yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share
Главная->Економіка->Содержание->Розділ ІV. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ ВИРОБНИКА

Макроэкономика

Розділ ІV. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ ВИРОБНИКА

 

Тема 6. Теорія виробництва

 

Виробництво та виробнича функція

Виробництво – це процес використання праці, капіталу, природних ресурсів (факторів виробництва) для створення необхідної продукції та надання послуг.

Капітал у речовинній формі – це засоби виробництва, що належать підприємцю. Земля є обов'язковим компонентом процесу виробництва. Будь-яка виробнича споруда, цех розташовуються на землі. Вирішальну роль земля відіграє в сільському господарстві. Земля також містить у собі природні ресурси і сировину. Праця – це елемент виробництва, що з'єднує сировину, матеріали, устаткування в єдиний виробничий процес. Без використання праці створення нових благ і послуг було б неможливе. У 70-і роки XIX століття Альфредом Маршаллом був виділений четвертий фактор виробництва – організація. Пізніше Й.Шумпетером цей фактор був названий підприємництвом. Таким чином, виробництво є процесом об'єднання таких факторів, як капітал, праця, земля і підприємництво з метою одержання необхідних споживачу нових благ і послуг.

Мікроекономіка вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів. Підприємство – основна організаційна ланка економіки країни. Головною метою діяльності будь-якого підприємства є одержання максимального прибутку при мінімумі витрат. Умовами досягнення цієї мети можуть бути: максимізація валового доходу, обсягів продажу, захоплення більшої частки ринку даного виду продукції.

Кожне підприємство постійно вирішує три питання : що робити (продукція, робота, послуги і їхні обсяги); як робити (технологія, фактори виробництва); для кого робити (ринки, споживачі, ціни)? При цьому велику роль відіграє визначення часового інтервалу, протягом якого зважуються питання розвитку виробництва. Для підприємства виділяють наступні часові інтервали:

-         короткостроковийзміна обсягу виробництва можлива за рахунок використання додаткових факторів виробництва змінного характеру (робочої сили, сировини і матеріалів) при незмінному обсязі використання інших факторів (виробничі потужності, капітальні споруди);

-         довгостроковийзміна обсягу виробництва можлива за рахунок зміни всіх факторів виробництва.

Для організації виробничого процесу фактори виробництва необхідні у певній кількості. Виробничою функцією називається залежність максимально можливого обсягу виробленого продукту від певної кількості використовуваних факторів виробництва:

Q = f(K, L, M),

де      Q – максимальний обсяг продукту, який можна виробити при заданій технології і визначених факторах виробництва; К – витрати капіталу; L – витрати праці; М – витрати матеріалів.

Для аналізу і прогнозування обсягу виробництва частіше використовується виробнича функція, яка має назву функція Кобба–Дугласа:

Q = k·Ka· Lb·Mg,

де      Q – максимальний обсяг продукту при заданих факторах виробництва;

K, L, M – відповідно витрати капіталу, праці, матеріалів;

k – коефіцієнт пропорційності (чи масштабності);

a, b, g – коефіцієнти еластичності обсягу виробництва відповідно до капіталу, праці і матеріалів (коефіцієнт приросту Q, що припадає на 1 % приросту відповідного фактора).

Різні комбінації факторів виробництва дають різні обсяги виробленої продукції. У короткостроковому інтервалі існує межа росту обсягу виробництва при збільшенні змінного фактора (наприклад, праці), якщо інші (наприклад, капітал) залишаються постійними. Ця властивість одержала назву закону спадної граничної продуктивності. Цей закон характерний для виробничої функції з одним змінним фактором:

Q = f(X, Y),

де Y – величина постійного фактора; X – величина змінного фактора.

При зміні кількості сполучень факторів виробництва змінюється й обсяг випуску продукції.

Показниками результативності виробництва є сукупний продукт (TP), середній продукт (AP), граничний продукт (MP).

Сукупний продукт – це загальна кількість виробленого продукту. Він  змінюється в процесі збільшення використання змінного фактора Х за інших незмінних умов.

Середній продукт – це відношення сукупного продукту до кількості використаного у виробництві змінного фактора: АР = ТР/Х.

Граничний продукт – це приріст випуску продукції при використанні додаткової одиниці змінного ресурсу: МР = ΔТР/ΔХ.

Зазначені залежності можна показати графічно:

Крива сукупного продукту відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними (рис. 6.1).

Середній продукт змінного фактору можна визначити, якщо виміряти нахил променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої сукупного продукту. Так, нахил променя ОА можна визначити через співвідношення координат точки А: Q11. Це буде середній продукт у точці А:        АР = tgα = AX1/OX1 = TP/Х. Він досягне свого максимуму у т. С, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку координат до кривої сукупного продукту. Якщо проведемо дотичну в т. А на кривій сукупного продукту та знайдемо тангенс кута β, то отримаємо граничний продукт:         МР = tgβ = АХ1/LХ1 = ΔТР/ΔХ. (Рис. 6.2).

Середній продукт буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде більший за нього. В точці перетину кривих середнього та граничного продуктів середній продукт максимізується.

З’ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Це використовується насамперед для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду виділяються три стадії виробництва:

-         перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком постійного фактора та недостачею змінного фактора виробництва;

-         друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Це найпривабливіша (ефективна) стадія для виробника, оскільки досягається збалансованість факторів виробництва;

-         третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника.

 

 

20