yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Екологія->Содержание->1.6 Сучасний стан ландшафтознавства в Україні

Ландшафтна екологія

1.6 Сучасний стан ландшафтознавства в Україні

В останні десятиліття у зв’язку з дослідженням екологічних нас­лідків взаємодії суспільства і природи (особливо після аварії на Чор­нобильській АЕС) має місце екологізація географії і, зокрема, ландшафтознавства. В Україні з’являються праці, присвячені геоекологічному аналізу та оцінці різних територій. Це праці Давидчука В.С., Волошина І.М., Гриневецького В.Т., Гродзинського М.Д.,   Гуцуляка В.М., Малишевої Л.Л., Маринича О.М., Мельника А.В., Некоса В.Ю., Пащенка В.М.,  Руденка Л.Г.,         Черваньова І.Г., Шищенко П.Г. та ін. Розробляються теоретико-методичні основи геоекологічних (ландшафтно-екологічних) досліджень, створюються схеми районування на ландшафтній ос­нові та ін. Сформувалася самостійна наука – ландшафтна  екологія (М.Д. Гродзинський, 1994; В.М. Гуцуляк, 2002).

Крім екологічного (головного) напрямку досліджень, зберігається зацікавленість питаннями функціонування, динаміки і розвитку ландшафтів, геохімії ландшафтів.

Останніми роками також спостерігається повернення інтересу до до­слідження просторової структури ландшафтів – ландшафтного  різ­номаніття. Більш широкого застосування набули комп’ютерні технології. Продовжуються дослідження антропогенних ландшафтів України.

Серед найближчих перспективних завдань ландшафтознавства можна назвати такі:

-подальше розроблення теорії і методики еколого-ландшафтознавчих досліджень (застосування ландшафтознавчої методології для просторо­вого аналізу екологічних ситуацій);

-створення середньомасштабної ландшафтної карти України як основи дослідження ландшафтного різноманіття та оцінки екологіч­ного стану території;

-розроблення детальної систематики ландшафтів за аналогією із сис­тематикою рослинності і створення кадастру ландшафтів. (Су­часні ландшафти є об’єктами всіх природно-ресурсних кадастрів. Розроблення геоінформаційних кадастрових систем повинно провадитись на основі ландшафтознавчого підходу; власне ланд­шафт є тією територією, де здійснюються земельні відносини, а не просто земля);

-подальший розвиток теорії і методології ландшафтознавства.

Ландшафтознавство накопичило значний досвід прикладних досліджень у різних напрямах. Традиційні галузі прикладного ландшафтознавства – агропромислове, лісогосподарське, меліоративне – належать  ще до початку XX  ст. Останнім часом сфера прикладного ландшафтознавства розширилася за рахунок досліджень містобудівного, рекреаційного, інженерного і комплексного територіально-планувального профілю. Є всі передумови для створення наукових основ проектування культурних ландшафтів і для безпосередньої участі ландшафтознавства у самому процесі проектування.

1.7 Розвиток ландшафтознавства у зарубіжних країнах

Серед західно-європейських вчених ідею географічного ком­плексу вперше висунув англійський географ А. Гербертсон (1905 р.), який намітив природні регіони суші, тобто природні комплекси.

Термін «ландшафт» першим застосував німецький вчений Карл Ріхтер (1779-1859) для означення певних природних формацій.

У Німеччині ландшафтознавство набуло певного розвитку у 20-30-ті роки XX століття. Одним із перших теоретиків цього науково­го напрямку був німецький географ і мандрівник З.Пасарге. Він дав характеристику ландшафтних зон Землі, які є великими ландшафтними одиницями, що складаються з ландшафтних областей і окремих ландшафтів, а також частин ландшафту – урочищ, фацій. Пасарге вважав, що твер­до встановленими можуть бути лише дрібні внутрішньоландшафтні оди­ниці, а їх групування в більші ландшафтні комплекси – справа  суб’єктивна. (Це твердження викликало тоді критику з боку Л.С. Берга). І на сучасному етапі деякі  німецькі вчені розу­міють окреслення ландшафту як суб’єктивний процес.

Цікавими є погляди німецького географа К. Троля, який розвивав екологію ландшафту. Він звернув увагу на функціональний аналіз ландшафтних комплексів, вивчення взаємодії між їх компонентами та балансу речовин.

У 1974 р. у колишній Німецькій Демократичній Республіці ви­йшла друком праця Е. Неєфа «Теоретичні основи ландшафтознавст­ва», в якій ландшафт розглядається не тільки як природна, а й як природно-антропогенна система. Е. Неєф подав ідею трьох рівнів ландшафтної диференціації: топологічний, хорологічний і геосферний.

У Польщі ландшафтознавство набуло певного розвитку під кері­вництвом професора Є. Кондрацького. Тут проводилися й прово­дяться експедиційні дослідження, зроблена класифікація ландшаф­тів країни і складена відповідна карта в масштабі 1:1000000. Розви­валися ландшафтні дослідження також у Чехословаччині, Болгарії, Румунії (вчення про пейзаж) та ін.

Останнім часом американські та канадські вчені виявляють певний інтерес до ландшафтознавства, вивчають і перекладають наукові пра­ці наших вчених, ландшафтні карти, особливо оціночні. Отже, ланд­шафтознавство поступово займає належне місце  в інших країнах.

 

8