yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->11.3. Доктрина виробничих асоціацій

Кооперування

11.3. Доктрина виробничих асоціацій

Батьками доктрини виробничих асоціацій вважаються ви­датний французький соціальний реформатор Шарль Фур'є (1772—1837) і прибічники його ідей сенсімоніст (христи­янські соціалісти) Філіп Бюше (1796—1865) та Луї Блан (1811—1882).

Погляди Ш. Фур'є. Свої погляди Ш. Фур'є виклав у числен­них працях, найважливішими з яких були "Теорія чотирьох рухів" (1808 р.), "Трактат про хліборобські (домові) об'єднан­ня" (1820 р.) та ін. За словами визначного російського істори­ка кооперації В. Тотоміанца, "праці Фур'є читаються надзви­чайно важко, бо вони не системні і є мішаниною геніальності з божевільними фантазіями". Правда, окремі фантазії ПІ. Фур'є засвідчують його пророче чуття. Так, ПІ. Фур'є передбачив будівництво Суецького і Панамського каналів, винахід теле­фону та заводнення Сахари.

Приводом для написання ПІ. Фур'є трактату про асоціа­ції — об'єднання для співпраці і самозахисту, був випадок що стався з ним у паризькому ресторані. Під час обіду ПІ. Фур'є зауважив, що яблуко обійшлося йому в 50 сантимів, у той час, коли в Нормандії дюжина таких яблук коштує 10 сантимів. Таку дорожнечу ПІ. Фур'є пояснював наявністю багатьох по­середників, яких в інтересах споживача слід уникнути. До­сягти цього, на його думку, можна шляхом створення асоціа­цій, де все необхідне продукувалося б самими споживачами. Таку асоціацію він назвав "фалангою". Вона мала складатися приблизно з 400 родин (1600 осіб), які жили б разом і спільно володіли засобами виробництва. Основне завдання фаланги — виробництво продуктів для власного споживання та товарів для інших фаланг. Важливою, принциповою особливістю кон­цепції ПІ. Фур'є було те, що спільна власність асоціації не ви­ключала приватної, внесене кожним фалангістом майно ви­знавалося його паєм, за користування яким фаланга пропону­вала винагороду. Суспільний дохід фаланги мав розподілятися за пропорцією: на власність — 4/12, за працю — 5/12 і за та­лант — 3/12. З часом, вважав ПІ. Фур'є, ця пропорція значно зміниться на користь праці.

Члени фаланги, що творили одну громаду, мали жити у фа- ланстері — величезному палаці — готелі, з номерами на різні смаки. Кожен фалангіст міг отримати помешкання залежно від своїх потреб та можливостей, бо ціни також різнилися — від 1,5 до 50 франків. У фаланстері мали бути просторі зали, театр, бібліотека, спільна кухня, економне опалення тощо.

Кожен фалангіст повинен був вибрати собі роботу до душі. Добровільна праця — ідеал фаланги, у ній не визнавалась наймана праця. Оскільки робітник мав змогу повністю кори­стуватися результатами своєї праці, то вона завжди мала бути високопродуктивною.

Звичайно, цей проект ПІ. Фур'є утопічний. Більш реалі­стично виглядав запропонований ним проект так званої сіль­ської громадської контори, наділеної функціями кредитного, споживчого та сільськогосподарського кооперативів. Цю пере­хідну форму ПІ. Фур'є назвав "гарантизмом", тому що вона забезпечувала людині гарантований мінімум для існування.

Пропозиції Ш. Фур'є, якщо відкинути все фантастичне, бу­ли більш аргументованими та пов'язаними з реаліями того­часного життя, ніж проекти Р. Оуена. Особливою актуальні­стю вирізнялися його ідеї щодо переваги кооперативної праці над найманою, необхідності зробити кооперацію доступною для всіх прошарків населення, можливості зближення виробників та споживачів і як наслідок — усунення зайвих посередників. Саме вони наштовхнули прибічників поглядів цього мислите­ля на думку про створення кооперативів.

