ГоловнаЗворотній зв'язок
Главная->Право->Содержание->2.2. Правовий, етичний і психологічний аспекти тактики слідчих дій при розслідуванні злочинів, вчинених засудженими до позбавлення волі

Організація і тактика слідчих дій при розслідуванніІ злочинів, вчинених засудженими до позбавлення волі

2.2. Правовий, етичний і психологічний аспекти тактики слідчих дій при розслідуванні злочинів, вчинених засудженими до позбавлення волі

 

З тактико-криміналістичним забезпеченням слідчих дій органічно пов’язані питання про їх законність (правовий аспект), моральність (етичний аспект) і врахування особливостей психіки учасників слідчих дій (психологічний аспект). Поведінку особи, яка здійснює досудове розслідування, визначає комплекс взаємопов’язаних вимог: кримінально-процесуальні норми вказують, за яким порядком і в яких формах повинно здійснюватись розслідування; положення криміналістичної тактики передбачають ефективні прийоми виконання завдань досудового розслідування; етичні норми дають можливість оцінити моральну застосовність обраних прийомів; врахування особливостей психіки учасників слідчих дій дає можливість визначити психологічну застосовність тактичних прийомів.

Ю.В. Кореневський справедливо зазначає, що поведінку слідчого при виконанні службових обов’язків визначають три види правил: процесуальні, тактичні та етичні [245, с. 153]. Процесуальні норми передбачають форму і порядок досудового розслідування. Положення криміналістичної тактики дають можливість обрати оптимальну лінію поведінки, ефективні прийоми підготовки та проведення слідчих дій. Етичні норми поєднують застосування прийомів розслідування з вимогами суспільної моралі. Закон визначає зміст і форму розслідування, криміналістика – його методи, а етика – його моральні засади [245, с. 154].

Це положення стосується застосування будь-яких тактичних прийомів та їх комплексів (комбінацій) у вигляді слідчих дій, а також систем слідчих дій, тобто тактичних операцій.

Правовий аспект тактики слідчої дії не обмежується юридичною застосовністю тактичних прийомів у межах кримінально-процесуального закону, бо він не виражає усього спектра правовідносин та їх регулювання.

Відповідність тактико-криміналістичного забезпечення слідчих дій при розслідуванні злочинів засуджених нормам Конституції України та КПК України – беззаперечне і обов’язкове положення. Але у зв’язку з тим, що розслідування злочинів засуджених здійснюється на території УВП і впливає на її діяльність, це зобов’язує орган досудового розслідування дотримуватись ще й норм КВК України та нормативних актів ДДУзПВП [234, с. 12].

Новий КВК України, який набрав чинності 1 січня 2004 року, значно вдосконалений відповідно до Конституції України, КК України, змін у кримінально-процесуальному та іншому законодавстві України, міжнародних конвенцій, ратифікованих Україною та прийнятих нею до виконання [1; 2; 3; 4; 5; 6; 17; 20]. Вимоги КВК України та Положення про ДДУзПВП конкретизуються у численних підзаконних нормативних актах, які важливі для вирішення питань підготовки і проведення слідчих дій при розслідуванні злочинів, вчинених засудженими [24; 25; 26; 27; 28; 29; 30; 31; 32; 33; 34; 35; 36].

Таким чином, правовий аспект тактики слідчої дії вказує на обов’язковість правового обґрунтування щодо обрання та застосування усіх тактико-криміналістичних прийомів.

Змістом правового аспекта тактики слідчої дії є юридична застосовність дії в цілому та кожного її тактичного прийому на усіх її стадіях і етапах. Ми не схильні визначати таку застосовність як регламентацію законом тактичних прийомів [74, с. 75]. Адже зв’язок тактичних прийомів з вимогами закону не є прямим, вони, як правило, безпосередньо не передбачені в його тексті [273, с.158]. З цього приводу М.С. Строгович зазначав, що, перебуваючи у залежності від вимог кримінально-процесуального закону, тактичні прийоми не зливаються з його нормами, бо останні регламентують не тактичні прийоми, а порядок їх застосування, тобто порядок розслідування кримінальної справи [199, с. 44].

