yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 4. Взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні

Конституційне право України

§ 4. Взаємовідносини держави і друкованих ЗМІ в Україні

Ці взаємовідносини будуються на основі підтримки ЗМІ і контролю за їхньою діяльністю. Реєстрація друкованих ЗМІ здійснюється органами державної виконавчої влади, які ви­значає Кабінет Міністрів України. Друковані ЗМІ можуть ви­даватися тільки після їх реєстрації (ст. 11), якій підлягають усі друковані ЗМІ, що видаються на території України, неза­лежно від сфери розповсюдження, тиражу й засобу його виго­товлення. У заяві про реєстрацію друкованих ЗМІ має бути вказано: засновник (співзасновники) видання, вид видання, назва видання, мова видання, сфера розповсюдження (місце­ва, регіональна, загальнодержавна, зарубіжна) та категорії читачів, програмні цілі (основні принципи) або тематична спрямованість, передбачувані періодичність випуску, обсяг і формат видання, юридична адреса засновника, кожного із співзасновників та його (їх) банківські реквізити, місцезнахо­дження редакції. Реєструючий орган має право зажадати від засновника (співзасновників) подання документів, якими під­тверджується його (їх) цивільна правоздатність та цивільна дієздатність (паспорт, статут, договір між співзасновниками, договір з правонаступником, довіреність тощо). Реєструючий орган зобов'язаний у місячний термін розглянути заяву про державну реєстрацію друкованого ЗМІ і письмово повідомити засновника (співзасновників) про результати розгляду.

Згідно зі ст. 18 закону випуск друкованого ЗМІ може бути припинено за рішенням засновника (співзасновників) або су­ду. Це буває, коли друкований ЗМІ закликає до насильниць­кої зміни конституційного ладу, поширює порнографію, роз­палює релігійну, національну ворожнечу тощо. Про своє рішення суд обов'язково повідомляє реєструючий орган.

Законом визначено, що контрольні примірники періодич­них видань обов'язково, відразу після надрукування безоплат­но надсилаються редакцією засновникові (співзасновникам) і реєструючому органу (ст. 33).

Законодавчо окреслюються права і обов'язки, статус редак­цій друкованих ЗМІ, редактора, редакційної колегії. Дер­жавні засоби масової інформації є вільними. Держава га­рантує економічну самостійність та забезпечує економічну підтримку ЗМІ, запобігає зловживанню монопольним стано­вищем на ринку з боку видавців і розповсюджувачів друкова­ної продукції.

При розповсюдженні інформації особливе місце займають взаємовідносини редакцій державних ЗМІ з громадянами та організаціями у широкому розумінні цього слова (органи, управління, підприємства, установи, об'єднання, асоціації тощо). У нормативних актах визначені основні права і обо­в'язки даних суб'єктів. У Законі «Про друковані засоби масо­вої інформації (пресу) в Україні» визначені загальні положен­ня про будь-яку інформацію. У ст. 34 закону визначено, що громадяни України, юридичні особи і державні органи згідно зі ст. 9 Закону України «Про інформацію» мають право на оперативне одержання через друковані ЗМІ публічно поши­рюваної інформації про діяльність державних органів і орга­нізацій, громадських об'єднань і їх посадових осіб, а також інших відомостей, необхідних для реалізації ними своїх прав, свобод та законних інтересів, здійснення завдань і функцій. У свою чергу друковані ЗМІ мають право на одержання такої ін­формації від посадових осіб, державних органів, громадських об'єднань, які надають можливість засобам масової інформа­ції одержувати необхідні відомості, знайомитись з необхідни­ми документами. Тут взаємно кореспондуються права і обо­в'язки друкованих ЗМІ та колективних утворень. Це дуже важливо для забезпечення поінформованості та прийняття оптимальних рішень в управлінні й господарюванні.

Авторські твори і листи також є джерелом інформації, як­що вони містять матеріал, який заслуговує на увагу. Редак­ція зобов'язана при використанні авторських матеріалів і творів художньої літератури та мистецтва додержуватися ав­торських прав та прав на інтелектуальну власність. Лист, ад­ресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення закону про друковані ЗМІ. Редакція не зобов'язана відповідати на листи чи пересилати їх до ін­ших інстанцій (ст. 36).

