проявляється в тому, що в нормах Конституції України втілені моделі, апробовані світовою практикою конс­титуціоналізму. Крім того, в ст. 9 Конституції встановлюєть­ся, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною націо­нального законодавства України. В ст. 55 Конституції закріп­лено, що кожен має право після використання всіх націо­нальних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних організацій, членом або учасницею яких є Україна.

Визнаючи міжнародні норми з прав людини, Українська держава бере на себе зобов'язання не тільки перед міжнародним співтовариством, а й перед усіма, хто перебуває під її юрисдикцією. Кожний індивід має право вимагати від держа­ви виконання взятих нею на себе міжнародних зобов'язань, і з цією метою особа може використовувати як національні ме­ханізми захисту, в тому числі можливості Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, так і звертатись до міжнародних судових й несудових органів.

Принцип поєднання індивідуальних інтересів особи з ін­тересами інших осіб, держави і суспільства є одним з визна­чальних принципів основ конституційного статусу особи в Україні. Він досить чітко закріплений у ст. 23 Конституції: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особис­тості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпе­чується вільний і всебічний розвиток її особистості». Консти­туція виходить з необхідності дбайливого ставлення до прав і свобод людини і громадянина, неприпустимості звуження або скасування прав і свобод. «Конституційні права і свободи лю­дини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України» (ст. 64 Конституції).

Принцип поєднання індивідуальних інтересів з інтересами інших суб'єктів правовідносин покликаний забезпечити нор­мальну життєдіяльність суспільства і кожної людини. Права і свободи людини і громадянина виражають багатоманітність інтересів особи в різних сферах життя. Вони надають людині свободу вибору і самовизначення і водночас встановлюють ме­жі такої свободи. Суспільство з розвинутими демократични­ми традиціями, визнаючи значущість індивідуалізму як чин­ника суспільного розвитку, не може допустити, щоб індивіду­алізм переростав у егоїзм, неповагу до інтересів суспільства, інших людей. Ніяке суспільство не може надати людині без­межної свободи, оскільки це породжує анархію, свавілля, конфлікти індивідуальних інтересів.

Тому система конституційних прав і свобод людини і гро­мадянина в Україні формується таким чином, щоб забезпечи­ти законні інтереси людей і запобігати можливим порушенням їх прав і свобод у результаті зловживання ними з боку інших осіб. Цьому слугує насамперед конституційний принцип рів­ності, тобто рівності всіх перед законом, який означає відсутність у будь-якої особи привілеїв перед іншими людьми у пра­вовій сфері. Усі рівні в користуванні правами й свободами. У разі, коли права і законні інтереси людини порушуються в результаті зловживання з боку інших осіб, держава надає лю­дині можливість захищати свої права засобами, не забороне­ними законом. Поряд з цим особа має право використовувати державні засоби захисту своїх прав і свобод, які гарантуються Конституцією і законодавством України.

Принцип загальності конституційних прав, свобод і обо­в'язків означає, що закріплені в Конституції України права і обов'язки стосуються не окремих осіб, а всіх без винятку громадян Української держави. Не допускається ніяка ди­скримінація. Норми Конституції поширюються на всіх фізич­них осіб, які перебувають на території України. Визнаючи те чи інше право основним, держава виходить з можливості реа­лізації його всіма. Цим зумовлюється і процес розширення основних прав і свобод у міру створення відповідних соціаль­но-економічних передумов. Так, Конституція України вста­новлює, що права і свободи людини і громадянина, закріплені в Конституції, не є вичерпними. Обов'язки також несуть не окремі члени суспільства, а всі.

Юридична рівність громадян України, їх рівність як принцип основ конституційного статусу людини і громадяни­на в Україні є одним з основоположних. Ст. 24 Конституції встановлює, що «громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом», а частина перша ст. 21: «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах». У ст. 24 Конституції виділені два основні аспекти цього принципу: а) рівність громадян перед законом; б) рівність жінки і чоло­віка.

