yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Різні конспекти лекцій->Содержание->11.7. Розуміння спілчанства українськими громадськими діячами Галичини

Кооперування

11.7. Розуміння спілчанства українськими громадськими діячами Галичини

Піонери спілчанського руху. Ідея спілчанства у другій по­ловині XIX ст. мала широку підтримку й серед українців Га­личини. Один із чільних представників галицької інтеліґенції, посол Галицького сейму о.Степан Качала (1815—1888) ще 1865 р. опублікував статтю "Що нас губить, а що нам помочи може? Письмо для руських селян". Вона мала неабияку попу­лярність серед галичан завдяки оригінальній формі й доступ­ному для простолюду викладові та була перевидана "Про­світою" значним тиражем у 1874 р. У повчальній бесіді, яку провадили у цій статті селяни та священик, останній перекону­вав у перевагах морального, тверезого та ощадного життя і ра­див засновувати громадські "допомогові каси" та шпихліри.

Піонером у поширенні кооперативної ідеології серед захід­ноукраїнських письменників можна вважати Юрія Федькови- ча. У його оповіданні "Фармазони", яке видала "Просвіта" у 1873 р., йшлося про заснування позичкової каси на паях у с. Срібнарові. Через три роки вийшла повість І. Наумовича "Мельникова Юстина", один з розділів якої теж присвячував­ся організації позичкової каси. Авторська ідея полягала в тому, що "братства трезвости", які засновувалися по селах (власне, повість пропаґувала товариства тверезості), повинні творити поруч себе ощадно-позичкові товариства.

Ці письменники представляли: перший — народовство, а другий — русофільство, що були специфічними різновидами народництва, популярними в Східній Галичині та Буковині.

Сенс кооперування в інтерпретації І. Франка. В об'єднанні українського суспільства у господарські спілки та громадські товариства вбачав могутній засіб культурного, політичного й економічного піднесення українського народу Іван Франко (1856—1916). "Тільки кооперативна боротьба за існування могла запевнити людині перевагу над іншими живими й не­живими творами природи", — писав він у статті "Мисли о ево­люції в історії людскости" (1881 р.). Аналізуючи суспільно- економічний стан селянства та нелюдські методи його експлуа­тації лихварським капіталом, І. Франко радив співпрацювати для боротьби з цим злом. Проти неграмотності народу він про­понував створювати читальні, проти п'янства — товариства тверезості, проти лихварства — кредитні спілки та громадські каси, проти економічних злиднів — крамниці, склади збіжжя тощо.

Простудіювавши праці К. Маркса, американського еконо­міста Г. Джорджа, І. Франко вказав на реальні шляхи поліп­шення соціально-економічного становища українських трудя­щих. Співпраця, на його думку, приведе до створення спра­ведливого суспільства без "усяких привілеїв і всякого визиску". Цей шлях тривалий і тернистий, і пролягає він через об'єднан­ня трудящих, створення спільної власності, запровадження форм колективного господарювання. При цьому буде застосо­вуватися принцип "де одиниця безсильна, там спілка, асоціа­ція повинна займати її місце".

У статті "Як би нам в біді рятуватися" учений так відповів на власне запитання: "Нам здається, що тут треба почати раду і роботу — від громади". Громадівське господарювання, що ґрунтувалося на об'єднанні зусиль і виробничих засобів, до­помогло б подолати малоземелля, обмеженість ресурсів, немож­ливість застосування прогресивних технологій. "Одинокою можливою тут поправою, — зазначав І. Франко, — вважаю устроєння обік переважної часті дрібних індивідуалістичних господарств також значнішого числа середніх господарств, зор­ганізованих на основі кооперації".

Подібний шлях гуртування та об'єднання існував і для ро­бітників. "...їх власне, дуже нужденне та необезпечене життя прямо клонить їх до думок над рятунком і поправою того жит­тя, до спілок, до збирання своїх сил для спільної праці й нау­ки, для взаємної підмоги".