Таким чином, вказівка закону на ті чи інші тактичні прийоми не дає підстав для висновку про втрату прийомом тактичного характеру. Така вказівка є юридичним визнанням тактичного прийому як ефективного способу розслідування злочину [67, с. 92].

Однією з підстав розрізнення передбачених і не передбачених у кримінально-процесуальному законі тактичних прийомів є теза про різні юридичні наслідки у випадку порушення норми закону чи неправильного застосування тактичного прийому: у першому випадку процесуальні санкції настають, у другому – ні [273, с.с. 161-162].

Процесуальними санкціями є законні форми позитивного впливу на перебіг досудового розслідування і поведінку осіб, які його здійснюють або беруть у ньому участь. Вони можуть бути дуже суттєві: повернення справи на дорозслідування або її закриття, винесення виправдувального вироку, виключення з масиву доказів результатів певної слідчої дії тощо. Застосування незаконного тактичного прийому може призвести до втрати доказового значення результатів слідчої дії.

Для розслідування злочинів засуджених може бути рекомендовано тільки такий тактичний прийом, який відповідає вимогам Конституції України, КПК та КВК України, нормативним актам ДДУзПВП, особливо щодо забезпечення прав, свобод та інтересів особи.

Дотримання відповідних нормативних вимог, а також законне використання режимних заходів в УВП (обшуку засуджених, перегляду їх кореспонденції, ізоляції засуджених, огляду житлових і виробничих приміщень тощо) є умовою виконання завдань розслідування злочинів засуджених, подолання їх протидії, одержання необхідної інформації, створення сприятливих умов для його провадження. Воно дозволяє зберігати таємницю розслідування, належно охороняти учасників і речові об’єкти розслідування, належно здійснювати підготовку і проведення слідчих дій, підтримувати сприятливу атмосферу навколо розслідування, здійснювати узгоджені з досудовим розслідуванням злочину оперативно-розшукові та режимні заходи, спрямовані на виконання завдань розслідування злочину [153, с. 41].

Таким чином, чітке виконання вимог Конституції України, кримінально-процесуального і кримінально-виконавчого законодавства України, нормативних актів ДДУзПВП є умовою ефективного розслідування злочинів засуджених, підготовки і проведення усіх слідчих дій в умовах УВП.

Обов’язковим при розслідуванні злочинів УВП є дотримання етичних засад підготовки і проведення слідчих дій.

Етичними засадами криміналістичної тактики є моральні вимоги до поведінки особи, яка провадить досудове розслідування, та усіх інших його учасників. Мораль є одним із головних нормативних шляхів регулювання життєдіяльності суспільства та окремої людини, бо вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях і забезпечується громадськими оцінками та впливом. Вчення про моральні норми людської поведінки утворює етику. Основними вимогами етики при розслідуванні злочину є об’єктивність, зорієнтованість лише на законні рішення за власним переконанням, стійкість перед різними сторонніми впливами, дотримання принципу рівності перед законом, тлумачення будь-якого сумніву на користь учасника слідчої дії [48,    с. 11].

У криміналістичній тактиці моральність і законність невіддільні. Конституція і КПК України передбачають моральні засади слідчих дій. В ст. 28 Конституції України зазначено: “Кожен має право на повагу його гідності. Ніхто не може підлягати тортурам, жорстокому, нелюдському або принижуючому його гідність поводженню чи покаранню”. В КПК України забороняються насильство та погрози, дії, що принижують гідність учасників слідчих дій або загрожують їх здоров’ю та життю (ст.ст. 22, 194 та інші).

Основоположник німецької класичної філософії Г. Гегель визначив мораль як сферу, що охоплює особисті і приватні взаємовідносини, а моральність – як звичаї та вдачу індивіда, а також обов'язки людини перед державою, санкціоновані та регульовані правом [279, с. 215]. Сучасними є два наукові підходи до співвідношення моралі і моральності. Згідно з першим, мораль – це форма свідомості, а моральність – ознака вчинків, звичаїв, характеру. Згідно з другим підходом, мораллю є регуляція поведінки шляхом чітко фіксованих норм, зовнішнього впливу і контролю, а моральністю – моральна свобода особистості, коли суспільні вимоги співпадають з внутрішніми мотивами. Ці два підходи не суперечать один одному [279, с. 216].

