yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->10.6. Політико-правові та ідейні чинники розвитку української кооперації

Кооперування

10.6. Політико-правові та ідейні чинники розвитку української кооперації

Трансформація Габсбурзької держави у конституційну дуалістичну монархію. Унаслідок революції 1848 р., а також під впливом поразок у війнах з Францією та Сардинією 1859 р. і з Пруссією 1867 р., Габсбурзька абсолютна монархія транс­формувалася в конституційну. За Конституцією 1867 р., вона стала Австро-Угорською імперією, в якій угорці отримали повний контроль над своєю землею (до складу Угорщини вхо­дило Закарпаття), створили свій парламент та уряд, але визна­вали зверхність австрійського імператора. В австрійській ча­стині імперії законодавчі функції перебирав на себе централь­ний парламент (ландтаг). Зберігався поділ Австрії на "коронні краї", які здобули право на місцеве самоврядування. Галичина й Буковина, зокрема, мали свої провінційні асамблеї-сейми. Ви­бори до всіх представницьких органів влади аж до 1907 р. про­водилися за куріальною виборчою системою, в рамках якої зем­левласники користувалися привілеями. Конституція фіксува­ла також основні права та свободи громадян Австро-Угорщини, розмежовувала функції законодавчої, виконавчої та судової влади тощо, наближаючи Австро-Угорщину за політичним уст­роєм до інших європейських держав.

Державна підтримка кооперації в Австро-Угорщині. Укра­їнці, однак, не отримали територіально-національної автономії, перебуваючи в провінціях із змішаним етнічним складом. В ор­ганах місцевого самоврядування переважали представники еліти: польської — в Галичині, румунської — в Буковині та угорської — в закарпатських комітетах Угорщини. Пануючим верствам цих націй вдалося захопити в свої руки політичний контроль над крайовими органами влади, підпорядкувати своїм інтересам місцевий бюрократичний апарат і забезпечити собі підтримку Відня, перш за все в тому, що польська, румунська та угорська аристократія володіла великими земельними маєтностями в селах, а інтелігенція виявилася освіченішою, чисельнішою й різнобічніше розвиненою, ніж українська; її ча­стка в міському населенні, як і її роль у багатьох галузях гос­подарства швидше зростала, а культурні надбання були добре знані ще перед політичними реформами. Відповідно й допомо­га кооперативному руху з боку державних органів виявлялася в цих землях насправді підтримкою кооперування поляків, ру­мунів, угорців, а не українців. Українцям залишалися тільки рештки державної фінансової допомоги кооперації, а інколи й прихована чи відкрита протидія їх намірам створити власні кооперативи.

Політичні обмеження для кооперативного руху в Росії. Щодо східноукраїнських земель, то авторитарний політичний режим Російської імперії був найнесприятливішим для роз­гортання масового кооперативного руху. Відсутність гарантова­них прав і політичних свобод для населення, суворий полі­цейський нагляд і бюрократичний контроль за будь-якою гро­мадською та господарською діяльністю, свавілля чиновників і обмежені функції судових органів, заборона будь-якого націо­нального руху, переслідування національно свідомих, прогре­сивно настроєних представників інтелігенції тощо робили пер­ші кроки кооперації в підросійській Україні надто повільними й несміливими.

Формування правових засад для кооперації. У Росії лише наприкінці XIX ст. були прийняті спеціальні юридичні акти для регулювання роботи кооперативів, тоді як в Австро-Угорщині такі документи з'явилися вже у 1870-х рр. Закон "Про заробітково-господарські стоваришення" (1873 р.) дозволяв створення економічних об'єднань та членство у них кожному, хто визнає основні засади діяльності таких товариств і внесе пай у їх капітал. Пайові товариства мали бути економічно незалежними, самоврядними об'єднаннями, втручання чинов­ників у їх внутрішні справи законом було заборонене. Почина­ючи з 80-х рр. XIX ст., кооперативи в Австро-Угорщині мали ряд податкових пільг, а також фінансову підтримку держави. Влада могла припинити діяльність товариства та притягнути до відповідальності його правління лише у випадку порушен­ня ними статутних норм та законів, різного роду зловживань та ведення незаконної політичної діяльності.

