yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 2. Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства

Конституційне право України

§ 2. Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства

Проблема становлення громадянського суспільства на пост­радянському просторі -- одна з найбільш актуальних. І в літературі їй приділяється суттєва увага, що пов'язано з фор­муванням в країнах СНД правової державності, врахуванням позитивного досвіду конституцшно-правового регулювання суспільних відносин.

У системі нормативно-правових актів держави Конститу­ція України займає особливе місце: її норми мають найвищу юридичну силу, є нормами прямої дії. Вона визначає демок­ратичну спрямованість розвитку правової і політичної систем країни. Відповідно конституційні норми можуть активно впливати на темпи розвитку не тільки державних інституцій, а й структур громадянського суспільства. При цьому слід ви­ходити з того, що немає підстав жорстко протиставляти дер­жаву і громадянське суспільство, оскільки вони перебувають у діалектичному взаємозв'язку. Це знайшло відображення і в Конституції України, яка регламентує не тільки основи пра­вового статусу і систему органів державної влади, а й встанов­лює концептуально важливі положення щодо структур грома­дянського суспільства, зокрема політичних партій, професій­них спілок тощо.

На сьогодні для науки і практики державотворення акту­альною є проблематика громадянського суспільства. Це по­в'язано з тим, що Українська держава і суспільство перебува­ють на трансформаційному етапі свого розвитку. При цьому формування громадянського суспільства відбувається парале­льно із становленням правової державності. Незважаючи на те, що для їх усталеного розвитку створені належні конститу-ційно-правові засади, обидва ці процеси йдуть складно. Хоча в Конституції і є деякі недосконалі положення, вона є ґрунтов­ною основою становлення дієздатного громадянського су­спільства і правової державності. У цьому аспекті суттєве зна­чення мають закріплені в ній принципи конституційного ладу: народовладдя, державний суверенітет, поділу влади, політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, вер­ховенство права, Конституції і законів.

На сучасному етапі політична характеристика громадянсь­кого суспільства найбільш чітко коригується з процесом ста­новлення правової державності, в основі якого покладена ідея забезпечення прав людини і громадянина. Формування в Україні, як і у інших країнах СНД, громадянського суспільс­тва реалізується на конституційних засадах і відбувається в межах загальноцивілізаційних закономірностей і тенденцій з урахуванням регіональної специфіки та історичного етапу розвитку кожної країни. Цей процес базується на ґрунтовних конституційних приписах. Функціонування держави і струк­тур громадянського суспільства відбувається насамперед на базі норм Конституцій, в яких містяться норми-принципи, норми-цілі, норми-завдання, що мають основоположне зна­чення. Враховується досвід інших країн світу. Так, уперше в історії світового конституціоналізму в Конституції США 1787 р. був закріплений принцип поділу влади, який відіграє суттєву роль не тільки для узгодженого функціонування державного механізму і недопущення узурпації влади однією з гілок вла­ди, а й для громадянського суспільства, оскільки за опти­мального поділу влади досягається забезпечення прав і свобод людини і громадянина. А це головне призначення і завдання громадянського суспільства.

Безумовно, становлення такого суспільства значною мірою залежить від якості конституційного законодавства, і насам­перед Конституції, яка має закладати демократичні засади функціонування держави і суспільства. При цьому в умовах громадянського суспільства право є виразником не тільки во­лі економічно і політично пануючого класу, а й гуманістично­го імперативу свого часу, його моральних орієнтирів. У цьому аспекті важливе закріплення в Основному Законі України (ст. 21) положення, що усі люди є вільні і рівні у своїй гіднос­ті та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Зусилля держави і суспільства мають бути зосереджені на забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Це головне, на що має бути спрямована їхня діяльність. Конституція України 1996 р. досить детально і з урахуванням міжнарод­но-правових стандартів встановила конституційно-правовий статус особи. Третя частина конституційних статей присвяче­на правам людини і громадянина. Це досить важливо, оскіль­ки світовий досвід свідчить, що найбільш успішно розвива­ється та соціальна система, в якій найбільш повно розкрива­ється творчий потенціал людини. Саме вільна і відповідальна людина є головною рушійною силою складних суспільних відносин — політичних, економічних, соціальних, правових, етнічних, конфесійних, культурних. Участь особи у всіх сфеpax суспільної життєдіяльності забезпечується системою прав і свобод, в яких виражено прагнення людини на гідне життя і благополуччя. У цьому аспекті суттєве значення має закріп­лення в Конституції України (ст. 3) положення, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спря­мованість діяльності держави, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини і громадянина є головним обов'язком держави. У цій конституційній нормі чітко виражений новий підхід щодо взаємовідносин держави і громадянина: не людина для держави, а навпаки. У ст. З Конституції втілений персоноцент-ристський підхід, в основі якого -- пріоритет прав особи, а не соціоцентристський, що ґрунтується на пріоритеті прав дер­жави. У цій конституційній нормі закладена філософія Кон­ституції, основоположна її ідея - - пріоритет прав людини і громадянина.