Оскільки тактичні прийоми є способом дій людини щодо людей, існує проблема їх співвідношення з мораллю та моральністю. У практиці досудового розслідування мають місце випадки недотримання етичних норм при застосуванні тактичних прийомів. На це вказують дані, отримані у результаті нашого дослідження. Так, 32% опитаних осіб, які провадять досудове розслідування в УВП не зважають на моральний чинник при застосуванні тактичних прийомів, що не суперечать закону (Додаток Б).

Тактичний прийом відповідає моральним вимогам, якщо він не суперечить закону. Але конкретна ситуація зумовлює необхідність моральної оцінки процесу застосування тактичного прийому. Не лише засоби, якими досягається мета розслідування злочину, але й процес їх застосування повинні відповідати етичним нормам. Все, що суперечить цій вимозі, незастосовне, якої б вигоди воно не дало розслідуванню. Як справедливо зазначає                      В.О. Коновалова, тактичний простір повинен поповнюватися за рахунок пошуків, які ґрунтуються на наукових і моральних засадах, за рахунок прийомів, що не порушують правил встановлення об'єктивної істини [163,        с. 105]. О.М. Васильєв вказував, що кожний законний тактичний прийом повинен бути оцінений за його моральністю в даній ситуації, в умовах його конкретного застосування [93, с. 7].

Вітчизняні науковці-криміналісти Є.Д. Лук’янчиков і В.С. Кузьмічов правильно вказують на те, що тактичні прийоми не повинні принижувати честі і гідності учасників розслідування, негативно впливати на позицію невинного, спонукати до визнання неіснуючої вини, виправдовувати вчинення злочину і применшувати його суспільну небезпеку, сприяти обмові невинних або обвинуваченню винних у більшому обсязі, ніж це відповідає дійсності, ґрунтуватися на неінформованості обвинуваченого або інших осіб у юридичних питаннях, сприяти поданню неправдивих показань, застосуванню завідомо неправдивих даних, підривати авторитет правоохоронних органів [211, с. 48].

На нашу думку, моральній оцінці повинні підлягати усі тактичні прийоми, а також процес їх застосування. При цьому необхідно враховувати, що моральний зміст тактичних прийомів та їх застосування вимагає відповідного ділового й етичного рівня особи, яка здійснює розслідування. Найкращі тактичні прийоми не забезпечать виконання завдань розслідування, якщо перебуватимуть у недобросовісних руках [159, с.с. 34-35].

Моральні вимоги без поєднання з іншими критеріями допустимості тактичних прийомів не можуть повністю забезпечити тактичну діяльність, оскільки дають їй лише етичну орієнтацію [124, с. 89]. Але цінність цієї орієнтації полягає в тому, що завдяки їй особа, яка здійснює розслідування злочину, спроможна правильно визначити моральний зміст тактичних проблем і знайти правильні прийоми їх ефективного вирішення, особливо у тих випадках, коли закон не вказує на конкретне вирішення. Наприклад, такій особі немає потреби шукати в законі заборону насильства, брутальності тощо, оскільки вона володіє моральною ціннісною установкою на повагу і недоторканність особи.

Цінність моральних вимог для застосування тактичних прийомів полягає у приведенні їх у відповідність до моральних цінностей суспільства, а особи, яка здійснює розслідування злочину, – до рівня взірцевого виразника суспільної моралі.

Одним із питань етичного розгляду тактики слідчих дій є питання про оману. В наукових джерелах омана або визнається морально застосовною   [133, с. 88; 139, с. 67; 247, с. 35], або заперечується як тактичний прийом [95,    с. 15; 321, с. 165]. Друга позиція веде до заперечення криміналістичної тактики як поведінки, пов’язаної з маневруванням інформацією та маскуванням намірів [57, с. 24; 63, с. 14]. Визнання ж застосовною будь-якої омани не відповідає етичному рівню тактики слідчих дій.

