yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Екологія->Содержание->7.2 Ландшафтно-екологічний підхід. Визначення ландшафтної екології

Ландшафтна екологія

7.2 Ландшафтно-екологічний підхід. Визначення ландшафтної екології

Інтеграція ландшафтного та екологічного підходів. Інтеграція різних наук або наукових підходів виправдана і врешті-решт від­бувається при виконанні трьох умов: принципової можливості ін­теграції, її доцільності та приблизно однаковим рівнем розвитку та ступенем загальності контактуючих наук.

П р и н ц и п о в а   м о ж л и в і с т ь   і н т е г р а ц і ї   ландшафтно­го та екологічного підходів в один – ландшафтно-екологічний – зу­мовлена  спільним об’єктом аналізу (полігеокомпонентні природні системи), близькістю базових концепцій (гео- та екосистеми), спільними принциповими науковими завданнями (пізнання взаємо­дії компонентів природи між собою та з людиною), спільністю основних завдань прикладної орієнтації (обґрунтування рішень з оптимізації взаємодії суспільства і природних систем), подібністю багатьох методів досліджень.

Д о ц і л ь н і с т ь   інтеграції. Інтеграція доцільна в тому випадку, коли в кожній з контактуючих наук є коло питань, розроблення яких однією наукою наштовхнулася на труднощі, тоді як в іншій науці для вирішення цих питань розроблено ефективні кон­цептуальні та методичні підходи. Саме таких питань багато і в ландшафтознавстві, і в екології. В екології це насамперед питан­ня просторового аналізу, які в цій науці майже не розглядались, а ландшафтознавство тут має багаті традиції. Для ландшафтознав­ства «кризовими» є теоретичні питання динаміки геосистем, до розв’язання яких необхідно залучити концепції екології. Загалом у екології та ландшафтознавстві є багато взаємодоповнюючих концепцій, теоретичних положень, методів, із синтезом яких пов’я­зане формування теоретичного базису ландшафтної екології.

О д н а к о в і с т ь   с т у п е н я   р о з в и т к у   контактуючих наук – також  необхідна умова їх інтеграції, інакше менш розвинута наука  просто поглинається більш розвинутою. Екологія та ландшафтознавство виникли майже одночасно (концепцію екосистеми запропонував А. Тенслі51 в 1935 p. а оформилась вона у 50-х роках; концепцію ландшафту вперше науково сформулював Л. С  Берг у 30-х, а в  50-х вона набула теоретичного завершення) і далі  вони розвивалися в цілому синхронно. І хоч у різних країнах співвідношення між ними може бути різним, у світовій науці стан розвитку ландшафтознавства та екології, можна вважати, знахо­диться на однаковому рівні. Інша річ – ступінь  обізнаності широкої громадськості із завданнями та ідеями цих наук.  Популяр­ність екології в суспільстві значно вища, ніж ландшафтознавства. Проте це не перешкоджає інтеграції цих наук.

Ландшафтна екологія є продуктом часткової інтеграції ландшафтознавства та екології. Вона використовує лише певну части­ну їх теоретичних положень, підходів, які при взаємоконтакті досить суттєво трансформуються. Це зумовлює формування оригінального концептуально-теоретичного базису самостійної науки – ландшафтної  екології на стику ландшафтознавства та екології, які залишатимуться самостійними науками із своїми теоретичними концепціями та методами.

Особливості ландшафтно-екологічного підходу. Ландшафтно-екологічний підхід поряд із особливостями,  успадкованими від ландшафтознавства   (територіальність,  поліцентризм   моделі  геосистеми тощо) та екології (концепція сукцесії, методи ординації, моноцентризм моделі екосистеми тощо), має і власні особливості. Як і в цих наук, об’єктом ландафтної екології є полігеокомпонентні природні системи.  Проте при їх дослідженні вона значно ширше користується наслідками загальнонаукового принципу доповнюваності. Згідно з цим прин­ципом всебічне пізнання складного об’єкта чи явища досяжне за умови дослідження його з різних проекцій (різними моделями), звести які до однієї принципово неможливо.

