yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->11.6. Кооперативна ідея в свідомості піонерів кооперативного руху в Наддніпрянщині

Кооперування

11.6. Кооперативна ідея в свідомості піонерів кооперативного руху в Наддніпрянщині

Формування кооперативної ідеології в Україні відбулося у декілька етапів. На першому етапі, що охоплював 60—80-ті рр. XIX ст., спостерігаємо кристалізацію в суспільній свідомості кооперативної ідеї в найширшому її розумінні, як господар­ської співпраці та взаємодопомоги. Її притягальність пояс­нюється прагненням кращих людей тогочасного українського суспільства змінити існуючий суспільний лад і саму людину відповідно до ідеалів гуманістів-просвітників. Першими при­хильниками і популяризаторами кооперативної ідеології в Україні були представники інтелігенції: на сході — громадівці, на заході — русофіли і народовці. Прагнучи допомогти простому люду подолати нужду та духовну темряву, інтелігенція зайнялась його просвітою, зокрема економічною. Вона по­бачила у господарській співпраці один з можливих шляхів за­безпечення економічної міці, добробуту та національних інте­ресів українців.

Народництво та кооперативна ідея. У своїй пропаганді доконечності господарського єднання українських селян інте- ліґенція XIX ст. виходила з розуміння громади-спілки як най­простішого суспільного угруповання, що ґрунтується на прин­ципах народної моралі та господарської самодопомоги. Ідея громади була складовою так званої народницької ідеології, філософськими підвалинами якої, як, до речі, й ідеології росій­ського "народничества", стали ідеї романтизму, слов'янофіль­ства та християнського соціалізму. Вперше в українській по­літичній думці засадничі ідеї народництва було викладено в програмних документах Товариства св. Кирила і Мефодія (1845—1847). Так, "Закон Божий (Книга буття українського народу)" ідеалізував громаду — братство християн, у яких "усе було общественне". Члени цього товариства — П. Куліш, В. Бі- лозерський, М. Костомаров — заснували першу "Громаду" в Санкт-Петербурзі (1859 р.). Під її впливом виникли подібні товариства в більших українських містах: Києві, Полтаві, Хар­кові та інших. Один з найвідоміших громадівців, мислитель європейського масштабу, визначний громадсько-політичний діяч Михайло Драгоманов (1841 —1895) у "Передньому слові" (1878 р.), надрукованому в "Громаді" — неперіодичному гро­мадсько-політичному та літературному збірнику, що видавав­ся ним в Женеві за дорученням Київської громади, твердив, що "спілки людські, великі й малі (які б. — Авт.) складалися з та­ких вільних людей, котрі по волі сходились для спільної праці й помочі в вільні товариства", є метою багатьох людей, зокрема й громадівців, а "наша Україна, котра не має ні свого попівства, ні панства, ні купецтва, ні держави, а має доволі розумне від природи мужицтво, залюбки прийме науку про безначальні й товаристські порядки".

Характеризуючи європейський соціалізм, М. Драгоманов зазначав, що не тільки виступає проти старого порядку, а й на­магається експериментувати нові підходи господарювання: "за­раз же наліг на таку річ, як спілка, толока, праця громадою ". У праці "Шевченко, українофіли і соціалізм", що вийшла 1878 р. і була результатом тривалих спостережень ав­тора над спадщиною Т. Шевченка, М. Драгоманов підкреслив, що "не тільки Шевченко, а й учені українофіли мало звертали увагу на господарські речі, а почасти спілкове господарство навіть не високо ставили... що господарський бік нашої історії громади (купи, копи і т. ін.) досі не досліджений нашими вче­ними. Навіть на спілкове господарство на січі (правда, не хлібо­робське, а охотське, скотарське й рибальське та спілкове хар­чування по куреням) наші вчені не звертають уваги, і досі в усіх українолюбців були на устах слова М. Костомарова про "інди­відуалізм" українця напроти "общинности" великороса ("Дві руські народності)".

Звичайно, громадсько-спілчанські проекти М. Драгомано- вабули скоріше даниною моді, ніж тими ідеями, які можна було реалізувати. Спілчанські форми господарювання можна було застосувати, виходячи не із консервації старого громадівського устрою, а на нових засадах індивідуальної свободи і при­ватної власності.