Застосовними в розслідуванні злочину є наукові, законні і етичні прийоми, які спрямовані проти злочину, на захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Правда і неправда – це етичні категорії, моральність і аморальність застосування яких визначається принципами суспільної моралі. Наприклад, виходячи з презумпції невинуватості та тактичних розрахунків, моральним є акцентування при розслідуванні на непричетності особи до злочину, ініціювання таким чином особи до відповідних показань, знаючи, що по-різному можна говорити неправду, а правда має один зміст.

Таким чином, використання омани не означає зниження тактики розслідування злочину до рівня використання засобів злочинця, який протидіє встановленню істини, оскільки виходить зі змісту і моральності застосування її для встановлення істини, захисту прав і законних інтересів учасника розслідування [57, с. 30].

Наведемо приклад. При розслідуванні убивства засудженого К. в одному з УВП Львівської області, слідчий до певного часу приховував смерть потерпілого від обвинуваченого В. і повідомив йому про намір провести між ними очну ставку. Як наслідок цього, обвинувачений В. зізнався у вбивстві та вказав схованку, де він заховав гроші потерпілого. Тактику слідчого було визнано судом законною [187].*

Розслідування злочину здійснюється з урахуванням особливостей психіки осіб, причетних до вчинення і розслідування злочину. У психологічному аспекті слідча дія виглядає як контактування особливостей психологічних станів учасників її підготовки та проведення. Виконавець дії повинен мати здатність до контролю своєї психіки і визначення психологічних станів інших учасників дії. Пізнання і врахування психіки засуджених, використання для цього допомоги компетентних фахівців є обов’язковою умовою тактики слідчих дій в УВП.

Спілкування особи, яка здійснює розслідування, із засудженим викликає взаємний психологічний вплив, у якому перша сторона повинна відігравати активну і позитивну роль. Якщо будуть порушені положення криміналістичної тактики, цей вплив може трансформуватись у насильство, призвести до тяжких наслідків. Керувати психікою дуже складно, бо вона діє підсвідомо у межах інтелектуальних і фізіологічних особливостей особи.

Вплив визначається як чинність, спрямована на когось із метою досягти або навіяти що-небудь [230, с. 96]. Він є найбільш універсальним видом діяльності щодо зміни (перетворення) навколишньої дійсності. Психологічний вплив полягає у спробах викликати свідоме чи підсвідоме здійснення таких перетворень завдяки психологічним якостям і проявам людини, що супроводжують певні акти поведінки, чи тілесні рухи [294, с. 445].

У криміналістичній літературі надається увага психологічному впливу під час розслідування злочинів. В.О. Коновалова сутність психологічного впливу визначає комплексом прийомів, спрямованих на діагностику психологічного стану особи та обрання відповідних до неї найбільш ефективних прийомів проведення слідчих дій і вважає, що допустимий психологічний вплив вільний від примусу [161, с. 122; 163, с. 132].                 М.І. Порубов вважає, що психологічний вплив на особу повинен полягати у створенні найбільш сприятливих умов для позитивних психічних процесів і виявлення позитивних психічних якостей особи, у створенні ситуацій, які дозволяють отримати правдиві фактичні дані [241, с. 116]. А.В. Дулов вказує, що законний психологічний вплив повинен створювати умови для викладення особою своєї позиції і не заважати особі, щодо якої він здійснюється, в усіх випадках залишатись повноцінним суб’єктом процесуальних відносин [134,     с. 462].

Одним із проявів психологічного аспекта тактики слідчих дії в УВП є психологічний вплив з боку засуджених на її учасників, а також на інших засуджених, які не залучені до розслідування злочину. Він здійснюється внаслідок інтересу, який проявляють засудженні до діяльності органу розслідування, провадження ним кримінальної справи, долі інших засуджених. Цей вплив може мати два головні прояви:

а) позитивний – з приводу притягнення особи до кримінальної відповідальності, зміцнення правопорядку в УВП, участі в розслідуванні, спілкування з особою, яка провадить досудове розслідування тощо;

б) негативний – з приводу помилок особи, яка провадить розслідування, невдоволення її досягненнями, своєю участю в розслідуванні, протидія встановленню істини, ненависть і злість з приводу діяльності осіб з-поміж засуджених і персоналу УВП тощо.