Створення умов для забезпечення людиною своїх прав і свобод — основоположне завдання держави і структур грома­дянського суспільства. При цьому слід враховувати й те, що проблема прав особи в сучасному світі має як внутрішньодер­жавне, так і міжнародне значення. Національні інститути захисту прав і свобод людини доповнюються інститутами міжнародно-правовими, тобто людина стає суб'єктом міжна­родного права. Це свідчить про усвідомлення світовою спіль­нотою великої ролі, яку відіграють права і свободи людини в забезпеченні ефективного національного і міжнародного роз­витку. Права і свободи людини — це головна мета і важливий інструмент будь-якої демократичної правової держави, яка намагається забезпечити добробут і безпеку суспільства. Тому визнання, забезпечення і захист прав і свобод людини і грома­дянина має стати головним обов'язком Української держави, як це зазначено у ст. З Конституції. Саме за наявності таких умов може більш інтенсивно розвиватися процес становлення в Україні громадянського суспільства.

Державним інституціям слід викорінити традиційне став­лення до людини як до підданого, мовчазного виконавця дер­жавних команд і наказів. Опікунська, патерналістська політика держави має поступитися місцем партнерським відно­синам між громадянином і владою. Водночас суспільству слід усвідомити, що сутністю історичного прогресу, його змістом і рушійною силою є розвиток особистості шляхом розширення її прав і свобод, створення умов для їх реалізації. Відповідно всі структури і інститути суспільства і держави — це інстру­менти, які забезпечують права і свободи людини. Конститу­ція України, як у цілому конституційне і поточне законодавс­тво, --це спосіб забезпечення правових умов реалізації прав особи.

Дотримання прав і свобод людини не тільки сприяє роз­криттю творчого потенціалу особи, а й зміцненню держави, слугує забезпеченню стабільності конституційного ладу. Парт­нерські відносини суспільства і органів державної влади, розвиток інститутів громадянського суспільства - - важлива умова цивілізованого вирішення політичних і соціальних конфліктів, узгодження суперечливих і різноспрямованих групових інтересів, досягнення і підтримки громадянського миру і злагоди. Без цього неможливий стійкий і ефективний розвиток країни, її конкурентоспроможність у світовому спів­товаристві, у тому числі в економічній сфері.

Такі постулати, на жаль, далеко не завжди усвідомлюють­ся політичною елітою України, парламентаріями, органами виконавчої та судової влади. Про це свідчить глибоке розша­рування суспільства за матеріальним достатком, зростання корупції і організованої злочинності, жорстка конфронтація як між різними політичними угрупованнями, так і вищими органами державної влади (насамперед законодавчою і вико­навчою), поширення правового нігілізму, недотримання норм Конституції і законів не тільки пересічними громадянами, а й високими посадовими особами, в тому числі народними депу­татами, повсякденне порушення конституційних прав і сво­бод людини і громадянина, відсутність ефективних механіз­мів захисту цих прав особи. На такому стані із забезпеченням прав людини і громадянина неодноразово наголошували у своїх доповідях Президент України, Уповноважений Верхов­ної Ради України з прав людини, парламентські комітети, Ге­неральний прокурор України, науковці.

На цьому акцентують увагу і політичні партії, особливо в період проведення виборчих кампаній. Сьогодні в Україні по­над 100 політичних партій, але ситуація з правами людини не найкраща. У ст. 36 Конституції встановлено, що громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні пар­тії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, со­ціальних, культурних та інших інтересів. Як свідчить прак­тика, політичні партії, як вагома структура громадянського суспільства, що формується в Україні, не мають досвіду, а не­рідко й бажання захищати інтереси своїх членів.

