yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->Розділ 11 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Конституційне право України

Розділ 11 КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

§ 1. Поняття інформації, основні принципи інформаційних відносин в Україні

Побудувати демократичну, правову державу неможливо в закритому суспільстві. На сучасному етапі розвиток інформа­тизації соціуму визначає темпи його розвитку. Тому інформа­ційні відносини стають об'єктом правового регулювання і на­самперед конституційного законодавства. Це підкреслює роль інформації для держави й суспільства. Виходячи з цих мірку­вань, є всі підстави вважати, що відносини щодо інформації, її збору, використання і поширення мають бути предметом як правової регламентації з боку конституційного права, так і науки конституційного права і навчальної дисципліни.

В Україні на сучасному етапі державотворення в умовах розбудови нової правової системи значно зростає роль засобів масової інформації (далі - - ЗМІ), оскільки суспільне життя відбивається саме в масовій інформації, а на зміну техноген­ній цивілізації приходить інформаційна. З боку держави про­являється тенденція посилення уваги до конституційно-пра­вового регулювання організації і діяльності ЗМІ, формування національного законодавства про інформацію та інформатиза­цію.

Це пов'язано насамперед з тим, що Україна як суверенна і незалежна держава входить у міжнародний і європейський правовий простір. Вступ України до Ради Європи на засадах повноправного членства і приєднання до Європейської конвен­ції про захист прав і основних свобод людини зумовлюють необхідність приведення українського законодавства у відпо­відність до європейської системи конвенційних норм і стан­дартів захисту прав людини. У демократичних державах сучасне життя неможливо уявити без активного, впорядкова­ного руху та обміну інформацією. В умовах вільного і відкри­того суспільства, за допомогою інформації громадяни, особи без громадянства, державні та громадські структури задоволь­няють свої інтереси, реалізують конституційні права і свобо­ди. Інформація є інтелектуальним надбанням народу і держа­ви, складовою напрямів та темпів реформування економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень, ре­сурсом суспільства, який не повинен витрачатися безцільно і неефективно.

Сучасне інформаційне суспільство формується і ефективно розвивається тільки в умовах правової держави, яка базуєть­ся на безумовному застосуванні закону. Роль права в житті інформаційного суспільства є вирішальною, а всі його члени мають виконувати норми закону і діяти в межах та на підста­ві закону.

Важливою умовою для розбудови демократичної правової держави, формування громадянського суспільства є поінфор­мованість, яка безпосередньо пов'язана зі здійсненням прин­ципу гласності та реалізації демократичних прав і свобод гро­мадян — свободою совісті, слова, друку, права на отримання інформації. Гласність віддзеркалює рівень поінформованості громадськості про справжній стан справ у різних сферах со­ціальної практики. Демократія не може бути без гласності, без урахування державними структурами громадської думки, оскільки демократія — одна із основних форм політичної са­моорганізації суспільства, яка базується на демократичних світоглядних і ціннісних постулатах, нормах, установках. У юридичній літературі під гласністю розуміють один з фунда­ментальних конституційно-правових принципів засад конс­титуційного ладу України, який проявляється в забезпеченні безперешкодного руху інформаційних потоків про явища та процеси в політико-правовій системі відносин.

Для забезпечення поінформованості громадян та реалізації принципу гласності суттєве значення мають конституційні норми та чинне законодавство України про інформацію.

Конституцією України (ст. 34) уперше у вітчизняній кон­ституційно-правовій практиці закріплюється право кожного на інформацію, гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право віль­но збирати, зберігати, використовувати і поширювати інфор­мацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій розсуд.

Ця стаття Конституції відповідає положенням ст. 19 За­гальної декларації прав людини, статей 18, 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 1 ст. 10 Європей­ської конвенції про захист прав і основних свобод людини й тісно взаємопов'язана зі статтями 21, 23, 31, 32, 35 Основного Закону України. Положення статті необхідно розглядати як певний розвиток і конкретизацію положення частини третьої ст. 15, яким в Україні забороняється здійснення цензури. Ця стаття гарантує доступ до ЗМІ політичним партіям, рухам, громадським організаціям, профспілкам і кожній окремій людині.

Необхідно зауважити, що у частині третій ст. 34 є застере­ження щодо здійснення цих прав, яке полягає в можливості їх обмеження законом, якщо це стосується інтересів націо­нальної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошення інформа­ції, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторите­ту і неупередженості правосуддя. Застереження такого харак­теру притаманні нормам як міжнародних угод у галузі прав людини, так і європейського права.

Правові засади діяльності ЗМІ регулюються відповідними конституційними нормами та законами України «Про інфор­мацію» від 2 жовтня 1992 p., «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» від 16 листопада 1992 p., «Про телебачення і радіомовлення» від 21 грудня 1993 p., «Про ін­формаційні агентства» від 28 лютого 1995 p., «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 p., «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23 вересня 1997 p., «Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України» від 18 липня 1997 р. та іншими за­конодавчими актами про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародними договорами та угодами, ратифіко­ваними Україною.

