yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Право->Содержание->§ 2. Правовий статус Автономної Республіки Крим

Конституційне право України

§ 2. Правовий статус Автономної Республіки Крим

Термін «автономія» грецького походження, перекладаєть­ся як самостійність, самоврядування. Автономія в державно-правовому розумінні означає самоврядування певної терито­рії в державі, яка вирізняється національним складом насе­лення або якимись іншими особливостями в межах однієї держави. У більшості випадків автономія надається певній території, яка вирізняється національним складом населення та особливим побутом. Суть такої автономії полягає в наданні права на самоврядування народові, який компактно прожи­ває на певній території в межах однієї держави. Така автоно­мія слугує засобом вирішення національного питання. У де­яких випадках автономія надається і на інших підставах. Конституційному праву відома адміністративно-територіаль­на, національно-територіальна та національно-державна авто­номія. У деяких країнах діє ще й екстериторіальна (культур­на) автономія.

Україна відповідно до ст. 2 Конституції України є унітар­ною державою, але в даний час до її складу входить Автономна Республіка Крим, її створенню передував референдум, про­ведений 20 січня 1991 р. у Криму. А 12 лютого 1991 р. Вер­ховна Рада України підтримала це бажання народу і прийняла закон про відновлення автономії Криму. Так юридично було оформлено створення Автономної Республіки Крим. Необхід­но зазначити, що до Вітчизняної війни (1941—1945 pp.) у Криму існувала автономна республіка кримських татар, тобто автономія була національною, для корінного народу. А знову створена автономія - - це вже територіальна автономія. Як відомо, у травні 1944 р. кримські татари були депортовані з півострова, а автономна республіка була ліквідована. Замість неї була створена Кримська область (як звичайна адміністра­тивно-територіальна одиниця) у складі Російської Федерації, а у 1954 р. вона була передана до складу України.

Відтоді як Україна проголосила незалежність, у деяких ро­сійських засобах масової інформації неодноразово зазнача­лося, що передача Кримської області у 1954 р. була подарун­ком М. С. Хрущова Україні, що не відповідає дійсності. Істо­ричні документи свідчать, що передача Кримської області була ініційована Радою Міністрів РРФСР і мотивувалась тим, що Кримська область не має сухопутного кордону з Росією, що дуже утруднює господарські та культурні зв'язки з нею.

При вирішенні цього питання ні на засіданні Президії Вер­ховної Ради СРСР 19 лютого 1954 p., коли був виданий указ Президії про передачу Криму до складу УРСР, ні на сесії Вер­ховної Ради СРСР 26 квітня 1954 p., коли цей указ був затвер­джений, М. С. Хрущов не брав участі ні в одному його обгово­ренні. В указі Президії передача мотивувалася спільністю еко­номіки, територіальною близькістю, тісними господарськими та культурними зв'язками Кримської області та УРСР.

Важливо відзначити, що в той час у СРСР вирішувалося питання про впорядкування адміністративно-територіального поділу взагалі, а не йшлося тільки про Крим. На тій же сесії Верховної Ради СРСР 26 квітня 1954 р. були затверджені ука­зи Президії Верховної Ради про утворення та ліквідацію ще 16 областей у складі п'яти колишніх союзних республік.

Під час проведення референдуму татари становили лише ЗО тисяч населення Криму і не проживали компактно. За та­ких умов не було підстав для створення автономної респуб­ліки. Однак у зв'язку з політичною ситуацією, яка склалася на той час в Україні в цілому і в Криму зокрема, була утворе­на Автономна Республіка Крим. У подальшому це мало на­слідком те, що певні сепаратистські сили в Криму почали за­проваджувати ідею створення незалежної держави. Протягом 1991—1995 pp. цей курс був домінуючим у діяльності керів­ників Криму. Так, 4 вересня 1991 р. Верховна Рада Криму прийняла Декларацію про державний суверенітет Криму, 5 травня 1992 р. -- Акт проголошення незалежності Криму, 6 травня 1992 р. - - Конституцію Республіки Крим, згідно з якою Крим проголошувався суверенною і незалежною держа­вою. Потім були прийняті інші акти подібного характеру, які суперечили Конституції та іншому законодавству України. У результаті виникла реальна загроза територіальній ціліснос­ті України. З урахуванням цього 17 березня 1995 р. Верховна Рада України з метою захисту державного суверенітету ска­сувала Конституцію Республіки Крим,  прийняту 6 травня 1992 p., та інші акти, які суперечили Конституції та іншому законодавству України.