На практиці, хоча і не часто, виникає необхідність спрос­тування опублікованої інформації. На жаль, у періодиці неод­норазово повідомлялось про факти публікацій, що не відпо­відають дійсності. У законі про друковані ЗМІ визначаються відповідні правила спростування (ст. 37). Громадяни, юридич­ні особи і державні органи, а також їхні законні представни­ки мають право вимагати від редакції друкованого ЗМІ опуб­лікування ним спростування поширених про них відомостей, що не відповідають дійсності або принижують їх честь і гід­ність. Крім того, громадянин або організація, стосовно яких у засобі масової інформації опубліковані відомості, що не відпо­відають дійсності або принижують їх честь і гідність, мають право на публікацію своєї відповіді у тому ж друкованому ЗМІ. Чітко визначений порядок публікації спростування або відповіді. У разі, коли редакція не має доказів того, що поши­рені відомості є правдивими, вона зобов'язана на вимогу за­цікавленої особи в запропонованому нею варіанті опублікува­ти їх спростування у запланованому найближчому випуску ЗМІ. Спростування може бути надруковано й у формі відпо­віді, що за обсягом не повинна перевищувати обсягу спросто­вуваного матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спросту­вання було менше половини стандартного аркуша машино­писного тексту, скорочення або інші зміни у тексті спростуван­ня не допускаються.

Важливою гарантією є розгляд судом скарги про публіка­цію спростування або порушення порядку його публікації у суді (ст. 37). У законі передбачені певні вимоги, які мають бу­ти дотримані при опублікуванні спростування. Так, його текст має бути набрано тим же шрифтом і вміщено під заго­ловком «спростування» на тому ж місці шпальти, де було ви­кладено відомості, які спростовуються. У разі відмови у пуб­лікації спростування або відповіді, або порушення ЗМІ вста­новленого для такої публікації місячного строку зацікавлена особа має право звернутися до суду протягом одного року з дня публікації. У суді заява розглядається відповідно до пра­вил, які встановлені цивільно-процесуальним законодавством.

З урахуванням специфіки урегульоване питання спросту­вання недостовірної інформації Законом «Про телебачення і радіомовлення». З метою недопущення перекручення інфор­мації особа, в якої беруть інтерв'ю чи особа, яка передає ін­формацію для телерадіоорганізації, має право вимагати у пи­сьмовій формі перегляду чи прослуховування готового мате­ріалу перед його трансляцією, а в разі незгоди - - навіть вилучення матеріалу з передачі (ст. 42). А згідно з положен­нями ст. 43 зазначеного закону громадяни чи представники юридичних осіб, яким заподіяно шкоди розповсюдженою інформацією, телерадіоорганізація зобов'язана надати мож­ливість відповіді і спростування чи власного тлумачення об­ставин справи. Але спростування інформації в пресі чи на ка­налах мовлення не звільняє редакцію від матеріальної відпо­відальності за завдану її поширенням моральну шкоду.

Все це свідчить про те, що законодавство України про дру­кований ЗМІ базується на демократичних положеннях. Але практика свідчить, що дуже рідко у судах розглядаються справи такого роду. А підстав більше, ніж достатньо, тому що обсяг невірогідної інформації великий і він зростає, що зумов­лено соціально-психологічним кліматом у суспільстві, невмін­ням, а інколи й небажанням громадян спростувати відомості, що не відповідають дійсності, які з'явилися у ЗМІ, через су­дову процедуру.