Така ситуація з правами людини і громадянина в Україні, з правозахисною діяльністю політичних партій, інших струк­тур громадянського суспільства зумовлена низкою чинників, у тому числі історичними традиціями. З самого початку біль­шовицького перевороту досить чітко проявилася тенденція ужорсточення влади і відмови від демократичних і правових традицій, які розвивалися упродовж попередніх 50 років. Особистість відштовхувалася на периферію суспільного бут­тя. В. І. Ленін вміло скористався російськими традиціями дес­потичного управління і замість демократії, для якої не було навичок, проголосив диктатуру, що була більш схожою з ко­лишнім самодержавством. Більшовицька влада насильно зни­щувала ліберальні і демократичні партії, суспільні організа­ції і навіть пролетарські та селянські масові організації. Про це свідчить повною мірою і історичний досвід України. Біль­шовики встановлювали повний контроль над суспільством насамперед з допомогою цілеспрямованої системи ідеологіч­них заходів. У результаті суспільство переважно втратило са­мостійні канали контролю над державною владою. Фактично суспільство могло лише схвалювати курс, який був визначе­ний партійною елітою. В умовах тотального ідеологічного і політичного контролю над особою і суспільством державна влада, по суті, була безконтрольною. А безконтрольна влада не може реально захистити і забезпечити права і свободи лю­дини, хоча ці права ґрунтовно закріплювалися в нормах кон­ституцій, наприклад, в Конституції СРСР 1977 p., у Консти­туції УРСР 1978 р. Намагання влади на етапі перебудови роз­будити громадську ініціативу, щоправда, в контрольованих державою межах, закінчилася провалом, падінням конститу­ційного режиму і розпадом СРСР. «Керована демократія», за якої допускалися окремі громадські ініціативи, але під конт­ролем владних структур, не відбулася.

Розглядаючи процес становлення в Україні громадянсько­го суспільства і правової державності в аспекті забезпечення конституційних прав людини і громадянина, повною мірою слід враховувати історичний досвід взаємовідносин влади і суспільства. А він свідчить про те, що держава, яка нехтує правами і свободами людини і громадянина, неминуче зазнає катастрофи. Ні комуністичний режим, ні Радянський Союз не зникли б з історичної арени, якби забезпечувалися і захи­щалися права особи. Практика свідчить, що ні деспотичному самодержавству, ні тоталітарному радянському режиму так і не вдалося знайти оптимального розв'язання проблеми взаємо­дії державної влади і структур суспільства, що могло б забез­печити умови для сталого розвитку країни на демократичних засадах і реалізувати права і свободи людини. У свою чергу суспільство не зуміло конструктивно протистояти беззаконню і свавіллю влади, незважаючи на широкий комплекс прав, встановлених на рівні конституцій.

Тому сьогодні головним завданням держави і українського суспільства є реалізація прав і свобод особи. Трохи більш як десятирічний досвід існування України як незалежної, суве­ренної держави свідчить, що недостатньо проголосити і на­віть закріпити на рівні Конституції України пріоритет прав людини. Громадянському суспільству необхідно усвідомити, що сутністю історичного процесу, його змістом і рушійною силою є розвиток людської особистості, розширення, а не зву­ження прав і свобод особи. Важливо, щоб державні інститу­ції, структури громадянського суспільства були спрямовані на реальне забезпечення прав людини і громадянина.

Демократичні засади взаємовідносин державні і громадян­ського суспільства, в центрі яких перебуває особа, в деяких країнах світу налічує кілька століть (США, Англія, Фран­ція). В Україні — трохи більше десяти років. Тому, аналізую­чи стан реалізації і забезпечення прав і свобод людини і гро­мадянина в Україні на сучасному етапі, є підстави стверджу­вати, що права і свободи особи, незважаючи на ґрунтовне їх закріплення в Конституції України 1996 p., поки що не стали дійсною вищою соціальною цінністю для держави, що зумов­лено як попередньою історією, так і сучасними економічни­ми, соціальними та політичними проблемами. Державні ін­ституції ще не перебороли сформовані впродовж століть тра­диції недооцінки людини, її прав і свобод. У свою чергу громадянське суспільство в особі політичних партій та інших інститутів недостатньо активні в захисті прав і свобод особи. Тому концептуально важлива ідея пріоритету прав і свобод людини, закріплена в ст. З і в другому розділі Конституції України, поки що не стала «суспільним договором» влади і суспільства на нинішньому етапі державотворення і пра-вотворення. Необхідний термін для того, щоб держава не тільки декларувала на конституційному рівні, а й поважала, дотримувалась і захищала права і свободи людини як найви­щу соціальну цінність. Судячи з нинішньої економічної і со­ціально-політичної ситуації в Україні, потрібна довготривала і напружена робота політичних партій та інших інститутів громадянського суспільства, щоб права і свободи людини та їх гарантії визначали зміст і спрямованість діяльності Укра­їнської держави, як це закріплено в частині другій ст. З Кон­ституції.