Окрім цього, австрійське законодавство дозволяло коопе­ративному рухові в цій державі набути національного харак­теру, працювати на користь свого народу, гуртуючи його у від­повідні товариства та спілки. В умовах Російської імперії про якісь національні завдання кооператори не могли навіть гово­рити. Будь-яка спроба надати кооперації східноукраїнських земель національного відтінку рішуче заборонялася, а її ініціа­тори переслідувалися й піддавалися адміністративним пока­ранням.

Поширення кооперативної ідеології. Умови політичного життя Росії не сприяли також поширенню серед населення знань про кооперацію, відомостей про здобутки європейського кооперативного руху. Місцеві чиновники, цензура навіть на початку XX ст. з упередженням ставилися до будь-якої коопе­ративної пропаганди. Натомість в Австро-Угорщині така про­паганда була цілком можлива, на перешкоді поширенню ідей кооперації стояв лише низький освітній рівень українців. Кількість неписьменних серед них доходила до 70 % , а в гір­ських районах вона значно перевищувала цю цифру. В україн­ських губерніях Російської імперії в 90-х рр. XIX ст. відсоток неписьменних коливався від 84,5 % до 72,1 % .

Таким чином, в Україні ще в другій половині XIX ст. існува­ли чинники, що гальмували поширення кооперативів, зокрема:

·        повільні темпи індустріалізації, урбанізації та розгортан­ня ринкових відносин зменшували соціальну базу української кооперації;

·        малоземелля, лихварство, низька купівельна спромож­ність більшості українського населення перешкоджали зро­станню кооперативних капіталів;

·        російський абсолютизм і свавілля чиновників не дозво­ляли забезпечити українським кооперативам сприятливі полі- тико-правові умови для діяльності;

·        економічне і політичне панування на західноукраїнських землях чужоземців: поляків, мадярів, румунів обмежувало матеріальну, правову та моральну підтримку українських коо­перативів;

·        низький рівень освіти та національної свідомості, поши­рення пияцтва і зловживань гальмували зростання коопера­тивної свідомості та зменшували можливості впливу коопера­тивної ідеології.

Висновки

1. Співробітництво, співпраця притаманні уже первісним людським спільнотам. У давні часи співпраця переважно була вимушеною, хоча в традиційних суспільствах присутні еле­менти добровільної співпраці. Вони існували у сільських гро­мадах, ремісничих цехах, купецьких об'єднаннях, церковних братствах. Різновидами економічного співробітництва в Укра­їні були козацькі курені та чумацькі валки.

2. Соціально-економічні, політико-правові та культурні пе­редумови для кооперації склалися лише в модерному суспіль­стві.

3.     Індустріалізація, урбанізація і розгортання ринкових від­носин змінили соціальний склад населення європейських країн та становище людей праці: робітників, ремісників, селян. Ви­користання традиційних засобів соціального захисту працю­ючих — селянських громад, ремісничих цехів, братств — стало неефективним, що спонукало населення до створення коопе­ративів.

4. Розвиток товарно-грошових стосунків і кредитно-банків­ської сфери сприяв формуванню й нарощуванню кооператив­них капіталів і, в кінцевому підсумку, економічної міці коопе­ративів.

5. Перемога в Європі демократичного устрою та утверджен­ня принципу верховенства права забезпечували кооперативну демократію та добрі взаємостосунки між членами кооперативів. За підтримки громадських організацій і рухів, кооперативи добилися юридичного визнання державою, а подекуди й дер­жавної підтримки.

6. Секуляризація масової свідомості пробудила населення європейських країн до економічної самодопомоги та самоза­хисту. Із зростанням рівня освіти широких верств, розвитком засобів масової комунікації та формуванням кооперативної ідеології кооперативи отримали змогу популяризувати свою діяльність й забезпечити масовий характер кооперативного руху.

7. Передумови для кооперування в Україні склалися у дру­гій половині XIX ст., пізніше ніж в країнах Західної Європи. Ряд чинників соціально-економічного та політичного життя українців зіграли в його розвиткові національного кооператив­ного руху негативну роль (статус "внутрішньої колонії", низькі темпи індустріалізації, нерозвиненість ринкових відносин, порівняно низький рівень освіти тощо).

 

 

 

 

 

49