Тепер правовий статус Автономної Республіки Крим визна­чений Законом України «Про Автономну Республіку Крим», який прийнято 17 березня 1995 p., Конституцією України 1996 p., в якій міститься розділ X, присвячений Автономній Республіці Крим, Конституцією Автономної Республіки Крим 1998 р. Згідно з ними Автономна Республіка Крим є невід'єм­ною складовою частиною України, що перебуває у її складі як адміністративно-територіальна автономія. Тому вона не є но­сієм державного суверенітету, не має права виходу зі складу України, не може вступати у політичні відносини з іноземни­ми державами.

Досвід існування адміністративно-територіальної автоно­мії багатьох країн світу свідчить, що їй властиві такі ознаки: вона є засобом децентралізації державної влади в унітарній державі і надається для регіонів, які відрізняються історико-географічними, соціально-економічними, національно-побу­товими та іншими особливостями; така регіональна автоно­мія надається державою, у складі якої вона перебуває, а не в результаті акту самовизначення її населення, воля ж населен­ня до автономії, виражена на місцевому референдумі, може тільки враховуватися, але ніяких юридичних наслідків вона не породжує. Такого роду автономія дає можливість проявити широку місцеву ініціативу, брати активну участь у здійснен­ні внутрішньої політики держави, сприяє найоптимальнішо-му поєднанню загальнодержавних та регіональних інтересів. Адміністративно-територіальна автономія, хоча й має деякі ознаки державності (територію, власні представницькі та ви­конавчі органи, право приймати нормативні акти, свій ста­тут, символіку тощо), проте державним чи державно-терито­ріальним утворенням не вважається.

Правовий статус цієї автономії визначається спеціальним актом (здебільшого статутом, хартією тощо), який затверджу­ється центральним органом державної влади, у складі якої перебуває ця автономія. Усе це свідчить про те, що адмініст­ративно-територіальна автономія не є носієм державного су­веренітету. Враховуючи все це, термін «Республіка» в назві автономії Криму, так само як і назва її основного правового акта «Конституція», не відповідають суті такої автономії, оскільки така термінологія не є для неї характерною. Як свід­чить державно-правова практика багатьох країн світу, опти­мальною назвою регіональних автономій є автономна об­ласть, округ, а основний правовий акт такої автономії назива­ється, як правило, статутом.

Конституція України закріпила за Автономною Респуб­лікою Крим право мати свою Конституцію. Це її право закріп­лене у ст. 135 Конституції України. Конституція Автономної Республіки Крим розробляється Автономною Республікою і приймається її Верховною Радою, а потім затверджується Верховною Радою України не менш як половиною депутатів від її конституційного складу. Тільки після цього Конститу­ція Автономної Республіки Крим набирає сили.

Така процедура прийняття Конституції Автономної Респуб-ліки Крим, з одного боку, вказує на контроль вищих держав­них органів України і їх відповідальність за соціально-економічний і культурний розвиток Автономної Республіки Крим, а з другого -- свідчить про те, що Автономна Республіка Крим не є суверенною.

Автономна Республіка Крим має свою систему органів — Верховну Раду, Раду міністрів та органи місцевого самовря­дування. Водночас в Автономній Республіці Крим діє Пред­ставництво Президента України.

Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, яка обирається громадянами на основі загального, рівного і прямого виборчо­го права шляхом таємного голосування.

Виконавчим органом Автономної Республіки Крим, її уря­дом є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Згідно зі ст. 136 Конституції України Голова Ради міністрів Автоном­ної Республіки Крим призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.

Місцеве самоврядування в Автономній Республіці Крим здійснюють органи самоврядування відповідно до Конститу­ції України та Закону України «Про місцеве самоврядуван­ня». Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України.

Правовий статус Представництва Президента України ви­значено Законом України «Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим» від 2 березня 2000 р. За цим законом Представництво очолюється постійним пред­ставником Президента України, який призначається на поса­ду і звільняється з посади Президентом України. Основними завданнями представника Президента є здійснення повнова­жень щодо забезпечення проведення в життя Конституції України, а також сприяння взаємодії органів державної вико­навчої влади України з відповідними органами Автономної Республіки Крим, однаковому застосуванню актів законодав­ства з питань, віднесених до відання України.

У системі органів Автономної Республіки Крим важливе місце займає Верховна Рада, її правовий статус визначений Конституцією України 1996 p., Конституцією Автономної Рес­публіки Крим 1998 p., Законом України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» та іншими нормативно-право­вими актами.