І. Франко звертав увагу на те, що значна частина населення складається здебільшого із "темних, неосвічених та прибитих недолею" людей, які самотужки не в силі вирішити господар­ських проблем. "Отже... поки ми не будемо мати в краю громад розумних, освічених і добре спорядкованих, доти нам ані дума­ти нема про вирятування себе і своїх потомків з нужди".

В оповіданні "Чума" І. Франко змалював тип старенького сільського священика, який не дуже розумівся на тонкощах церковної догматики, зате зробив все для того, щоб у селі не було ні одного неписьменного, щоб була там сильна спілкова каса, яка лише з одних доходів платила за всіх своїх членів по­датки, а село мало кращий вигляд, ніж будь-яка чеська гро­мада.

"Перша кооперативна програма" для українців Галичини В. Нагірного. З ідеями кооперативного руху, що мали значний вплив на широкі народні маси у Західній Європі, вперше по­знайомив українців Галичини архітектор Василь Нагірний (1847—1921). Десятилітній досвід життя і праці у Швейцарії, знайомство з роботою споживчих товариств у Базелі та Цюри­ху спричинилися до написання ним статті "Як люди собі в нужді дають раду" (1882 р.). У ній автор пропагував таку мо­дель гуртівні, яка уже пройшла випробування часом у Великій Британії, Німеччині, Швейцарії. Задум В. Нагірного зводився до того, щоб гуртова крамниця була підприємством, яке нале­жить членам "консумпційного товариства".

В. Нагірний сформулював програму організації національ­ної торгівлі в Галичині, згідно з якою "консумпційне товари­ство" повинно було створювати мережу крамниць на таких засадах:

1. торгувати спочатку тими товарами, реалізація яких га­рантована, і завдяки цьому поступово розвивати справу;

2. закуповувати товари безпосередньо у виробників, а не у посередників;

3. здійснювати господарську діяльність на основі власного капіталу;

4.     вибирати відповідальне та компетентне правління;

5. здійснювати постійний і жорсткий контроль за роботою товариства;

6. розмежувати повноваження правління і найманої адміні­страції (дирекції);

7.оплачувати роботу членів правління та найманого персо­налу;

8. дотримуватися політичного нейтралітету;

9. боротися з егоїстичними елементами в товаристві.

Серед кооперативних принципів, сформульованих В. Нагір­ним, відсутні принципи розподілу прибутків (чистого доходу) між членами споживчого кооперативу пропорційно до сумар­ної вартості придбаних ними на кооперативному підприємстві товарів та послуг і піклування про безперервну освіту своїх членів. Ці останні, що опираються на досвід рочдельців, ви­знаються сучасними теоретиками кооперації, фундаментальни­ми, але їх немає в доктрині Г. Шульце-Деліча. Таким чином, основні положення "першої кооперативної програми" прямо перегукуються не з рочдельською кооперативною доктриною, а з доктриною Г. Шульце-Деліча, в якій, як уже зазначалося, споживчій кооперації відводилася другорядна роль.

Висновки

1. Кооперація — продукт двох взаємопов'язаних чинників: кооперативної ідеї та практичної кооперативної роботи. Ко­оперативна ідея завжди визначає суть і напрямки кооператив­ної діяльності, збагачуючись і розвиваючись завдяки практич­ному досвідові.

2. Ідея кооперативу виникла у XVIII ст., коли ряд соціаль­них реформаторів (Д. Беллерс, П. ван Плокбой) та письмен­ників (Д. Дефо, Н. Ратиф де ля Бретон) висловились за добро­вільне об'єднання людей у громади для економічного співро­бітництва та самозахисту соціальних інтересів.

3.  У Великій Британії у першій половині XIX ст. були за­кладені основи рочдельської кооперативної доктрини, зміст якої можна звести до такого:

·     добровільні об'єднання споживачів, що провадять торгів­лю для задоволення власних споживчих потреб, спроможні подолати економічний диктат торговельного посередництва;

·     прагнучи зекономити, члени споживчих кооперативів торгують виключно за ринковими цінами: розподіляють чи­стий дохід своїх об'єднань пропорційно до зроблених ними за­купівель. Ці правила забезпечують підприємствам споживчих товариств переваги над приватними, зокрема, гарантують збут та зростання товарообігу;

·     завдяки перевагам споживчі кооперативи зможуть витіс­нити з ринку приватного торговця, а розвинувши власне ви­робництво, і приватного виробника, забезпечать добробут та соціальну справедливість, що дозволить змінити суспільний устрій.

