yandex rtb 1
ГоловнаЗворотній зв'язок
yande share

Організація протиепідемічних заходів у надзвичайних ситуаціях

Актуальність.

За останні десятиріччя науково-технічний прогрес різко ускладнив взаємовідносини людини з навколишнім природним середовищем, вніс суттєві, непередбачені й у багатьох випадках необоротні зміни до екологічних систем. Ці зміни поширюються на повітряний басейн, водойми, ґрунт, лісові масиви, споруди. У цьому зв’язку особливої актуальності набула проблема взаємовідношень “людина-техніка-природа”. Разом з тим у природі часто відбуваються як звичайні, так і небезпечні стихійні фізико-географічні процеси – землетруси, виверження вулканів, тайфуни, ураганні вітри, пожежі в лісових масивах, сходження снігових лавин у горах та ряд інших. У багатьох випадках стихійно-руйнівні процеси у природі зумовлені не тільки неприборканими силами стихії. Часто їх поява і шкідливий вплив - результати необережного поводження людини в навколишньому природному середовищі. Стихійні лиха завдають значної шкоди народному господарству, руйнують потужні промислові об’єкти, викликають загибель цивільного населення. Може статись велика біда технічно-природного характеру. За таких умов важливо правильно спланувати організаційні та протиепідемічні заходи з локалізації аварії, грамотно надати медичну допомогу потерпілим.

Санітарно-гігієнічні та протиепідемічні заходи являють собою єдину систему, яка спрямована на збереження та зміцнення здоров’я військовослужбовців, підвищення боєздатності особового складу, на запобігання і ліквідацію інфекційних захворювань у військах. Ці заходи проводяться, як правило, в єдиному комплексі, але за своїм складом, переліком необхідних спеціалістів і засобів їх поділяють на санітарно-гігієнічні та протиепідемічні. Особливого значення набуває організація і проведення санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів в умовах воєнного часу. Досвід минулого підтверджує, що епідемії є постійним і невід’ємним супутником усіх війн. У минулих століттях поширення інфекційних захворювань у арміях, що воювали, набувало настільки широких розмірів, що санітарні втрати від інфекційних захворювань значно перевищували втрати, спричинені дією зброї противника. У середньому це співвідношення в різні періоди складало 4-5:1. Так, наприклад, у війні Наполеона проти Росії санітарні втрати від інфекційних захворювань за літню кампанію становили близько 80 тис. чоловік, у той самий час втрати від вогнепальної та холодної видів зброї не перевищували 7-8 тисяч.

Відомі випадки навмисного поширення інфекційних захворювань у військах противника, метою яких було зараження особового складу для досягнення перемоги у війні. ХХ століття відзначилось широкими розробками високоефективної та дешевої бактеріологічної зброї. Сьогодні бактеріологічна зброя ще офіційно залишається на озброєнні багатьох країн світу. Знання основ військової епідеміології, причин та умов виникнення і поширення інфекційних захворювань робить можливим запобігання цих хвороб, а у випадку їх появи – проведення ефективних заходів щодо їх ліквідації. Щодо цього наочним є досвід військової медицини у війні 1941-1945 років, який свідчить про те, що в умовах напруженої обстановки при правильній організації протиепідемічних заходів можна запобігти епідемії як у військах, так і серед цивільного населення.

Необхідно пам’ятати, що і без зброї масового ураження умови воєнного часу завжди різко погіршували епідемічну обстановку, чим створювали передумови для виникнення епідемічних захворювань. Швидка зміна районів та умов розташування військ, неблагополучна в епідемічному стані місцевість, фізичне і психоемоційне навантаження, стомлення, порушення в організації харчування, водопостачання, недотримання правил особистої та громадської гігієни – це якраз ті фактори, що сприяють виникненню епідемій.

Надзвичайна ситуація для санітарно-протиепідемічної служби – це різкі, часто непередбачувані зміни у звичайній обстановці, що виникли у результаті катастрофи та її наслідків, і характеризуються численними людськими жертвами, масовими захворюваннями й ураженням людей, різким погіршенням санітарно-гігієнічної обстановки і дуже складною епідемічною ситуацією. За таких обставин необхідні швидкі зміни в організації у звичайному ритмі роботи органів управління, лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічних закладів.

Основна мета санітарно-епідемічних заходів – збереження здоров’я людей і запобігання інфекційним, професійним та іншим хворобам. У разі виникнення аварії (катастрофи) будь-якого типу для всього населення необхідним є строге виконання правил особистої та колективної гігієни. Якщо дотримання норм і правил особистої гігієни насамперед залежить від конкретної особи, то у виконанні норм і правил колективної гігієни беруть участь усе населення, місцеві органи влади й управління, а також медичні працівники. Дуже важливо забезпечити належні санітарно-гігієнічні умови розміщення людей, які залишили постійні місця проживання, організувати їх харчування, водопостачання, лазне-пральне обслуговування, запобігти забрудненню повітря, води, продуктів харчування радіонуклідами, шкідливими, хімічними речовинами, а також не допустити перегрівання чи переохолодження людей.

