yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§2. Конституційно-правові норми: загальна характеристика

Конституційне право України

§2. Конституційно-правові норми: загальна характеристика

Вивчення галузі права неможливе без з'ясування особливо­стей правових норм, які його складають.

Конституційно-правові норми це встановлені або санк­ціоновані державою загальнообов'язкові правила поведінки, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет кон­ституційного права.

Конституційно-правовим нормам притаманні загальні озна­ки юридичних приписів, тобто вони врегульовують суспільні відносини, встановлюють обов'язкові правила поведінки, міс-тяться у правових актах Української держави; охороняються і забезпечуються в міру необхідності примусовою силою дер­жави.

Від норм інших галузей права конституційно-правові нор­ми відрізняються: а) своїм змістом, сферою суспільних відно­син, на регулювання яких спрямовані; б) джерелами, в яких вони містяться, оскільки найважливіші норми закріплені в Конституції України і мають найвищу юридичну силу; в) установчим характером своїх приписів, оскільки конститу­ційно-правові норми визначають форми правових актів, поря­док їх прийняття і опублікування, компетенцію державних органів; г) особливостями внутрішньої структури.

На відміну від інших галузей права в нормах конституцій­ного права значно більше норм загальнорегулюючого харак­теру. До таких насамперед належать норми-принципи, нор--ми-поняття, норми-завдання, яких багато в першому розділі Конституції України. Чимало конституційно-правових норм при своїй реалізації пов'язані не з виникненням конкретних правовідносин, а з відносинами загального характеру або ж з правовим станом (громадянство, статус Автономної Респуб­ліки Крим).

Конституційно-правові норми, як правило, не є класични­ми, тобто вони не завжди містять у своєму складі всі три еле­менти: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Є норми, які мають тільки диспозицію: «Президент України є главою держави і виступає від її імені» (ст. 102 Конституції України). Є такі, що складаються з гіпотези і диспозиції: «Законопроект про вне­сення змін до Конституції України, крім розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Вне­сення змін до Конституції України», попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради Украї­ни, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради України за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради України» (ст. 155 Конституції України). В окремих випадках конститу­ційно-правові норми містять у своєму складі і санкцію.

Конституційно-правові норми досить різнорідні і мають свої специфічні риси. Для правильного їх застосування, вияв­лення властивостей необхідно провести їх класифікацію за такими ознаками: за змістом, юридичною силою, територією дії, характером втілення приписів, призначенням у механізмі правового регулювання, функціональною спрямованістю, терміном дії.

За змістом, тобто колом суспільних відносин, що ними ре­гулюються, одні норми пов'язані зі сферою суспільних відносин,в яких встановлюються засади конституційного ладу, другі - - із закріпленням основ правового статусу людини і громадянина, треті - з територіальним устроєм, четверті -із системою органів державної влади і місцевого самовряду­вання в Україні, п'яті - із закріпленням виборчої системи, референдуму тощо.

Конституційно-правові норми України суттєво відрізня­ються за юридичною силою. Це залежить від того, в якому нормативному акті знаходиться норма і яке місце посідає акт у правовій системі України. Найважливіші норми містяться в Конституції України і конституційних законах. Жодна пра­вова норма не повинна суперечити нормам Конституції Украї­ни. На основі Конституції, законів України в державі видаю­ться інші правові акти: постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Ка­бінету Міністрів України, акти органів місцевої виконавчої влади, місцевого самоврядування.

За призначенням у механізмі правового регулювання нор­ми конституційного права поділяються на матеріальні («Вер­ховна Рада України працює сесійно» - - ст. 82 Конституції України) і процесуальні («Виборчий бюлетень заповнюється голосуючим у кабіні або кімнаті для таємного голосування. При заповненні виборчих бюлетенів забороняється присут­ність інших осіб» - - частина дев'ята ст. 40 Закону України «Про вибори народних депутатів України»).

