yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 5. Індивідуальні і колективні права

Конституційне право України

§ 5. Індивідуальні і колективні права

Конституція України закріплює права і свободи, які мо­жуть реалізовуватися як індивідуально, так і колективно. На­приклад, право на працю реалізується індивідуально (частина перша ст. 43 Конституції), а право на страйк, на захист своїх економічних і соціальних інтересів (частина перша ст. 44 Конституції) — тільки колективно. Тільки колективно може бути реалізоване право громадянина України на збори, мітин­ги, походи, демонстрації (частина перша ст. 39 Конституції).

Індивідуальні і колективні права тісно взаємозв'язані, хо­ча й різні за своєю природою. Основою їх взаємозв'язку є принцип: реалізація колективних прав не повинна обмежува­ти прав і свобод індивіда.

Право індивіда — це природне право, яке йому притаманне від народження. Воно є однією з головних цінностей людсько­го буття і водночас мірилом усіх процесів, які відбуваються в суспільстві. Порушення природних прав людини деформує розвиток суспільства і дегуманізує саме це суспільство. Між­народне співтовариство виробило принцип людського виміру, який в останній чверті XX ст. став орієнтиром у складних і суперечливих процесах, які мають місце і сьогодні у світі.

Колективні права (право народу, право нації, право спіль­ноти, асоціацій) не є природним, оскільки вони формуються і кристалізуються в міру становлення інтересів тієї чи іншої спільноти, колективу, їх не можна розглядати як суму індивідуальних прав і свобод осіб, які входять до тієї чи іншої спільноти, колективу. Вони мають якісно інші властивості, які визначаються цілями й інтересами колективних утво­рень. Якими б різноманітними не були ці права, їх правомір­ність має визначатися людським виміром - - правами інди­віда. Колективні права не повинні ігнорувати прав людини, суперечити їм або обмежувати їх. Щодо цього винятком є надзвичайні ситуації, які створюють загрозу правам окремої людини, а отже, меті, яка об'єднує таку спільноту, є актуаль­ними і протиправними. У сучасному світі не завжди вдається чітко поєднати індивідуальні й колективні права. Так, супе­речності, які виникають між правами людини, правами дер­жави, народу, нації, національних меншин, малих народів, є однією з причин міжнаціональних конфліктів, у яких кожна зі сторін висуває свої аргументи правоти, справедливості, за­конності, обстоює своє право на суверенітет, свої претензії на перегляд кордонів, використовуючи при цьому історичні ар­гументи, що тлумачаться на свою користь, обстоюючи право на самовизначення.

Реалізація колективних прав пов'язана з волевиявленням народу. Так згідно з частиною другою ст. 5 Конституції право визначати і змінювати конституційний лад в Україні нале­жить виключно народові. Тільки народ України виключно всеукраїнським референдумом вирішує питання про зміну те­риторії України (ст. 73). У ст. 12 Конституція встановлює, що держава сприяє консолідації та розвитку української нації, етичної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

§ 6. Система конституційних прав та свобод людини і громадянина

Конституційні права, свободи і обов'язки, закріплені в Ос­новному Законі України, являють собою цілісну систему, яка забезпечує гідний конституційно-правовий статус особи. Від­повідно є необхідність і можливість провести їх класифікацію на основі різних критеріїв. Класифікація — один із суттєвих прийомів аналітичного способу вивчення державно-правових явищ. Можливість проведення класифікації прав особи зумо­влюється насамперед самим текстом Конституції, оскільки така можливість є тільки тоді, коли в ній містяться різні за змістом і в порівняно значній кількості права і свободи. Так, тільки другий розділ Конституції України містить 48 статей, тобто майже третину її тексту.

Класифікація прав і свобод людини і громадянина можли­ва на основі відповідних критеріїв: 1) залежно від суб'єктів вони поділяються на права і свободи людини і права і свободи громадянина. Обсяг прав у громадян більший, аніж у не гро­мадян; 2) залежно від виду суб'єкта вони поділяються на ін­дивідуальні і колективні; 3) за генезисом — на природні (при­роджені) і похідні (сформульовані в законах, в міжнародних пактах); 4) за характером утворення — на основні (конститу­ційні) і доповнюючі (конкретизуючі); 5) за черговістю їх включення до конституцій - - на права першого, другого та третього поколінь; 6) за ступенем їх абсолютизації поділяють­ся на такі, що підлягають обмеженню, і такі, що не підляга­ють обмеженню; 7) за змістом -- на громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні і культурні.

Найбільш поширеним в юридичній літературі критерієм класифікації прав і свобод людини і громадянина є їх зміст. Тому за основу аналізу конституційних прав ми беремо остан­ню класифікацію прав, тобто їх поділ за змістом.

 

30