Свої ідеї громадівці поширювали серед простого люду як за допомогою живого слова, так і через літературні твори. Чи не найбільше в цьому сенсі виділяється творчість О. Кониського (1836—1900), який, за словами І. Франка, "в потребі умів бути і новелістом, і повістярем, і драматиком, і поетом, і публіци­стом, і сатириком, і істориком літератури, і критиком, і попу­ляризатором потрібних відомостей". Він одним з перших ство­рив образи "нових людей" — інтеліґентів-українофілів, які не приймали радикальних, силових методів боротьби за перетво­рення суспільства, вбачаючи мету свого життя в здійсненні "ма­лих діл", спрямованих на поступове, мирне його вдосконален­ня. Герой повісті-хроніки О. Кониського "Семен Жук і його ро­дичі", яка з'явилася в галицькому журналі "Правда" (1875 р.), Семен Жук бачить визволення селян з економічної неволі в створенні позичкової каси, яка забезпечить їх дешевим кре­дитом, влаштуванні громадської кузні, крамнички, "дітського приюту" тощо. Твори на кооперативну тематику перед почат­ком XX ст. з'явилися й у інших українських письменників — прихильників громадівського руху. Так, І. Тобілевич (Карпен- ко-Карий) написав п'єсу "Над Дніпром", головний герой якої Мирон закладає в селі хліборобську спілку і переконує одно­сельчан у перевагах кооперативної форми господарювання. Торкався кооперативних питань і Борис Грінченко в повісті "Під тихими вербами" (1902 р.).

Погляди М. Балліна. Погляди громадівців значною мірою розділяв один з піонерів кооперативного руху в Україні Мико­ла Баллін (1829—1904). У 1869 р. він відвідав Берлін, Нейштадт, Гамбург, Лондон, Манчестер, Париж, Женеву, де озна­йомився з роботою споживчих товариств. В Англії М. Баллін відвідав Рочдельський кооператив, товариство гуртових заку­півель у Манчестері, взяв участь у роботі першого англійсько­го кооперативного конгресу в Лондоні.

Набутий досвід як у себе на Батьківщині, так і за кордоном дав підставу М. Балліну написати працю "Перша пім'ятна книга російських споживчих товариств" (1870 р.). На коопе­рацію автор книги дивився як на соціально-реформаційний рух, основою якого було об'єднання всіх на ґрунті економічної й духовної взаємодопомоги. На думку М. Балліна, "коопера­ція повинна охопити не тільки всі галузі людської праці і люд­ських стосунків, але й все людство". Він мріяв про всесвітнє братство, де не буде ні расової, ні національної ворожнечі, де не буде політичної боротьби та економічної конкуренції, а буде єдина вселюдська сім'я.

М. Зібер про традиційні територіальні громади. Одним з тих, хто стояв біля витоків української кооперації, хто вніс значний вклад в реалізацію кооперативної ідеї був також Микола Зібер (1844—1888). Незважаючи на те, що кооператив­на проблематика не була основною в науковій творчості М. Зібера, він присвятив їй велику частину свого короткого життя. У процесі вивчення економічного життя народів, що перебува­ли на ранніх стадіях розвитку, М. Зібер зібрав матеріали про організацію братств — цих "природних форм життя" в різних країнах. У господарському функціонуванні різноманітних су­спільно-родинних структур М. Зібер виділив такий цікавий, за його словами, інститут, як "парубоцька громада" в Україні. Крім типових рис братства, члени громади вносили грошові внески в "громадську скриньку", якою відповідно до її рішен­ня розпоряджався обраний громадою отаман.

М. Зібер небезпідставно вважав, що занепад сільських гро­мад і виникнення дрібної селянської власності, хоч і проходить поволі, але є неминучим і "може вважатися історичним зако­ном". Це, на його думку, приводить до проникнення в громади "духу комерції і промисловості" та до формування нових взає­мовідносин у середині цих громад, сприяє значному послаблен­ню артільних засад, "соціально-кооперативної (взаємности)". Вважаючи, що дрібне селянське господарство "засуджено на смерть з політичної, економічної і соціальної точок зору" і на­віть оцінюючи селянство як силу, що "паралізує робітничий рух", М. Зібер, природно, не бачив ще можливості розвитку вже в недалекому майбутньому сільськогосподарської кооперації. Кооперацію М. Зібер розглядав у двох аспектах — як форму організації праці та як суспільну теорію кооперації.

Концепція "нового громадського устрою" С. Подолинського. Своїми знаннями, різнобічною діяльністю намагався прислу­житися українській кооперації Сергій Подолинський (1850— 1891). Він належав до тієї прогресивної молоді, про яку гово­рили, що вона носить в одній кишені "писання батька Тараса, а в другій — Маркса". У праці "Про багатство та бідність" (1875 р.) С. Подолинський розкрив причини злиденності широких народних мас і запропонував власний шлях подолання неспра­ведливості капіталістичного ладу. Новий устрій, з його точки зору, має бути устроєм громадським, коли всі українці (а в пер­спективі й інші народи) спільно працюватимуть на громадській землі, фабриках, в установах. Статистичний облік вироблених товарів та запитів на них, добровільне узгодження на основі цих даних виконуваних робіт та натуральний облік вироблено­го забезпечать справедливий розподіл. Групова (громадська) власність на засоби виробництва не виключатиме приватної: житло і садиби належатимуть індивідуальним власникам, які житимуть на свій смак. Для керівництва складнішим вироб­ництвом створюватимуться союзи громад. Управління союза­ми відбуватиметься на засадах прямого народоправства. Буде вестися строгий облік виробленої продукції, одна земля до­помагатиме іншій. За різних обставин не може бути ніякого примусу, все творитиметься на добровільних засадах. Таким чи­ном, суспільно-господарським мотивом діяльності виступати­ме уже не господарський егоїзм, а почуття солідарності, від­даність загальним інтересам. За таких соціально-економічних умов не буде причини для сварок, заздрощів, брехні, ворож­нечі, деморалізації, злочинів. Натомість переважатимуть рів­ність, любов та дружба, побратимство.

