yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->11.4. Доктрина Г. Шульце-Деліча та Ф.-В. Райффайзена

Кооперування

11.4. Доктрина Г. Шульце-Деліча та Ф.-В. Райффайзена

Проект кооперативної системи Г. Шульце-Деліча. У сере­дині XIX ст. з'явилася ще одна кооперативна доктрина, яку можемо умовно назвати "доктриною самодопомогових това­риств". Основоположником цього різновиду ліберальної ко­оперативної ідеології був родоначальник німецького коопера­тивного руху, колишній суддя з м. Деліч (Пруссія) Герман Шульце (1808—1883) (його прізвище прийнято вживати з при­кладкою "Деліч"). Ознайомившись з ідейними засадами англій­ського і французького кооперативного руху, першим досвідом кооперування у цих країнах, Г. Шульце ініціював створення в рідному Делічі спочатку товариств взаємодопомоги, а далі ощадно-позичкових "народних банків", та "магазинних" това­риств (гартівень) для ремісників і торговців.

Доктрина Г. Шульце-Деліча більш поміркована, ніж попе­редні. Вона не визнавала за кооперативами місії творення но­вих виробничих відносин, обмежуючи їхню роль усуненням викривлень і суперечностей капіталістичного ладу. На думку Г. Шульце, кооперативи повинні зміцнити економічне стано­вище дрібних виробників в умовах індустріалізації та загост­рення конкуренції. "Якщо ви запитаєте, в чому ж головний принцип асоціації, то як на суттєву вимогу потрібно вказати наступне: забезпечити всім і кожному такий заробіток, кот­рий давав би можливість жити по-людськи" — писав Г. Шуль­це. Товариства Г. Шульце організовували гуртові закупівлі сировини, знарядь праці та споживчих товарів для членів своїх товариств, збували вироблені ними продукти і надавали їм на вигідних умовах грошовий кредит, зберігаючи цим ремісни­кам та торговцям кошти, які раніше становили прибуток ве­ликих торговельних посередників і лихварів. Центральне місце в системі кооперації Г. Шульце-Деліча посідали кредитні ко­оперативи, а споживчі кооперативи повинні були відіграти до­волі обмежену роль. їхнім завданням вважалося нагромаджен­ня коштів за рахунок економії під час закупівлі споживчих товарів з метою розширення власного виробництва, придбання більшої кількості сировини, нових знарядь праці тощо.

Разом із тим, кредитні та споживчі товариства, на думку Г. Шульце, тільки започатковують кооперативний рух. Завдяки їм дрібні виробники та наймані працівники нагромаджують кошти, щоб перейти до вищого рівня кооперації — закупівель­них і збутових товариств. З їх допомогою трудівники зможуть ще більше наростити власні доходи, а також, що дуже важли­во, навчаться самостійно керувати більшими підприємствами та провадити масштабні торговельні операції. Нагромадивши достатньо коштів та досвіду, члени цих кооперативів об'єдна­ються у найвищій формі кооперативу — виробничих асоціа­ціях. Із створенням останніх відпаде потреба у об'єднаннях нижчих рівнів. "Різниця між моєю кооперативною системою і лассалівською полягає не в нашому погляді на значення ви­робничої асоціації, а в тому, що її основою я вважаю самодопо­могу, тоді як він вимагає державного сприяння", — підкрес­лював Г. Шульце. Необхідність самодопомоги він пояснював тим, що усуспільнення засобів виробництва може забезпечити тільки зовнішні умови господарського успіху: капітал, кредит, масштаби виробництва тощо, але здобутки кооперативів і в кін­цевому підсумку, вдосконалення суспільства визначаються ду­ховними якостями їхніх членів, громадян.

Г. Шульце не був противником приватної власності та віль­ного підприємництва і прагнув лише усунути такі вади капіта­лістичного ринку, як лихварство й спекуляція. Для нього не існувало суттєвих розбіжностей між торговельними коопера­тивами споживачів та дрібних торговців, хоча в останніх гур­тові партії споживчих товарів закуповувалися з метою пізнішо­го перепродажу окремими членами з більшою вигодою для себе. Для того, щоб дати простір ідеям доброзичливості й людино­любства, він рекомендував розірвати ланцюг, який їх сковує, показати що немає протиріч між ними і матеріальними інте­ресами, що окрема особистість у спілці з іншими розвивається набагато краще.

Доктрина Г. Шульце-Деліча була зорієнтована на всі суспільні верстви, однак не враховувала низки суттєвих особливостей сільськогосподарської праці: нестачу в селян вільних коштів, триваліший, ніж у ремісників, а тим більше крамарів термін товарообігу тощо. Це зумовило поширення в Німеччині та в ін­ших країнах Європи форми кооперативної організації, запропо­нованої Ф.-В. Райффайзеном спеціально для селян.

Сільські кредитні товариства Ф. В. Райффайзена. Фрідріх- Вільгельм Райффайзен (1818—1888), який прославився тим, що допомагав бідним під час голоду 1846—1847 рр., спочатку засновував товариства допомоги бідним сільським громадянам. У 1864 р. у с. Гедерсдорф він створив кредитне товариство, яке слід визнати першим сільськогосподарським кооперативом. У книзі "Кредитні товариства, як засіб знищення злиднів" (1866 р.) Ф.-В. Райффайзен сформулював основні засади сіль­ських кредитних товариств: кругова відповідальність членів усім майном за борги товариства; виробниче призначення по­зичок; видача позичок тільки членам товариства; малий ра­йон діяльності товариства; визнання роботи правління това­риства почесною, а тому безоплатною тощо. "Райффазенівки" мали також закуповувати продукти праці селян, проводити просвітню роботу. Останнім Ф.-В. Райффайзен відводив немалу роль, оскільки вважав кооперативи інструментом перебудови суспільства на засадах християнства та, подібно до Г. Шульце-Деліча, вказував на моральні якості членів, "дух кооперати­ву" як на його основу.

Ідеї Ф.-В. Райффайзена здобули широке визнання в Німеч­чині лише у 80-х pp. XIX ст. Інтерес до "райффайзенівок" зріс насамперед тому, що знайшлося надійне джерело фінансуван­ня цих економічно кволих при заснуванні організацій, а саме — держава. Поширення "райффайзенівок" прискорило переведен­ня на ринкові рейки селянських господарств не лише в Німеч­чині, айв інших країнах Європи — Франції, Австро-Угорщи­ні, Росії.

 

53