yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 8. Політичні права і свободи

Конституційне право України

§ 8. Політичні права і свободи

Політичні права і свободи --це права, які належать лю­дині як члену політичного співтовариства, коли він висту­пає насамперед як громадянин держави.

Ці права і свободи пов'язані з участю в суспільному житті, в управлінні державою. В Україні політичні права належать переважно громадянам, хоча деякими з них (наприклад, сво­бода об'єднуватися в неполітичні організації, право направ­ляти індивідуальні чи колективні письмові звернення) мо­жуть користуватись також іноземці і особи без громадянства. Громадяни, що асоційовані як народ, реалізовують владу, а громадянин як індивід бере участь у реалізації державної вла­ди. Щодо політичних прав правосуб'єктність у повному обся­зі настає з 18 років. Політичні права можуть реалізовуватися людиною та громадянином як індивідуально, так і колектив­но. Наприклад, тільки колективним є право на збори, мітин­ги, об'єднання у політичні партії та громадські організації, яке одноособове здійснити неможливо. Закріплені в Консти­туції України політичні права і свободи відповідають загаль­новизнаним міжнародним нормам, які передбачені у Міжна­родному пакті про громадянські і політичні права 1966 р. і Європейській конвенції про захист прав і основних свобод лю­дини 1950 р. та інших міжнародно-правових актах. Регла­ментація політичних прав і свобод здійснюється у відповід­них законодавчих актах, насамперед в законах про вибори, про всеукраїнський та місцеві референдуми, про політичні партії в Україні.

До політичних прав і свобод належать: право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації; пра­во брати участь в управлінні державними справами, у всеук­раїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обра­ними до органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня; право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації; право направляти індивіду­альні чи колективні письмові звернення (ст. 36—40 Консти­туції України).

Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу як безпосередньо, так і через ор­гани державної влади та місцевого самоврядування. Сувере­нітет українського народу — це найважливіша основа консти­туційного ладу України. Практичну реалізацію він отримує через реалізацію кожним громадянином своєї волі в політич­ному житті країни. Найбільш узагальненим, інтегруючим усі інші політичні права і свободи є право громадян брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнсько­му та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обрани­ми до органів державної влади та місцевого самоврядуван­ня. Право кожного громадянина брати участь в управлінні справами держави — важлива ознака демократизму держави. Навіть у конституціях тоталітарних держав це право проголо­шується, хоча і має формальний характер. Поточне законо­давство України про вибори, про всеукраїнський та місцеві референдуми детально регламентує ці права громадян.

Важливим правом, яке безпосередньо стосується участі громадян в управлінні справами держави, є закріплене право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські орга­нізації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задово­лення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Громадські організації сприяють розвитку політичної активності і самодіяльності громадян. Прийняття або вступ до таких організацій відбувається на добровільних засадах, і ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян чи обмежений у правах за на­лежність до політичних партій або громадських організацій. Причому всі об'єднання громадян рівні перед законом. За ра­дянських часів об'єднання громадян значною мірою були одержавлені і діяли під керівництвом КПРС без відповідної правової основи.

Конституція України (ст. 37) встановлює заборону щодо утворення і діяльності політичних партій та громадських ор­ганізацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквіда­цію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалю­вання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Політичним партіям та громадським організаціям забороняється мати во­єнізовані формування. Ці вимоги цілком відповідають світо­вим конституційним стандартам взаємовідносин держави і політичних угруповань. Заборона діяльності об'єднань грома­дян може відбуватися в судовому порядку.

За своїм змістом і характером право на об'єднання передба­чає можливість створення двох видів недержавних об'єднань: політичних партій і громадських організацій. Вимоги щодо права громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації та порядок їх створення передбачені ст. 36 і ст. 37 Конституції України, Законом «Про об'єднання громадян» від 16 червня 1992 р. та Законом «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р.

Право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації за­кріплене у ст. 39 Конституції України. Воно дає можливість громадянам України збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації. Про їх проведення ма­ють завчасно бути повідомлені органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування. В цій статті йдеться про публічні збори та інші публічні заходи з суспільно значущих питань. Тому таке право належить тільки громадянам. Воно відпо­відає загальновизнаним нормам міжнародного права, зокрема нормам Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини (ст. 11).

Обмеження реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання завору­шенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Особи, які порушили встановлений порядок організації і проведення публічних за­ходів, несуть відповідальність згідно з адміністративним за­конодавством .

Конституційні норми мають загальний характер. Тому є необхідність у прийнятті закону, який би детально врегульовував питання щодо права на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації.

Право на звернення встановлене у ст. 40 Конституції України, і воно є правом кожного направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування і службо­вих осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом термін. Закріплення цього права є вираженням демократичності на­шої держави і відповідає загальновизнаним міжнародним стандартам. У Законі України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. детально регламентуються питання практи­чної реалізації конституційного права людини на звернення, під яким розуміються викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви або скарги. Звернення мають розглядатись і вирішуватись у місячний термін від дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання (ст. 20 закону). За порушення передбаченого законом поряд­ку розгляду звернень, а також за переслідування громадян, що подали звернення, законодавством України передбачаєть­ся юридична відповідальність.

 

32