На відміну від кримінального, цивільного, адміністратив­ного права конституційне право не має спеціальної процесу­альної галузі, норми якої встановлювали б загальний, одна­ковий порядок реалізації матеріальних конституційно-пра­вових норм. Але реалізація багатьох з них пов'язана з необ­хідністю додержання широкої системи процедурних правил, які містяться у відповідних процесуальних (процедурних) нормах. Особливо це стосується реалізації громадянами Украї­ни політичних прав (право обирати і брати участь у виборах, референдумах), процедури діяльності Верховної Ради Украї­ни. Матеріальні конституційно-правові норми містять у собі приписи щодо правового регулювання суспільних відносин, а процедурні норми визначають процедури, в межах яких вона повинна бути здійснена.

Позитивною тенденцією розвитку конституційного законо­давства України останніх років стало збільшення кількості в ньому процесуально-процедурних норм, наприклад, у законах про вибори. Для забезпечення якості законотворчої роботи ве­лике значення має Регламент Верховної Ради України. Однак це не означає, що процесуальні норми таких актів на сьогодні у повному обсязі забезпечують якісне застосування мате­ріальних норм даних нормативних актів.

За терміном дії конституційно-правові норми поділяються на постійні, тимчасові та виключні. Більшість норм консти­туційного права України — постійні. Строк їх дії невизначе-ний. Тимчасові норми, як правило, містяться у перехідних положеннях розділів нормативних актів, наприклад: «Вста­новити, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законо­давства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавст­вом України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України» (Постанова Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»). Такі нор­ми містяться в розділі XV «Перехідні положення» Конститу­ції України.

Виключні норми встановлюються, наприклад, за надзви­чайних обставин: «На період надзвичайного стану можуть запроваджуватися такі заходи: 1) встановлення особливого режиму в'їзду та виїзду, а також обмеження свободи пересу­вання по території, де запроваджено надзвичайний стан; 2) об­меження руху транспортних засобів і їх огляд; 3) посилення охорони громадського порядку, а також об'єктів, що забезпе­чують життєдіяльність населення та народного господарства; 4) заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших ма­сових заходів; 5) заборона страйків» (ст. 22 Закону України «Про надзвичайний стан»).

За територією дії розрізняють конституційно-правові нор­ми, які діють на території: всієї України; Автономної Респуб­ліки Крим; окремих адміністративно-територіальних оди­ниць.

За характером приписів, які містяться в конституційно-правових нормах, останні поділяються на уповноважуючі, зо­бов'язуючі і забороняючі.

Уповноважуючі норми закріплюють право суб'єктів держав­но-правових відносин виконувати відповідні дії, визначають межі їх повноважень. Такий характер мають норми, які вста­новлюють компетенцію України, Автономної Республіки Крим, усіх державних органів. До категорії уповноважуючих норм належать також норми-принципи, норми-цілі (наприк­лад: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, со­ціальна, правова держава» — ст. 1 Конституції України), нор-ми-завдання тощо.

Зобов'язуючі норми закріплюють обов'язки відповідних суб'єктів діяти в межах норми. До цієї групи належать насам­перед норми, які закріплюють конституційні обов'язки гро­мадян: захист Вітчизни, неухильно додержуватися Конститу­ції України і законів України, не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, сплачувати податки, шанувати дер­жавні символи (ст. 65, 66, 67 Конституції України). До цієї групи відносять також норми, які встановлюють обов'язки органів державної влади: «Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіцій­но оприлюднити протягом десяти днів» (ст. 94 Конституції України).

Забороняючі норми встановлюють неприпустимість відпо­відних суб'єктів порушувати правові приписи. Наприклад: «Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затри­маний чи заарештований до внесення обвинувального вироку судом» (ст. 126 Конституції України).

За характером втілених приписів норми конституційного права поділяються на імперативні і диспозитивні.

До імперативних належать норми, які не надають суб'єк­там державно-правових відносин свободи вибору своєї пове­дінки. У них однозначно вказуються варіант поведінки, дії суб'єкта у відповідних обставинах. Так, ст. 27 Закону Украї -ни «Про громадянство України» встановлює, що зміна громадянства дітей віком від 16 до 18-ти років у разі зміни грома­дянства їх батьків, а також у разі їх усиновлення може відбу­ватися тільки за згодою дітей. Без їхньої згоди цього не може відбутись.