Названі закони, грунтуючись на Декларації про держав­ний суверенітет України та Акті проголошення незалежності України, стверджують інформаційний суверенітет України і визначають правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

У зазначених законах встановлений правовий статус дру­кованих органів та інших засобів масової інформації, юридич­ні засади одержання, використання, поширення та зберіган­ня інформації, закріплено право громадян на одержання інформації в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також система інформації, її джерела.

У законодавстві чітко визначається статус учасників ін­формаційних відносин, досить докладно регламентується по­рядок доступу до інформації, забезпечення її охорони, захис­ту особистості та суспільства від неправдивої інформації.

Інформація - - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільст­ві, державі та навколишньому природному середовищі.

Відповідно до Закону «Про інформацію» (ст. 9) всі грома­дяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержан­ня, використання і поширення та зберігання відомостей, не­обхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.

Право вільного одержання інформації — це набуття, при­дбання, накопичення відповідно до чинного законодавства України документованої або публічно оголошуваної інформа­ції громадянами, юридичними особами або державою. Вико­ристання інформації - - це задоволення інформаційних по­треб громадян, юридичних осіб і держави. Поширення інфор­мації - це розповсюдження, обнародування, реалізація в установленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації. Зберігання інформації — це забез­печення належного стану інформації та її матеріальних но­сіїв.

Реалізація права на інформацію громадянами, юридични­ми особами і державою не повинна порушувати громадянські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

У процесі інформування виникають особливі суспільні від­носини, які називаються інформаційними. При цьому треба виходити з того, що різноманітність інформаційних відносин базується на економічних, державно-правових, соціальних, трудових, екологічних, кримінальних та інших відносинах, які є базовими, а інформаційні мають обслуговуючий харак­тер. Але їх значущість від цього не зменшується.

Інформаційні відносини базуються на важливих політико-правових принципах. Головними з них є: гарантованість пра­ва на інформацію, відкритість, доступність інформації та сво­бода її обміну, об'єктивність, вірогідність інформації, повнота і точність інформації, законність її одержання, використан­ня, поширення та зберігання.

Гарантією реалізації суб'єктами правовідносин права на інформацію є державна інформаційна політика, яка є сукуп­ністю основних напрямів і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інфор­мації.

Головними напрямами і способами реалізації державної ін­формаційної політики є: забезпечення доступу громадян до ін­формації; створення національних систем і мереж інформації; зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організацій­них, правових і наукових основ інформаційної діяльності; забез­печення ефективного використання інформації; створення за­гальної системи охорони інформації; сприяння постійному оновленню, збагаченню та зберіганню національних інформа­ційних ресурсів; сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гарантування інформаційного суверенітету України.

Усі напрями державної інформаційної політики розробля­ють і здійснюють органи державної влади загальної компетен­ції, а також відповідні органи спеціальної компетенції.

Важливим є вирішення питань про суб'єкти та об'єкти ін­формаційних відносин. Закон про інформацію (ст. 7) до суб'єктів інформаційних відносин відносить громадян Украї­ни, юридичних осіб, державу, інші держави, їх громадян та юридичних осіб, міжнародні організації та осіб без громадян­ства. При цьому треба мати на увазі, що для суб'єктів конс­титуційно-правових відносин необхідно володіти правоздат­ністю та дієздатністю.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, а також у соціальній, еколо­гічній, міжнародній та інших сферах.

Гарантуючи громадянам право на одержання інформації, держава зобов'язує органи державної влади, органи місцевого самоврядування інформувати населення про свою діяльність та прийняті рішення. Крім цього, у державних органах повин­ні створюватись спеціальні інформаційні служби або системи, що забезпечували б у встановленому порядку вільний доступ суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, ар­хівних, бібліотечних і музейних фондів. Обмеження цього до­ступу зумовлюється лише специфікою цінностей та особливи­ми умовами їх схоронності, що визначаються законодавст­вом. Держава гарантує і забезпечує контроль за додержанням законодавства про інформацію. Однією з гарантій права на ін­формацію, окрім перелічених вище, є також встановлення відповідальності за порушення законодавства про інформа­цію.

Згідно з Законом України «Про інформацію» (ст. 11) мова інформації визначається Законом «Про мови в Українській РСР», іншими нормативно-правовими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифіковани­ми Україною.

Конституційне законодавство встановлює обов'язок держав­них органів, інших суб'єктів політичної системи України, зокрема політичні партії, інформувати громадськість про свою діяльність. Це підкреслює вагомість конституційно-пра­вових моделей регулювання суспільних процесів у аспекті співвідношення таких політико-правових явищ, як гласність, демократія, інформаційні відносини. Завдяки тому, що Кон­ституція України, інші конституційно-правові акти регулю­ють найбільш важливі соціальні зв'язки, роль конституцій­ного законодавства визначна в аспекті забезпечення режиму демократизму функціонування суспільних процесів на основі принципів інформованості і гласності.

 

49