yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 8. Акти Верховної Ради України

Конституційне право України

§ 8. Акти Верховної Ради України

Згідно зі ст. 91 Конституції України Верховна Рада при­ймає закони, постанови та інші акти.

Закон - - це нормативно-правовий акт, що приймається Верховною Радою України або безпосередньо народом України на всеукраїнському референдумі з дотриманням вимог зако­нодавчої процедури, який має вищу щодо всіх інших норматив­но-правових актів юридичну силу та регулює найважливіші суспільні відносини.

В ієрархії правових актів закон займає найвище місце піс­ля Конституції. Верховенство закону - один із головних принципів демократичної правової держави. Право видавати закони належить до виключних повноважень вищих представ­ницьких органів. У демократичній державі не може бути па­ралельного органу, який приймав би акти аналогічної юридич­ної сили. Закон набуває сили тільки у випадку, якщо він при­ймається з дотриманням вимог законодавчого процесу, почи­наючи від законодавчої ініціативи і закінчуючи його підпи­санням і оприлюдненням.

Постанова Верховної Ради України — це ненормативний акт, за допомогою якого парламент оформляє свої дії щодо самоорганізації своєї діяльності, тобто обрання керівних по­садових осіб Верховної Ради, утворення комітетів та обрання їх голів, обрання, призначення, затвердження відповідних посадових осіб тощо.

З допомогою цих актів реалізується установча функція пар­ламенту України.

У ст. 91 Конституції України не дається вичерпного пере­ліку актів, які приймаються Верховною Радою, що дає їй мож­ливість гнучко застосовувати різні акти. Накопичена парла­ментом України практика свідчить, що, окрім законів і поста­нов, Верховна Рада приймає декларацїі, заяви, звернення.

Декларація - - це правовий акт, який урочисто проголо­шує права і свободи громадян, незалежність держави, нові принципи організації держави.

Декларація може констатувати, юридично підтверджувати те, що уже склалося, містить загальні принципи і установки, які дають орієнтири майбутньому розвитку державності і правовому регулюванню. Декларація в конституційному пра­ві - - джерело конституційного права, акт державної влади, який має загальнообов'язковий характер. Верховною Радою 16 липня 1990 р. прийнята Декларація про державний суве­ренітет України, а 1 листопада 1991 р. — Декларація прав на­ціональностей України. Хоча декларації й мають норматив­ний характер, але безпосереднє застосування їх норм усклад­нено в зв'язку з їх узагальненим характером. Положення декларацій реалізуються, як правило, з допомогою конкрет­них приписів законодавства. Так, положення Декларації про державний суверенітет України знайшли широке втілення в Конституції України 1996 p., Декларація прав національнос­тей -- у Законі «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 р.

Заяви та звернення це акти ненормативного характе­ру, які містять заклики до парламентів, інших вищих орга-ців зарубіжних країн здійснити певні дії (або утриматися від здійснення певних дій) з метою підтримання миру, по­дальшого розвитку дво- та багатосторонніх відносин, усу­нення джерел ускладнення міжнародного становища в ціло­му чи двосторонніх відносин.

Наприклад, у прийнятій 5 липня 1991 р. Заяві Верховної Ради України дається оцінка Заяви парламенту Румунії «Про пакт Ріббентропа — Молотова і його наслідків для Румунії», де були висунуті територіальні претензії до України. У цій Заяві Верховної Ради були також сформульовані пропозиції щодо розвитку двосторонніх відносин відповідно до загально­визнаних принципів міжнародного права. Такі акти сприя­ють розвитку нормальних взаємовідносин в умовах глобаліза­ції, ускладнення міжнародних відносин.

 

70