yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->10.2. Соціально-економічні передумови кооперативного руху

Кооперування

10.2. Соціально-економічні передумови кооперативного руху

До соціально-економічних відносять ті обставини госпо­дарського і соціального життя суспільства, що забезпечують формування для кооперативів соціальної бази (кола потенцій­них членів), сприяють нагромадженню кооперативного капі­талу й зростанню попиту на кооперативні товари та послуги.

Форми захисту соціальних інтересів третього стану. До XIX ст. соціальна структура населення європейських країн та стосунки між різними соціальними групами в цілому не спри­яли об'єднанню людей в кооперативи. Селяни і міщани ще збе­рігали устої традиційного суспільства, в якому кожний із су­спільних станів мав визначений статус, права й обов'язки, а та­кож способи і форми соціального захисту. Належачи до третього стану, представники цих верств визнавали своїм суспільним обов'язком матеріальне утримання еліти — дворянства та ду­ховенства, які належали відповідно до другого та першого станів. Виконання цього обов'язку, як вважалось, забезпечує третьому станові духовну опіку, матеріальну підтримку, правний та збройний захист з боку привілейованих станів, які управляли державою. Так, поміщики не лише використовува­ли працю селян у своїх господарствах, а й виконували судівські обов'язки в селянських спорах, відповідали за сплату податків у державну казну, своїми ресурсами підтримували селянські господарства в разі стихійного лиха, неурожаю тощо. Церква взяла на себе духовний провід населення та турботу про не­мічних і знедолених. Міське самоврядування до певної міри регламентувало ціни, цехи обмежували конкуренцію між ре­місниками і турбувались про їх соціальний захист тощо.

Соціальні та економічні чинники, що породили потребу в кооперативах. Індустріалізація, урбанізація та розгортання ринкових відносин зруйнували традиційне станове суспільство. Зазнали краху й випрацьовані його членами форми та способи соціального захисту населення. Звільнившись від кріпосної залежності й отримавши землю у приватну власність, селяни втратили підстави очікувати підтримки громади й опіки від поміщиків. Тепер на них самих лягли обов'язки сплачувати державі податки, утримувати сільські церкви, школи, фінан­сувати судові витрати тощо. Ремісники все гостріше відчували конкуренцію з підприємцями-фабрикантами, від якої цехови­ми правилами захиститись було неможливо. Традиційні спілки торговців об'єднували майже виключно давні купецькі роди, бізнес яких був зорієнтований на потреби знаті. Між тим збільшувалася кількість дрібних та середніх торговців, що за­безпечували споживчі потреби селян і міщан. Вони страждали від злодіїв, здирництва чиновників, недобросовісної конку­ренції. Найнепривабливішим, однак, було становище ще однієї нової соціальної групи — промислових робітників (пролетаріа­ту), чисельність яких зростала тим швидше, чим вищими були темпи господарського розвитку країни. Платня пролетарів у ті часи була мізерною, робочий день тривав 10—14 год., допомоги при тимчасовій втраті працездатності, інвалідності та на старість взагалі не існувало.

Соціальна база кооперативного руху. Як бачимо, в умовах капіталістичної економіки саме людям праці — робітникам, селянам, ремісникам, а також рядовим службовцям, число яких у містах швидко збільшувалося, потрібні були нові ефективні способи і форми соціального захисту, організації, здатні захи­стити їх перед експлуатацією. Такими організаціями в XIX ст. стали профспілки, різного роду громадські об'єднання, що лобіювали економічні інтереси людей праці, займалися їх про­світою та допомогою знедоленим і, звичайно, кооперативи. Виробничі кооперативи захищали своїх членів від експлуатації в сфері трудових стосунків, кредитні — при отриманні необхід­них для ведення власної справи і забезпечення споживчих по­треб банківських позик, споживчі — при закупівлях продуктів та інших товарів у приватних торговців тощо.

Кооператив будь-якого виду може існувати лише тоді, коли його члени мають можливість нагромадити достатні кошти для ведення бізнесу. У традиційному суспільстві ті групи населен­ня, які могли стати соціальною базою кооперативів, не мали необхідних коштів. Селяни і міщани забезпечували себе май­же всім необхідним із власних господарств, а також обміню­ючи продукти своєї праці на ті, яких їм бракувало, й працю­ючи за харчі та одяг. Лише в XIX ст. населення масово втягло- ся у товарно-грошові стосунки: продавало більшу чи меншу частину своїх виробів на ринку, працювало за плату грошима, а не натурою, регулярно купувало споживчі та інші товари. У людей з'явились кошти. Ремісники, робітники, службовці, селяни отримали змогу їх нагромаджувати й вкладати у ство­рені ними кооперативні підприємства в якості внесків — паїв.

Роль кредитно-банківської системи у розвитку кооперації. Звичайно, перші кооператори не могли безболісно для сімей­ного бюджету вкласти в кооперативний капітал значний пай. Тож стартовий капітал кооперативів був невеликий і вони го­стро потребували для свого розвитку додаткових капітало­вкладень. Ще на початку XIX ст. позичити щось можна було лише у родичів чи добрих сусідів. Тільки знать ризикувала звертатись за позикою до лихварів, які вимагали за ризик ви­нагороду, руйнівну для позичальника — 300—400 % річних. Розвиток капіталістичної економіки проявився також у виник­ненні кредитно-банківської системи та зменшенні ціни банків­ського кредиту до 16—20 % , а далі й до 8—14 % річних. Такі умови кредитування були прийнятними не лише для багатіїв, а й для середніх верств населення. Ремісники, торговці, за­можніші селяни і навіть робітники та дрібні службовці могли тепер солідарно виплатити позику, отриману на кооператив. Комерційні, а далі й спеціальні кооперативні банки, фінансу­ючи закупівлі гуртових партій споживчих товарів (об'єднання­ми торговців і споживачів), промислової сировини й обладнан­ня (об'єднаннями ремісників і робітників), сортового насіння, племінної худоби, сільськогосподарської техніки (об'єднання­ми селян, фермерів) сприяли розвиткові всіх видів кооперати­вів.

Використовуючи власні та позичені кошти, кооперативи почали розширювати обсяги діяльності і за рахунок цього на­рощувати прибутки. Економічно зміцнівши, вони успішно конкурували з іншими учасниками ринку — приватними підприємствами, повними товариствами, акціонерними ком­паніями, завойовували нові позиції на ринку праці, товарів і по­слуг.

 

45