Важливим напрямком роботи медичних працівників є постійна пропаганда гігієнічних знань, норм і правил поведінки людей.

Інший напрямок роботи в екстремальних умовах передбачає проведення експертизи води і продуктів харчування. За результатами їх аналізів роблять висновок про придатність для використання населенням. Забезпечення населення якісною їжею і водою у зоні стихійного лиха повинно бути під постійним наглядом медичних працівників. Необхідно брати під строгий контроль усі гігієнічно важливі об’єкти – як зруйновані чи пошкоджені, так і ті, що продовжують функціонувати. До них належать: система водопостачання і каналізації; підприємства харчової промисловості, громадського харчування й торгівлі; дитячі дошкільні та шкільні заклади; підприємства комунального господарства; пошкоджений і непошкоджений житловий фонд; лікувально-профілактичні заклади, в які госпіталізовано людей з району аварії (катастрофи); території тимчасового розселення евакуйованого населення; місця розміщення рятувальних команд, загонів і бригад екстреної медичної допомоги; промислові об’єкти, які можуть бути джерелами іонізуючого випромінювання, сильнодіючих отруйних речовин, бактеріальних (біологічних) засобів тощо.

Важливе значення має санітарний контроль за поточною і заключною дезінфекціями на підприємствах харчування, які обслуговують населення в зоні лиха.

При пошкодженні водогону і водонапірних споруд працівники санітарно-епідемічної служби спільно з іншими зацікавленими службами здійснюють екстрені заходи стосовно забезпечення населення якісною водою: беруть участь у виборі джерела водопостачання, дають дозвіл на використання води і контролюють автотранспорт для її перевезення, за необхідності вимагають проведення знезараження шляхом хлорування чи іншими способами.

У разі пошкодження каналізаційних споруд, попадання стічних вод у відкриті водойми здійснюють екстрені ремонтно-відновні заходи, які контролюють працівники санітарно-епідеміологічної служби.

У разі поширення серед населення конкретної інфекційної хвороби необхідно передбачати адекватні протиепідемічні заходи.

Протиепідемічні заходи – це виконання науково-обґрунтованих рекомендацій, яке дозволяє успішно запобігти виникненню інфекційних хвороб серед певних груп населення, ліквідувати чи суттєво зменшити інфекційну захворюваність.

Вони складаються з таких видів роботи:

§                    виявлення збудників хвороби і з’ясування їх джерела та механізму передачі;

§                    своєчасна, достовірна і безперервна оцінка епідемічної обстановки в районі катастрофи;

§                    вибір і проведення відповідних протиепідемічних заходів та оцінка їх ефективності.

Для організації боротьби з інфекційними хворобами створюють надзвичайні протиепідемічні комісії (НПК), до яких входять представники різних відомств (працівники управління охорони здоров’я, лікарі-інфекціоністи, гігієністи, епідеміологи, ветеринари тощо).

До завдань НПК належать:

§                    затвердження плану ліквідації епідемічного осередку;

§                    визначення термінів уведення і зняття обмежувальних і режимних заходів;

§                    надання адміністративної, консультативної та методичної допомоги службам;

§                    заслуховування доповідей відповідальних осіб про стан роботи з ліквідації осередку;

§                    коригування плану ліквідації осередку залежно від обставин, що склалися.

Розрізняють декілька груп протиепідемічних заходів залежно від того, на яку ланку епідемічного процесу вони спрямовані.

На джерело збудника спрямовані виявлення хворих людей і тварин та носіїв збудника, їх ізоляція й лікування, дератизація. Розриву механізму передачі досягають за допомогою санітарно-гігієнічних, дезінфекційних і дезінсекційних заходів. Щоб сформувати несприйнятливість колективу, вдаються до імунопрофілактики та екстреної профілактики.

Уже на початку розвитку екстремальної ситуації та епідемії важливе значення має негайне проведення санітарно-епідеміологічної розвідки (СЕР) для отримання відомостей про джерело збудника та шляхи його передачі. За результатами такої розвідки визначають санітарно-епідеміологічний стан району надзвичайної ситуації. Підставами для оцінки є сукупність даних, які характеризують рівень, структуру й динаміку інфекційної захворюваності місцевого населення; ступінь небезпеки чи ймовірність збудників тієї чи іншої інфекційної хвороби; наявність чи відсутність умов для її поширення.

У військах оцінка санітарно-епідеміологічного стану дається окремо для частини (військової одиниці) і району (території її дислокації) стосовно певних інфекційних хвороб. Вона проводиться щоразу при зміні епідеміологічної обстановки як серед військовослужбовців, так і серед населення в районі розташування військової частини.

Розрізняють такі оцінки санітарно-епідемічного стану в зонах стихійного лиха: благополучний, нестійкий, неблагополучний і надзвичайний.