Досліджуючи природну реальність,  ландшафтна  екологія не спрощує її до моделі якогось одного типу (гео- чи екосистеми),  а виходить з того, що певне наукове чи практичне завдання визначає оптимальний спосіб декомпозиції природної системи (її поділу на  елементи і структурні частини), що приводить до множинності типів і структур. Розуміння і дослідження геосистеми як системи поліструктурної центральна методологічна установка ландшафт­но-екологічного підходу. Сучасне ландшафтознавство та екологія також користуються наслідками принципу доповнюваності, проте такого значення, як у ландшафтній екології, він не набув.

Концепції гео- та екосистеми мають свої переваги – уявлення про геосистему більш наближене до природної реальності; концепція екосистеми дуже зручна при вирішенні багатьох конкретних питань. А тому ландшафтна екологія у своїх дослідженнях вико­ристовує і полі- (геосистемний) і моно- (екосистемншй) підходи. Причому на відміну від екології в центр екосистемної моделі можна ставити не тільки біотичні, а й інші компоненти.

Ландшафтній екології притаманний акцент на процесному, функціональному аналізі геосистем. Останні сприймаються на­самперед не як деякі об’єми або території, специфічні за складом елементів та своєю будовою, а й як об’єми та арени, насичені різ­ними динамічними процесами, що взаємодіють між собою і з зовнішнім середовищем. За специфікою цих процесів і  виділяються геосистеми.

Суттєвою рисою ландшафтної екології є центрованість на проб­лему взаємодії людини з природними системами.

Визначення ландшафтної екології. Карл Троль52, який у 1939 р. вперше ввів термін «ландшафтна екологія», розумів під нею поєд­нання ландшафтно-просторового аналізу і дослідження взаємо­зв’язків між природними компонентами, які відбуваються в ме­жах елементарної територіальної одиниці (екотопу). З того часу розуміння цієї науки суттєво розширилось, і на цей час ландшафтна екологія визначається як наука, погранична між екологією та ландшафто­знавством, яка використовує їх теоретичні концепції та методи при дослідженні територіальних природних систем топічного та регіонального рівнів.

 Поряд з терміном «ландшафтна екологія» існує також термін «геоекологія». В англомовних країнах користуються майже вик­лючно першим  (Landscape Ecology), в Німеччині, Швейцарії – обома  (Landschaftsokologie, Geoökologie), що також поширено в літературі слов’яномовних країн. Фактично обидва ці терміни фік­сують одну науку (К. Троль використовував їх як рівнозначні; як синоніми подані вони і в тлумачному словнику термінів «Охорона ландшафтів», підготовленому міжнародним колективом географів східноєвропейських країн). Проте термін «ландшафтна екологія»   набув більшого вжитку, зафіксований у назвах міжнародних асо­ціацій і регулярних конференцій. До того ж він більш конкретний і досить точно відповідає змісту науки, визначення якої було наведе­но раніше.

Короткий нарис з історії ландшафтної екології. Думки щодо доцільності інтеграції екологічного та комплексно-географічного підходів у рамках єдиної науки були висловлені майже разом з появою екології та ландшафтознавства. Ще в 1911 р. X. К. Коулс пропонував інтегрувати концепцію В. Девіса про ерозійні цикли та екологію Ф. Клементса в науку «фізіографічна екологія». У цей же час у Європі ландшафтно-екологічні дослідження виконували представники  швейцарської  геоботанічної  школи   («хорологічна екологія» Е. Рюбеля53). В Росії Л. Г. Раменський у 30-ті роки обґрунтував концепцію екотопології, або екології земель, у якій до­сить органічно зближені основні положення екології та ландшаф­тознавства. На жаль, ці його ідеї свого часу лишались маловідо­мими. Натомість більший інтерес викликала стаття німецького географа К. Троля (1939), у якій вперше запропоновано термін «екологія ландшафту», хоч визначення цієї науки та її зміст у тій праці були лише окреслені.

У повоєнні роки зусиллями К. Троля ідеї ландшафтної екології значно поширилися спочатку в німецькомовних країнах, а з 60-х років і по всій Європі. Особливо ґрунтовно ландшафтно-екологіч­ні (геоекологічні) дослідження розвивалися в Німеччині (Е. Нееф, Г. Ріхтер, Г. Хаазе, Г. Ноймайстер,          К. Троль та ін.). У концепту­альному і особливо в методичному базисі геоекології німецьких вчених співвідношення між ландшафтним та екологічним підхода­ми було явно на користь першого.