Рівність усіх перед законом означає, що закон, його припи­си рівною мірою є обов'язковими для всіх його адресатів, що суд однаково є доступним для усіх, і суд у своїй діяльності по розгляду спорів повинен керуватися тільки законом, а не якимись іншими підставами. У частині другій ст. 24 Консти­туції підкреслюється, що не може бути привілеїв чи обме­жень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігій­них та інших переконань, статі, етнічного та соціального по­ходження, майнового стану, місця проживання, за мовними та іншими ознаками. Таким чином, Конституція фіксує ши­рокий, але не закритий перелік таких підстав.

Рівноправність жінки і чоловіка чітко визначена в частині третій ст. 24 Конституції України, яка встановлює, що рів­ність жінки і чоловіка забезпечується: а) наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підго­товці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсій­них пільг; б) правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і ма­терям. Ці конституційні положення досить важливі, оскіль­ки до цього часу в Україні реально не забезпечуються для жінок рівні можливості реалізації прав. Жінок мало на керів­них посадах, серед народних депутатів України, підприємців, міністрів. В умовах зростання безробіття «кандидатами» на звільнення, як правило, є жінки. Тому ця конституційна нор­ма спрямована на забезпечення правового захисту прав жінок від будь-яких форм дискримінації за ознакою статі. Поточне законодавство України передбачає розгорнуту систему захо­дів щодо реалізації конституційного принципу рівноправнос­ті жінок і чоловіків.

Гарантованість конституційного статусу особи як прин­цип правового статусу людини і громадянина насамперед про­являється в положенні частини другої ст. З Конституції Укра­їни, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечен­ня прав і свобод людини є головним обов'язком. Кабінет Міністрів України «вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина» (п. 2 ст. 116 Конституції). Міс­цеві державні адміністрації на відповідній території забезпе­чують «законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян» (п. 2 ст. 119 Конституції). На прокуратуру Украї­ни покладається представництво інтересів громадян у суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121 Конституції).

Суб'єктом, який насамперед гарантує права і свободи осо­би, є держава, її роль як гаранта випливає з перелічених та інших конституційних норм, особливо положень ст. З Конс­титуції. Держава забезпечує захист прав і свобод через діяль­ність усієї системи державних органів. Так, Президент Украї­ни є гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (частина друга ст. 102 Конституції) . Парламент України приймає закони, які спрямовані на забез­печення прав людини і громадянина, приймає на посаду і звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Завдання по створенню умов для реалізації прав і свобод людини і громадянина виконують не тільки дер­жавні, а й недержавні інституції: органи місцевого самовря­дування, громадські об'єднання, насамперед профспілки, творчі спілки, жіночі, молодіжні, ветеранські організації.

Заборона незаконного обмеження конституційних прав і свобод громадян України як один із принципів основ консти­туційного статусу особи випливає з гуманістичної сутності і призначення Конституції України, демократичних засад кон­ституційного ладу. У загальному вигляді він закріплений у частині третій ст. 22 Конституції: «При прийнятті нових за­конів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод». Це поло­ження доповнюється нормою Конституції про те, що «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обо­в'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними» (частина третя ст. 57 Конституції).

Заборона на обмеження прав і свобод не є абсолютною. Лю­дина живе у суспільстві і її інтереси перехрещуються з ін­тересами інших осіб. Тому ст. 23 Конституції встановлює, що людина не повинна порушувати права і свободи інших людей. Обмеження прав і свобод людини і громадянина можливі, але ж підстави для цього чітко визначені в Конституції України. Так, ст. 64 Конституції України встановлює, що конституцій­ні права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обме-ження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Водночас і в цих умовах не можуть бути обмежені права і сво­боди, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Окремі обмеження в реалізації прав і свобод містяться в статтях Конституції України, що закріплюють конкретні права і свободи людини і громадянина. Так, у частині третій ст. 13 Конституції закріплюється: «Власність не повинна ви­користовуватися на шкоду людині і суспільству»; в ст. 41 Ос­новного Закону підкреслюється непорушність приватної влас­ності. Разом з цим встановлюється можливість примусового відчуження об'єктів права приватної власності. Але це може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необ­хідності та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з подальшим повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умо­вах воєнного чи надзвичайного стану. Частина третя ст. 13 Конституції України деталізується в частині восьмій ст. 41 Основного Закону, в якій закріплюється: «Використання влас­ності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну си­туацію і природні якості землі».

