yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 4. Функції парламенту України

Конституційне право України

§ 4. Функції парламенту України

У функціях і компетенції Верховної Ради України відобра­жається її соціально-політична роль та місце у механізмі дер­жавної влади, у реалізації функцій держави.

Функції Верховної Ради України це основні напрями її діяльності в різних сферах суспільних відносин.

Функції і компетенція Верховної Ради пов'язані зі специ­фікою її конституційно-правового статусу як парламенту змі­шаного типу. Головними функціями Верховної Ради є: пред­ставницька, законодавча, установча, функція парламентсько­го контролю. До парламентських функцій належать також бюджетно-фінансова, функція міжпарламентських зв'язків та ін. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але во­ни не вважаються головними серед її основних функцій. Кла­сичну класифікацію функцій парламенту запропонував анг­лійський державознавець У. Берджгот. До них він відносив: законотворчість, формування інших органів, політичне воле­виявлення та контроль за урядом, представництво нації.

Представницька функція Верховної Ради України. Ця функція парламенту України покликана виражати волю на­роду - - основу державної влади. Вона реалізується шляхом проведення періодичних вільних виборів, які спрямовані на виявлення інтересів різних соціальних груп. Мирний перехід державної влади від одних представників суспільства до ін­ших відбувається на основі вільного волевиявлення виборців. Це означає, що серед усіх державних інститутів парламент виступає як орган загальнонародного представництва. Пред­ставництво як спосіб діяльності парламенту України виража­ється насамперед в обов'язку народних депутатів підтримувати тісні зв'язки з виборцями. Представницька функція Верхов­ної Ради проявляється і в тому, що в законах, які приймаються, знаходить вираження суспільний інтерес. У роботі парламенту відображаються найбільш актуальні питання життєдіяльності держави, суспільства, людини. У цьому аспекті представ­ницька роль парламенту має важливе значення для станов­лення громадянського суспільства, втілення принципів демо­кратії та правової держави, забезпечення прав людини.

Законодавча функція Верховної Ради є найважливішою і найбільш об'ємною за значенням і змістом. В її межах форму­ється правова система Української держави, забезпечується правове регулювання відносин, що виникають у суспільстві і потребують законодавчого регулювання. Зміст законодавчої діяльності Верховної Ради полягає в підготовці і прийнятті законів. Законодавча функція спрямована на встановлення надійного правопорядку. Вона спрямована на ділове співро­бітництво парламенту з іншими гілками влади у нормотвор-чій діяльності, що гарантує стабільність у країні, формування правової основи, подальший розвиток держави і суспільства.

Законодавча функція Верховної Ради - - найважливіший напрям її діяльності. Верховна Рада України в межах своєї компетенції приймає закони з питань, що потребують законо­давчого регулювання. При цьому вона не має права втруча­тися до сфери компетенції інших органів, які здійснюють нормотворчу підзаконну діяльність (Президент України, Ка­бінет Міністрів України, міністерства тощо). Здійснюючи за­конодавчу функцію, Верховна Рада за допомогою закону на­дає своєму рішенню найвищої юридичної сили, визначаючи тим самим і правову базу організації і діяльності органів ви­конавчої та судової влади. Право парламенту приймати зако­ни визначає особливе місце Верховної Ради в системі держав­ного механізму України.

Головним змістом законодавчої функції Верховної Ради є прийняття законів. Із змісту Конституції випливає, що Вер­ховна Рада може приймати закон з будь-якого питання у ме­жах своїх повноважень, за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Водночас Консти­туцією передбачається коло питань, які регулюються виключ­но законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції виключно законами України визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, ста­тус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання станов­лять екологічні, соціальні, культурні та економічні питання; засади використання природних ресурсів виключної (морсь­кої) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосис­тем, транспорту і зв'язку; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові заса­ди і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади регулювання демо­графічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної сис­теми, організація і діяльність органів державної влади та міс­цевого самоврядування, зокрема засади утворення і діяльнос­ті політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів і рефе­рендумів; організація і порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації дер­жавної статистики та інформатики; судоустрій, правосуддя; статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяль­ність прокуратури, органів дізнання і слідства, органів і уста­нов виконання покарань; основи організації і діяльності адво­катури. Також лише законами визначаються: територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус сто­лиці України; спеціальний статус інших міст; правовий ре­жим державного кордону; основи національної безпеки, орга­нізації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку; правовий режим воєнного і надзвичайного стану, зон надзви­чайної екологічної ситуації. Традиційними є також законо­давче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінар­ними правопорушеннями та відповідальність за них.