Позитивне і негативне ставлення до діяльності органу розслідування з боку засуджених здійснює значний психологічний вплив на поведінку його учасників. Це може викликати тимчасові і стійкі, негативні і позитивні стресові стани, емоційні збудження тощо. Тому психологічний аспект тактики слідчих дій повинен передбачати заходи підтримки нормальної психіки учасників слідчих дій. Особа, яка здійснює розслідування злочину, лише за умови своєї врівноваженої психіки здатна приймати правильні тактичні рішення та забезпечувати їх реалізацію на належному морально-психологічному рівні. Психологічна готовність цієї особи та усіх учасників розслідування є обов’язковим елементом підготовки і проведення слідчої дії.

Таким чином, тактика слідчих дій вимагає врахування особливостей психіки її учасників. КПК України дозволяє скористатися у цьому відношенні допомогою спеціаліста (психолога чи педагога). Перевагою досудового розслідування злочинів засуджених є можливість використати допомогу наявних в УВП психологів і фахівців відділень соціально-психологічної служби, дотримуючись правил, встановлених наказом ДДУзПВП “Про затвердження Положення про відділення соціально-психологічної служби УВП” від 17 березня 2000 року [28].

Зокрема психолог, дотримуючись конфіденційності, вивчає окремих засуджених та їх групи, їх вплив на морально-психологічний клімат в УВП, виявляє осіб з проявами агресії та з відхиленнями у психічному розвитку, дає рекомендації для належної індивідуальної роботи з такими засудженими та щодо профілактики конфліктів серед них тощо (п. 14 вказаного Положення). Результати роботи психолога відображаються в його документації, зокрема в зошитах психологічного вивчення засуджених і обліку тих із них, які потребують додаткової уваги через те, що належать до так званої групи “ризику” (п. 16 вказаного Положення). Вивчення цих документів є бажаним при підготовці до проведення слідчих дій за їх участю.

При підготовці і проведенні слідчих дій в УВП бажано скористатися допомогою працівників відділення соціально-психологічної служби. Вони мають дані про склад засуджених, постійно контролюють їх поведінку, виконання ними розпорядку дня і вимог режиму, вилучають у них заборонені предмети, складають індивідуальні програми соціально-психологічної роботи із засудженими, сприяють соціально-корисним зв’язкам засуджених, виявляють осіб, які потребують підвищеного контролю, надають усім службам УВП інформацію, яка має значення для безпеки (п. 14 вказаного Положення). Можливість скористатися допомогою спеціаліста не знімає з органу розслідування відповідальності за вирішення усіх питань кримінальної справи, зокрема психологічних. Щоб досліджувати поведінку засуджених, одержувати фактичні дані, психологічно безпомилково використовувати для цього тактичні прийоми і попереджувати негативні психічні наслідки, необхідно глибоко знати загальну і спеціальну (галузеву) психологію, якою щодо розслідування злочинів в УВП є кримінально-виконавча психологія.

Виконанню завдань слідчої дії допоможе правильне обрання і застосування ефективних тактичних прийомів. Окремі автори класифікують тактичні прийоми залежно від психологічних критеріїв. Наприклад,               С.С. Ординський пропонує для тактики допиту осіб три групи таких тактичних прийомів: а) прийоми, спрямовані на пригадування забутих фактів; б) прийоми виявлення та усунення суперечностей; в) прийоми подолання замовчування або неправди [146, с. 208]. Л.М. Карнеєва оцінює застосування тактичних прийомів залежно від конфліктності або безконфліктності ситуації [147, с. 124].

З урахуванням психічних процесів, які супроводжують сприймання, запам’ятовування і відтворення інформації, В.О. Коновалова виділяє тактичні  прийоми залежно від поставлених перед ними завдань: а) актуалізують зафіксоване в пам'яті; б) мотивують показання; в) викривають винного;             г) викривають неправду; д) усувають конфліктні ситуації і сприяють встановленню психологічного контакту [162, с. 97].

До тактичних прийомів, що актуалізують зафіксоване в пам'яті, відносяться прийоми, які викликають спомин. Наприклад, звернення до допитуваного з питаннями психологічного спрямування для пригадування певних обставин і подій.

