yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 3. Конституційно-правові інститути

Конституційне право України

§ 3. Конституційно-правові інститути

Для досягнення правового результату недостатньо наявно­сті однієї правової норми, а необхідна їх сукупність для ре­гулювання відповідної сфери суспільних відносин. Тому нор­ми будь-якої галузі права поділяються за правовими інститу­тами.

Конституційно-правові інститути - - це відповідна систе­ма норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємопов'язані суспільні відносини, які утворюють відносно самостійну групу.

Визначення належності конституційно-правової норми при її застосуванні до того чи іншого правового інституту є необ­хідним, оскільки не в кожній правовій нормі виявляються властивості, притаманні конституційно-правовому інституто­ві в цілому, а ці властивості інституту слід ураховувати, щоб правильно зрозуміти механізм реалізації окремої норми.

У зв'язку з тим, що галузь права — це не просто сукупність норм, і між ними існують складні системні зв'язки, а жодна конституційно-правова норма не діє ізольовано від інших, важливо відзначити особливості конституційно-правових ін­ститутів. Виявити зв'язки між конституційно-правовими норами — означає зрозуміти механізм конституційно-правового регулювання суспільних відносин.

Конституційно-правові інститути об'єднують норми як Кон­ституції України, так і поточного конституційного законо­давства. Норми цих інститутів відрізняються за територією дії, ступенем визначеності і чіткості правових приписів, при­значенням у механізмі правового регулювання та за іншими ознаками.

Відокремлення конституційно-правових інститутів відби­ває спеціалізацію, своєрідний «поділ праці» між окремими нормами. Юридичним критерієм виокремлення тієї чи іншої сукупності норм у конкретний правовий інститут є три озна­ки. По-перше, для конституційних інститутів характерна юридична єдність правових норм. По-друге, юридичним кри­терієм виділення тієї чи іншої сукупності конституційних норм у конституційно-правовий інститут є повнота регулю­вання відповідної сукупності державно-правових відносин. По-третє, юридичним критерієм виділення тієї чи іншої суку­пності конституційних норм у конституційно-правовий інсти­тут є відокремленість норм, що створюють конституційний інститут, в розділах Конституції України, законах, інших нормативно-правових актах.

До конституційно-правових інститутів відносять: основи конституційного ладу України, основи правового статусу лю­дини і громадянина, виборче право, інститут референдуму, конституційний контроль, інститути парламентаризму, пре­зидента, територіального устрою, громадянства, місцевого самоврядування та ін. Вони суттєво відрізняються один від одного за кількістю правових норм, що в них містяться, спе­цифікою регульованих відносин.

Виходячи з цього, інститути можуть бути розподілені на генеральні, основні і субінститути. До генеральних інститутів слід віднести: основи конституційного ладу; основи правового статусу особи; основи організації і функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування. Ці інститути формуються в зв'язку зі специфікою окремих, найбільш ши­роких різновидів суспільних відносин у предметі конститу­ційного регулювання. Ці інститути адекватно відображають загальносистемні зв'язки. У них представлені всі види конс­титуційних норм.

У ієрархії конституційних норм основні інститути відпо­відають другому рівню стосовно генеральних інститутів. При­чому за обсягом і чіткістю юридичних параметрів вони най­більшою мірою відповідають класичній моделі правового інституту. Порівняно з генеральними інститутами вони виріз­няються: а) більш вузькою предметною і функціональною спеціалізацією; б) ряд з них не включає всіх видів конститу­ційних норм, не використовує усього розмаїття засобів і способів впливу на суспільні відносини; в) водночас вони за­безпечують досить детальний і цілеспрямований регулюючий вплив. Ці інститути відіграють значну роль у механізмі кон­ституційного регулювання. Так, у межах генерального консти­туційного інституту основ організації і функціонування орга­нів державної влади і місцевого самоврядування можна ви­ділити такі основні інститути, як інститути парламентаризму, президента, конституційної юстиції, виконавчої влади, місце­вого самоврядування тощо.

Усередині конституційних інститутів (генеральних і основ­них) виділяють відносно самостійні, спеціалізовані утворення — субінститути, які являють собою досить компактні спільності конституційних норм. До них відносять такі субінститути спільності конституційних норм, які закріплюють: основні со­ціальне-економічні права; політичні права і свободи; гарантії основних прав і свобод; основні обов'язки громадян.

Є дещо спрощений варіант поділу конституційно-правових інститутів на прості й складні. Наприклад, інститут основ правового статусу людини і громадянина як складний інсти­тут включає: інститут громадянства; інститут гарантування прав і свобод людини і громадянина. У правовому статусі іно­земців, біженців, осіб без громадянства є своя специфіка. До простих інститутів можна віднести інститут депутатського за­питу, інститут притягнення депутата до відповідальності. Во­ни належать до складнішого інституту - - інституту парла­ментаризму.

Отже, можливі обидві класифікації конституційно-право­вих інститутів залежно від критерію різної кількості норм, які входять до інституту, обсягу суспільних відносин, що ре­гулюються цими нормами.

Досить специфічним є інститут основ конституційного ла­ду України, який об'єднує норми, що закріплюють засади су­спільного і державного ладу. Його норми впливають на су­спільні відносини шляхом закріплення основ устрою суспіль­ства і держави. Вони, як правило, не породжують конкретних правовідносин, але ж визначають головні політико-правові принципи, сутність правового впливу на всі сфери суспільно­го життя. Ці норми спрямовані до всіх суб'єктів конституцій­но-правових відносин, мають конституційну форму вияву і є здебільшого нормами-принципами, нормами-завданнями, нормами-дефініціями, нормами-цілями. Норми цього право­вого інституту є основоположними для всіх інших інститутів конституційного права України, мають велике значення для всього правового регулювання, а не тільки в сфері конститу­ційного права.

Свої особливості має інститут основ правового статусу люди­ни і громадянина, норми якого впливають на суспільні відно­сини шляхом визнання державою прав і свобод особи. На кон­ституційному рівні встановлюється система гарантій здійснен­ня основних прав і свобод людини і громадянина. Реалізація конституційних прав громадян веде до виникнення конкрет­них правовідносин (трудових, сімейних тощо) і відповідно зу­мовлює одночасне застосування норм інших галузей права.

Норми конституційно-правового інституту, які визначають систему, структуру, форми і методи діяльності органів держа­вної влади і місцевого самоврядування в Україні, здебільшого є нормами прямої дії, реалізуються в конкретних правовідно­синах. Їх суб'єктами є органи державної влади, зв'язок між якими ґрунтується на владі й підкоренні, чіткій визначеності компетенції різних гілок влади.

Інститут, який об'єднує норми, пов'язані з територіальним устроєм України, має особливості, зумовлені специфікою пра­вового статусу суб'єктів цих державно-правових відносин, оскільки у складі України є Автономна Республіка Крим. Це конституційні норми, які містять положення про те, що територія України є єдиною, неподільною, недоторканною, ціліс­ною, і будь-які зміни території і державних кордонів України без згоди народу України не дозволяються, що Автономна Рес­публіка Крим є складовою частиною України і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання. Цей конституцій­но-правовий інститут набуває дедалі більшої ваги у політи-ко-правовому аспекті у зв'язку з визначенням правового ста­тусу Автономної Республіки Крим, статусу областей.

У межах конституційного права як провідної галузі права України з часом можливе формування таких важливих підга-лузей права, як парламентське, муніципальне, виборче пра­во. Висловлюється думка щодо становлення конституцій­но-процесуального права.

 

6