Крім того, виключно законами встановлюються: Держав­ний бюджет і бюджетна система України; система оподатку­вання, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного рин­ків; статус національної валюти, а також статус іноземних ва­лют на території України; порядок утворення і погашення внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їх види та ін. Законами також встановлюються: порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спе­ціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги, міри і часу, порядок встановлення державних стандар­тів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний ре­жим, відмінний від загального; оголошується амністія (ст. 92 Конституції).

Однією з головних функцій Верховної Ради є установча функція. Пріоритетними напрямами діяльності парламенту щодо здійснення цієї функції є формування або участь у фор­муванні органів виконавчої і судової влади, а також форму­вання власних парламентських структур; призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади, спри­яння формуванню органів місцевого самоврядування.

Таким чином, основними напрямами діяльності Верховної Ради у здійсненні установчої функції є: участь у формуванні органів виконавчої влади; формування органів судової влади; створення парламентських структур; участь у формуванні ін­ших органів державної влади; вирішення питань територіаль­ного устрою України і забезпечення формування органів міс­цевого самоврядування.

Пріоритетним напрямом установчої функції парламенту є призначення виборів Президента у терміни, передбачені Кон­ституцією. Обрання Президента відповідно до ст. 103 Консти­туції здійснюється громадянами України на основі загально­го, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голо­сування терміном на п'ять років.

Роль парламенту у формуванні органів виконавчої влади за чинною Конституцією істотно змінилася. Але він не відсторо­нений від цього напряму державотворчого процесу. Верховна Рада, зокрема, вирішує питання про надання згоди на при­значення Президентом України Прем'єр-міністра, може при­йняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів, яка має на­слідком відставку Кабінету Міністрів (статті 87, 115 Консти­туції), розглядає і приймає рішення щодо схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів; вирішує питання про надання згоди на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом України голови Антимонопольного ко­мітету, голови Фонду державного майна, голови Державного комітету телебачення і радіомовлення.

Здійснення контролю займає важливе місце в діяльності будь-якого парламенту. Обсяг повноважень парламенту конк­ретної держави, у тому числі України, в галузі контролю за­лежить насамперед від ряду чинників: державний устрій; по­літичний режим; форма правління; історичні умови; тради­ції, які склалися в політико-правовій сфері. Верховна Рада України, будучи органом, в якому представлені різнобічні со­ціальні і територіальні інтереси, працюючи, як правило, гла­сно, відкрито, на виду у виборців, перебуваючи у постійному і тісному (порівняно з іншими центральними органами держав­ної влади) контакті з громадянами завдяки роботі народних депутатів України у виборчих округах, формуючи деякі інші державні органи, приймаючи Державний бюджет України, має суттєві контрольні права. Ця функція реалізується пар­ламентом кожної країни там, де він є.

Сутність цієї функції проявляється в тому, що в умовах де­мократично організованої системи поділу влади народові на­лежить право контролювати діяльність усіх владних струк­тур, яким він передав владні повноваження. За межами конт­ролю не повинно бути ні одне державне утворення, в тому числі парламенти. Реалізуючи від імені народу вищу форму контролю (парламентський контроль), вони самі контролюю­ться народом через різні інститути прямої демократії (вибори, референдуми).

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є: контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України; парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх захист; бюджетно-фінансовий контроль; прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до Президента України; запит народ­ного депутата України на сесії Верховної Ради; парламентсь­кий контроль за діяльністю органів прокуратури; здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.

Одним з пріоритетних напрямів парламентського контро­лю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконт­рольний і підзвітний Верховній Раді. Це зумовлено функція­ми і повноваженнями Кабінету Міністрів як найвищого органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116 Кон­ституції Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і зако­нів України, актів Президента України. Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд і заслуховування звітів про його діяль­ність. Одними з найважливіших напрямів діяльності Верхов­ної Ради щодо здійснення парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль, контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відпо­відно до ст. 98 Конституції контроль за використанням кош­тів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата. Парламентський контроль за до­держанням конституційних прав і свобод людини і громадя­нина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101).

Важливою формою парламентського контролю за станом справ у державі, в окремих сферах суспільного життя є запи­ти - - парламентські і депутатські. Зокрема, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи ко­мітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу парла­менту. Народний депутат має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету Міністрів, до керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підпри­ємств, установ і організацій на території України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, під­приємств, установ і організацій зобов'язані повідомити на­родного депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86 Конституції).

 

66