Виробничі асоціації Ф. Бюіие. У 30-х рр. XIX ст. з'явились праці про "асоціації виробників" одного із лідерів "школи А. де Сен-Сімона" Філіпа Бюше. (1842 р.). Стверджуючи, що робітник має право на виплату повної вартості своєї праці, Ф. Бюше переконував: реалізувати це право працівники змо­жуть, лише об'єднавшись у виробничих асоціаціях, які не за­лежатимуть від капіталістів та держави. За його задумом, ці асоціації мають володіти підприємствами, робітники яких бу­дуть одночасно їх власниками та керівниками. Кожен з них про­тягом року отримуватиме звичайну заробітну плату, а весь чи­стий дохід підприємства розподілятиметься таким чином: одна п'ята частина спрямовуватиметься у неподільний фонд товари­ства, решта буде поділена між членами пропорційно до їх праці, за винятком суми, яку вони погодяться виділити на взаємодо­помогу. Неподільний капітал призначався для розширення гос­подарської діяльності кооперативу.

Планувалось, що асоціації використовуватимуть також працю найманих робітників. Але після року праці у цьому об'єднанні робітник мав увійти до складу його членів.

Таким чином, Ф. Бюше розробив тип виробничого товари­ства працівників суміжних спеціальностей, які провадять спільне виробництво та демократично керують ним для зни­щення підприємницького прибутку.

Ф. Бюше наголошував, що у виробничих асоціаціях забез­печуватиметься свобода особистості, а в державі — свобода діяльності таких товариств. Це сприятиме гармонізації, зла­годженій роботі різних галузей промисловості, правильному розподілу засобів виробництва. "Людина, — вважав він, — нічого не творить, а лише переробляє матерію, витягуючи з неї відповідну користь. А тому тільки Бог є власником засобів ви­робництва, всяка торгівля ними незаконна. Розпоряджатися засобами виробництва має об'єднання людей, а не держава".

Л. Блан та Ф. Лассаль про державну підтримку виробни­чих асоціацій. Інший розробник доктрини виробничої асоціа­ції Л. Блан у роботі "Організація праці" (1839 р.), розглядав можливість поліпшити соціальне становище найманих праців­ників шляхом організації робітничих товариств, члени яких були б співвласниками засобів виробництва. Оскільки робіт­ники, на відміну від ремісників, майбутнім яких опікувався Ф. Бюше, не мали коштів для створення асоціації, держава, за задумом Л. Блана, мала на пільгових умовах позичати кожно­му новоствореному товариству кошти на облаштування колек­тивної майстерні.

Коли в суспільних майстернях будуть створені такі ж досконалі технічні умови, як і на капіталістичних фабриках, шачне поліпшення матеріальних умов робітників сприятиме, на думку Л. Блана, тому, що робітники переходитимуть із приватних фабрик у власні майстерні. Постійний рух у цьому папрямі приведе до націоналізації виробництва мирним шля­хом. Що ж до конкуренції, то вона, як головна причина про­мислових криз припиниться тоді, коли буде знищена приват-капіталістична промисловість.

У середині XIX ст. ідея переустрою суспільства шляхом об'єднання працюючих у виробничих асоціаціях заволоділа умами багатьох мислителів та лідерів соціальних рухів. У Ні­меччині її обґрунтовував соціаліст Ф. Лассаль (1825—1864), який теж виступав за державну підтримку кооперативного руху. Певні надії на асоціації робітників покладали також лідери І Інтернаціоналу. У резолюціях його перших конгресів неодноразово звучали заклики засновувати виробничі товари­ства.

Специфіка соціально-економічної природи виробничих асо­ціацій. Однак, практика кооперативного будівництва в євро­пейських країнах перекреслила надмірні сподівання прихиль­ників доктрини виробничих асоціацій. Асоціації не лише не витісняли із промисловості приватні підприємства, а й самі розвивалися із значними труднощами. Згідно з висновками М. Туган-Барановського, ці труднощі спричинені, перш за все, специфікою соціально-економічної природи виробничих ко­оперативів, яка заперечує найману працю. Асоціація існує ли­ше в інтересах тих людей, які у ній працюють, тоді як усі інші кооперативи діють в інтересах членів, що є їх клієнтами, а не працівниками. Завдяки цьому останні можуть організувати роботу на зразок приватних підприємств, залучаючи до праці лише достатньо кваліфікованих і дисциплінованих робітників. Виробнича асоціація навпаки, обмежувала вибір тільки чле­нами товариства, а їм могло бракувати професійного досвіду, знання ринку, нахилів до управління та торгівлі, інколи ква­ліфікації тощо. До того ж модернізація виробництва у такому товаристві або зменшення його оборотних коштів вимагали скорочення кількості працівників, однак звільнити було ніко­го, бо всі робітники були водночас господарями, перебуваючи в однаковому становищі. Коли ж виробничий кооператив по­стійно використовував найману працю, він втрачав свою коопе­ративну природу.

 

52