Більш збалансованими виявились теоретичні засади вчення про геосистеми, розвинутого В. Б. Сочавою. Він розумів цю науку як результат зближення ландшафтознавства та екології на базі си­стемного підходу, ввів у ландшафтознавство ряд важливих кон­цепцій екології (клімаксу, ординації, сукцесії). Віддаючи перевагу терміну «вчення про геосистеми»,          В. Б. Сочава (1978) визнавав практично повний збіг з нею ландшафтної екології західних географів.

Важливого значення для широкого розповсюдження та попу­ляризації ідей ландшафтної екології серед практиків та осіб, що приймають рішення, були праці голландського вченого А. П. А. Він­ка (1968, 1983 та ін.). Він вважав ландшафтну екологію резуль­татом взаємодії географії та екології у вирішенні практичних пи­тань раціональної організації території, регіонального та місце­вого управління. Чітко висловлене   А. П. А. Вінком положення про ландшафтну екологію як науку прикладної спрямованості знай­шло відгук у агроекологів, біогеографів, ґрунтознавців та інших фахівців, які почали широко використовувати ландшафтно-еколо­гічні концепції та методи у своїй практичній діяльності.

З 80-х років  минулого століття ландшафтно-екологічні дослідження значно поши­рилися в Європі, Північній Америці, Японії, Індії, Бразилії та ін­ших країнах. Було організовано багато кафедр ландшафтної еколо­гії, видано університетські підручники (серед найбільш популярних слід назвати підручники З. Наве, А. Лібермана, 1983; Р. Формана, М. Годрона, 1986), проведено численні міжнародні симпо­зіуми та конференції, організовано міжнародні (світову та євро­пейську) асоціації ландшафтних екологів, почали виходити періо­дичні видання, присвячені виключно ландшафтно-екологічній тематиці.

У 80-ті роки ХХ століття ідеї ландшафної екології знаходять підтримку у науковців України в окремих наукових публікаціях (П.Г. Шищенко «Ландшафтно-экологические принципы проектирования природно-технических мелиоративных систем», 1985) та збірниках наукових публікацій. У 1993 році у монографічному дослідженні М.Д. Гродзинського54 та П.Г. Шищенка «Ландшафтно-екологічний аналіз у  меліоративному природокористуванні» викладено суть, принципи та методи ландшафтно-екологічних досліджень проблем меліоративного природокористування.

Еколого-географічні дослідження в Україні успішно розвиваються в інституті географії НАН України, Львівському, Чернівецькому, Харківському, Таврійському університетах.

У 1993 році М.Д. Гродзинським  опубліковано один з перших підручників з ландшафтної екології у країнах Східної Європи, в якому викладені загальні положення та концепції ландшафтної екології і її структурних підрозділів: топічної, процесної, хорологічної, факторіальної та динамічної ландшафтної екології.

 У 1995 році М.Д. Гродзинським опублікована монографія «Стійкість геосистем до антропогенних навантажень», в якій розкриті основні механізми забезпечення стійкості геосистем, розглянуті питання оцінювання та аналізу стійкості геосистем України для вирішення важливих ландшафтно-екологічних проблем.

У 1995 році В.М. Гуцуляк55 опублікував навчальний посібник «Ландшафтно-геохімічна екологія», в якому розкрито суть, принципи та методи ландшафтно-геохімічного підходу в ландшафтно-екологічних дослідженнях.  

У 2002 р. вийшов навчальний посібник В.М.Гуцуляка «Ландшафтна екологія. Геохімічний аспект».

У 2007 р. виходить  навчальний посібник «Ландшафтна екологія» (Давиденко В.А.,    Білявський Г.О.,            Арсенок С.Ю.).

 В Україні при ВНЗ створені кафедри ландшафтної екології, функціонує всеукраїнське товариство ландшафтних екологів, ідеї та прикладні завдання ландшафтної екології широко реалізуються в науці і практиці господарювання.

 

28