При цьому слід враховувати, що розвинутому громадянсь­кому суспільству притаманний демократичний політичний режим правління, який характеризується: багатогранною участю громадян у політичному житті; активним використан­ням форм безпосередньої і представницької демократії; гаран-тованістю прав і свобод особи. Такий режим зацікавлений у діяльності політичних організацій, які виражають погляди різних політичних сил. Парадоксальність нинішньої ситуації полягає в тому, що проголошена у ст. 1 Конституції України правова, соціальна держава згортає соціальні програми, в то­му числі і стосовно потерпілих від Чорнобильської катастро­фи. Для громадян з'явилася значна свобода у виборі роду дія­льності, в тому числі в підприємницькій сфері. Уперше в істо­рії українського конституціоналізму в частині першій ст. 42 Конституції встановлюється, що кожен має право на підпри­ємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Таким чи­ном, держава перестала бути монопольним роботодавцем. Але водночас різко знизився рівень життя широких верств насе­лення, якість соціального забезпечення, безплатного медич­ного обслуговування та освіти.

Конституція України чітко закріпила право громадян на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і пе­реконань (ст. 34), на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35), об'єднання у політичні партії та громадські організа­ції (ст. 36), право на збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39). Водночас Конституція встановлює межі використан­ня зазначених та інших конституційних прав і свобод. Так, забороняється утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямо­вані на ліквідацію незалежності України, зміну конституцій­ного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, неза­конне захоплення державної влади, пропаганду війни, насиль­ства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворож­нечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населен­ня (частина перша ст. 37). Здійснення права на свободу світо­гляду і віросповідання може бути обмежене законом в ін­тересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (частина друга ст. 35).

Наявність відповідних меж для реалізації вказаних свобод необхідна в будь-якому, навіть у найдемократичнішому гро­мадянському суспільстві. Без таких меж ці цінності демокра­тії можуть набувати викривлених форм. Уже більше десяти років в Україні існує свобода слова — в пресі, на радіо і теле­баченні, на мітингах, в книгах, лекціях. Що це благо -- не­має потреби доводити. Водночас не секрет, що нерідко свобо­да слова далека від елементарних моральних цінностей. Є не­гативними наслідки цього процесу: поширення порнографії, низькопробної естрадної музики тощо. Все більшою мірою на засоби масової інформації впливають гроші. «Незалежні» ЗМІ відкрито слугують тим, хто їх утримує. Статті публікую­ться за платню з тією ж легкістю, що й реклама. Тенденція концентрації капіталу в засобах масової інформації посилю­ється в результаті державної «дерегуляції» в цій сфері діяльності. І ця проблема на сьогодні стає дуже актуальною. Про це свідчать і парламентські слухання щодо ЗМІ.

Громадянське суспільство формується людьми як відповід­на система економічних, політичних, правових і культурних відносин, автономна стосовно держави. Рівень розвитку та­ких відносин залежить передусім від міри свободи, відпо­відальності і активності громадян, від ефективності правових інститутів держави і ринкової економіки. Відповідно за цими напрямами має вестися конструктивна співпраця державних інституцій в Україні і структур громадянського суспільства, які формуються. Це кардинальний напрям суспільного роз­витку і вирішення нагальних проблем соціуму.

Контрольні запитання

1.  Дайте визначення поняття «громадянське суспільство».

2.  Розкрийте структурні елементи громадянського суспільства.

3.  Яка роль Конституції України, конституційного законодавства у фор­ муванні в Україні громадянського суспільства?

4.  Як між собою пов'язані процеси становлення в Україні правової дер­ жавності і формування дієздатного громадянського суспільства?

5.  Назвіть чинники, які заважають розвитку громадянського суспіль­ ства в Україні.

 

42