Складовою результату слідчої дії є психічні наслідки для учасників, викликані її проведенням. Характер цих наслідків (задоволення, радість, захоплення, пригніченість, злість, розпач, ненависть тощо) важливий і для їх психіки, бо вони можуть впливати на настрій, думки, переконання, здоров’я людини, авторитет органу розслідування. Тому необхідно враховувати і попереджати можливі негативні психічні наслідки. Завдання органу розслідування – своїми рішенням і діями попередити психічні розлади, викликати в учасників розслідування і в оточуючому для розслідування середовищі позитивне сприйняття цієї діяльності та участі в ній.

Психологічному вивченню осіб і використанню його результатів у тактиці слідчих дій, на нашу думку, допоможе класифікація засуджених [134,  с.с. 430-436]. З метою її вдосконалення та практичного використання при розслідуванні злочинів в УВП, з урахуванням норм нового КВК України, пропонуємо таку класифікацію засуджених до позбавлення волі:

1. Засуджені за віком, статтю та видами УВП, в яких вони відбувають покарання:

а) особи чоловічої та жіночої статі (за видами колоній):

– повнолітні особи чоловічої статі (виправні колонії мінімального, середнього та максимального рівнів безпеки);

– повнолітні особи жіночої статі (виправні колонії мінімального та середнього рівнів безпеки);

– неповнолітні особи чоловічої та жіночої статі (виховні колонії);

б) повнолітні особи чоловічої статі:

– вперше засуджені за злочини, вчинені з необережності, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки (виправні колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами утримання);

– вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості (виправні колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами утримання);

– вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі; особи, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у вигляді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки (виправні колонії середнього рівня безпеки);

– засуджені до покарання у вигляді довічного позбавлення волі; засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний термін у порядку помилування або амністії; засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; особи, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у вигляді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній середнього рівня безпеки (виправні колонії максимального рівня безпеки);

в) повнолітні особи жіночої статі:

– засуджені вперше за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами утримання і колоній середнього рівня безпеки (виправні колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами утримання);

– засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини (виправні колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами утримання);

– засуджені до покарання у вигляді довічного позбавлення волі; засуджені, яким покарання у вигляді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний термін у порядку помилування або амністії (виправні колонії середнього рівня безпеки).

2. Засуджені за ставленням до діючих у їх соціальному середовищі норм поведінки (офіційних і неофіційних), які визначають характер взаємовідносин між ними:

а) особи, які дотримуються неофіційних норм;

б) особи, які нейтрально ставляться до офіційних і неофіційних норм;

в) особи, які порушили неофіційні норми поведінки.

3. Засуджені за ставленням до вчиненого злочину і покарання:

– особи, які розкаялись у вчиненому злочині і визнали покарання належним;

– особи, які не визнають за собою злочину, а покарання вважають надмірним або неправильним;

– особи, які схильні до продовження протиправної поведінки.

4. Засуджені за динамікою психологічних станів під час їх утримування у різних структурних дільницях виправних та виховних колоній:

– новоприбулі особи, які проходять адаптацію до умов в УВП (дільниця карантину, діагностики і розподілу);

– особи, які адаптувались до умов конкретної колонії, при цьому розвивають певні інтереси, потреби, звички, форми спілкування з іншими засудженими і працівниками УВП (дільниця ресоціалізації);

– особи, у яких під час відбування покарання виявлено високий ступінь соціально-педагогічної занедбаності та бажання продовжити протиправну поведінку (дільниця посиленого контролю у виправних колоніях);

– особи, які перебувають в УВП перед переведенням їх до іншої дільниці в межах однієї колонії або до колонії іншого виду залежно від їх поведінки і ставлення до праці та навчання;

– особи, які відбувають покарання перед звільненням з УВП (дільниці соціальної адаптації у виховних колоніях і соціальної реабілітації у виправних колоніях).

5. Засуджені за положенням у неофіційній мікрогрупі:

– лідер;

– оточення лідера;

– підпорядковані лідерові та його оточенню.

6. Засуджені за ставленням до розслідування злочину і слідчої дії:

– з відвертим чи прихованим позитивним ставленням;

– з відвертим чи прихованим негативним ставленням;

– з наміром використати розслідування у своїх цілях (наприклад, для втечі);

– індиферентні.