Право на інформацію охороняється законом. Порушення законодавства України про інформацію зумовлює дисцип­лінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України (ст. 47 За­кону України «Про інформацію»). У ст. 41 закону про друко­вані ЗМІ дається перелік порушень, за які настає відповідаль­ність для осіб, винних у вчиненні таких порушень. До них відносять: необґрунтовану відмову від надання відповідної інформації; надання інформації, що не відповідає дійсності; несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування ін­формації; примушення до поширення або перешкоджання по­ширенню чи безпідставна відмова від поширення певної інфор­мації; поширення відомостей, що не відповідають дійсності, ганьблять честь і гідність особи, використання і поширення інформації щодо особистого життя громадянина без його зго­ди особою, яка є власником відповідної інформації у резуль­таті виконання своїх службових обов'язків, та ін. Порядок оскарження протиправних дій закріплюється у ст. 48 Закону «Про інформацію». У випадках, коли правопорушення завда­ють громадянам, підприємствам, установам, організаціям та державним органам матеріальної або моральної шкоди, осо­би, що винні в цьому, відшкодовують її на підставі рішення суду. Суд визначає розмір відшкодування.

Практика свідчить, що останнім часом найбільш пошире­ною категорією справ у суді стали позови до ЗМІ про захист честі й гідності. Питання захисту честі і гідності громадян і ділової репутації юридичних осіб урегульовано нормами ци­вільного законодавства. Позов із цієї категорії справ може бу­ти заявлено особою, про яку такі відомості поширені, а також близькими родичами цієї особи, коли відомості прямо чи опо­середковано порочать їх. Відповідачами у даній категорії справ є орган масової інформації та журналіст(и) — автори матеріалу, на яких може бути покладено відповідальність щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди з урахуван­ням ступеня вини кожного з них.

На жаль, визначення відомостей, що порочать особу, закон не дає, але є роз'яснення Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі та гідності громадян та організацій», згідно з яким та­кими є відомості, «що принижують честь і гідність особи чи організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів і загальновизнаних правил співжиття та принципів людської моралі».

Законом України «Про друковані засоби масової інформа­ції (пресу) в Україні» (ст. 42) чітко врегульовано, коли жур­наліста та ЗМІ звільняють від відповідальності, навіть якщо він і принизив честь і гідність громадян чи ділову репутацію організацій, порушив їх права та охоронювані законом ін­тереси. Це може мати місце у випадках, якщо поширені відо­мості: були одержані з інформаційних агентств; містилися у відповіді на інформаційний запит; є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб; державних органів, орга­нізацій і громадських об'єднань; є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим ЗМІ з посилан­ням на нього; розголошують таємну інформацію, що спе­ціально охороняється законом, проте їх було отримано жур­налістом законним шляхом.

Згідно зі ст. 48 Закону України «Про телебачення і радіо­мовлення» телерадіоорганізації та телерадіопрацівники не несуть відповідальності за розповсюдження по телебаченню та радіо даних, що не відповідають дійсності, якщо: ці дані містилися в офіційних повідомленнях, їх одержано від інфор­маційних агентств або прес-служб державних органів чи орга­нів об'єднань громадян, вони є дослівним цитуванням висту­пів народних депутатів України чи офіційних виступів поса­дових осіб державних органів, вони містилися в авторських виступах, які передаються в ефір без попереднього запису.

Законодавство у сфері інформації охоплює досить широке коло відносин, своїм змістом спрямоване на забезпечення функ­ціонування державних і недержавних структур на засадах гла­сності, відкритості, врахування органами державної влади і місцевого самоврядування громадської думки. Воно в цілому відповідає високим міжнародно-правовим стандартам, які складаються у сфері інформаційних відносин і характеризу­ють у цій сфері демократизм зв'язків людини і громадянина. Водночас динамізм політико-правових процесів в Україні по­требує, щоб законодавство в інформаційній сфері більш відпо­відало нагальним потребам життя. Його, безумовно, необхідно вдосконалювати у напрямі демократизації. Це важливо для становлення України як демократичної, правової держави, формування дієздатного громадянського суспільства, забезпе-чення реальної політичної, економічної та ідеологічної багато­манітності.

Контрольні запитання

1.     Що таке інформація і яка роль конституційно-правового регулювання інформаційних відносин?

1.    Які є галузі і види інформації?

2.     Що таке друковані засоби масової інформації (преса) і яка роль кон­ ституційного регулювання в їх розвитку?

3.     На яких конституційно-правових засадах базуються взаємовідносини держави і засобів масової інформації?

2.    Який порядок спростування невірогідної інформації?

 

 

 

52