yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 7. Особисті права і свободи

Конституційне право України

§ 7. Особисті права і свободи

Особисті (громадянські) права і свободи є основою правово­го статусу особи і до них належать права: на життя; на повагу до гідності; на свободу та особисту недоторканність; на недо­торканність житла; на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; на невтручання в особисте та сімейне життя; на вільний вибір місця прожи­вання; на свободу думки і слова; на свободу світогляду і віро­сповідання (ст. 27— 35 Конституції України).

Право на життя є найголовнішим, невід'ємним правом ко­жної людини. Воно є визначальним, оскільки життя людини — це найвища цінність. Це право передбачено міжнародними правовими актами з прав людини. Уперше в нашій державі це право закріплене у ст. 27 Конституції України 1996 p., яка передбачає, що кожна людина має право на життя, і ніхто не може бути свавільно його позбавлений. На державу покладе­ний обов'язок захищати права особи від протиправних пося­гань. Водночас частина третя ст. 27 Конституції встановлює, що «кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань». Після вступу України до Ради Європи в нашій державі був накладе­ний мораторій на застосування смертної кари, згодом вона бу­ла скасована. Новий Кримінальний кодекс України, який вступив у дію 1 серпня 2001 р. не передбачає такого виду по­карання, як смертна кара.

Право на повагу до гідності людини є невід'ємною озна­кою цивілізованого суспільства. Воно є загальновизнаним на міжнародному рівні. У ст. 21 Конституції України закріплю­ється, що «усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах». Ст. 28 Основного Закону, встановлюючи повагу до людської гідності, закріплює, що ніхто не може бути підданий катуван­ню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Причому людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Ця конституційна норма відповідає поло­женням Конвенції проти катувань та інших жорстоких, не­людських або таких, що принижують гідність, поводження і покарання, прийнятої 1948 p., учасницею якої є Україна. На­явність цієї норми в Конституції України свідчить про те, що повага до людської гідності є правовим обов'язком посадових осіб, усіх працівників державних структур. Але, як свідчить життя, ця конституційна норма часто порушується. Слід за­значити, що конституції багатьох країн світу закріплюють принцип гідності людини в тісному зв'язку з народним суве­ренітетом і основними обов'язками держави (наприклад, у Німеччині, Греції). Положення частини третьої ст. 28 Кон­ституції України про неможливість піддавання жодної особи без її згоди медичним, науковим чи іншим дослідам відповідає нормі ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і по­літичні права.

У системі основних особистих прав людини і громадянина велике значення має право на свободу та особисту недотор­канність. Це право послідовно проголошується в міжнарод­них документах: у Загальній декларації прав людини 1948 р. (ст. 3), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. (ст. 9), Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. (ст. 5). Згідно з цим правом ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підста­вах та в порядку, встановлених законом. Згідно з вимогами Конституції тримання під вартою може мати місце або як міра кримінального покарання, або як запобіжний захід на період досудового провадження, судового розгляду та набран­ня вироком законної сили. У цих випадках необхідне вмоти­воване судове рішення або обвинувальний вирок. Згідно з час­тиною третьою ст. 29 Конституції України тримання під вар­тою у разі нагальної необхідності може застосовуватися без попереднього вмотивованого рішення в суді. Але його обґрун­тованість протягом 72 годин має бути перевірена судом. У ра­зі незгоди суду із застосуванням тримання під вартою особа підлягає негайному звільненню. Кожна особа, яка заарешто­вана чи затримана, має право ознайомитися з мотивами свого арешту чи затримання та своїми правами. Особа або орган, які застосували такий захід, зобов'язані ознайомити заареш­тованого чи затриманого з мотивами арешту або затримання, а також з його відповідними правами.

Право людини на недоторканність житла. Приватне жит­тя складають і ті сторони особистого життя, у які людина не бажає втручання інших. Це як би своєрідний суверенітет осо­би. Тому значне місце в системі особистих прав посідає право людини на недоторканність житла.

Гарантія недоторканності житла означає, що не допуска­ється проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивова­ним рішенням суду. Англійське прислів'я «Мій дім — моя фортеця» чітко відображає сутність цього конституційного права; людина може робити в своєму домі те, що забажає. У невідкладних випадках, пов'язаних із урятуванням життя людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого воло­діння особи, проведення в них огляду і обшуку. Слід врахову­вати, що житлом за законодавством визнається і місце тимча­сового проживання (готель, дім-інтернат, гуртожиток, пан­сіонат тощо).

У Конституції України вперше встановлюється право лю­дини на захист своєї гідності і доброго імені. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім ви­падків, передбачених Конституцією України. Не допускаєть­ся збирання, зберігання, використання та поширення кон­фіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпе­ки, економічного добробуту та прав людини. Ці обмеження цілком відповідають міжнародно-правовим стандартам прав людини. Кожному громадянину України надається право зна­йомитися в органах державної влади, місцевого самовряду­вання, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Сут­тєве значення має те, що конституційно гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, а також право на відшкодування матеріаль­ної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, ви­користанням та поширенням такої недостовірної інформації. Це має принципове значення для забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Уперше в Конституції України 1996 р. закріплюється сво­бода пересування. Кожному, хто на законних підставах пере­буває на території України, гарантується свобода пересуван­ня, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюють­ся законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну. Водночас пото­чне законодавство встановлює обмеження в свободі пересу­вання і виборі місця проживання, що стосується місцевостей, в яких встановлений особливий режим (прикордонна смуга, закриті військові поселення, зони екологічного лиха тощо). Порядок в'їзду в Україну і виїзду за її межі регламентується окремим законом.

Конституція гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Ко­жен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене зако­ном. Підставами для цього є: а) інтереси національної без­пеки, територіальна цілісність України; б) забезпечення гро­мадського порядку; в) запобігання заворушенням чи зло­чинам; г) запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно; ґ) підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Ці конституційні положення відповідають за­гальновизнаним міжнародним нормам, зокрема нормам Між­народного пакту про громадянські і політичні права (ст. 18— 19), які передбачають право кожної людини на безперешкод­не дотримання своїх поглядів та на їх вільне вираження. У цьому аспекті суттєве значення має ст. 15 Конституції Укра­їни, яка закріплює, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності.

Право на свободу світогляду і віросповідання закріплене у ст. 35 Конституції України, яке включає в себе свободу спо­відувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безпере­шкодно відправляти одноособове чи колективно релігійні культи і релігійні обряди та вести релігійну діяльність. Це конституційне право людини відповідає Міжнародному пакту про громадянські і політичні права (ст. 18). Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Принципове значення має конституційне положення про те, що церква і релігійні орга­нізації в Україні відокремлені від держави, а школа від церк­ви, що жодна релігія не може бути визнана державою як обо­в'язкова. Право на свободу світогляду і віросповідання в Україні регламентується Законом України «Про свободу со­вісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р. Згідно з частиною четвертою ст. 35 Конституції ніхто не може бути звільнений від своїх обов'язків перед державою або відмови­тися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку супере­чить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

 

31