4.  У Франції та в Німеччині впродовж другої третини XIX ст. було сформовано доктрину виробничих асоціацій. Згід­но з цією доктриною, лише добровільні самоврядівні об'єд­нання виробників, члени яких спільно господарюють, зможуть забезпечити потреби людей у споживчих товарах та справед­ливий їх розподіл. Вони також звільняють своїх членів від екс­плуатації власниками засобів виробництва і гарантують їм повернення повної вартості праці, розподіляючи отриманий прибуток пропорційно до вкладеної робітниками у виробниц­тво праці. Виробничі асоціації, члени яких особисто зацікав­лені у ефективній та високопродуктивній роботі, конкуруючи з приватними товаровиробниками, опанують економіку. Ча­стина творців доктрини (Л. Блан, Ф. Лассаль) настоювала та­кож на необхідності державної підтримки виробничих асоціацій.

5.     У середині XIX ст. у Німеччині склалася доктрина само- допомогових товариств, яка не визнавала за кооперативами місії творення нових виробничих відносин, обмежуючи їх роль усуненням викривлень та суперечностей капіталізму. З точки зору основоположника доктрини, Г. Шульце-Деліча вдоскона­лення суспільства відбуватиметься поетапно. Спочатку завдя­ки кредитам і споживчим кооперативам дрібні виробники роз­виватимуть власні господарства, покращать умови життя та нагромадять кошти для створення закупівельних і збутових товариств. Далі поширення цих, останніх ще збільшить до­хідність дрібних підприємств та домогосподарств, навчить ко­операторів керувати підприємствами і провадити масштабні торговельні операції та, врешті, дозволить їм заснувати вироб­ничі асоціації. Успішна реалізація цього плану неминуча, якщо кооперативи зберігатимуть господарську незалежність й авто­номію в управлінні.

6. У третій чверті XIX ст. Ф.-В. Райффайзен адаптував ряд положень доктрини самодопомогових товариств стосовно сіль­ської місцевості. Він вважав, що саме "дух кооперативу" ви­значає його економічні результати і запропонував принципи, дотримання яких гарантує духовну єдність членів та робить ко­оперативи інструментом перебудови суспільства на християн­ських засадах.

7. Ідейні здобутки кооператорів XIX ст. було синтезовано у працях ПІ. Жіда — основоположника теорії кооперативізму. ПІ. Жід поєднав привабливі соціальні цілі доктрини виробни­чих асоціацій та перевірені практикою кооперативного життя ідейні засади кооперативів рочдельського зразка. Кооперати- візм виділяє серед усіх видів кооперативів споживчі, які спро­можні солідаризувати населення країни, людство в цілому та, у перспективі, перетворити суспільство на користь спожива­ча. Концепція кооперативізму відстоювала необхідність ево­люційного, без соціальних збурень та політичних потрясінь, розвитку суспільства кооперативізації економіки і заміну, і кінцевому підсумку, сучасної держави "кооперативною рес­публікою".

8. У 60—80-х рр. XIX ст. кооперативна ідея в свідомості як наддніпрянських, так і підкарпатських українців вимальову­валась ще досить туманно, лише як ідея громади (спілчанства). Ідейні провідники національного руху висловлювались тоді не за кооперативи, а за громадські об'єднання селян і ремісників для співпраці та самозахисту, які мали благодійний характер. У перспективі планувалось об'єднати населення у самоврядівних виробничо-споживчих громадах, які будуть співпрацюва­ти для вирішення складніших господарських завдань та ве­стимуть натуральний обмін продуктами.

9.     Піонери українського кооперативного руху (М. Баллін, В. Нагірний), ознайомившись з досвідом кооперативного жит­тя Західної Європи, запропонували на цій основі українському суспільству "власні хоч і дещо утопічні "кооперативні прог­рами", які частково вдалось втілити в життя.

 

56