Гуманістична спрямованість основ правового статусу осо­би найбільш чітко відбивається в конституційному положен­ні про те, що людина є найвищою соціальною цінністю. Істо­рія виникнення і розвитку прав і свобод людини свідчить, що джерелом рівноправності і гуманізму є природна сутність лю­дини. Історичний зміст гуманізму полягає в боротьбі за спра­ведливе, засноване на рівноправності суспільство. Соціальна справедливість — головна риса гуманізму. Гуманізм як осно­воположний принцип державного і суспільного ладу лежить в основі конституційно-правового статусу людини і громадяни­на. Положення ст. З Конституції України визначають гума­ністичну спрямованість конституційного регулювання сус­пільних відносин, демократичний вектор розвитку націо­нальної правової системи. Ідеї гуманізму мають юридичне вираження в чинній Конституції України, в поточному зако­нодавстві.

У Конституції України другий розділ починається не з со­ціально-економічних, як було раніше, а з громадянських (особистих) прав і свобод, тобто з прав і свобод, які утверджу­ють гідність людини, її честь та репутацію. Численні статті Конституції, що регламентують процедуру захисту таких цін­ностей, спрямовані на обстоювання процедур захисту ціннос­тей, гідності людини, навіть якщо вона винна в скоєнні пра­вопорушення.

Гуманістична спрямованість конституційно-правового ста­тусу людини і громадянина проявляється також у наданні пільг окремим категоріям осіб. Виходячи з гуманістичних принципів, Конституція України і поточне законодавство пе­редбачають систему пільг і переваг для тих, хто нужденний, потребує захисту (діти, жінки, хворі, інваліди тощо). «Грома­дянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону» (частина друга ст. 47 Конституції); «Утримання та виховання дітей-си-ріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, поклада­ється на державу. Держава заохочує і підтримує благодійни­цьку діяльність щодо дітей» (частина третя ст. 52). Головна мета надання пільг і переваг окремим категоріям осіб полягає в тому, щоб вирівняти фактичне становище всіх громадян України, створити більш-менш рівні можливості для розвит­ку нерівних за своїм станом людей, зрівняти поки що не одна­кові їхні житлові умови, зменшити фактичну нерівність. У цьому досить яскраво проявляється демократичний потен­ціал Конституції України, конституційного законодавства в цілому.

Принцип єдності прав і обов'язків як принцип основ кон­ституційного статусу особи виражається не тільки в тому, що у кожного є як права, так і обов'язки, а й у тому, що багато прав є водночас і обов'язками. Найбільш чітко цей принцип закріплений у ст. 23 Конституції України, що не буває прав без обов'язків. Так, ст. 13 Конституції проголошує, що кож­ний громадянин має право відповідно до закону користувати­ся об'єктами права власності, а п. 8 ст. 41 Основного Закону передбачає, що використання власності не може завдати шко­ди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію І природні якості зем­лі, а ст. 66 Конституції встановлює, що «кожен зобов'язаний не заподіювати шкоди природі». З установленим у частині першій ст. 50 Конституції правом кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля кореспондується обов'язок оберіга­ти природу (ст. 66 Конституції).

Єдність прав і обов'язків виражається: а) в їх однаковій со­ціально-політичній однорідності; б) їх однаковій значущості і цінності; в) в їх узгодженості; г) в діалектичній взаємодії як парних категорій; ґ) у рівнозначності прав і обов'язків як міри поведінки суб'єктів (відповідно можливого і необхідно­го); д) неможливості роздільного (незалежного) функціону­вання і реалізації; е) в спільності цілей, шляхів і завдань роз­витку; є) у гарантованості з боку держави і однаковій зацікав­леності в їх здійсненні.

Принцип загальнодоступності основних прав і свобод як принцип конституційного статусу людини і громадянина озна­чає, що конституційні права і свободи належать кожному гро­мадянину України і він може їх у повному обсязі реалізовува­ти за наявності законних для того підстав. Для володіння правами достатньо їх конституційного закріплення, а для ко­ристування — необхідні гарантії держави і активність самих громадян. Кожний громадянин, який досяг встановленого за­коном віку, за наявності інших вказаних в законі умов, має фактичну можливість користуватися правами і свободами і нести обов'язки.

 

28