Диспозитивні норми дають можливість суб'єктам держав­но-правових відносин вибирати варіант поведінки з урахуван­ням вказаних у нормі умов і обставин.

За функціональною спрямованістю норми конституційно­го права України поділяють на регулятивні і охоронні.

Більшість з них є регулятивними, наприклад: «Порушен­ня особою правил комендантської години тягне за собою за­тримання до закінчення комендантської години. Затримані за порушення правил комендантської години підлягають осо­бистому огляду й оглядові їхніх речей, про що складається протокол» (ст. 29 Закону України «Про надзвичайний стан»).

Охоронні конституційно-правові норми являють собою за­борону. Так, ст. 14 цього закону, наприклад, встановлює, що у період дії надзвичайного стану не можуть бути розпущені Верховна Рада України та Верховна Рада Автономної Респуб­ліки Крим, зупинена діяльність їх та Президента України.

Установчі норми формують фундамент правового регулю­вання суспільних відносин і правового статусу людини в Україні, закріплюють основи конституційного ладу, права, свободи і обов'язки громадян, основоположні ідеї і цінності правової системи суспільства. Вони містяться в Конституції і законах України.

Забезпечувальні норми — це норми, які містять гарантії реалізації суб'єктами конституційно-правових відносин прав і обов'язків.

Декларативні норми визначають завдання правової регла­ментації окремих видів суспільних відносин.

Дефінітивні норми — це визначення конституційно-право­вих явищ і категорій. Наприклад: «Кабінет Міністрів Украї­ни є вищим органом у системі органів виконавчої влади» (ст. 113 Конституції України).

Колізійні норми — це норми, що призначені для усунення суперечностей між конституційно-правовими приписами.

Оперативні норми визначають дату вступу в дію норматив­но-правового акта, припинення його дії.

На сучасному етапі розвитку конституційного права Украї­ни актуальною є проблема підвищення якості конституцій­но-правового регулювання, відповідності діючих норматив­них актів реальним політико-правовим процесам в Україні. Значною мірою це залежить від рівня правової культури зако­нодавця, чіткої врегульованості законодавчого процесу.

Конституційно-правові норми це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені або санкціоновані державою для охорони і регулювання державно-правових відносин, які реалізуються через права і обов'язки суб'єктів правовідносин і забезпечуються примусовою силою держави. Ці норми ма­ють установчий характер. Вони встановлюють форму право­вих актів (закони, укази, постанови) державних органів, по­рядок їх прийняття, компетенцію державних структур у сфе­рі правотворчості, порядок зміни і скасування нормативних актів. Для норм цієї галузі специфічним є механізм їх засто­сування.

Конституція містить багато узагальнених приписів (нор-ми-цілі, норми-зобов'язання, програмні норми). Природно, виникає питання про їх нормативність. Наявність у Консти­туції загальних положень, принципів, дефініцій не тільки не позбавляє її нормативності, а, навпаки, свідчить про широке використання в ній нормативності. Нормативність конститу­ційних принципів зумовлена тим, що вони акумулюють, уза­гальнюють найбільш важливі, соціально значущі явища і вводять їх у межі прийнятих у державі нормативів. Так, у ст. 1 Конституції України встановлено, що Україна є демо­кратичною, правовою, соціальною державою. На сьогодні це, по суті, програмна норма. Виникає запитання, а чи є норма­тивним це конституційне положення? Безумовно, оскільки нормативними є програмні конституційні установлення. Нор­мативність усіх норм, які містяться в Конституції, випливає з нормативності самої Конституції як інтегруючого центру пра­вової системи України.

Важливою ознакою, притаманною виключно конституцій­ним нормам, є їх найвища юридична сила. Вони є також, як правило, досить стабільними, і це має суттєве значення для стабільності конституційного ладу, забезпечення законності й правопорядку, стабільності правової системи України. Суттєве значення для характеристики конституційних норм має поло­ження про те, що норми Конституції України є нормами пря­мої дії, що гарантує можливість звернення до суду для захисту прав і свобод людини і громадянина на основі норм Конститу­ції України.

Таким чином, конституційні норми мають свою специфіку, яка випливає з особливостей суспільних відносин, які вони регулюють.

 

5