Відповідно до них Верховна Рада Автономної Республіки Крим складається із 100 депутатів, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таєм­ного голосування терміном на чотири роки. Вона є повноваж­ною за умови обрання не менш як двох третин від її загаль­ного складу, її повноваження можуть бути припинені Вер­ховною Радою України достроково за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конститу­ції України та інших законів України. Парламент України може також призначити позачергові вибори до Верховної Ра­ди Автономної Республіки Крим (п. 28 ст. 85 Конституції України). Діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим здійснюється сесійно і складається із пленарних за­сідань та засідань її органів. Голова Верховної Ради, його пер­ший заступник і заступник обираються таємним голосуван­ням. Названі посадові особи, а також голови постійних ко­місій здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим здійснює свою діяльність на основі принципів верховенства права, конститу-ційності, поєднання інтересів Автономної Республіки Крим з загальнодержавними інтересами України, правової, організа­ційної та матеріально-фінансової самостійності в межах пов­новажень, визначених Конституцією і законами України, Конституцією Автономної Республіки Крим.

Правовий статус Автономної Республіки Крим визначаєть­ся Конституцією України (ст. 137), згідно з якою Верховна Рада Автономної Республіки Крим самостійно здійснює нор­мативне регулювання з таких питань, як: сільське господарс­тво і ліси; меліорація і кар'єри; громадські роботи, ремесла та промисли; благодійництво; містобудування і житлове госпо­дарство; туризм, готельні справи, ярмарки; музеї, бібліоте­ки, театри, інші заклади культури, історико-культурні запо­відники; транспорт загального користування, автошляхи, во­допроводи; мисливство, рибальство; санітарна і лікарняна служба.

Правовий статус Автономної Республіки Крим насамперед проявляється в її компетенції. Перелік питань, що належать до її відання, дається у ст. 138 Конституції України, а саме: призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу виборчої комісії Ав­тономної Республіки Крим; організація та проведення місцевих референдумів; управління майном, що належить Автономній Республіці Крим; розроблення, затвердження та реалізація програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального приро­докористування, охорони довкілля — відповідно до загально­державних програм; визнання статусу місцевостей як курор­тів; встановлення зон санітарної охорони курортів; участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; за­безпечення функціонування і розвитку державної та націо­нальних мов і культур в Автономній Республіці Крим; охоро­на і використання пам'яток історії; участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих на­родів; ініціювання введення надзвичайного стану та встанов­лення зон надзвичайної економічної ситуації в Автономній Республіці Крим або окремих її місцевостях.

Перелік цих питань не є вичерпним, оскільки згідно зі ст. 138 Конституції України, законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані й інші повноважен­ня. Так, Законом України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» від 10 лютого 1998 р. (ст. 9) коло питань, віднесених до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, значно розширено.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим згідно зі ст. 136 Конституції України у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання на території автономії. Постанови приймаються з питань, що ма­ють нормативно-правовий характер, а рішення - - з питань організаційно-розпорядчого характеру. Названі акти прийма­ються Верховною Радою на її засіданні відкрито або таємним голосуванням більшістю голосів депутатів від її загального складу.

Нормативно-правові акти (постанови та рішення) Верхов­ної Ради автономії та рішення Ради міністрів Автономної Рес­публіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України, актам Президента України і Кабінету Міністрів України. Президент України має право зупинити дію актів Верховної Ради автономії з одночасним зверненням до Кон­ституційного Суду України щодо їх конституційності. Якщо Конституційний Суд визнає їх такими, що суперечать Кон­ституції України, вони підлягають обов'язковому скасуванню Верховною Радою Автономної Республіки Крим.

Стосовно конституційності нормативно-правових актів Ав­тономної Республіки Крим, крім Президента України, до Конституційного Суду можуть звернутися 45 народних депу­татів України, Верховний Суд України, Уповноважений Вер­ховної Ради України з прав людини. У всіх цих випадках рішення Конституційного Суду України є остаточним і обо­в'язковим для виконання.

Щодо актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, то їх відповідно до Конституції України (п. 16 ст. 106) може скасувати безпосередньо сам Президент України. Водночас Конституція України (ст. 150) передбачає можливість Авто­номної Республіки Крим звернутися до Конституційного Суду України з питань визнання нечинними на її території законо­давчих актів України, актів Президента України, актів Ка­бінету Міністрів України в разі порушення ними повнова­жень автономії.

Рішення Конституційного Суду України щодо конститу­ційності чи неконституційності цих актів є остаточним і не може бути оскарженим.

З прийняттям Конституції Автономної Республіки Крим є всі підстави вважати, що на сучасному етапі чітко визначе­ний правовий статус цієї республіки. Водночас є чимало дер­жавно-правових проблем, які поступово розв'язуватимуться у процесі державотворення.

 

96