Концепція господарських асоціацій С. Подолинського не була концепцією чистого синдикалізму, тому, що такі об'єднан­ня мали виникати не тільки на професійних засадах, скажімо, коли об'єднуються хлібороби, цукровики, залізничники, гірни­ки тощо, а й на основі солідарності найрізноманітніших інте­ресів, що притаманне кооперації.

Водночас концепцію С. Подолинського відрізняло від ко­оперативної те, що в ній містилася вимога примусового член­ства в територіальних громадах. У відвертому запереченні дер­жави, постійного суду, законодавства, кримінальних покарань тощо, спостерігаємо, безсумнівно, впливи анархізму.

Програма "Громади". У 1880 р. С. Подолинський написав програму "Громади", яку підписали також М. Драгоманов та М. Павлик. Документ, що був винесений на міжнародний соціа­лістичний форум, складався з двох частин — політичної і гос­подарської. У першій частині викладались основні засади полі­тичної свободи, передовсім загальні права людини і громадя­нина. "Ми бажаємо, зазначалося в документі — рівного права для особи, як чоловіків і парубків, так і жінок, і дівчат усякої породи (раси); неодмінної свободи слова й науки, зборів і това­риств". Далі ставилася вимога найширшого самоуправління (автономії) для кожної громади і повної самостійності для вільної спілки (федерації) громад у всеукраїнському масштабі.

В економічних питаннях програма передбачала, що всі за­соби виробництва знаходитимуться в руках товариств, хлібо­робських і робітничих громад, ніхто не продаватиме свою ро­бочу силу, працюватиме на себе. Із програми не зовсім зрозу­міло, як бути з особистою власністю, як організувати спільне виробництво і як розподіляти спільно вироблений продукт. "Ми думаємо, — зазначалося в "Програмі", — що спільна гуртова власність і спільна гуртова праця доконче корисніша для лю­дей, ніж осібна, але ж заразом думаємо, що те, яким способом перемінити осібну власність на гуртову, а далі, як упорядку­вати спільну працю і як ділити вжиток від неї, це мусить за­лежати від доброї волі кожного товариства і кожної громади".

С. Подолинський виступав за те, щоб кожен робітник отри­мував платню за свою працю. Але про повну оплату праці мови не було. Такий підхід порушив би принцип рівності в оплаті праці, якого дотримувався С. Подолинський.

Учений не бачив великої біди в тому, що поряд з колектив­ними господарствами існуватимуть дрібні селянські самостійні господарства, у яких кожен господар працює сам на себе, не використовуючи найманої праці.

Він також не заперечував існування дрібних, самостійних ремісничих господарств, тому що вони не використовували чужу працю, хоча вважав, що переважна більшість ремісни­чих майстерень, мануфактур, фабрик повинні належати гро­мадам тих робітників, які на них працюють. "Кожний працю­ючий чоловік, — за словами С. Подолинського, — повинен мати вільний доступ, на рівних з усіма правах, в громаду такої праці, до якої він має найбільше прихильності, або навіть і до кількох громад, коли він бажатиме працювати різну роботу".

У "Програмі" не з'ясована роль держави, влади, законо­давства, немає навіть пояснень, яким чином будуть урегульо­вані стосунки між громадами. Зазначено лише, що "розвага і проба (практика) над потребами господарськими навчать осібні громади не тільки спільності праці (кооперації) й розум­ному поділу вжитку від неї посеред самих громад, але й проміж громадами цілих країн і на цілому світі".

Отже, соціалістичні міркування С. Подолинського ґрунту­валися на ідеях виробничого кооперування. Структура його громадівства дуже нагадує сучасне кооперативне будівництво: товариства, регіональні спілки, національна спілка, міжнарод­ний кооперативний альянс. Загалом ідея С. Подолинського, як справедливо зазначав дослідник його спадщини О. Мицюк, є своєрідною "кооператизацією всіх сторін людської господар­ської діяльності".

 

55