yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 2. Поняття і види референдумів

Конституційне право України

§ 2. Поняття і види референдумів

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референду­ми» від 3 липня 1991 р. визначає референдум як спосіб при­йняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержав­ного і місцевого значення (ст. 1).

Термін «референдум» у перекладі з латині означає «те, що має бути повідомлене». На відміну від виборів референдум не є універсальним інститутом. У деяких країнах розвинутої де­мократії він ніколи не застосовувався (Нідерланди) або засто­совувався в одиничних випадках (Велика Британія, Бельгія). Нерідко цей інститут використовувався для політичного ма­ніпулювання.

Референдум— це політичний і правовий інститут, спря­мований на розв'язання кардинальних проблем загальнона­ціонального і місцевого значення.

У законодавстві і філософській доктрині права термін «ре­ферендум» тлумачиться по-різному. В нормативних актах за­стосовуються терміни «референдум» (Україна, Росія, Біло­русь, Молдова, Італія, Іспанія, Словаччина) і «плебісцит» (Чилі, Еквадор, Коста-Ріка).

Перший у світі референдум було проведено 1439 р. у швей­царському кантоні Берн з проблем фінансового становища цього кантону.

В Україні питання референдуму регламентуються Консти­туцією (розділ III «Вибори. Референдум», а також статтями 5, 75, 106, 138, 143, 156). У конституціях інших країн виділен­ня спеціальних глав або розділів трапляються рідко (глава 2 Конституції Республіки Білорусь, розд. 2 Конституції Сло­ваччини). Детальна регламентація - - це предмет законодав­чого регулювання. В Україні діє Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 р.

Референдуми можна класифікувати за різними ознаками: територія проведення; юридична сила рішень, прийнятих на референдумі; підстави проведення; спосіб проведення; пред­мет референдуму; час проведення; за суб'єктами, що ініцію­вали проведення референдуму.

Так, за територією проведення відповідно до ст. 1 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» референдуми в Україні поділяють на: а) всеукраїнський; б) референдум Авто­номної Республіки Крим; в) місцеві референдуми.

За правовою силою рішень  референдуми в Україні поділя­ють на імперативні та консультативні. Перший відрізняєть­ся від другого тим, що рішення імперативного референдуму мають найвищу юридичну силу, є остаточними, обов'язкови­ми для виконання на всій території країни і не потребують затвердження будь-яким державним органом. Причому рі­шення імперативного референдуму можуть бути змінені або скасовані лише новим всеукраїнським „референдумом. Різно­видом імперативного референдуму є ратифікаційний рефе­рендум. Його сутність полягає в тому, що на нього виноситься закон, прийнятий парламентом України, який набуває чин­ності та найвищої юридичної сили за результатами референ­думу. Прикладом такого референдуму є конституційний ре­ферендум, який може проводитися відповідно до ст. 156 Кон­ституції України.

Згідно із законом консультативні референдуми проводять­ся з метою вирішення важливих питань загальнодержавного та місцевого значення. Результати дорадчого опитування (кон­сультативного референдуму) розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами (ст. 46). Незважаючи на формально-обов'язковий характер, дорадче опитування має морально зобов'язуючу силу. У демо­кратичній державі влада, як правило, при прийнятті рішень ураховує результати консультативних референдумів. Водно­час В. Ф. Погорілко і В. Л. Федоренко правильно зазначають, що ототожнення консультативної форми всеукраїнського ре­ферендуму з опитуванням громадської думки є невдалим, оскільки опитування громадської думки є соціологічним, а не правовим явищем. Тому поширення на дорадчі опитування процесуальних вимог є недоцільним. Вразливою ознакою консультативних референдумів є необов'язковість їхніх рі­шень та невизначеність питань, що на них виносяться і до­вільно тлумачаться ініціаторами проведення таких референ­думів, так само як і їхні результати.

За підставами проведення референдуми можуть бути обо­в'язковими та факультативними. Обов'язковий референдум передбачає обов'язкове його проведення, оскільки це є вимо­гою законодавства. Так, Конституція України визначає про­ведення обов'язкового всеукраїнського референдуму при ви­рішенні питань про зміну території України (ст. 73) та про внесення змін до І, III і XIII розділів Основного Закону (ст. 156). Значущість обов'язкового референдуму полягає в тому, що він гарантує українському народу право вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя шляхом безпосереднього волевиявлення у формі голосування. Факультативний референдум проводиться для прийняття: а) законів шляхом всенародного голосування; б) рішень за­гальнодержавного рівня з найбільш актуальних питань дер­жавотворення. Так, у Португалії факультативні референдуми проводяться з будь-якого важливого питання загальнонаціо­нального значення за винятком фінансових. Така ж практика в Іспанії, Польщі. Але в Польщі є такий специфічний різно­вид факультативного референдуму, який передбачає при­йняття загальних принципів конституції ще до розробки її тексту. Були пропозиції провести такий референдум і в Укра­їні перед прийняттям Основного Закону.

За часом проведення загальнодержавний референдум може бути дозаконодавчим або післязаконодавчим. Дозаконодавчі референдуми, як правило, мають консультативний характер і проводяться для визначення ставлення громадян до рішення, яке має бути прийняте відповідним державним органом. Піс-лязаконодавчі референдуми спрямовані на надання відповід­ної юридичної сили рішенням парламенту. Прикладом такого референдуму був всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 p., на якому було підтверджено законність і надано найвищої юридичної сили Акту проголошення незалежності України, прийнятому 24 серпня 1991 р. Верховною Радою Українсь­кої РСР.

За суб'єктами ініціювання референдуми поділяють на ініці­ативні та імперативні. Ініціативні референдуми призначаю­ться парламентом та Президентом України, а імперативні -на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян, наділених виборчим правом. Проведення ініціативних референдумів мо­же бути скасованим тим органом, що його ініціював, а прове­дення імперативних референдумів є обов'язковим.

За предметом всеукраїнські референдуми поділяють на: кон­ституційні (ст. 156 Конституції України, п. 1 ст. З Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми); законодавчі (п. 2 ст. З закону); з питань зміни території України (ст. 73 Конституції України); міжнародно- правові (ст. 5 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»); з питань довіри (недовіри) Верховній Раді України та Президенту України (ст. 13 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми»).

На конституційному референдумі обговорюються проекти нового Основного Закону або пропозиції з часткової зміни чинної Конституції. Законодавчий референдум проводиться щодо проектів або чинних законів. Предметом референдумів з міжнародно-правових питань є проблеми входження країни до відповідних міждержавних структур, співтовариств. На адміністративні референдуми виносяться питання управлін­ського характеру. Зокрема, це можуть бути питання про змі­ну адміністративно-територіального поділу. З погляду юри­дичної сили рішення, що прийняті шляхом голосування на референдумі, мають різні юридичні наслідки.

Будь-яка класифікація суспільних явищ є умовною. Наве­дена вище класифікація референдумів за різними ознаками дає можливість усвідомити багатогранність такого соціально­го явища, як референдум, однією з провідних форм безпосе­редньої демократії.

 

56