Вивчення особи засудженого за вищенаведеною класифікацією при підготовці і проведенні слідчої дії допомагає визначити: шляхи забезпечення безпеки даної особи або від неї; можливість одержати від даної особи або перевірити за її допомогою фактичні дані; можливість та ефективність іншої участі засудженого в слідчій дії; причини та умови вчинення злочину, шляхи їх подолання; шляхи позитивного морально-психологічного впливу на засудженого.

За активною участю засудженого може бути проведена будь-яка слідча дія, за винятком накладення арешту і виїмки поштово-телеграфної кореспонденції та зняття інформації з каналів зв’язку. Якщо засудженого залучено до участі у проведенні слідчої дії (потерпілим, свідком, підозрюваним, обвинуваченим, понятим, особою, яка підлягає впізнанню, впізнаючим), ставлення до нього має відповідати його процесуальному статусу, етиці і психології людських стосунків. Зокрема, треба виключити безпідставне застосування наручників, формальність його участі у дії тощо. При підготовці до проведення слідчої дії необхідно встановити здатність засудженого брати у ній участь, а на наступних її етапах – стежити за станом його здоров’я і психіки для попередження можливих негативних наслідків.

Відповідно до вимог КПК України засуджений, починаючи з його затримання, має право на захисника, на побачення з ним без обмеження часу і кількості. Відмова від захисника або його заміна повинні бути абсолютно добровільними, без психологічного тиску, омани тощо.

Особливості затримання в УВП полягають у специфіці тактичних прийомів його проведення. Для успішного проведення затримання необхідно, щоб воно проводилося за попередньо складеним планом. Заходи плану повинні відповідати таким організаційним правилам:

а) забезпечення прихованості затримання від інших засуджених;

б) забезпечення безпеки особи, яку затримують, інших засуджених, працівників адміністрації та персоналу УВП;

в) застосування техніко-криміналістичних засобів фіксації, особливо якщо передбачається затримання підозрюваного з речовим доказом або якщо на предметах, які є у нього, можуть бути сліди злочину, а також коли обстановка, місце або час затримання мають доказове значення;

г) забезпечення раптовості затримання; несподіване затримання у більшості випадків не тільки виключає опір підозрюваного і його спільників, але й дає максимальну можливість вилучити викриваючі речові докази;

д) проведення затримання спеціальною оперативною групою, вирішення питання про застосування оперативно-розшукової собаки, організація взаємодії органу досудового розслідування з адміністрацією і персоналом УВП, використання оперативно-розшукових даних для попередження і подолання можливих труднощів під час проведення затримання;

е) забезпечення юридично грамотного закріплення факту затримання [153, с. 59; 200, с. 59].

Орган досудового розслідування при проведенні слідчих дій в УВП повинен враховувати особливості їх підготовки і проведення, які обумовлені специфікою цих установ. Найбільш характерними щодо цього є огляд місця події, освідування, допит, очна ставка, обшук, виїмка, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин події.

Специфіка підготовки і проведення слідчих дій в УВП обмежується конкретизацією змісту окремих загальних для них організаційних правил і тактичних прийомів, що рекомендовані положеннями криміналістичної тактики. Все це стосується найбільш складного виду слідчого огляду – огляду місця події, який містить три етапи: підготовчий, робочий і заключний. Доцільність такого поділу його на етапи полягає у систематизації тактичних прийомів, які застосовуються органом досудового розслідування з метою забезпечення якісного огляду [133, с. 126; 153, с. 46; 172, с. 49; 198, с. 41; 233,   с. 155; 237, с. 10].

Огляд місця події в УВП передбачає застосування таких організаційних правил, які є найбільш ефективними при виконанні цієї слідчої дії. До них можна віднести:

1. На підготовчому етапі: уточнення характеру події і вжиття заходів щодо збереження на місці події обстановки і слідів злочину; визначення складу учасників огляду, зокрема понятих, спеціалістів тощо та вжиття заходів для їх безпеки; перевірка готовності науково-технічних засобів; організація і перевірка охорони місця події; опитування осіб, які мають відомості про подію; вирішення питання щодо застосування оперативно-розшукової собаки; визначення меж і послідовності огляду; проведення інструктажу серед учасників огляду; підготовка до застосування оперативних та режимних заходів.