Санітарно-епідеміологічний стан району вважають благополучним, якщо відсутні інфекційні захворювання серед населення або реєструються спорадичні випадки інфекційних хвороб, що не пов’язані між собою і притаманні для цього району, а також відсутні умови для занесення інфекційних хвороб і поширення серед населення.

Нестійким санітарно-епідеміологічний стан вважають тоді, коли серед населення реєструються окремі випадки таких інфекційних хвороб, які раніше не виникали, а також при незначному підвищенні спорадичного рівня інфекційної захворюваності чи виникненні окремих групових захворювань без тенденції до подальшого поширення. Санітарно-епідеміологічний стан оцінюється як нестійкий і в тому випадку, коли в районі є умови для поширення інфекційних хвороб чи занесення інфекції.

Санітарно-епідеміологічний стан вважають неблагополучним у разі групових спалахів інфекційних хвороб за наявності умов для їх подальшого поширення або реєстрації поодиноких випадків особливо небезпечних інфекційних хвороб (чума, холера, гемологічні гарячки тощо). Для військової частини неблагополучним є санітарно-епідеміологічний стан ще й тоді, коли вона дислокується чи веде бойові дії у надзвичайному, що стосується санітарно-епідеміологічного стану, районі.

Санітарно-епідеміологічний стан є надзвичайним тоді, коли серед населення (військових) виникли епідемія інфекційної хвороби чи групові випадки особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Для локалізації та ліквідації осередків інфекційної хвороби можуть запроваджуватись режимні й обмежувальні заходи – карантин і обсервація.

Карантин – це комплекс режимно-обмежувальних заходів у системі протиепідемічного забезпечення військ, спрямованих на повну ізоляцію частини або з’єднання і ліквідацію в них інфекційної захворюваності. При цьому частина (з’єднання) виводиться у спеціально призначений район.

Введення карантину на певній території (осередку) передбачає:

§                    озброєну охорону осередку, заборону в’їзду і виїзду (входу чи виходу) без спеціального дозволу, заборону вивезення з осередку будь-якого майна без попереднього його знезараження; розподіл військовослужбовців (населення) на дрібні групи (по 10-15 осіб) і обмеження контактів між ними, повну ізоляцію приміщень з інфекційними хворими;

§                    виділення зони суворого режиму, де розташовані підрозділи, і зони обмеження, де розташовані відділення спеціальної обробки, штаб, ізолятор, пункт харчування, контрольно-пропускний пункт і зовнішній передавальний пункт на межі карантину, через який здійснюється постачання частини;

§                    створення комендантської служби для забезпечення виконання режимних правил карантину;

§                    повна санітарна обробка після проведення спеціальної обробки в осередку;

§                    строге дотримання населенням у зоні карантину правил особистої і колективної гігієни, за необхідності застосування індивідуальних засобів захисту (ватно-марлеві пов’язки, респіратори), своєчасне сповіщення про членів сім’ї, які захворіли, і дотримування запобіжних заходів при контакті з хворими особами;

§                    здійснення медичними працівниками комплексу заходів з екстреної неспецифічної, а згодом і специфічної профілактики захворювань серед військових (населення) і лікування хворих, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів;

§                    продовження посиленого медичного спостереження за особовим складом з метою раннього й активного виявлення інфекційних хворих.

Карантин знімають за відсутності захворювань після закінчення інкубаційного періоду хвороби, збудник якої був застосований у ролі біологічної зброї, з моменту ізоляції останнього хворого і завершення дезінфекційних заходів.

Обсерваціясистема заходів, яка передбачає проведення ряду ізоляційно-обмежувальних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних хвороб.

Зокрема, це:

§                    обмеження виїзду і в’їзду, транзитного проїзду через епідемічний осередок, обмеження пересування людей;

§                    заборона вивозу майна без попередньої дезінфекції, заборона виїзду особового складу без попереднього проведення повної санітарної обробки й екстреної профілактики;

§                    роз’єднання особового складу на малі групи, заборона колективних (групових) заходів;

§                    посилення контролю за харчуванням і водопостачанням;

§                    медичне спостереження за військовослужбовцями та населенням і негайна ізоляція захворілих в ізоляторах етапів медичної евакуації з подальшою госпіталізацією;

§                    проведення дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних й інших заходів, спрямованих на запобігання поширенню інфекційних хвороб;

§                    часткова і повна спеціальна обробка військ відразу після встановлення факту застосування біологічної зброї і після завершення обсервації;

§                    екстрена неспецифічна профілактика інфекцій серед людей, а надалі й специфічна;

§                    встановлення суворого протиепідемічного режиму на етапах медичної евакуації обсервованих частин.

При цьому війська продовжують виконувати бойові завдання. Обсервацію знімають за відсутності інфекційних захворювань після закінчення максимального інкубаційного періоду хвороби, збудники якої застосовані як біологічна зброя, після закінчення спеціальної обробки військ і дезінфекційних робіт.

 

 

3