yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->10.3. Політико-правові передумови кооперативного руху

Кооперування

10.3. Політико-правові передумови кооперативного руху

До політико-правових передумов відносять ті чинники полі­тичного та правового життя суспільства, завдяки яким коопе­ративи отримують політичне й юридичне визнання в державі, а отже й змогу реєструватися на основі чинного законодавства.

Політико-правові основи традиційного суспільства. У тра­диційному суспільстві кооперативи не могли б отримати ви­знання держави, оскільки в станових спільнотах все населення вважалось підданими королів або імператорів й повністю зале­жало від їх волі. Кермо влади знаходилось тоді в руках перших двох станів, які мали політичні привілеї, тоді як третій стан був практично позбавлений політичних прав і свобод. Усі євро­пейські держави ще в останній чверті XVIII ст. були поліційними, а влада монарха у більшості з них — абсолютною.

Політико-правові чинники, які уможливили виникнення кооперативів. Політична ситуація в Європі зазнала змін тільки після Французької революції 1789 р. та наполеонівських війн. Наполеон І Бонапарт не лише перекроював політичну карту на користь Франції, а й сприяв своїми походами утвердженню в свідомості європейців гасел французької революції, ідей сво­боди (лібералізму), соціальної рівності (соціалізму) та братер­ства (гуманізму). Рух у підтримку цих ідей привів після рево­люцій 1848—1849 рр. до зміни державного устрою в багатьох країнах Європи. Переважна більшість європейських держав перетворилися у конституційні монархії або республіки, гро­мадяни яких отримали економічні, соціальні й політичні пра­ва та свободи; в тому числі й свободи слова, друку, зібрань, а також право на створення громадських об'єднань — професій­них (профспілки), політичних (партії), культурницьких (для просвіти й опіки над мистецтвами) і економічних (комерцій­них товариств, акціонерних об'єднань, кооперативів). Дотри­мання цих прав гарантували прийняті в цих країнах консти­туції та закони. З перемогою в Європі демократії та принципу верховенства права кооперативи отримали змогу відкрито і пов­ноцінно функціонувати, активно пропагувати кооперативну ідеологію.

Політичні фактори, що стимулювали виникнення та по­ширення кооперативів. Кооперативний рух, що розгорнувся в країнах Європи, переслідував ряд цілей, які визнавали й інші масові суспільні рухи — робітничий, соціалістичний, національ­но-визвольний. Учасники цих рухів були зацікавлені у захисті соціальних інтересів людей праці, зміцненні демократії, дер­жавних гарантіях економічних, соціальних та політичних прав і свобод населення. Одним із результатів співпраці кооперати­вів, національно-демократичних і соціалістичних партій, проф­спілок стало включення в закони європейських держав норма­тивних положень (статей), що регламентували діяльність ко­оперативів й робили їх рівноправними суб'єктами ринкової економіки.

Створення нормативної бази для кооперативів. Громад­ська підтримка кооперації була найпотужнішою у Великій Бри­танії. Тут уже в 1852 р. було прийнято перший спеціальний кооперативний закон. Кооперативне законодавство з'яви­лось і в інших країнах Європи: 1868 р. — у Пруссії, 1873 р. — в Австро-Угорщині, 1884 р. — у Франції. У 1917 р., завдяки Лютневій революції, спеціальний кооперативний закон було прийнято в Росії. Його положення визнала чинними й Україн­ська Центральна Рада. Внесення в державні закони статей про кооперативи та створення спеціального кооперативного зако­нодавства спонукали кооператорів до розробки і вдосконален­ня кооперативних статутів. З часом вдалось підготувати для ко­оперативів різних видів типові (зразкові) статути, що відпові­дали кооперативним принципам та чинному законодавству. Створення досконалої нормативної бази для кооперативів при­скорило розвиток кооперації.

Кооперативна політика європейських держав. Співпрацю­ючи з політичними силами ліберальної та соціалістичної орі­єнтації, а також з профспілками, кооперативи зуміли добити­ся у багатьох європейських державах не лише юридичного визнання, а й матеріальної підтримки та сприяння коопера­тивній пропаганді. Уже з кінця XIX ст. уряди Франції, Німеч­чини, Австро-Угорщини, Росії та ряду інших держав регуляр­но надавали субсидії та пільгові кредити під різні кооперативні програми, а також створили спеціальні органи для опіки над кооперативами. Державна підтримка, якщо вона, звичайно, не обмежувала кооперативної демократії та економічної само­стійності, сприяла економічному зміцненню кооперації та роз­гортанню кооперативного руху.

 

46