2. На робочому етапі: застосування оперативних та режимних заходів; фіксація огляду технічними засобами (фотоапарат, відеозапис); проведення огляду об’єктів на місці без змін їх положення (статична стадія); огляд об’єкта, який становить інтерес для органа розслідування (динамічна стадія).

3. На заключному етапі: використання для фіксації процесу і результатів огляду (крім складання протоколу) фотозйомки, відеозапису, графічних засобів.

Освідування спрямоване на виявлення і засвідчення у засудженого (підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого, свідка) особливих прикмет. В етико-правовому контексті особі, яка проводить освідування, необхідно уникати дій, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров’я. Але можливі психічні зриви, опір, тому доводиться застосовувати законний примус, передбачення якого є обов’язковим елементом планування проведення освідування. Надійним засобом, який може виправити конфліктну ситуацію, є встановлення психологічного контакту, взаємодовіри.

Правила проведення освідування органами досудового розслідування в умовах УВП можна сформулювати так:

а) оперативність і невідкладність проведення освідування; це дозволить своєчасно виявити і зафіксувати на тілі засудженого особливі прикмети чи встановити відсутність таких;

б) проведення повного огляду всього тіла, одягу та взуття засудженого;

в) залучення до проведення освідування осіб з-поміж персоналу УВП з метою попередження чи припинення можливої агресивності з боку освідуваного та засуджених, залучених у якості понятих;

г) застосування техніко-криміналістичних засобів з метою повної фіксації виявлених прикмет та вилучення речових доказів.

Тактика допиту свідка, потерпілого, обвинуваченого (підозрюваного) з-поміж засуджених базується на нормах кримінально-процесуального закону, етики з урахуванням особливостей психіки цих осіб, характеру справи і фактичних даних, якими володіє орган досудового розслідування.

В етико-психологічному аспекті допит засудженого розглядається як організоване спілкування, під час якого відповідно до норм закону та етики здійснюється вплив на розумову, емоційну та вольову діяльність особи засудженого з метою одержання правдивої інформації про обставини його предмета [133, с.309; 134, с. 67; 153, с. 61; 172, с. 79; 198, с.52; 233, с. 105].

Розглядаючи підготовку та проведення допиту, вступний, робочий та заключний етап проведення цієї слідчої дії, можна сформулювати їх організаційні правила і тактичні прийоми, специфічні для УВП.

До правил підготовки допиту можна віднести такі:

а) визначення предмета допиту; предметом допиту є сукупність обставин, що мають значення для справи (ст. 64 КПК України); зміст і коло цих обставин при підготовці до допиту повинні визначатись за можливості точно;

б) визначення кола осіб, поінформованих про ці обставини; в цьому допоможе аналіз вчиненого злочину, даних, що характеризують засуджених, взаємовідносин між ними та ін.;

в) вибір місця і часу допиту та черговість його виклику; до вирішення питання про місце допиту слід підійти продумано, вибір є, хоч і обмежений територією УВП (службове чи виробниче приміщення, санчастина, штрафний ізолятор); неприпустимо проводити допит у приміщенні, де знаходяться інші засуджені та сторонні особи з персоналу УВП; виклик засудженого на допит не повинен привертати увагу інших засуджених; у необхідних випадках допит маскують, використовуючи персонал УВП; особливе значення має черговість виклику на допит засуджених, критерієм якої є можливість отримання правдивих показань від засудженого; перш за все слід допитувати тих засуджених, які позитивно характеризуються і від яких, на думку органу досудового розслідування, можна отримати правдиві показання;

г) вивчення особи засудженого, якого слід допитати, та його стосунків з іншими учасниками розслідування; з цією метою треба зібрати відомості про характер і обставини злочинів, за які він в минулому був суджений, про поведінку в період слідства та суду, в УВП, про статус серед засуджених, про його зв’язки; у цьому аспекті важливу допомогу нададуть особова справа засудженого та дані, отримані від персоналу УВП; деяку інформацію можна отримати також від засуджених, але до цих джерел слід звертатись обережно, у крайніх випа

 

8